Хто не полінувався і поїхав у знаний Пирогів, спочатку потрапляв у світ ткацтва та вишивки. Там чи не сотня майстрів з різних куточків країни винесли на показ та продаж свої творіння. Хто купував, а хто прицінювався. Якщо добре придивитися, то за цією метушнею стежили з усіх усюд. Ткані ляльки допитливо виглядали з-за огорожі, рушники в тісняві гойдалися на вітрі, а килими впевнено та поважно красувалися на спеціально збитих жердинах. Вироби справжнього майстра, як і люди, живі, енергетично сильні, здатні надихати та дарувати радість.

Та пройти трохи далі, вглиб Музею, і на співочому полі вирувало дещо інше життя. Майстри з дітьми ділилися своїм вмінням – навчали охочих різних видів народної творчості. Особливо цікавило малечу – малювання на склі та ліплення пташок з тіста. Перше привабило своєю новизною, а інше – смаком.

«Спершу дітей слід навчити малювати, а вже потім усього іншого» — переконаний Іван Приходько, художник та майстер-різьбяр з села Дударків, що на Київщині. Спеціально на фестиваль він привіз роботи своїх учнів.

Іван Приходько, художник, майстер-різьбяр:
— Я дітям показую Марію Приймаченко, Ганну Собачку-Шостак, також свої вироби з дерева приношу. Коли вони подивилися мої  вироби, я кажу: «Запам’ятовуйте ці обриси. Запам’ятали? А тепер вдома намалюйте»... Дитина вчиться на образах малюнків… А починається все з сонечка, квіточки, коника. І все це в кольорах. Основних є шість кольорів – зелений, синій, червоний, жовтий, чорний, а білий як тло.

Олекса Ткачук, що прийшов на дитячий фестиваль разом з дружиною та маленьким сином, Івана Приходька знає ще зі шкільних часів:
— Я цього діда побачив ще в школі. Ми ходили на скрипку, на фізкультуру, волейбол, а він на вулиці збирав дітей, давав їм крейду і казав: малюйте, діти. А що малюйте? Що хочете малюйте! Ну, мої друзі, однокласники — всі малювали танки, ракети, космос – все ж таки виросли на радянських темах. А дід підійшов до мого танка і в нього на дулі квіточку намалював і каже: «О, диви, який гарний танк, він квітками стріляє». І потім пояснював нам, що треба малювати квіти, природу, дерева так, як ми це бачимо, а не зброю, бо це війна.

Під час фестивалю діти не тільки вчилися творити руками, а й співати та танцювати. Власне, автентичний спів та народні танці – основний стержень фестивалю «Орелі». Цього року на сцену вийшли двадцять три дитячі колективи з різних областей України, зокрема з Одеської, Миколаївської, Донецької, Харківської, Волинської, Рівненської тощо. Були й такі, кому їхати до Києва задалеко.

Мирослава Вертюк, координатор фестивалю:
— Не представлена Західна Україна. Виявилося, що їм легше їхати на фестивалі за кордон (значно простіше і фінансово і організаційно), ніж їхати до нас. Тому що у сусідів за кордоном проводиться дуже багато фестивалів і це вже така напрацьована практика…
Ми ставили за мету не лише запросити найкращих, а також й тих, кому ще треба вчитися… Якщо не брати киян, то насправді більшість дитячих колективів до нас саме з сіл приїхали. Це дає надію, що ці обряди матимуть продовження в житті…

Хто хотів втрапити на фестиваль, надсилав організаторам відео своїх виступів. Фольклористи натомість давали рекомендації щодо виконавства та костюмів. Вже на фестивалі було видно, хто дотримався порад, а хто проявив самодіяльність.

— З тим гуртом, який себе найкраще показав на фестивалі, місяць тому ми дивилися відео й одразу оргкомітет вказав на недоліки.  Після того, розповідали, що вони протягом місяця не раз зустрічалися з автентичними колективами свого краю, з бабцями з іншого села, яких спеціально до них привозили і вони в них вчилися...
Стало очевидним, що мало ведеться роботи в правильному напрямку саме на державному рівні. Майже всі колективи жаліються на одне: що ми, окрім вас, мабуть, більше нікому й не потрібні… До речі, на фестивалі, виявився великий відсоток російськомовної публіки, але цікаво, що щось їх сюди таки кличе. Це дає нам в руки якийсь важіль — ми можемо когось переконати не просто там говоріть українською чи робіть по-українськи, а зачіпати зсередини.

Учасників фестивалю нагороджували подарунками та водили на екскурсії.

Наступного разу приходьте у Пирогів 12-13 червня, тоді святкуватимуть День різьбяра та майстра плетіння, а 26-27 червня — День гончаря та коваля.

Рукотвори

Тканина в народі вважалась мірилом багатства та працелюбності. З неї значною мірою складався дівочий посаг. Приходячи жити до свекрухи, невістка насамперед застеляла стіл своєю скатертиною, вішала на кілок рушник-утиральник. Тканина була головним подарунком на родинах. А маленький клаптик домашнього полотна, покладений небіжчику під плечі, вважався надійним оберегом для нього на Страшному Суді.

Прядива, нитки, полотно наділялися в народі магічними властивостями. Моток ниток був вмістилищем людської пам’яті та сакральних таємничих знань (тож таки вузликове письмо), а довге полотно зв’язувало Світи та вказував легендарному мандрівникові правильну дорогу до Потойбіччя (загадаймо казки про походи героїв до Тридев’ятого царства. Рушник, витканий і вишитий за один день допомагав у разі хвороби дитини, а насіння рослин, з яких робили тканину відлякувало від людей нечисті сили.

Гості нашого свята зможуть переконатися у невмирущості цього народного промислу, мальовничість та багатство української вишивки.

На святі вони побачать, як працюють майстри. Поторгувавшись зможуть придбати виріб і навіть, спробувати щось створити власноруч.

Широко буде представлена на святі і народна лялька – ігрова, ритуальна. Всіх бажаючих навчатимуть крутити ляльку… на гончарному колі.

А розважатиме гостей свята концертна програма: – шоу-група “Red Star», народний цирк «Дружба», ростові ляльки театру ляльок на Перемозі, фольклорний ансамбль «Криниця» (с. Чаплі), талановиті діти міста.

А ще – дефіле моделей швацького училища, ігри і розваги, гарний настрій і подарунки!!!

Телефон для довідок: 46-34-22

Джерело: artvertep.com

Світлина з Дня вишивальниці та ткалі в Музеї народної архітектури та побуту України (Пирогів, Київ)

«Мамина зірка» так називається ювілейна виставка творчих робіт голови громадської організації “Фонд Івана Гончара”, члена Національної спілки народних майстрів України Ірини Садової. Вся творчість непересічної майстрині осяяна світлою пам’яттю про маму, талановиту майстриню-кераміста, матір-героїню Валентину Верещинську.

Життєпис мисткині

Ірина Садова зібрала колекцію української старовини, а ще більше все життя докладає зусиль, щоб продовжити і розвинути традиції української народної творчості, виявляючи при цьому високий художній смак, знання технік української вишивки та наполегливість у досягненні мети…

Ірина Валентинівна Садова народилася 18 жовтня 1939 року в м. Докшукіно, нині м. Нарткала, Кабардино-Балкарської АРСР, в
багатодітній родині.

Любов до народного мистецтва ще змалку прищепила їй мати, Валентина Верещинська. В 1953 році любов до мистецтва привела юну Ірину до Київського училища Прикладного мистецтва за спеціальністю українська народна вишивка, по закінченні якого, вдало захистивши диплом, залишилась працювати в Києві на фабриці «Художгалантерея», художнім керівником вишивального
цеху. Під час роботи на фабриці викладала в училищі прикладного мистецтва машинну вишивку, приймала участь в конкурсі на кращі роботи виробів легкої промисловості, організованого Київською Міською Радою, та одержала Премію за дитячий килимок, виконаний машинною вишивкою. В 1961 році поступила у Львівський поліграфічний інститут ім. Івана Федорова на вечірній факультет, за спеціальністю книжкова графіка.

З 1964 року працювала у Всесоюзному науково-дослідному інституті технічної естетики художником конструктором. По закінченню поліграфічного інституту працювала в «Політвидаві України» художнім редактором, а з 1972 році завідуючим відділом художнього оформлення видавництва художньої літератури «ДНІПРО». З 1984 року працювала в українській радянській «Енциклопедії» художником-ретушером. З 1985 року, в якості консультанта з вишивки, працювала в Національній спілці майстрів народного мистецтва України. Працюючи у видавництвах і спілці брала активну участь у Всесоюзній та республіканських виставках, кілька робіт було придбано Міністерством Культури України. Працюючи в спілці викладала техніку вишивки, готуючи спеціалістів по лінії Центру зайнятості Вінницької обл. (Гайсин, Вінниця, Ямпіль тощо) та була членом екзаменаційних комісій.

В 2000 році, за підтримки сім'ї, організувала приватне підприємство «Верещинські» (назване на честь родини батьків), яке опікується українським народним мистецтвом. Протягом п’яти років (2001—2006),  разом з чоловіком, Григорієм Андріяновичем підтримували Міжнародний конкурс молодих дизайнерів «Печерські Каштани». З 2003 року почала працювати Галерея-салон народної творчості та декоративно-ужиткового мистецтва «Світлиця». В 2003 році заснувала разом з чоловіком та доньками Громадську організацію «Фонд Івана Гончара», що поставила собі за мету – сприяння відродженню, збереженню та популяризації традиційного українського мистецтва.

http://svitlicya.at.ua/

Лічильна гладь

Техніка вишивання лічільною гладдю характеризується накладанням паралельних між собою стібків, віддалених один від одного на одну нитку. Існує два вида лічільної гладі: пряма і коса гладь.

Пряма гладь, або лиштва, характеризується накладанням стібків паралельно ниткам основи або піткання.

Ця гладь застосовується переважно на Полтавщині й Черкащині при вишиванні всіх речей побуту та одягу. На Поділлі вона зустрічається рідше. Іноді її застосовують на Буковині, Закарпатті та в Галичині, але вишивають її в цих місцевостях виключно білим кольором, то ді як на Полтавщині білим та сірим кольорами,

Пряма гладь вишивається справа наліво. Спочатку на голку беруть 4 вертикальні нитки і закріплюють на них вишивальну нитку за допомогою петлі. Потім вколюють голку в місце першого уколу і виколюють на одну горизонтальну нитку нижче та на одну вертикальну нитку лівіше від першого стібка. Другий стібок кладуть паралельно першому на чотирьох нитках, але він повинен лежати на одну горизонтальну нитку нижче і на одну вертикальну нитку лівіше. Таких стібків роблять п'ять.

rushnychok.org.ua

Цей захід дозволить майстрам й аматорам виставити свої авторські роботи на загал. Ви зможете поспілкуватися та обмінятися досвідом з іншими талановитими людьми, адже запрошені майстри з усіх областей України.

tnf.com.ua

Серед виставлених робіт — вишиті краватки, рушники, серветки, картини, ікони та карта України, тощо.

Світлина з приватного блогу Тетяни Протчевої