Серед експонатів: коники, баранці, олені, пташки, ляльки, квіти — усе створене із житньої соломи.

Контакти: +380675697036, +380674678039

Янна Море народилася 1983 року в м. Києві.
2000—2005 — закінчила Київський університет технологій та дизайну.

Вивчає засоби та принципи гармонізації людини і простору, досліджує традиції плетіння солом`яних конструкцій «Павуків» на основі сакральної геометрії, створює авторські арт-об`єкти, інсталяції, просторові конструкції.

Із багатьох соломинок народжується цілісна, впорядкована структура, яка гармонізує фізичний і емоційний стан нашого організму.
«Павук» — це організм, який очищає від негативних інформаційних матриць і енергій, видозмінює її в позитивні.

Мета проекту – привести в сучасному світі природну чистоту, цілісність і гармонію, поєднати наших предків із світоглядом сучасника.

Світлина робіт Ірини Білай

Международный фестиваль соломенного искусства «Сноп» (Рус)

1–7 серпня 2010 року на Волині відбудеться Міжнародний фестиваль соломникарства «Сніп». Тема фестивалю: Солом’яні обрядові символи народів світу.

Розпорядження Волинської ОДА про проведення фестивалю. Завантажити

Міжнародний фестиваль соломникарства «Сніп» (плетіння, аплікація,  інкрустація, скульптура ) є мистецько-виставковою акцією, яка репрезентує творчість майстрів України і зарубіжжя.

Мета  фестивалю: відродження, збереження і розвиток  народних традицій та інновацій в концепції художньої виразності локальних осередків, в індивідуальній творчості майстрів, художників декоративно-прикладного мистецтва, аматорів у світовій культурі соломникарства, обмін досвідом, знайомство з Україною, її культурою, традиціями і людьми.

До  участі у фестивалі запрошуються майстри з України та зарубіжних країн.

Інформація для майстрів (розгорнути) 

Програма фестивалю:

• майстер-класи;
• виставка–продаж  творчих робіт учасників фестивалю;
• авторська виставка робіт Марії Кравчук;
• міжнародна науково-практична конференція «Солом’яні обрядові вироби в культурі народів світу»;
• екскурсія у  музей «Солом’яне диво», студію «Житечко» (с. Купичів);
• жниварські обрядові дійства за участю фольклорних колективів;
• волинські вечорниці — музика, народні танці, пісні;
• знайомство з історично-культурними пам’ятками Волині.

Детальна попередня програма фестивалю. Завантажити

Програма майстер-класів з соломоплетіння в рамках фестивалю «Сніп». Завантажити
Заявка на участь у майстер-класах з соломникарства. Завантажити

Світлини Марії Кравчук, заслуженого майстра народної творчості 

На огляд своїм шанувальникам майстриня представить понад сотню нових робіт з соломи, які плела довгими зимовими вечорами. Серед експонатів: коники, баранці, олені, пташки, ляльки і, звичайно, квіти.

В рамках виставки відбуватимуться майстер-класи з соломоплетіння. Заняття заплановані на 24 (початок о 16:30), 27 березня (початок об 11:00). Охочі навчитися плести пташок зголошуйтеся за телефоном: +38(067)5697036
Вартість заняття — 30 грн.

Виставка триватиме до 5 квітня 2010 року.

Виставка триватиме протягом місяця, до 15 серпня.

Виставка триватиме протягом місяця, до 15 серпня.

Фотозвіт з відкриття виставки Ірини Білай дивіться тут.

Підвальна зала Музею Гетьманства, де знайшли тимчасове пристанище солом'яні творіння Ірини Білай та її учнів

Жінки-берегині відкривають вам свої серця та тягнуть руки, щоб захистити. Коники удачі й баранці вічності міцно стоять на довгих ніжках, готові в будь-яку мить відвезти вас на край світу всупереч швидкоплинності часу. Ангелики та пташки за цим усім спостерігають та оберігають.

Богині-берегині

Як каже київська майстриня Ірина Білай, соломоплетіння — не просто гарно, насамперед там дуже багато символічних речей. Взяти хоча б того павука, який колихається численним ромбиками під стелею, то це символ добробуту та злагоди у сім'ї.

Ірина Білай, майстриня соломоплетіння:
— Павучок – це традиційна річ складної математичної конструкції, яка відганяє злих духів і вбирає весь негатив. Він рік висить під стелею, а потім його спалюють і вважається, що таким чином спалюється весь негатив в сім’ї. Потім всією сім’єю роблять нового павука, цікавішого і складнішого.

Традиційний павук з соломинок

Частина з представлених робіт виконані учнями студії «Соломія», керівником якої є Ірина Білай та яку веде у двох установах — в Українському Державному Центрі Позашкільної Освіти та Спеціальній школі №5 для сліпих дітей.

Виставка триватиме до 15 серпня у Музеї Гетьманства у Києві.

«Рукотвори»

— А навчив мене так плести Іван Дмитрович Сопілко з села Личково Магдалинівського району Дніпропетровської області. Мені сказали його адресу, до того ми не були знайомі, але він приймав мене як рідну людину — все мені зразу показував, розказував. Він казав, що такі брилі робили на Херсонщині. Він сам звідти родом і привіз сюди оцю технологію. Я у нього був років 15–18 тому, йому тоді було десь за вісімдесят, а зараз, мабуть, його вже немає, бо раніше з ним переписувався, а потім на листи він перестав відповідати.

А взагалі ви давно займаєтеся соломоплетінням? 

Мабуть, десь років 25–30, я вже навіть не пам’ятаю. Я сам геолог, а це було як хобі. Коли ще Радянський Союз був, то ми жили у Дніпропетровську і там якось побачили виставку солом’яних виробів, але з України було майстрів десь два чи три. Мені тоді дуже сподобалися брилі. Але після виставки майстри роз’їхалися і я не знав в кого запитати, як робити ці брилі. Літератури про це не було. Потім знайшли в журналі «Изобретатель» на одній сторінці було показано плетіння. Ми почали з того і потім до всього іншого прийшли практично самі. Коли знайшли майстрів, виявилося, що ми йдемо трішки не так, як вони. Якщо ви подивитеся на деякі солом’яні роботи, то побачите між соломою нитки, а в нас бачите нитки? Немає. Це каже про те, що ми не знали старих майстрів, а прийшли самостійно до цього своїми методами.

Майстер показує, на скільки високим виростає його жито

А жито де берете, самі вирощуєте? 

Так, самі садимо жито. З хатою у нас 11 соток, але ми там і картоплю садимо і жито сіємо. Хоча у нас жито росте не таке як в полі — я так піднімаю руку (є у нас знімок такий) так до деяких колосків я дістаю, а до деяких і не дістаю. Земля дуже добра біля хати. Живу я в Коропі Чернігівської області, найкраще місто в Україні…

Жито якось спеціально удобрюєте, що маєте такий добрий врожай?

Ні, крім органіки, більше нічого, але я ще як роблю: залишаю собі зерно тільки із найвищих стебел. Я ще й яру пшеницю сію, то вона у мене десь по 60 сантиметрів – моя пшениця вища, ніж жито в полі. Я фермерам колись показував свої колоски жита і казав їм, що вам треба таку вирощувати, то будете мати 50–70 центнерів з гектара. Менше будете сіяти і більше мати.

Цього року на ярмарок у Пирогів народний митець привіз чимало солом’яних виробів — обручки, браслети, обручі, круглі та овальні цукерниці, ляльки, козаки, коні, ангели, брилі різних форм. Займатися творчістю Василю Перепаді допомагає його дружина Інна Олександрівна. Вона встигає і в хаті попорати і брилів наплести.

— Ми разом вчилися цьому мистецтву. Побачили ці вироби на виставці, а потім вже самі вчилися один в одного. Але перший бриль я шила сама і вчила чоловіка шити, бо так як жінка, то я більше з голкою мала справу.

Василь Перепадя додає: 
— Але зараз я шию, а дружина плете, бо мені не сподобалося, що дружина повільно шила. (сміється)

— Бо ж в нього часу більше, — протестує жінка, — бо треба ж і їсти приготувати і щось поприбирати, а він сів і шиє, йому їсти подали і він далі шиє. Звичайно, у нього більше виходить. (сміється)

Василь та Інна Перепадя, подружжя майстрів соломоплетіння

Можна сказати, що ви знайшли одне одного в цьому мистецтві? – питаю в дружини.

Так, але ми знайшли одне одного давно, ще в школі у восьмому класі і вже 54 роки разом. Ми і по гриби разом і по ягоди разом. Мені на роботі жінки усі заздрили, що маю такого чоловіка.

А дітям своїм передали це мистецтво? – звертаюся до пана Василя. 

Ми чужим дітям передаємо це мистецтво, бо у нас діти – один в Севастополі декан факультету, а інший в Москві завідувач відділом міністерства. У нас вже правнуки є, аж два, здорові хлопці, скоро поїдемо на них дивитися.

В дитячому центрі на нас тиснуть, щоб ми викладали і ми викладаємо, але я сказав, що ще рік максимум, тому що нам вже за 76 років, вік добрий. І ми їдемо сюди не для того, щоб заробити грошей, у нас пенсія є достатня, я вже казав, що геологом працював, а дружина конструктором по металоконструкціям. А це хобі і задоволення, хіба б цю штуку хтось робив, щоб заробити гроші.

Історія життя Василя Перепаді

Тоді жінки народжували вдома і я живу зараз в тій хаті, в якій я й народився. І почуваєш себе набагато краще. Нашій хаті більше, мабуть, як сто років. Вона десь до революції зроблена, але зроблена дуже добре, хоч і дерев’яна, але фундамент поставили з цегли високий і глибокий. Ми тільки обклали її цеглою, прибудували сауну, на всяк випадок. І як тільки четвер, то ми її топимо і паримо там кістки. І краще ніж тут у місті, бо газ є, включив і яку хочеш температуру собі зробив, а вода у нас є і гаряча і холодна із своєї свердловини -чистіше, ніж отут у вас в Києві.

За освітою геолог – закінчував спочатку Київський геолого-розвідувальний технікум, а потім Московський геолого-розвідувальний інститут, а дружина Інна Олександрівна закінчила Дніпропетровський транспортний інститут. Вона займалася все життя металоконструкціями, а я мотався як бродяга, то в Каракумах (піщана пустеля в Середній Азії в межах Туркменістану – авт.), то на Мангишлаку (півострів у Центральній Азії – авт.) працював за спеціальністю — і там і там були уранові руди…

Розмовляла Катерина Качур
Світлини Богдана Гдаля

Як ви навчилися соломоплетінню, самі опановували це мистецтво? 

Я не можу сказати, що сама. Вам напевне знайома Марія Кравчук (знана майстриня соломоплетіння з Волині — авт.). У 2000 році випадково на вулиці я побачила таку сяючу жінку, яка, як сонечко, рухалася з повними сумками, з яких виглядали плетені солом’яні маківки.

Взагалі, коли я займалася соломою, то завжди знала, що солома не могла бути сама по собі, як тільки матеріал для картин. Звичайно повинні були бути якісь традиції, пов’язані з соломою, але ні від кого, ні з яких підручників у радянські часи я не могла нічого про це знайти.

І випадково познайомилася з Марійкою Кравчук і десь через місяць-два з Романою Кобальчинською (завідуюча відділом етнографії в Національному музеї народної архітектури та побуту у селищі Пирогів, відділ «Закарпаття» – авт.). І тільки завдяки Кобальчинській я почала відкривати для себе традиції. До 2000 року я, наприклад, не чула про дідухи.

Отже, соломоплетінню вас навчила Марія Кравчук?

Можна сказати, що так. Але моє навчання проходило дуже довго і важко, тому що Марійка на Волині, а я в Києві. До соломоплетіння я 25 років, а може й більше займалася інкрустацією, а 2000 року, коли мені Марійка показала прийоми плетіння з соломи, то я прокидаючись вранці ще з закритими очима (у мене завжди лежала намочена солома біля ліжка) руку простягала і починала плести, тобто перше, що я робила, починала щось крутити.

І так це, мабуть, два роки, поки не зрозуміла, як робити. В соломі взагалі є дуже багато секретів плетіння. Елементів плетіння може й не так багато, але якщо не той рух, не правильно замочена солома, то гарний виріб ніколи не зробиш.

Марія Кравчук, відома майстриня соломоплетіння

У нас в минулому році проходив симпозіум з соломоплетіння на Волині, який організувала Марійка Кравчук. Все було дуже гарно влаштовано, то Марійку підняли на стільці, зробили їй корону із зілля і носили на руках, як королеву, люди, яких вона навчила. Тобто людина на стільки захопилася соломоплетінням, що вона нічого не жаліє передати своїм учням. Це дуже приємно, бо багато майстрів з соломоплетіння взагалі нічого не передають.

Коли я починала вчитися плетінню з соломи, то у Києві був один гурток, який цьому навчав, але потім ті люди почали робити виключно капелюхи і більше в школі не працювали. І в Броварах була вчителька, яка одного разу виїхала з виставкою в Німеччину і там успішно вийшла заміж, але вона своїм учням казала, щоб нікому свої знання не передавали, бо це ваш хліб, якщо ви його передасте, то дуже багато людей буде цим займатися і ви стільки вже не заробите. Але я не бачу зараз багато людей, які б постійно займалися соломоплетінням.

Зараз я ще на корпоративних вечірках проводжу майстер-класи. Мені це дуже сподобалося. Я проводила і в минулому році і позаминулого року було дуже багато. Мене здивувало, що багатьом людям, які працюють чи в бізнесі чи торгівлі, подобалося плести, їх взагалі не можна було відірвати від мене. Ніякі танці їх не цікавили, вони як сіли біля мене зранку і так до вечора просиділи, працювали і їм було це цікаво.

Я почала займатися соломоплетінням вже в 40 років і мені було дуже складно, це вимагає стільки зусиль. Дуже легко від 9 років і до 18 років, або, мабуть, до 30 років навчитися плетінню, а після 30 років дуже важко. Я вчилася цьому 3 роки, бо мені показали, як плести і все, а секрети були не відкриті. І потім поступово все це я відкривала.

Які вироби з соломи ви зазвичай плетете? Знаю, що ваш Дідух дуже популярний. 

Перший свій дідух я зробила у 2003 році, в Українському домі була виставка, яка символічно так і називалася «Дідух». Але потім мого дідуха якийсь банк купив, тобто управління культури, яке займалося організацією цієї виставки, дідуха й продало.

Далі робила дідуха для колективу «Дай Боже», а також під час Помаранчевої революції. Тоді вирішили, що в центрі карти повинен стояти Дідух як символ духовності. Тоді багато людей підходили дивилися і не могли зрозуміти, що це. І може в цей момент його вперше й показали по телебаченню, а до цього ніхто про нього не знав і не бачив.

А в цьому році я зробила дідуха знову для «Дай Боже», який був 2,5 метрів висотою.

Дідова борода. Раїса Павленко

Крім дідухів, що ви ще полюбляєте плести?

Більше всього люблю ангелів робити, у людей сьогодні чомусь потреба така — мати ангелів. Але роблю все, що пов’язано з обрядовою символікою. Багато робіт ми робимо на свято Спаса – спасівські віночки, букети, спасівська борода, яку на Новий рік називають «дідовою бородою». Її ще називають арабським плетінням, бо вважають, що цьому виду плетіння близько 2000 років, а може й більше, хто його знає. Тобто цей вид плетіння використовували не тільки в Україні, а в нас цю традицію зберегли в Карпатах.

Два роки тому мені пощастило потрапити в Голландію і Шотландію. Ну, в Голландії я побачила зовсім інший вид плетіння, який називається мексиканська школа плетіння, то дідові бороди вони теж роблять, але трішки за іншою схемою. Шотландці гарно зберегли свої традиції, але, на жаль, на ту ярмарку, в якій я брала участь, не запросили самих шотландців, але я бачила фото, де показані шотландські дідові бороди. В Болгарії та Румунії теж роблять дідові бороди, просто вони по-різному прикрашені.

Дідух, взагалі, — це сніп і символ наступного урожаю. Вважали, що на Різдво душі предків навідують ті родини, які у хату внесли сніп з соломи. Ще дідова борода може бути такого плетіння, яке вішається на стінку. Коли закінчувалися жнива, то дідовою бородою називався той вузол соломи, який залишався на полі, тобто останній сніп не зрізаного жита зав’язували вузлом і вважалося, що цей вузол, або цей дід є захисником цього поля, зокрема й від мишей, щоб наступного року теж був урожай.

Які солом’яні вироби робляться до різних свят? Скажімо, дідухи і різдвяні янголи роблять до новорічних свят, а до Спаса — спасівські букети і віночки. 

На Новий рік роблять дідуха, дідову бороду, вертеп, солом’яний павук як символ створення світу, віночок під миску з кутею, ангели, солом’яні їжачки, які ставили на стіл як символ сонця, хрести, коляднички, з якими ходять колядувати.

Тарас Бульба. Учень Раїси Павленко

У нас Тарас (учень Раїси Павленко – авт.) два роки поспіль в шість годин ранку підіймався і ходив колядувати по квартирах з таким колядничком.

А до весняних і літніх свят? 

До весняних робили на стрітення — стрітенську свічку. В різних регіонах по різному її прикрашали: на Волині я бачила, що намистом прикрашали, ниточками, стрічками, в Карпатах — зіллям.

Одного року всі мої учні отак прикрасили свічки і ходили на стрітення в церкву, то розказували таку історію, у яку взагалі важко повірити: що хтось відкрив двері в церкві і в людей загасли свічки і тільки ті свічки, які були обкручені цим зіллям, не загасли, хоча зілля внизу було на свічці, але якимось чином воно свічки захистило.

Ще птах робиться на стрітення, як символ приходу весни, як символ святого духу.
В році є чотири поминальні дні, зокрема на святого Дмитра і перед Великоднем, то робили вінки із сухоцвітів і колосочків, які називались «душечки».

Крім цього, ще на жнива робили вінок косареві, вінок на косу, як вдячність косі за те, що вона допомогла зібрати цей урожай, а також робили вінок господині та обжинкову квітку — це таке ж деревце, як дідух, але там схилені гілочки.

Виходить, що раніше українська родина жила з соломою цілий рік і до кожного свята робила якісь оберегові вироби…

Не кожна родина це робила, бо не в кожному регіоні могло рости жито чи овес. В Карпатах більше використовують овес, Львівська область жито і овес.

Щоб зробити вдалий та енергетично позитивний виріб, що для цього потрібно? 

Людина повинна сідати працювати тільки в гарному настрої, обов’язково з молитвами, бо якщо робить вироби нездорова людина, то це одразу відчувається. Якось на ярмарку в Пирогові майже сліпа дівчинка підійшла до мене, схопила мого ангела і так зраділа й попросила маму, щоб їй його купила. Мене це на стільки здивувало, що саме на цю роботу вона звернула увагу, бо цього ангела я робила у дуже гарному настрої і дитина це відчула.

Також якось я була познайомилася з директором музею Трипілля і він розказав таку цікаву річ, що в його музей часто приїжджають вагітні жінки і стоять під плетеними з соломи павуками. Виявилося, що це лікарі порадили жінкам таке робити, щоб легко проходили пологи. Може якась дія йде від пірамідної трапеції павука чи його постійного руху в повітрі.

А щодо секретів, то просто треба знати, під яким кутом повернути соломинку, як її правильно вирівняти, як її обмотати.

От бачите, Тетянка обмотує квітку (пані Раїса звертається до учениці, яка старанно викручує з соломи стебло квіточки – авт.), але вона дуже товсті гілочки робить, а гілочки треба, щоб були тоненькі, а для того, щоб були тоненькі, треба розрізати цю соломинку, а потім скрутити ниточку і цією тоненькою ниточкою обмотувати.

А солому де берете? 

Ну от зараз я з’їздила на Волинь, нарізала в Марійки (Марія Кравчук – авт.). А два роки тому я купила солому, заплатила 2000 гривень і ще заплатила за машину, привезла сюди і тут вона в мене зберігалася – на поличках лежала, в підвалі.

По яких виробах вашу творчість можна впізнати на ярмарках і фестивалях?

Те, що я сама вигадала і до цього часу ніхто не повторював, так це мишей і риб із соломи. Коли ми обробляємо солому, то залишається стільки шкірочок, що з них можна робити які хочеш форми. А шкода ті шкірки викидати, бо мені матеріал дістається дуже важко, тому я вирішила, що це не може пропадати.

Як би ви взагалі охарактеризували справу соломоплетіння в Україні? 

Є багато людей, які хочуть навчитися, але для себе, для душі більше. Бо якщо немає спеціальної майстерні, то цим займатися взагалі не можливо. А в мене однокімнатна квартира, і коли я робила для «Дай Боже» дідуха, то у мене шість снопів у квартирі лежало, які я перекладала з місця на місце.

Крім того, ми завжди брали участь у конкурсах, особливо при Кучмі дуже багато було різних дитячих конкурсів, де народні ремесла показувалися. То на сьогодні, крім малюнків і бальних танців, ніякі конкурси в Україні по народних ремеслах не проводяться. І я не можу зрозуміти, чому про це тільки багато говорять, а нічого не роблять. За останні два роки жодного подібного конкурсу не було проведено.

Історія життя Раїси Павленко

Все життя я займаюся інкрустацією соломкою (інкрустація — оздоблення зі шматочків різного матеріалу (золота, срібла, кості, дерева, перламутру), що їх врізають врівень з поверхнею предмета – авт.). А за освітою я вихователь дитячого садочку. 5 років пропрацювала вихователькою, але зарплата була на стільки мала, що я пішла на фабрику «Сувенір», а тоді там можна було добре заробити. На фабриці ми робили інкрустацію, поки фабрика не стала банкротом у 90-х роках. В період, коли я звідти звільнялася, для того щоб заробити 5 доларів, треба було зробити сто картинок. Багато людей пішло. Але потім вони повернулися, коли фабрика відновила свою роботу. Вона й досі працює, але з меншою кількістю працівників. Раніше ми робили багато виробів на експорт і коли до нас приїжджали іноземці закуповувати сувеніри, то вони думали, що це в’язні працюють на фабриці, бо робота була на стільки тонко і гарно виконана, але оцінювалася дуже дешево — ніхто не вірив, що це не машини роблять.

Раїса Павленко (посередині) з вихованцями

Я пішла з фабрики і зразу почала працювати з учнями. Мені завжди хотілося творити, бо на фабриці я 10 років щодня робила одну картинку «Трояндочку».

Плетіння соломою на фабриці не було, бо підрахували, що треба наймати додатково багато людей, які б тільки різали солому. Та й плетіння це велике навантаження на руки, а з інкрустацією легше працювати.

Коли працювала на фабриці, то вдома робила й інші вироби. Але був такий час (80–90-ті роки), що продавати їх було неможливо. Для цього була потрібна довідка, що ти член Спілки художників, щоб мати змогу здати вироби у якийсь художній салон. А щоб такий документ отримати, то я змушена була тривалий час брати участь у різних художніх виставках. Крім цього, я ще думала, що треба було мати обов’язкову художню освіту, якої я й досі не маю. Тому більшість тих виробів, які робила, я роздаровувала. Вироби в ті часи створювала переважно для іноземців.

Коли пішла з фабрики, то з рік пропрацювала у підлітковому клубі, а потім 1994 року вже прийшла у Центр дитячої творчості, де працюю й досі.

У Центр творчості ходила Катерина Качур