У сузір’ї майстрів петриківського розпису творчість заслуженого майстра народної творчості Віри Іванівни Павленко, що припала на середину ХХ століття, займає особливе місце.

Художниця плідно працювала у галузі декоративного розпису на папері. Разом з односельчанками В. Клименко-Жуковою, М. Тимченко, сестрою Г. Павленко-Черниченко працювала над формуванням українського стилю розписів фарфорових виробів на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Створювала ескізи для поліграфії та текстильних виробів, виконувала альфрейно-оформлювальні роботи на замовлення Управління у справах архітектури УРСР.

ЇЇ твори були окрасою багатьох республіканських, декадних, всесоюзних і закордонних виставок народного мистецтва у Парижі, Брюсселі, Кабулі, Лейпцигу, Токіо, Нью-Йорку та ін... Вирізнялися вони з-поміж інших творів петриківчанок особливою ажурністю композиції, легкістю мазка та вишуканістю у підборі тональних відтінків кольору.

Експозиція виставки представить унікальну колекцію творів майстрині, що зберігається у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва і охоплює всі періоди творчості художниці з середини 1930-х по 1980-ті рр. – декоративні панно, ескізи тканин та для поліграфії та фарфорові вироби (вази, декоративні блюда та сервізи).

Виставка працюватиме до 31 серпня. 

Докладніше про художницю

Народилася В. І. Павленко (1912 – 1991) у м. Катеринославі (тепер м. Дніпропетровськ). Але юнацькі роки провела у селі Петриківці, що на Дніпропетровщині, яке здавна відоме своїми художніми традиціями. Тут, ще на початку ХХ ст., склалася своєрідна школа національного декоративного розпису. Віра наших пращурів у магічну силу певних символів змушувала їх зображати узори на стінах оселі, різних виробах хатнього начиння та одязі. Щоб вплив цих символів-знаків був сильнішим, їх виконували яскравими фарбами – червоного та зеленого кольорів. Кращі орнаменти переходили у традицію, формуючи смак покоління за поколінням.

Жоржини, 1972, м. Київ.

З юних літ, навчившись від матері Параски Павленко, художниця почала малювати традиційний петриківський орнамент, прикрашаючи ним хату, робила «мальовки» на замовлення односельчан. Напередодні війни навчалась у Київському художньо-промисловому училища.

У своїх творчих пошуках В. Павленко не відступала від локального традиційного орнаменту, але робила його більш графічним та мініатюрним. У музейній колекції зберігаються унікальні твори майстрині 1937 – 1938-рр. – ескізи для тканин, рушників та окремих елементів графічного оформлення книг (орнаментальні титульні листи, ініціали, заставки, кінцівки).

Композиційно це все ті ж квіти у «вазонах», букети, бігунці, створені як у кольорі, так і чорною тушшю. Художниця майстерно вводить у свої орнаментальні композиції птаха, зокрема півня та профільні зображення жіночої фігури в національному вбранні. У 1939—1941 рр. разом з сестрою Г. Павленко-Черниченко першою починає працювати над розписами фарфорового посуду.

По війні Віра Павленко переїздить до Києва, де разом зі своїми односельчанками В. Клименко-Жуковою, М. Тимченко. Г. Павленко-Черниченко починає працювати на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі над формуванням українського стилю розписів фарфорових виробів. Продовжує плідно працювати у галузі декоративного розпису на папері та книжкової графіки, створює розписи для текстильних виробів, виконує альфрейно-оформлювальні роботи на замовлення Управління у справах архітектури УРСР.

Віра Іванівна Павленко значно розширила традиційну петриківську гаму, будуючи свої композиції як за принципу кольорового контрасту, так і тональних розробок одного або кількох кольорів. Намічала чорним кольором контури малюнка та вводила його в елементи орнаменту, що створювало нові можливості для інтерпретації петриківського орнаменту.

Виставка організована Посольством України в Республіці Болгарія, Інститутом етнології та фольклористики спільно з Етнографічним музеєм при Болгарській Академії Наук, а також Асоціацією болгарсько-української дружби і співробітництва. У заході взяли участь посли держав СНД та Центральної Європи, представники культурних кіл, громадянського суспільства, а також української громади.

Відкриваючи унікальну виставку, Посол України в Болгарії М.Балтажи наголосив, що Петриківський декоративний розпис – це одна з перлин скарбниці українського народного мистецтва, якою пишається наш народ. Представивши Г.Назаренко як яскравого представника петриківських майстрів, він висловив впевненість, що ці неповторні і проникнуті різнобарв'ям України твори нікого не залишать байдужими та передадуть часточку української душі всім, хто прагне краси і добра.

У свою чергу, Директор Інституту етнології та фольклористики БАН проф. Л.Пейчева підкреслила, що роботи Галини Назаренко дозволять відвідувачам Етнографічного музею ближче доторкнутися до народного мистецтва України.

В Болгарію пані Галина привезла близько 50 робіт — розписів на папері, створених за 2011—2012 роки.

В ході виставки українська художниця також провела майстер-клас, під час якого відвідувачі мали змогу ознайомитися з технікою петриківського розпису та особисто долучитися до створення мальовничих творів.

А наступного дня 11 травня Галина Назаренко провела майстер-клас з петриківки для студентів та викладачів Софіївського Національного університету.

Виставка в Софії триватиме місяць, а потім переїде в наступне болгарське місто Пловдив.

Текст mfa.gov.ua
Світлини з приватного альбому Галини Назаренко 

Він є учасником численних вітчизняних і зарубіжних виставок, його роботи зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Сімферопольському художньому музеї, Музеї історичних коштовностей України, у Всеросійському музеї декоративно-прикладного та народного мистецтва, приватних колекціях.

Мистецькій мові художника властиві глибокий філософський зміст, узагальненість форм, чистота ліній та кольору, лаконізм. Все це вирізняє творчість О. Михальянца з-поміж інших художників. Останнім часом він працює як монументаліст та реставратор.

Виставка робіт художників з міста Кіото є спільним проектом Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків і Музею історії міста Києва. Її відкриття приурочене до святкування Міжнародного дня міст-побратимів, яке за рішенням Всесвітньої федерації споріднених міст відбувається щорічно в останню неділю квітня.

Стародавня столиця Японії стала побратимом Києва ще в 1971 році й була сьомою серед 41 міста, які поріднилися зі столицею України. Свідченням дружніх відносин між Києвом і Кіото став унікальний дарунок 1983 року від Муніципалітету міста Кіото та Асоціації японських художників – роботи сучасних майстрів напрямку ніхонга, які живуть і працюють в стародавньому місті. Частину цієї колекції – картини дванадцяти кіотських живописців – представлено на нинішній виставці поруч з оригінальними творами класиків живопису ніхонга початку XX століття – Такеуті Сейхо і Томіта Кейсена зі збірки НММХ.

Ніхонга – «японський живопис» – яскраве і неоднозначне явище модерного мистецтва Японії. Як самостійний напрямок ніхонга сформувався в другій половині 19 століття в умовах загального збудження суспільства радикальними змінами, принесеними буржуазною революцією Мейдзі 1868 року. Процес стрімкого запозичення матеріальних і духовних досягнень Заходу поставив японців перед усвідомленням проблеми національної самоідентифікації та збереження національної культури. Не стали осторонь проблем «японізму» і художники. Колосальне надбання понад тисячолітньої історії японського живопису стало тим ґрунтом, на якому продовжили працю майстри ніхонга. Лаконічні стримані засоби національного живопису тушшю на папері або шовку – саме в такій техніці написані полотна ніхонга – створюють систему зв’язків художника і глядача, в якій особливу роль відіграє «основа серця», чуйне, щире та неупереджене сприйняття краси. Художники ніхонга на відміну від тих японських майстрів, які наслідують європейські традиції, звертаються не тільки до технічних засобів, але й до тем і образів, притаманних національному мистецтву. Перед глядачами постануть величні картини природи, сповнені ліричного настрою куточки стародавніх кіотських храмів і парків, герої легенд та герої старовинного лялькового театру бунраку.

Куратор виставки – Галина Біленко, завідувач відділу мистецтва Сходу Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Відкриття виставки відбудеться у четвер, 10 травня, о 16:30 ( вул. Терещенківська, 17). Акредитація за тел.: 38 (044) 235 02 06
Довідки за тел.: 38 (044) 288 14 50, khanenkomuseum.kiev.ua
___________________________________________________________________
Постійна експозиція Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків представляє унікальні колекції живопису, скульптури, графіки та декоративного мистецтва країн Європи (Італія, Іспанія, Франція, Нідерланди, Німеччина) та Азії (Іран, Ірак, Сирія, Єгипет, Туреччина, регіони Середньої Азії та Кавказу, Китай, Японія, Індія, Тибет, Монголія, Бурятія, Калмикія), а також, мистецтво Давнього світу (Єгипет, Греція, Рим та Етрурія). До шедеврів музею належать чотири візантійські енкаустичні ікони 6 –7 століть н.е.

Ювіляр – творець багатьох неповторних килимів, які за стилістикою наближені до традицій Поділля.  Улюбленими образами  його творчості стали: дерево життя, птахи, вершники на конях, бандуристи, козак Мамай та інші.

Особливістю творчості Степана Ганжі є власноручне ретельне виконання килимів, створюючи які по три-шість місяців не відходить від ткацького верстата у власній квартирі. Художник не копіює давні зразки народних килимів, а творить свій світ, тонко відчуваючи давні канони і віртуозно застосовуючи їх у власній інноваційності, дотримуючись основ і традицій, як у формі, так і в змісті. Колорит його килимів стриманий, тяжіє до півтонів. Мистецтво Степана Ганжі – нове, вагоме і самобутнє художнє слово в сучасному народному килимарстві з глибоко національними традиціями та високим українським духом.

Про автора

Степан Ганжа – видатний український мистець: артист, поет, килимар. Народився 18 квітня 1942 року на Поділлі – в селі Жорнище Іллінецького району Вінницької області в родині славнозвісного майстра-гончара Олександра Дорофійовича Ганжі.
Навчався у хореографічній студії при ансамблі танцю УРСР ім. П.П.Вірського. У 1966–1984 роках працював солістом балету в Українському заслуженому академічному хорі імені Григорія Вірьовки.

З 1972 р. почав займатися малюванням і поезією. Друкувався в журналах: “Театральний Київ”, “Україна”, “Дніпро”, “Ранок”, має авторські друковані збірки.

Хоча об’їздив мало не увесь світ, та серцем прикипів до України. Образотворчим мистецтвом почав займатися з 1984 року. Захопившись килимарством, самотужки опанував це вишукане мистецтво. За короткий час Степан Ганжа здобув славу одного із самобутніх  сучасних мистців, творчість якого відзначено званням Заслуженого майстра народної творчості України (2004), преміями імені Данила Щербаківського (2002), Катерини Білокур (2005), імені Сергія Колоса (2008), Національною премію ім. Тараса Шевченка (2010).

Експоновані на виставці роботи – килими “Берегиня”, “Україно, Україно!”, “Півень”, “Подільські мотиви”, “Лев”, “Козак і Дівчина”, “Козаки”, “Січ-мати”, “Чумацький шлях”, “Ой, Морозе, Морозенко”, “Ще треті півні не співали”, “Ой, Січ-мати” та інші вражають самобутністю й індивідуальною виразністю, вишуканою манерою виконання. При цьому майстер у своїх композиціях використовує традиційні мотиви, образи і символи народного мистецтва – квадрати та ромби, трикутники, кола та півкола, розетки, безкінечники, у його складних, але виважених композиціях переважають барокові рослини, квіти, вазони. Елементи декору часто геометризовані, конструктивно вони органічно «вписуються» у канву килимів, що інколи нагадують фрагменти традиційної народної плахти.

Триватиме виставка до 27 квітня.

Косівський митець Василь Бович відзначається унікальним стилем і використовує особливу техніку різьблення по дереву – графіку в дереві. Крім, власне, різьби, застосовується тонування, аплікація писанковою шкарлупою, декорування штучними кораликами та перлами.

У творчому доробку відомого гуцульського митця є чимало знакових творів. Багато з них зберігаються в українських музеях та приватних колекціях.

«Дідизна» – це особливе тематичне зібрання робіт, яке дозволяє зазирнути у духовні глибини наших предків. Твори, представлені на виставці, відзначаються піктографічною стислістю, втілюють архетипні образи язичницької віри, випромінють чисту енергія знаку-оберегу, знаку-символу.

Василь Бович багато років присвятив вивченню особливостей вірувань давніх українців, язичницькій і християнській символіці та втілив це у дереві. За словами митця, через свої роботи він прагне повернути співвітчизників до витоків духовного джерела та донести краплини української обрядовості, звичаєвої культури майбутньому поколінню.

Кияни та гості столиці матимуть змогу відвідати виставку щодня, крім неділі та понеділка, вхід вільний. Графік роботи арт-холу можна дізнатися за тел: 097 011 72 10

artvertep.com

Окрім традиційних рушників, на виставці представлені авторські роботи, що поєднують в собі різні техніки: ручну вишивку, аплікацію, різноманітні фактурні ручні шви. Крім цього, в основі витворів різноманітні за тонкістю та фактурністю матеріали, що створюють ефект багатошаровості і від того багатогранності сприйняття. А в тематиці картин багато ліричності й заглиблення до першооснов. Такий висновок можна зробити і з назв робіт: «Першопочаток», «Коли не було з нащада світу», «Як світ творився…»

«Рушник — це оберіг високого космічного звучання,  оберіг і благословення. Це така велика академія: тут тобі й Велесова книга й вся наша історія. Рушникова мова — це мова символів, це орнамент, а орнамент — це наша прадавня космічна грамота… але грамота не побутового земного призначення,  а це була мова спілкування  з вищими божественними силами, небом…», — зазначає пані Олександра.

Виставка в Черкасах триватиме до 22 квітня.

Довідка

Олександра Теліженко народилася 30 березня 1952 року у Звенигородці на Черкащині. Мистецьку освіту отримала у Вижницькому училищі прикладного мистецтва та у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. Основні види творчості: вишивка, костюм. Член Національної спілки художників України з 1989 року. У 1991—2009 рр. очолювала Черкаський обласний осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Веде наукову роботу, має численні публікації у фахових виданнях України; доцент, викладає в Університеті банківської справи Національного Банку України.

На основі глибинного дослідження його історії, символіки, семантики, технік та художніх стилів, мисткиня творить рушник модерний, образний, монументальний, здатний вписатися в сучасний інтер’єр. Вінцем рушникової творчості Олександри Теліженко став «Рушник національної єдності» України. У виробі, який вишивали більше 1000 майстринь з усієї України, закладена історія української культури і благословення на кращу долю.

Валентина Панко, майстриня з села Петриківка:
Сам процес творчості приносить величезне задоволення. Коли твориш і ще й ніхто не заважає, то це величезна насолода. Той, хто творить, може мене зрозуміти. Теми бувають різні. Це просто певний етап. Є напрацювання, є мрії. І враження людей дуже важливі. Буває що люди або сприймають, або дивляться на це зовсім по іншому.

Інформацію про тривалість виставки сподіваємося опублікувати найближчими днями.

Світлини на текст Богдана Гдаля, «Рукотвори»

Легедзине розташоване за 235 км від Києва поблизу Умані. Із залізничного чи центрального автовокзалу у Києві можна вирушити маршруткою у напрямку Умані, а вже з уманського автовокзалу проїхати 35 км у напрямку Черкасів.

З 27 грудня до 31 березня 2012 року Львів приймає унікальну виставку “Золоті скарби зниклих цивілізацій”, яка презентує колекцію шедеврів української історії. А саме рідкісні, високохудожні вироби грецьких майстрів, предмети побуту, знаряддя праці, зброю та унікальні прикраси кімерійців, скіфів, сарматів та інших племен і народів, які населяли територію сучасної України. Також багата і різноманітна колекція римської доби, часів Візантії, періоду Київської Русі.

Особливу увагу привертають царська гривна скіфського часу, унікальні предмети церковного призначення та жіночі прикраси часів Київської Русі.

Експонати, які наочно надають можливість «доторкнутись» до історії, належать до приватного зібрання Благодійного фонду пам`яті Сергія Платонова “ПЛАТАР”.

Даною колекцією вже захоплювалися у Ватикані, Польщі та США.
Від 27 грудня 2011р. виставка вперше представлена у Львові і безперечно стане однією з найцікавіших культурних події міста 2012 року.

artvertep.com
Світлини gazeta.lviv.ua, uaculture.com