Виставка робіт художників з міста Кіото є спільним проектом Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків і Музею історії міста Києва. Її відкриття приурочене до святкування Міжнародного дня міст-побратимів, яке за рішенням Всесвітньої федерації споріднених міст відбувається щорічно в останню неділю квітня.

Стародавня столиця Японії стала побратимом Києва ще в 1971 році й була сьомою серед 41 міста, які поріднилися зі столицею України. Свідченням дружніх відносин між Києвом і Кіото став унікальний дарунок 1983 року від Муніципалітету міста Кіото та Асоціації японських художників – роботи сучасних майстрів напрямку ніхонга, які живуть і працюють в стародавньому місті. Частину цієї колекції – картини дванадцяти кіотських живописців – представлено на нинішній виставці поруч з оригінальними творами класиків живопису ніхонга початку XX століття – Такеуті Сейхо і Томіта Кейсена зі збірки НММХ.

Ніхонга – «японський живопис» – яскраве і неоднозначне явище модерного мистецтва Японії. Як самостійний напрямок ніхонга сформувався в другій половині 19 століття в умовах загального збудження суспільства радикальними змінами, принесеними буржуазною революцією Мейдзі 1868 року. Процес стрімкого запозичення матеріальних і духовних досягнень Заходу поставив японців перед усвідомленням проблеми національної самоідентифікації та збереження національної культури. Не стали осторонь проблем «японізму» і художники. Колосальне надбання понад тисячолітньої історії японського живопису стало тим ґрунтом, на якому продовжили працю майстри ніхонга. Лаконічні стримані засоби національного живопису тушшю на папері або шовку – саме в такій техніці написані полотна ніхонга – створюють систему зв’язків художника і глядача, в якій особливу роль відіграє «основа серця», чуйне, щире та неупереджене сприйняття краси. Художники ніхонга на відміну від тих японських майстрів, які наслідують європейські традиції, звертаються не тільки до технічних засобів, але й до тем і образів, притаманних національному мистецтву. Перед глядачами постануть величні картини природи, сповнені ліричного настрою куточки стародавніх кіотських храмів і парків, герої легенд та герої старовинного лялькового театру бунраку.

Куратор виставки – Галина Біленко, завідувач відділу мистецтва Сходу Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Відкриття виставки відбудеться у четвер, 10 травня, о 16:30 ( вул. Терещенківська, 17). Акредитація за тел.: 38 (044) 235 02 06
Довідки за тел.: 38 (044) 288 14 50, khanenkomuseum.kiev.ua
___________________________________________________________________
Постійна експозиція Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків представляє унікальні колекції живопису, скульптури, графіки та декоративного мистецтва країн Європи (Італія, Іспанія, Франція, Нідерланди, Німеччина) та Азії (Іран, Ірак, Сирія, Єгипет, Туреччина, регіони Середньої Азії та Кавказу, Китай, Японія, Індія, Тибет, Монголія, Бурятія, Калмикія), а також, мистецтво Давнього світу (Єгипет, Греція, Рим та Етрурія). До шедеврів музею належать чотири візантійські енкаустичні ікони 6 –7 століть н.е.

Як і тисячоліття тому людина прагнучи до прекрасного, орнаментувала посуд чи одяг, так і сьогодні Львівська художниця Оксана Андрущенко реалізує своє творче «Я» в орнаменті.

Випускниця відділу художнього текстилю, вихована в традиціях любові до народного мистецтва, захоплена шанувальниця етнічної спадщини України, Оксана створила для виставки, що назвала «В орнаменті» живописні натюрморти та пейзажі, і до пари кожному полотну розписала дерев’яні табуретки та стільці. Таким чином пошириючи орнаментовану гармонію з площини в об’єм, з задзеркалля невжиткового мистецтва в просторовість побуту.

До слова, такий вид діяльності для Оксани Андрущенко не новина. Вона не одноразово розписувала меблі, стіни та навіть підлоги, декоруючи інтер’єри.

artvertep.com

Відкриття виставки 05 липня 2011р. о 15.00.

Про автора

Юлія Гетьман народилася в 1961 році в м. Жовті Води Дніпропетровської області.
У 1980 р. закінчила Миргородський керамічний технікум (відділ художньої кераміки).
У 1988 р. закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (кафедра художньої кераміки).
З 1996р. працює на кафедрі Луцького національного технічного університету. Бере участь в міських художніх виставках.
Працює в техніці станкового живопису.

Виставка висвітлює творчий доробок відомої покутської майстрині народного розпису з села Чернятин Городенківського району, заслуженого майстра народної творчості України, члена Національної спілки майстрів народної творчості України, Лауреата Всеукраїнської премії імені К.Білокур та обласної премії ім.Я.Лукавецького, кавалера ордену імені княгині Ольги – Параски Петрівни Хоми.

Творчість майстрині із мальовничого покутського краю є визначним явищем в українському народному образотворенні. Нею вироблена своя власна манера письма, віднайдено неповторний колорит і своєрідне потрактування образів.

Про творчість художниці написано багато нарисів у різних часописах, знято декілька фільмів. Її біографія серед 150 -ти біографій видатних жінок України у книзі професора Степана Геника. Її фантастичні, подібні до казкового цвіту папороті малюнки-квіти, зрозумілі й доступні глядачам будь-якого віку. Картини мисткині були представлені на багатьох виставках в Києві, Каневі, Санкт-Петербурзі, Москві, багато робіт є в музеях і приватних колекціях як в Україні так і за її межами.

Твори Параски Хоми — це свято життєлюбства, справді народне мистецтво, що залишає неабияку радість на серці, відчуття душевної гармонії.

Виставка діятиме з 1 по 18 липня 2010 року щодня, крім понеділка та останнього вівторка місяця, з 10:00 до 17:30.

Вхід на відкриття виставки вільний!

Михайло Ніколаєв закінчив Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (відділення монументального живопису в майстерні Миколи Стороженка).  Знайшов себе в галузі монументального мистецтва, станкового живопису, дрібній пластиці, графіці. Останнім часом працює в техніках емалі на міді та гарячої енкаустики, які дають можливість реалізувати прагнення митця до пошуку й поєднання ідеї та оригінальності, кольору і фактури, вічності матеріалу та його благородства.

З 1987 р. бере участь у різноманітних художніх виставках. Михайло Ніколаєв є учасником і лауреатом І премії Першого міжнародного фестивалю емалей в Україні, що проходив в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (м. Київ) у 2009 р.

Твори митця зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (м. Київ), у приватних колекціях в Україні та за кордоном.

Живопис кольором. Пізнання сутності кольору пропускаючи його крізь себе. Базові навички роботи з кольором. Колір — як сутність. Метаморфози.
Кольоротворення — «східний» шлях спостереження себе, концентрації та діалогу зі своїм внутрішнім, інтуїтивним «я», він не прив’язаний до матеріального оточення, тому потребує великих зусиль щодо розвитку довіри до себе.

Про Альону Кузнєцьову

04 березня о 17 годині майстер-клас « Сакральна лялька-мотанка» від Валентини Бердник-Сокоринської.

Під час майстер-класу всі охочі зможуть долучитися до давнього утаємниченого мистецтва та відчути себе частиною духовного процесу. Лялька-мотанка здавна була оберегом дому, сакрального простору роду, символом материнського, жіночого начала та зв'язку між поколіннями. Ляльки Валентини Бердник-Сокоринської виготовлені з дотриманням усіх стародавніх ритуалів та обрядів, це не просто художні вироби, але й обереги.

Вартість майстер-класів 150 грн.

Про Ваше бажання взяти участь у майстер-класах просимо повідомити завчасно за тел. (044) 463 66 07,  463 66 87

Світлина творінь Валентини Бердник-Сокоринської 

«У першій половині ХХ століття найбільш сприятливою до нових тенденцій тогочасної моди була вишивка. У 1890 році в селі Вербівка Полтавської губернії родичка Петра Чайковського Наталя Давидова у своїй майстерні поєднала професійних художників і селянок–вишивальниць. Вона орієнтувалася на європейську моду, міський костюм, який оздоблювала авангардними малюнками, вишитими старовинною технікою. Давидова їздила в експедиції, знаходила сорочки та килими. Жінки в її майстерні відтворювали та розвивали знайдені зразки. Але, щоб нові костюми були до вподоби і в Європі на міжнародних виставках, ескізи малювали друзі Давидової — Олександра Екстер, Казимир Малевич, Любов Попова, Надія Удальцова, Ніна Генке–Меллер, Ольга Розанова, а також народні майстри — Ганна Собачко-Шостак, Євмен Пшеченко, Василь Довгошия. На полотні їхній живопис ставав об’ємнішим, насиченішим. Саме у вишивці викристалізувалися їхні ідеї модерного мистецтва, а згодом супрематизму (напрям у безпредметному мистецтві, абстрактний геометризм, зачинателем якого вважається К.Малевич — Рукотвори)», — розповідає Тетяна Кара–Васильєва.

О.Екстер. Відтворені ескізи панно. Серія "Кольорові ритми". 1916-1917

Вишиті роботи з майстерні Давидової не збереглися. Упродовж чотирьох років Тетяна Кара–Васильєва розшукувала по приватних колекціонерах ескізи художників, які працювали у Вербівці. Вдалося знайти серію «Кольорові ритми» Олександри Екстер, кілька робіт Любов Попової, доріжку Василя Кричевського. Тоді Тетяна Кара–Васильєва передала копії ескізів вишивальницям. Майстриня Валерія Костюкова разом зі своїми студентками з інституту Бойчука відродили гладдю шедеври авангардистів. «Використовувала звичайні нитки муліне, не шовкові. Вони найбільше допомагають показати об’єм робіт Екстер», — каже Валерія Костюкова.

Ескізи відтворені гладдю

Над однією роботою вишивальниця працює кілька місяців: треба правильно підібрати кольори, щоб якомога точніше відновити ескіз авангардистів. Але якщо припече, то можна й за тиждень подужати. Саме так трапилося із «Супрематичною композицією» Казимира Малевича. За тиждень перед відкриттям виставки в одного московського колекціонера знайшли цей ескіз. Саму роботу звичайно до Києва не передали, але доставили копію. Костюкова, у буквальному розумінні, день і ніч вишивала гладдю Малевича і на відкриття виставки принесла готову, ніби щойно з–під пензля художника «Супрематичну композицію». Валерія Костюкова каже, що, коли працює над цими малюнками авангардистів, відчуває енергетику Екстер і Малевича. Адже голка в її руках — той самий пензель, стібки — найтонші мазки.

К.Малевич. Супрематична композиція. 1915. Відтворено В.Костюковою у 2010 році. Полотно, муліне, гладь

У Вербівці Казимир Малевич тільки шукав свій творчий шлях. У Давидової художник працював у 90–х. Придумуючи ескізи для модних сумок і одягу, Малевич намалював «Супрематичну композицію». Пізніше, років через десять, вербівські винаходи він введе у живопис і почнеться супрематичний період у творчості Малевича. Так само було й з Екстер. Вона разом із Давидовою придумувала нові форми вишивки для подушок, поясів, сумок. Абстрактні композиції з’явилися після того, як Екстер переосмислила не один старовинний килимок і сорочку, не одне літо разом із Давидовою помандрувала по селах у пошуках народної вишивки.

Оригінальні панно Василя Довгошия "Птах" (1924) та Ганни Собачко-Шостак "Квітка-редька" (1912) Папір, акварель, гуаш

Реставратор ескізів Екстер і Малевича Валерія Костюкова своїм студенткам складних робіт не довіряє — усі роботи авангардистів перенесла на полотно вона особисто. Дівчатам з інституту дала малюнки Ганни Собачко–Шостак із фонду Музею народного декоративного мистецтва. На виставці «Відроджені шедеври» ці роботи подані у двох варіантах — намальованому й вишитому. На одній стіні «Квітка» і «Птах» ледве помітні, через бліді фарби, стерті часом. Зате з іншого боку дівчата відтворили їх такими, як задумувала художниця.

Відтворені у вишивці ескізи художників-авангардистів

Організатори виставки переконані: якщо на початку ХХ століття одяг, оздоблений гладдю з Вербівки, підкорив не одну міжнародну виставку, про що свідчать вирізки з газет в архівах, то варто продовжити традицію авангардистів сьогодні. Валерія Костюкова каже, що вони якраз цим і займаються. «Екстер і Малевич нас зацікавили тим, що працювали з ескізами для одягу. Сьогодні ми переймаємо їхні методи та оздоблюємо свій одяг, як колись у Вербівці. Може, й серед нас народяться нові Малевичі з Екстер», — міркує Костюкова.

Текст — Ольги Жук, Україна молода 
Світлини — Катерини Качур, Рукотвори

Анатолій навчається у школі-ліцеї №7, а також є вихованцем Вінницької дитячо-молодіжної організації «Центр «Барви України»». Коло інтересів хлопця дуже широке: окрім художнього текстилю та живопису він захоплюється математикою, музикою, грою в шахи.

Останнім часом юний художник найбільшу увагу приділяє саме складній техніці гобелену, в якій створює надзвичайно гармонійні композиції.

Своїми першими серйозними досягненнями Анатолій вважає гран-прі за гобелени на міжнародному конкурсі в Сочі (2005 р.) та перемогу за ляльки-мотанки на фестивалі «Золотий лелека». Згодом були перемоги на міжнародному конкурсі в Японії, Москві, Чехії. 2009 р. був також багатим на творчі події. У лютому Анатолій став переможцем Всеукраїнської премії «Диво-дитина» в номінації «Найтворчий», в березні став володарем Золотого призу V-го ювілейного Міжнародного дитячого фестивалю-конкурсу «Гірське сузір’я – прагнення, фантазія, політ» в номінації «Образотворче мистецтво», Словакія, м. Ліптовський Мікулаш і в листопаді взяв участь у виставці в Центральному будинку художника Національної спілки художників України в рамках фестивалю «Ассамблея мистецтв – Український тиждень мистецтв/ Ukrainian Art Week». Крім того, за плечима юного автора вже багато персональних виставок.

Анатолій Гайструк є стипендіатом Благодійної організації «Президентський фонд Леоніда Кучми «Україна»

Урочисте відкриття виставки відбудеться в приміщенні музею 22 січня о 16. 00. 
Виставка працюватиме до 5 лютого 2010 р.

Світлини art-3000.com та myvin.com.ua  

Це, напевне, вперше, коли український «генетичний код», або, як кажуть, національний дух в особі «Козака Мамая», який виокремлює українців із кола інших європейських націй, донесений до Європи завдяки полотнам Катерини Косьяненко й отримав визнання представників всіх континентів, з яких складалося журі VII Флорентійського Бієнале.

"Мої Мамаї" (2007)

"Катерини" (2008)

Визнані полотна київської художниці «Мої Мамаї» та «Катерини» два дні, протягом 9 та 10 січня, експонувалися на Мамаєвій Слободі у Києві. З нагоди такої події, Катерина Косьяненко подарувала «Мамаєвій Слободі» розписану власноруч кобзу із зображенням парсуни «Козака Мамая». Обіцяють, що віднині всі заходи на «Мамаєвій Слободі» розпочинатимуться під звуки струн цього найбільш шанованого лицарського інструмента.

Директор Центру народознавства «Козак Мамай» Костянтин Олійник та художниця Катерина Косьяненко

Під час заходу заслужений артист України Тарас Компаніченко також зробив свій козацький дарунок, виконавши низку пісень та дум 17-18 століття.

Тарас Компаніченко, кобзар, бандурист та лірник

До речі, в реєстрі Війська Запорізького Низового прізвище Мамай (Реєстр Нової Січі від 1756 року) із 38 куренів згадується в 15 куренях аж 18 раз… Фактично по одному Мамаю (оборонцю) на кожну область козацьких теренів, зокрема:

1. Джереліївський: Лук’ян Мамай, Ярема Мамай
2. Конелівський: Василь Мамай, Ігнат Мамай
3. ІрклГївський: Семен Мамай, Іван Мамай
4. Батуринський: Тиміш Мамай
5. Донський: Михайло Мамай
6. Канівський: Корній Мамай
7. Кисляківський: Яцько Мамай
8. Левушківський: Кузьма Мамай
9. Незамаївський: Петро Мамай
10. Пластунівський: Кирик Мамай
11. Коренівський: Петро Мамай
12. Полтавський: Нечипір Мамай

Кобза "Козака Мамая"

Джерело: mamajeva-sloboda.ua

Катерина Косьяненко єдина з України отримала Премію і медаль Лоренцо Медичі: Картини «Мої Мамаї» (2007) та «Катерини» (2008) будуть виставлятись в хаті «Титаря» на «Мамаєвій Слободі» 9 та 10 січня 2010 року.

Також на Слободі буде представлена унікальна кобза (точнісінько така ж, як була у Лицаря-невмираки Мамая у далекому сімнадцятому столітті) із зображенням парсуни самого Козака Мамая, яке було написане у дарунок Катериною Косьяненко спеціально для мистецької збірки козацького селища. В свою чергу Тарас Компаніченко на цій кобзі спробує відтворити «голос» самого легендарного лицаря «Мамая»!

В програмі заходу:

• Виставка робіт художниці Катерини Косьяненко «Мої Мамаї» (2007) та «Катерини» (2008)
• Виконання Заслуженим артистом України і козаком Тарасом Компаніченком середньовічної Української музики
• Частування акредитованих журналістів та гостей найулюбленішим хмільним напоєм козаків, а відтак і самого «Козака Мамая» – «Варенухою»
• Прес-конференція за участі:
  — Лауреата VII Флорентійського Бієнале 2009 р художниці Катерини Косьяненко;
  — Доньок письменника Олександра Ільченка – автора українського химерного роману «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа молодиця»;
  — Заслуженого артиста України і козакаТараса Компаніченка;
  — Директора Центру народознавства «Козак Мамай» Костянтина Олійника.

Про Флорентійське Бієнале

Флорентійське Бієнале має поважний міжнародний статус, проводиться з 1997 року. Бієннале 2009 р. проходило 5-13 грудня у місті Флоренція (Тоскана, Італія) під патронатом Президента Італії і за сприяння Міністерства культури Італії у Фортеццо да Бассо (Fortezza da Basso) в історичному центрі міста. 650 митців з 78 країн світу представили на суд публіки більш ніж 2000 творів, різних за світосприйняттям, технікою, жанрами, різновидами — живопис, графіка, скульптура, медіа, фотографія.

Флорентійське Бієнале 2009 року за міжнародним складом учасників і за змістом відповідає програмі ООН «Діалог між цивілізаціями». Флорентійський фестиваль сучасного мистецтва і являє собою подібний діалог цивілізацій. Представники різних культур мають можливість поділитися художнім досвідом, виявити загальні теми і збагатитися новаторськими ідеями, порівняти творчі методи і засоби виразності. Мовні бар’єри долаються універсальною мовою мистецтва.

Члени журі нагородили найбільш видатні роботи в наступних номінаціях: живопис, скульптура, графіка, змішана техніка, інсталяція, фотографія. Переможців визначали за єдиним критерієм — рівнем таланту, без упередженості оцінюючи приналежність до того чи іншого стилю і не звертаючи уваги на національну приналежність.

Більше на сайтах Катерини Косьяненко та Мамаєвій Слободі