Захоплення витинанкою до Ольги Шинкаренко прийшло коли мисткині виповнилося п'ятнадцять років. Причому воно її знайшло саме в тих стінах, де зараз знаходиться її теперішня персональна виставка. Захопившись кольорами робіт визнаних українських майстрів витинанки, майстрині дуже закортіло самій створити серію власних шедеврів. В українському традиційному побуті витинанка з явилася в середині дев’ятнадцятого століття. Нею селяни прикрашали полиці, вікна та стіни хат. Нині це ремесло чомусь не є досить популярним серед поціновувачів українського мистецтва.

Майже всі з п’ятдесяти представлених на виставці робіт створені за українськими традиціями. Тобто зроблені переважно із червоного та зеленого паперу. Саме ці кольори в давнину найчастіше використовували наші пращури для розпису писанок та витинанок. Хоча для витинанок зазвичай були притаманні всі кольори природи. Аби папір на витинанках не змінював пластичність майстриня використовує клей для резини. Фігури на роботах закріплюються лише в декількох місцях, причому таким чином щоб кінчики роботи не були до кінця приклеєні. Робиться це для того щоб витинанка могла ніби вільно дихати.

Окрім традиційних та сучасних витинанок майстриня презентувала на виставці серії робіт із вириванок та аплікацій. Кожна представлена у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва серія робіт має власну поетичну назву, яку Ольга Шинкаренко вигадує надихнувшись черговою подією у своєму житті.

cultureua.com

Протягом свята майстри витинанки проводитимуть майстер-класи, проведуть науково-практичну конференцію з мистецтва витинанки.

11 вересня в рамках проведення конкурсу на центральній площі міста для всіх охочих працюватиме «містечко майстрів», а також відбудеться відкриття пам’ятника українській витинанці, нагородження майстрів та святковий концерт.

Джерело: УНІАН
На світлині витинанка Миколи Теліженка.

До уваги відвідувачів — писанки, витинанки, вишиваники, інші вироби декоративно-прикладного мистецтва народних майстринь: Зої Сташук, Лесі Турукіної, Людмили Проценко, Наталії Фененко та інших.

Роботи на світлині Зої Сташук

Моя мама прикрашала витинанками полички для посуду. Пам’ятаю в дитинстві, як вона вирізала їх з газети, бо папір тоді не продавався. Я малою не дуже звертала на це увагу, а виявляється, то вона ще від мами своєї навчилася. Я не можу сказати, що це була традиція всього села. Якось мама у нас зимувала, побачила вирізаного мною голуба з крилами і каже: «Ти знаєш, Люда, я коли була мала, то згадала, що у нас такий самий голуб висів». Моя бабуся рано померла, мама не встигла в неї щось розпитати. Та й коли люди почали в колгосп ходити, вже не до голубів було.

У мене є кума Зінаїда Косицька, яка професійно займається витинанкою. Свого часу Михайло Селівачов (доктор мистецтвознавства — авт.) її підтримував, давав напрямок. Якось вона зробила свою персональну виставку. Я бачила, як вона ріже витинанки вдома, але коли я побачила їх на виставці, то подумала: ну, невже я так не зможу? То по троху почала й собі пробувати. Це було десь у 1992 році. Спочатку я копіювала роботи Зінаїди, а потім вже й своє з’явилося. Якось кума побувала в мене, побачила роботи і каже: «Знаєш, Люда, я тебе спочатку ревнувала, що ти мене копіюєш, а потім зрозуміла, що твори таким чином живуть далі...».

Зінаїда ріже витинанки, не малюючи. Так робити вона й мені радила. Я спочатку різала, не малювала. А потім подумала, якщо писанкарі олівчиком готують яєчко, то чому я не можу витинанку собі так підготувати, композицію закласти. Хоча й Василь Парахін вважає, що не треба малювати. Але дітей я все-таки вчу малювати, кажу, отут у вас повинна бути пташечка, тут гілочка, тут листочок, а там квіточка.

Навчитися вирізати витинанки можуть всі. Дітки ж усі вміють, хтось гірше, хтось краще. Треба просто пробувати і різати. Але багато паперу треба перевести, щоб навчитися добре.

Я літом у спеку за день вирізала три витинанки розміром А3. Якщо маленькі листівочки, то більше можу вирізати. Але як казав один художник, я все життя вчився, щоб за дві години стільки то зробити, тому я до цього тільки йду.

Коли довго ріжеш папір, часто виникають мозолі від ножиць. Особливо це в сезон, наприклад до Різдва, чи просто сідаєш щось багато вирізати. До тебе приходить нова ідея, а через мозолі різати більше не можеш .

Наклеювати витинанки мене навчила Ольга Шинкаренко, яка працює в Палаці дітей та юнацтва. Але вона казала, що їм на семінарах розказували, що витинанку не треба клеїти. Вона має бути живою.

Клеїти витинанки зручно за допомогою клейоночки. Воно виходить охайно та швидко. Так робити мене навчив майстер з Житомирщини Сергій Танадайчук.  На клейонку кладу витинаночку, змазую клеєм. І перевертаю на картон, як накладні картинки. Витинанка вся в клею, а потім клей обережно знімаю.

Папір купую звичайний наш. Не люблю білого паперу, швидко брудниться. Подобається жовтий, персиковий кольори.

Мій улюблений образ це пташка. Не якийсь окремий вид птахів, а просто птах. А ще хрест як символ людства. Ангелика робити нас навчила Романа Кобальчинська з музею у Пирогові. Розказала, що така традиція була на Західній Україні, а тоді й до наш прийшла.
На Країні мрій у мене білоруси брали посібник, так казали, що в них теж вирізають витинанки.

Витинанка дуже доступна, проста. Якщо взяти теж саме писанкарство чи кераміку, то треба мати вогонь, фарбу, глину, місце, де випалити. А для витинанки потрібні папір, ножиці і клей і якийсь виріб вже є, можна брати в рамку і на стіну вішати. Навіть якщо при вирізанні помилку зробиш, все одно щось виходить.

Колись майстрам витинанок замовляли багато. У свій час це була мода, хати ними прикрашали.

Зараз роблю витинанок більше тоді, коли хтось замовить. А раніше я часто вирізала, щоб утвердитися чи навчитися. Коли замовляють, то для художника це поштовх, починаєш щось творити. Одна вчителька у школі замовила мені пори року, то я й собі зробила. А в основному самі майстри-колеги цікавляться, часто ми міняємося виріб на виріб.

Витинанки важко оцінювати. Бо до золота одне ставлення, до паперу зовсім інше. А багато людей просто не цінять. Іноді стоїш на ярмарку, підходить жіночка : «Ой, смотрі ето дєткі вирізалі». Що тут скажеш?

Якось я робила оформлення сцени для дитячого колективу. В Музеї Івана Гончара вони репетиції проводять. Я зробила композицію з чотирьох ватманів, то взяла по сто гривень за ватман. Не знаю, дорого це чи ні. А листівочки продавала по 5 гривень, коли ще долар був по п’ять.

Великого інтересу збоку до витинанки я не відчуваю. Може я ніде не буваю, не виставляюся. Довгий час я взагалі соромилася показувати свої роботи. Чогось мені було боязко, що нікому воно не сподобається. Окрім того, я ж спочатку, коли вчилася, то трішки копіювала роботи і мені було не зручно. Але якось Олекса Долі мене по простому якось підтримав. Каже: «Та чого ви, он інші нічого не вміють робити і лізуть, а ви соромитеся. Давайте-давайте, будьте сміливішими».

Я зараз працюю в основному з дітьми. Мій час йде на дітей. Ми з ними і писанкуємо і лялечки робимо, і витинанки, ангелики. Дітей беру з першого класу і за бажанням до дев’ятого класу навчаю. Гурток у нас бюджетний, всі безплатно ходять. Батьки іноді якісь кошти збирають, бо ж треба інструменти, фарби, а зараз світло робимо у класі, бо школі не до цього.

Навчаю дітей називати все своїми іменами. Розказую, що у нас на заняттях не повинно бути слів: оця, отой – всі форми, образи чи символи повинні якось називатися. Тому у нас є «гребінчики», «драбиночки», «косиночки». Це я вичитала в монографії Станкевича, а дещо додумала для практичності, а щось діти й самі називають.

Коли були маленькими, мої діти різали витинанки, а зараз в них вже інші заняття. Але чогось думаю, що будуть цього своїх дітей вчити. Все-таки виховання проходить не в школі, а в сім’ї. Те, чого ти дітей вчиш, вони все одно повторять на своїх дітях. Я запам’ятала на все життя, коли була маленька, моя мама малювала для мене. Нічого так не згадується, як оте, що вона мені щось малює.

Я кажу батькам, якщо ви хочете, щоб дитина чимось серйозно захопилася, ви повинні самі цим захопитися. І є батьки, які приходять у гурток, поруч сідають, щось там записують, творчо працюють.

Довідка

Витинанка як вид народного декоративно-вжиткового мистецтва своїм горінням сягає в сиву давнину. Ще у V ст. до н. е. кочові народи прикрашали свій побут візерунками зі шкіри, хутра, повсті. Прототипом українських витинанок вважають невеликі шматочки білого паперу з ажурно витятими краями, так звані кустодії, що служили підкладкою і оздобою для канцелярських печаток у середині XVI ст. Витяті кустодії на документах виходять із вжитку в другій половині XIX ст. А в середині цього століття в українських селах з'являються народні паперові прикраси, котрі призначались для оздоблення інтер’єру сільської хати: мережками з паперу люди прикрашали горщики для квітів, сволоки та віконні наличники в хатах, рамочки для портретів, картин. У розвитку паперових витинанок певну роль відіграли настінні розписи. На Поділлі паперовий декор співіснував із мальованим, інколи доповнюючи його. Мотиви орнаменту і способи розташування їх у витинанках аналогічні стінним розписам. Селяни віддавали перевагу витинанкам тому, що виготовляти їх легше і швидше ніж розписи, простіше змінити при наступній побілці хати. Виготовляли витинанки навесні перед святами, коли селяни білили і прикрашали житло. Подекуди міняли витинанки й перед Новим роком. На стіну їх наклеювали молоком, аби легко зняти при наступній побілці.

Найдавніші українські витинанки, що дійшли до нас, походять з Прикарпаття і Західного Поділля.

Розмовляла Катерина Качур

А поки пропонуємо поринути у світ творінь майстрів очима нашого фотооб'єктиву.

"Ті, що несуть Сонце"

"Писанкове дерево"

Яворівська іграшка

Писанка, розписана яворівським стилем

Адреса Музею Павла Тичини:  Київ, вул.Терещенківська, 5, кв.1, 3

Світлини Катерини Качур

Завітавши до музею, Ви зможете не лише подивитися святкову виставку, а й дати можливість дітям погратися яворівськими іграшками, а якщо малюкам буде до вподоби — то і придбати для них недорогу народну іграшку з дерева або дитячі меблі (табуреточки, стільчики, скриньки). В окремі дні Семен Тлустий даватиме уроки по розмальовуванню народної іграшки. Про них ми сповістимо додатково.

Знаний в Україні та за її межами художник-графік, витинанкар та писанкар Андрій Пушкарьов міркує про рівень розвитку витинанки в України та її особливості. 

— Писанка вже розкручена як бренд України, а витинанка ще тільки буде. Хоча зараз почали дізнаватися, що витинанка — це скіфська старовинна культура, коли візерунки вирізали на шкірі тварин, накладали потім на іншу шкіру і гарячим камінням з вогнища випалювали ці прорізні шматочки. Тобто це був прототип першої витинанки.

Андрій Пушкарьов, митець

А потім коли з’являється папір у Китаї у 9 столітті, то витинанки з паперу починають різати по всьому світу – зокрема, Альбрехт Дюрер (німецький живописець, рисувальник, гравер, математик, теоретик мистецтва, XV-XVI ст.  — авт.), Пітер Рубенс (фламандський живописець, один з найвизначніших представників епохи бароко, XVI-XVII ст.  — авт.), наш Георгій Нарбут (визначний український та російський художник-графік, XIX-XX ст. — авт.) теж різав. А сам термін «витинанка» з’явився десь у 1913 році, від слова «тинати», тобто різати. Це симетрична різьба. Папір складається вдвоє і більше разів. А під словом «витинання» — вирізання, мається на увазі асиметрична різьба.

Взагалі, орнаментиці українських витинанок властива подвійна симетрія, як, наприклад, відомі горщики-близнюки, які дарували молодятам і в яких приносили в поле першу та другу страви. Але вони не зовсім симетричні, бо полива не буде повністю симетричною – форма загальна симетрична, а там вже є свої нюанси. Тому у симетричних витинанках я роблю якусь асиметрію.

Коли відбулося ваше знайомство з витинанками?

Вперше я побачив витинанки у свого вчителя Євгена Лещенка з Кривого Рогу. Він майстерно виклеював метелики. До речі, Чуан-хуан – культура китайська – так вони отаких маленьких метеликів різали і викладали по периметру вікна, а в Україні витинанкою завжди прикрашали хати, печі і між вікнами, світлиці.

Коли я переїхав у Дніпропетровськ, то захворів і не міг прийти до майстерні, то взяв ножиці і почав різати. Як завжди у всіх починається зі сніжинки, якими прикрашають ялинки на Новий рік. У 80-ті роки я захопився витинанкою Петриківки, де використовують елементи з кольорового паперу. Але відмовився від такого методу, бо приходилося залежати від кольору фабричного паперу. Тоді за основу я взяв західно-українську витинанку, Могилів-Подільську, Галичанську — з цільного паперу, але від кольору я не відмовився. Я сам фарбую.

А чим фарбуєте?

З олійної фарби я витягую олію чи папером чи промокашкою, як була за радянських часів, щоб фарба як пігмент стала. А потім вже на обезжиреному скипидарі роблю такі кольори, як мені потрібно. В кінці я закріплюю фіксаторами, щоб не мазалось.

В минулому році був хороший симпозіум у Могилів-Подільському, багато було витинанкарів... 

Ну, багато, то ще не значить, що хороший. Звісно, такого масштабу було вперше – 40 учасників. Такого досвіду у нас ще не було. Ну, 20 було, ну 25. Серед тих сорока є дуже слабенькі, тобто з них можна було залишити від сили тридцять.

До речі, Могилів-Подільський ще Володимир Прядка (український художник монументально-декоративного мистецтва, педагог — авт.) назвав столицею української витинанки. Якщо Петриківка – це Петриківський розпис, там всі малювали, то тут всі вирізали – від малого до великого. У Могилів-Подільському засновано перший музей витинанок. Але що мені там не дуже подобається, що вони все підряд беруть. От навіть ви виріжете й принесете, то візьмуть. А коли я свій музей створю в селі Рубанівське (Дніпропетровська область — авт.), то там буде ретельніший відбір, тобто буде професійніша витинанка.

Ви казали, що витинанка ще недорозвинулася інформаційно до того рівня, на якому є писанкарство, але все ж таки погодьтеся, що останнім часом і витинанка займає належне місце і про неї говорять більше. 

Так, просто ще не всі знають, що це таке. До речі, мені один донецький банк замовив 5 творів, витинанок. Сам Донецьк, регіон такий, що він не знає, що таке писанка, а тут витинанка. Замовлення взагалі не дуже люблю, бо я вільна людина. Але все ж таки я за це взявся. Їм потрібно було, щоб дерево життя було, щоб форми були овальні, тільки червоний колір. І вони самі контролювали – малюнок, колір. То все супер вдалося! І гарно заплатили.

І ці витинанки, що я зробив, підуть на логотипи банку, на візитівки і взагалі на всі обкладинки. Тобто дуже гарна реклама буде і банку і зокрема витинанці як такій.

У вашому доробку понад 500 витинанок... 

Та я не знаю, скільки у мене взагалі тих витинанок. Якщо взяти усі витинанки, які я робив з фабричного паперу, то навіть і більше. Якщо таких дуже складних, то може 150-200. А якщо брати взагалі, то може й під тисячу.

Коли на вашу думку витинанка все-таки стане брендом України. Що для цього потрібно?

Витинанка вже плавно переходить до бренду. А коли ми видамо альбом «100 років Української витинанки», який вже кілька років готується, то це може бути останньою крапкою в питанні витинанки як якогось бренду. В цьому альбомі буде більше 300 сторінок. Але на видання потрібні чимало коштів, десь 70 тисяч доларів. Зараз вони шукаються.

На якому етапі сама підготовка? 

Вже повністю зібраний матеріал з усієї України. Ще повинна зібратися рада з науковців і мистецтвознавців для обговорення й узгодження.

«Рукотвори»

— Десь з рік тому мені випадково потрапив до рук звичайний канцелярський, але дуже якісний папір, не такий як раніше в школах у нас був – тільки з одного боку кольоровий, дуже тонкий і не зручний для клеєння. А трохи матовий, не блискучий і не гладенький. І думаю, треба з цього паперу щось зробити, так просто він не може лежати. І я почала на ньому малювати і як виявилося дуже зручно по ньому вирізати.

Купава, старший науковець УЦНК "Музей Івана Гончара"

Зараз коли я вже більш-менш навчилася володіти ножицями, то подумую, може з інших матеріалів спробувати вирізати витинанки.

Витинанкарству в когось вчилися?

Ні. Сама вчилася і малювати і вирізати, і витинанки робити. Вчителя не було в мене.

Технологію виготовлення витинанок десь переймали?

У школі. Ще колись мама нам була купила набір для витинанок і ми вичитали, що треба перегинати папір надвоє, малювати і вирізати малюнок. Я просто запам’ятала, як це треба робити. Решту вже довчилася сама.

Скільки потрібно часу на витинанку?

Щоб вирізати то день, а щоб наклеїти десь теж із півдня. Буває нервів не вистачає, то роблю перерви.

Малюнки берете з голови?

Тільки з голови. На жаль, витинанок ніде не бачила – ні на фотографіях, ні на виставках, тому не було просто можливості звідкись брати. Сам принцип, коли ти малюєш, то треба чітко знати, що те, що ти намалював, буде вирізатися. І уявляти цей процес, що саме цей елемент, цей листочок має вирізатися, а не просто намалюватися.

У малюнку я більше відштовхуюся від Петриківського розпису, тому що я ним володію. У мене є витинанки у вигляді птахів, яблук, писанок, грушок, дерев-метеликів.

Як довго вже малюєте Петриківкою?

Та завжди малювала. Нам в школі пощастило – замість звичайного образотворчого мистецтва нам вчителька викладала Петриківський розпис. І вона з такою душею викладала, що навіть хлопці, які ніколи в житті не хотіли брати пензлика, бралися за нього й малювали квіточки, ягідки. Весь клас малював і після того на все життя лишилася любов до розпису.

Тобто та людина, яка не вміє добре малювати, їй буде складно навчитися зробити витинанку?

Чому, зробить. Тут принцип один – складаєш папір, малюєш і вирізаєш. Я сину своєму показую, то він і зайчиків і яблучка вирізає. Вони кумедні звичайно виходять, та все ж. Там технологія проста, а вже самі орнаменти та ідеї від художнього смаку залежать.

Що вас підштовхнуло вже півроку серйозно займатися витинанкою?

А тому що я з кожною роботою росла, починала з дуже простого – сонечка маленькі вирізала, потім півників. Далі я зрозуміла , що можу більші вирізати і тонші. І от цей процес росту мені подобався. Кожна робота – це певний етап навчання.

Скільки робіт вже налічується у вашому доробку?

Близько 20 вже готових у рамках, а кільканадцять ще в процесі.

Зараз більше для себе працюєте, ну і відповідно напрацьовуєте досвід для виставки?

Останнім часом вже більше для людей почала працювати, бо люди почали запитувати, цікавитися, купувати для подарунків.

Тобто вже купували ваші вироби?

Замовляли, але ще не купували, я ж ще молодий майстер. (сміється)

По скільки оцінюєте свої робити?

Ми всією сім’єю порадилися, то поки що по 55 гривень оцінюємо одну роботу.

А коли виставку свою влаштуєте?

Плануємо виставку десь з нового року. До нового року є час щось нове придумати...
А взагалі, займатися витинанками дуже захопливо і до того ж воно не забирає стільки часу як вишивання чи в’язання.

«Рукотвори»