Виставка висвітлює творчий доробок художника, який зробив великий внесок в українське декоративно-прикладне мистецтво і зокрема в київську школу художнього скла.

Володимир Тихонович Затинайко – член Національної спілки художників України (1972 р.), художник першої категорії, учасник багатьох виставок декоративно-прикладного мистецтва, а також промислових виставок в Україні, Росії та в інших країнах зарубіжжя.

Народився Володимир Тихонович Затинайко 16 жовтня 1937 року, в Росії (місто Кашин Тверська область) в багатодітній родині. Діди-прадіди були козацького роду – запорізькі козаки, які були на службі у Івана Мазепи в Батурині. Після закінчення семирічної школи майбутній художник вступив до Одеського державного театрального художньо-технічного училища, далі продовжує навчання в Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі ім. В.І. Мухіної за спеціальністю художня обробка скла. Отримавши диплом, Володимир Затинайко був направлений на роботу на Київський завод художнього скла, де пропрацював 30 років провідним художником. Виготовлення творів зі скла в умовах заводу можливе лише в співдружності художників, технологів і майстрів-виконавців. Однак без художника, який уособлює творчий початок, не було б мистецтва, тобто вищого духовного прояву людської діяльності.

Скло – багатющий, об’ємний, емоційно-образний матеріал, через який можна висловити своїми специфічними засобами всю гаму почуттів. Цьому сприяють і назви робіт: композиції «Мелодії», «Радість», «Дощик», «Чумаки», декоративна ваза «Троянди» та інші.

Твори мистця оригінальні, прості, модерні і, водночас національні за своєю архітектонікою та емоційністю. Вони відрізняються своєю декоративністю, витонченістю форми і гармонійним підбором кольорів. Пошук оптимального варіанту побутових скляних виробів, зручних для споживання та для виробництва одночасно, є важливим елементом в творчості художника.

Запрошуємо всіх бажаючих на виставку на якій будуть представлені роботи художника з фондів Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Національного музею історії України, Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» та роботи з власної колекції художника.

Вхід на відкриття виставки вільний!

Виставка діятиме з 2 грудня до 13 грудня 2011 року
щодня, крім понеділка та останнього вівторка місяцяз 10:00 до 17:30

ВХІД У МУЗЕЙ
для дорослих — 15 грн., для дітей та пенсіонерів — 3 грн.

Символи є невидимими стовпами світу. Вони додають бажання жити, любити, підсилюють одвічні мрії, захищають і рухають вперед.

Хто їх відчув і навчився відтворювати — грає свою позитивну роль у великому оркестрі життя. Світло має властивість ширитися безмежно. Аби тільки очі були відкритими.

«Рукотвори»

Творчість художника вражає своєю багатогранністю, непередбачуваністю, полярністю авторських виявів у склі. Дивує множинність і водночас різновекторність його образно-пластичних пошуків і в ужиткових витворах, і в станково-декоративній склопластиці, як в гуті, так і в кришталі.

Життєпис художника

Отримавши грунтовну освіту в державній художньо-промисловій Академії Санкт-Петербургу на відділенні художнього скла (1974 р.), В. Дудін працював головним художником заводу «Міконд»уТашкенті (Узбекістан). З 1987 року обіймав відповідальну посаду головного художника Київського заводу художнього скла.

Роботи майстра зберігаються в музеях Ташкенту (Узбекістан), Києва (Україна) та приватних колекціях США, Россії, Італії, Бельгії.

Виставка триватиме до 10 вересня 2009 року.

Попри складність ситуації, багато митців шукають шляхи для розвитку цього мистецтва. Серед них і подружжя Василь Білоус та Романна Гудима-Білоус зі Львова. Вони продовжують традиції українського гутного скла та навчають цьому сучасну молодь. Беруть участь у виставках та мистецьких заходах, як-от цьогорічний весняний ярмарок у Пирогові. 

Мистецьке подружжя Василь Білоус та Романа Гудима

Скільки років вже працюєте в гутництві?

Романна: Працюю з 17 років, зі шкільної лави працювала одразу на виробництві. У нас була славнозвісна Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика, а зараз ця фабрика закрилася і я без роботи.

А чому закрилася?

Романна: Тому, чому закрився і ваш Київський завод художнього скла. Це все від нашого такого життя. Повинна влада, як-то кажуть, трішки більше приділяти уваги і підтримувати, тому що якщо мистецтво загине, тоді вже нічого не треба нашому наступному поколінню.

Василь: А щоб майстра навчити, то не один рік треба, мінімум 5–6 років. І то, я от 30 років працюю в гуті і весь час вчуся. А в середньому 5 років потрібно тільки для того, щоб хоча б поняття про це мистецтво мати. А деякі люди взагалі не годяться для гути – з 5 чоловік тільки один годиться для цього.

Що потрібно, щоб людина навчилася гутництву, з чого їй починати? 

Василь: Для початку любов до цього… Ну, а потім спеціальне місце, бо цього в хаті не зробиш, це не кераміка. Спеціальна піч треба, а це немалі гроші коштує, тисячі, а то й десятки тисяч доларів.

Романна: На Заході без проблем — захотіла купила машину, а захотіла придбала пічку — це нормально. Там є ширші можливості для того, а в нас з цим дуже важко. За кордоном все набагато простіше. У нас у Львові відбувалися симпозіуми по склу. Вже 8 їх було. Організовував ректор нашої академії Андрій Андрійович Бокотей. Симпозіуми проходили міжнародні на високому рівні, люди приїжджали зі світу з новими думками, було дуже цікаво. Коли ми були перший раз, то нас запросили дивитися слайди. Якщо взяти Америку, там пічка нормальна, в гарних умовах спокійно людина, як-то кажуть росіяни, «бєз напряга» попрацювала, пішла до басейну… Все доступно, у нас це складно. Ми робимо тільки перші кроки.

На якому рівні за якістю знаходиться наше скло, порівняно, скажімо, з європейським? 

Романна: Ну, наприклад, чеське шкло ідеальне, там висока якість.

Василь: А я ось був в Туреччині на симпозіумі, то я би не сказав, що ми задніх пасли. Там були з Мурано (острів за 1,5 км від Венеції, де розташовані найбільші скловиробництва Італії – авт.), з Німеччини майстри. І наші роботи так само цікаві були, але зараз я не знаю, яка доля тої гути буде.

Тобто гутників в Україні не так вже й багато?

Василь: Небагато, зовсім мало і з кожним днем їх все менше й менше стає.

Романна: Одиниці, пальців вистачить перерахувати. Стара школа вмирає, а молоді не мають навіть де навчитися.

Василь: Заводи позакривали, а людям треба ж за щось жити і міняють професію. Коли людина змінює професію, то потім якщо вона вернеться, то вже не той професіоналізм. Наприклад, якщо піаніст довго не грає на піаніно, то потім йому дуже важко навчитися. Деякі взагалі не вертаються, за кордон їдуть.

Романна: В Україні в 50–60-ті роки до 90-х років гута сильно стояла… Цікаво було за Союзу приїхати на якісь міжнародні виставки в Київ і всі заводи виставлялися – і Стрийський і Київський, і Львівський.

А де молодим людям зараз можна навчитися гутництву, є такі вищі навчальні заклади?

Романна: Я колись закінчувала наш Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва, зараз це академія мистецтва. Колись нас не допускали до печей, зараз студенти мають базу (власне ось чоловік працює в Академії), де вони можуть робити і курсові і дипломи. Але студенти цього всього самі не роблять, їх не можуть на довго туди пустити. Скажімо, шкла зварили 50 кілограм і все, то сьогодні один дипломник, завтра дві курсові і все. Так що великих можливостей немає. Якщо хтось має приватну пічку, то може там навчитися.

Які теми у своїй творчості піднімаєте? 

Романна: Ось захопилися темою «Подих віків», це авторська техніка, вона нам подобається. Ця техніка має успіх. Ми колись назвали це композицією «Розкопки Херсонесу» і часом кажуть, що ми ці речі нібито тільки що викопали і привезли. Ну і треба зважити на прохання старих клієнтів, які хочуть, наприклад, одну вазочку мати, але з венеційської нитки, з якоїсь точної класичної форми. Нам цікаво експериментувати.

Василь: Ми не обходимо так само життя наше, все-таки хочеться відобразити політику та інше. Ось, наприклад, у нас є композиція «Розстріляне відродження», так само «Скнилівська трагедія»…

Інтерес українців до скла зростає? 

Романна: Ви знаєте, скільки людей, стільки інтересів. Є такі дійсно люди, які люблять культуру і мистецтво, а є такі, які купують, щоб перепродати.

Василь: Але ми більше робимо для душі, бо воно нам подобається. Я себе не уявляю без шкла – я старатимуся робити до тих пір шкло, поки у мене вистачить здоров’я, сили і наснаги.

«Рукотвори»