Вузлову або мотану ляльку вважають оберегом людської долі, символом предків, Великої Матері, яка сотворила все суще і береже народжені нею душі. За традицією, зроблену власноруч ляльку дівчата клали до скрині з весільним посагом. Після весілля забирали з собою в нову сім’ю, потім клали до дитячої колиски як оберіг від хвороб та поганих очей. Хустку так само клали до колиски, а ще вона слугувала засобом знайомства з хлопцем, хустиною накривали спечений хліб, щоб не черствів, хустка – завжди доречний і бажаний дарунок жінці. Два обереги в Черкасах поєднала виставка «Вродися та вдайся…».

Більше на vikka.ck.ua

Про вузлову ляльку

Мої лялі – це авторська стилізація традиційної вузлової ляльки – «княгині». Основні принципи її створення наводжу за матеріалами книги Олександра Найдена «Українська народна лялька» (Київ; в-цтво «Стилос», 2007).

• Вузлова лялька – нащадок ляльки – божества, що символізувала Рожаницю, богиню-заступницю жіночої долі, хранительку плодючості, що їй поклонялися за давньослов’янських і трипільських часів. Сьогодні така лялька більш відома як мотанка.
• Спосіб творення цих ляльок – скручування, скочування, змотування, зв’язування, завивання. Голка з ниткою використовується лише в процесі виготовлення одягу та головних уборів.
• Характерною деталлю таких ляльок є викладений з різноколірних ниток хрест, переплетених таким чином, що на розхресті утворює квадрат. Це давній солярний знак – хрест у колі.
• Інша характерна риса мотанки – хрест на грудях. Цей знак характерний для пізньотрипільських жіночих божеств, статуетки яких мають зображення навскісного хреста на грудях. Характерна хрестоподібна перев’язь зафіксована також на зображеннях скіфської богині Володарки звірів.

Технологія виготовлення вузлової ляльки

Для створення ляльки висотою 28-30 см нам знадобляться:

— бязь 60×80 см;
— ситець світлих барв 50×80 см;
— добре висушений кукурудзяний качан;
— міцні в’язальні нитки;
— тонкі шерстяні нитки або муліне трьох-чотирьох кольорів для намотування хреста (фото 1);

а також наступні інструменти:

— ножиці;
— гачок для в’язання;
— нитки, що пасують до тканини;
— голка;
— зубочистки (фото 2).

Складаємо шматок ситцю у смужку (фото 3). Орієнтовна ширина смужки – 8-9 см. Скручуємо смужку «рулетиком» (фото 4). Шматок бязі розриваємо навпіл. Одну смужку відкладаємо, іншу розриваємо на дві половини. В одну із таких половинок вкладаємо «рулетик» (фото 5), щільно обгортаємо його тканиною (фото 6) та стягуємо ниткою (фото 7).

Викладаємо хрест. Я обрала коричневу кольорову гаму, хоч вона й не є традиційною. Для мене теплі відтінки коричневого означають тепло і затишок. Послідовність кольорів може бути такою, як вам заманеться. Я вирішила розпочати з білого (фото 8). На фото 9-13 видно власне техніку намотування хреста. Хрест за вашим бажанням може бути тоншим чи ширшим (фото 14-17).

Примотуємо голову ляльки акриловими нитками до качана кукурудзи (фото 18-20).

Далі беремо шматок тканини і обмотуємо голову ляльки, наче хусткою (фото 21-22). Щільно примотуємо кінці тканини до «тіла» ляльки (фото 23). Обгортаємо ляльку полоскою бязі (фото 24). Кінець, що опинився зверху, закріплюємо за допомогою нитки (фото 25-27).

Оформлення, прикрашання ляльки

Вирішила зробити лялю, яка б зображала чортика. Кілька днів тому пила каву з коліжанкою, і та поскаржилася, що доньці у шкільній виставі доручили грати роль Баби-Яги. Мовляв, у дитини є здібності до характерної ролі. Але ж кожна дівчинка мріє бути у виставі як не принцесою, то хоч Снігуркою…

Отже, всім дівчаткам, змушеним грати Бабу-Ягу та інших чарівних персонажів, присвячується…

Для декорування лялі знадобиться (фото 28):

— жмутик сіна (можна купити у зоомагазині);
— тканина на спідничку ( у мене – льон 25×50 см);
— вузька тасьма для оздоблення спіднички;
— клаптики для фартушка (я підготувала невеличку вишивку та шматок мішковини);
— коралі дерев’яні та пластмасові;
— нитки для кіс (вовняно-акрилові) та для змотування рук (шерстяні).

Розправляємо сіно, щоб товщина була однакова по всій довжині, та обмотуємо нитками (фото 29). Довжина рук, на мій погляд, має бути трохи меншою за висоту ляльки. Товщина – приблизно третина товщини ляльки (фото 30). Примотуємо руки до ляльки (фото 31).

Прийшла черга спіднички. Підшиваємо край лляної полоси і пришиваємо біленьку тасьму (фото 37-38). Збираємо полосу в красиві складки і примотуємо до ляльки (фото 39-40).

Далі підшиваємо і прикріпляємо фартушок (фото 41-43). Далі кілька ниток закріпляємо ззаду на талії і заплітаємо косичку. Це буде хвостик нашого чортеняти (фото 44).

Для ріжок я знайшла дві конічні дерев’яні намистинки та дві пластикові і закріпила їх на товстій нитці (фото 45). Ось які ріжки – закріплюємо їх на потилиці (фото 46).

Ключовий штрих – мітла. Для неї підійдуть:
— шматок мішковини;
— дерев’яна суха паличка;
— міцна нитка (фото 47).

Насмикуємо з мішковини ниток. Обгортаємо ними паличку (фото 48) і обмотуємо приблизно на третину довжини палички (фото 49). Розправляємо нитки донизу і знову перев’язуємо (фото 50-51). Прикріплюємо мітлу до руки лялі (фото 52).

І остання деталь – нанизуємо кілька намистин на стрічку і закріплюємо кокетливим бантом (фото 53).

Ось яка красуня!

Світлини та текст Олени Тарасенко

Наталія Свиридюк, майстер народної ляльки

Для приготування розчину беруться звичайні рослини – кора дуба; кора, цвіт та «зелені їжачки» каштанів, спориш, чистотіл, лушпиння цибулі тощо. Кожна рослина дає свій неповторний колір, — каже Наталя, — здебільшого навіть відбувається гра з відтінками барв.

— Гарний рожевий колір дає марена красильна, цікавий жовтувато-зеленуватий колір виходить з чистотіла. Лушпиння звичайної цибулі (залежно від того, скільки витримаєш) дає відтінки коричневого кольору. А от цибуля кримська, яка має фіолетове лушпиння, дає синьо-фіолетові барви. Тут вже йде гра з напівтонами, наприклад, зелений дає спориш, але інший, ніж чистотіл. 

Потрібний колір жінка закріплює або сіллю або оцтом. Буває й так, що не все одразу виходить, — бідкається, — бо щось кудись не докладеш, не розрахуєш. Але водночас цікаво, бо кольори виходять дуже гарні, дуже м’які і всі вони гармонійно поєднуються. Дослідженням фарбувального мистецтва Наталя займається лише рік, тому зараз все робить поки по рецептурі.

Вузлові ляльки з тканини, пофарбованої природними барвниками

— Якусь рослину потрібно подрібнити і залишити, щоб вона добу постояла. А щось треба подрібнити і зразу ставити кип’ятити. Якісь трави потрібно сушити, а потім сухими заварювати. Наприклад, той же чистотіл і «їжачки» від каштанів свіжими треба дрібнити і заливати. А сам каштан дрібнять, він добу має вистояти, а потім лише проварити. Я вже назбирала масу рецептів, які ще не випробовувала. Фарбую тканини, з них роблю ляльки, а також висмикую ниточки і ними, де треба, викладаю хрестик на обличчі ляльки. 

Під час фарбування природними барвниками жінці не можна заважати і її відволікати, бо цей процес складний, вимагає зосередженості та тиші. До того ж така куховарка дещо схожа на чаклунку, — розповідає Наталя, — в неї на кухні все вариться, кипить, тільки встигай помішувати вариво.

— У мене родина ізолюється з кухні, тому що там оцет, сіль стоїть, там треба долити, там залити. Скрізь багато всяких мисочок, ситечко, марлечка. Наприклад, відкидаєш якийсь жмиг, потім його треба залити водою і знову заварити, а потім перше і друге злити разом. Тому через оці всі процеси звісно виглядає так, ніби чаклую. Але чаклує і жінка та, що їсти готує. Але це все добре чаклування для краси, для зберігання традицій. 

В оздобленні сорочки - візерунки зі збірки Олени Пчілки

Носити одяг з пофарбованої тканини нашому поколінню вже не випало, бо нафарбувати стільки, щоб вистачило хоча б на сукню, занадто працеємно та економічно не вигідно. А от фарбувати тканини для ляльок – продовжувати традицію, — каже майстриня. І дітей такою хімією легко зацікавити і робити це може кожен в домашніх умовах у звичайній кухні.

— Для людей, які за кордоном живуть, така тканина і така лялька дуже рідна, бо це шматочок природи, сік тої рідної землі, яка дала цю рослинку, а потім рослинка віддала свої фарби берегині роду. Моя лялька є в колекції родини Степана Бандери в Німеччині, повезли туди ляльку з тканини, фарбованої рослинними барвниками.

Виготовляє Наталя Свиридюк й інші ляльки, кожна з них має свою історію. Скажімо, є у майстрині колекції вузлових ляльок, одяг яких оздобила вишивкою та традиційним орнаментом, які свого часу збирали українські класики Олена Пчілка та Марко Грушевський.

За підрахунками одного з журналістів, Наталя Свиридюк вже створила до тисячі ляльок з текстилю – вузликових та мотанок. Та не відомо, чи з’явилося б стільки краси, якби у 2004 році багаторічну роботу бібліотекарем Наталя не проміняла б на ляльку. Відтоді виготовлення традиційних народних ляльок стало для неї основним заняттям. Каже, якщо серйозно взятися за ляльку, то на цьому можна й прожити, в будь-якому разі спробувати «відбити» свою колишню зарплатню.

Орнамент сорочки зі збірки Марка Грушевського

— Невеликий прибуток, але приносить. А зараз як бібліотекарям підвищать зарплату на п’ятдесят чи сто процентів, то навряд чи я буду заробляти більше. В будь-якому разі я не відмовлюся від цієї справи, бо вона приносить мені задоволення, я цим живу.

Що цікаво, захопилася цим народним мистецтвом колишня бібліотекарка випадково. Якось до рук їй втрапила книга знаного українського дослідника Олександра Найдена «Українська народна лялька». На ілюстрованій обкладинці книги Наталя побачила вже знайому вузлову ляльку. Схожу їй в дитинстві робила бабуся.

— Я про це загадала лише через 30 з гаком років завдяки книзі Олександра Семеновича. Разом з тим у мене склалася дуже важка моральна ситуація в житті, що мені довелося покинути роботу. Я зрозуміла, що треба зайнятися якимсь видом мистецтва, щоб себе психологічно реабілітувати. А так як я все життя малювала, вишивала, то ця лялька була чимсь новим, але на основі того, що я вже знала. Я почала багато читати, глибше вивчати історію костюму, етнографію, тобто все, що допомагає мені у створенні таких ляльок.

Крім покупців на фестивалях та ярмарках, майстриню підтримують й державні установи. Полтавська держадміністрація і міськрада купують її ляльки, допомагають з виданням брошур та інших матеріалів.

Вузлова лялька Наталії Свиридюк

— Коли я почала займатися лялькою, вона ніби наді мною якусь покров простягла. Я почала зустрічати на стільки позитивних людей, які почали мені допомагати абсолютно безкорисливо тільки за те, що я почала займатися цією лялькою. Я відчуваю, що лялька мене оберігає. Звісно всі ми і хворіємо і якісь неприємності, але в глобальному масштабі я відчуваю, особливо у творчості, що вона мене підтримує, веде навіть. У мене ніколи не буває такого, щоб я поїхала на якийсь фестиваль і була незадоволена — якщо я не зароблю грошей, то познайомлюся з цікавими людьми. 

Кажуть і в книжках пишуть, що лялька виготовлена руками є дійсно оберегом. Особливо колись, коли жінка ще сіяла коноплі чи льон, обробляла його, робила полотно, яке потім вишивала, шила сорочку, ця сорочка носилася, тобто вбирала людську енергетику і потім ця жінка стала старенькою бабусею і сорочка стала старою, з неї потім зробили шматочки тканини, з яких вимотували ляльки для онуків. Скільки позитивної енергетики несе ця сорочка, але разом з тим, з цими клаптиками передається історія роду, історія сім’ї. Це народна педагогіка.

Крім того, за свідченнями науковців, свій початок лялька бере з глибокої давнини, принаймні з трипільської культури так точно. Хрестик на її обличчі здавна символізував солярний знак, знак сонця, вогню — вважається найдавнішим з людських знаків. Така лялька уособлювала хранительку роду, матір всіх богів, головну богиню, яка дає життя і смерть, яка народжує сонце, вона дає життя не тільки дитині, а всьому живому. Колись такі фігурки були глиняні, з каменю та кістки. Внизу чи не кожної з них вирізьблювали хвилясту лінію, як знак води. Протягом багатьох тисяч років лялька залишалася в побуті народу.

Катерина Качур, Рукотвори

До своїх лялечок-берегинь майстриня ставиться серйозно й готує всі матеріали заздалегідь. В хід йде листя кукурудзи, сіно, вовна, льон, дукачі, різні намистинки — це все вишуковується по ярмарках та крамницях. Народження ляльки відбувається у повній тиші та гармонії, із зібраними думками та помислами. Зріст красунь від 20 до 40 сантиметрів. Кожна з них має своє ім'я та історію життя.

Походження

Народилася в жовтні 1961 року у Києві. Тут все життя мешкає та творить.

Освіта

Свого часу протягом п'яти років пані Олена закінчила кілька курсів, які в майбутньому й визначили основне її заняття — курси крою та шиття, ручної й машинної вишивки, збору квіткових композицій.

Досвід

Майстриня понад 20 років присвятила декоративно-прикладному мистецтву. Та те, що виготовлення українських сувенірів буде головним її заняттям, знала пані Олена ще з шести років. Відтак, вже шостий рік Олена Орєхова присвятила в'язанню вузликових ляльок. До цього 12 років вона викладала дітям декоративно-прикладне мистецтво у школі: створення квіткових композицій, пошиття м'яких іграшок, ліплення виробів із солоного тіста.

Ярмаркова діяльність

Постійно бере участь у ярмарках та виставках, які відбуваються в Україні — Країна мрій, Музей у Пирогові, виставка квітів на Співочому полі до Дня Незалежності.  На запрошення різноманітних організацій і закладів проводить майстер-класи.

Родичі  майстрині – ремісники ще з XVII століття. Олена Орєхова народилася в Києві і з шести років знала, що виготовлятиме українські сувеніри. Дитиною в’язала гачком та іноді відкраювала шматочок гарної тканини чи мережива від маминого шитва. Потім були курси крою та шиття, ручної й машинної вишивки, збору квіткових композицій. Напрацювавши добрячу базу, пані Олена взялася за лялечки Середньої Наддніпрянщини. Зараз обереги – її основне заняття.

Олена Орєхова, майстриня вузликових ляльок

— Чи можна цією рідкісною справою заробити на прожиття?

— На хліб з маслом, але іноді те масло дере горло. Праця важка. Є ціль, треба виносити ідею, назбирати дуже багато матеріалу: старі речі, прикраси... Іноді їду на Куренівку, там бабусі виносять зі скринь унікальні речі. Потім зачиняюся вдома, вмикаю канал „Культура”, де ніхто не стріляє, й починаю творити. Не можна розмазувати роботу на місяць: треба зробити колекцію, щоб було з чим поїхати на ярмарок і запропонувати вибір покупцеві.

— Скільки часу потребує  одна лялька?

— Я роблю їх колекціями: за тиждень – 10-12 ляльок. Спершу виготовляю голівки, тоді – обличчя і згодом підбираю оздоблення. Воно дуже багато часу забирає. Іноді бачу: не купують ту чи іншу ляльку, щось не те... Переробляю зачіски, ладнаю інші фартушки, прикрашаю. Пестую їх, пестую... Буває, розкладу в майстерні і приходжу на ніч подивитися.

— Кожна Ваша лялька має ймення – Одарка, Явдоха, Павлина, Регина... Як Ви їх підбираєте? Інтуїтивно чи користуєтеся тлумачниками?

— Називаю інтуїтивно. Це приходить у процесі роботи. Якщо не виходить, залишаю  на деякий час і даю можливість  клієнтові вписати (показує „візитну книжечку”, яку має кожна лялька). Даю давні імена, IX-X століття.

— Чи можна називати ляльки близькими родичами, друзями?

— Ні в якому разі, бо берегиня має бути нейтральною. Мене часто питають, чому не роблю їм обличчя. За повір’ями, якщо лялька має обличчя, в неї заселиться душа, з’явиться характер. Колись наші предки поклонялися лялькам як божествам. А яке ж божество з характером? Хрестик на обличчі ляльки – символ жіночого й чоловічого початків: горизонтальна й вертикальна лінії. А кругле личко – солярність, символ сонця.

— Хто кого частіше обирає: покупець – берегиню чи вона – покупця?

— Геть по-різному. Колись їх не купували, а обмінювали на гроші. Або дарували.

— У магазинах продаються  дорогі інтер’єрні ляльки з-за кордону. Чи є Ваші вироби інтер’єрними?

— Вони стають такими, коли я їх оздоблюю – вишивкою, стрічками, яскравими тканинами... Вони інтер’єрні, тому що неігрові.

— Чи налаштовуєте Ви себе особливим чином перед роботою?

— Аякже. Раз на місяць накопичую енергію, щоб дуже хотілося взятися до праці. Щось побачу по телевізору чи на комусь, враження й настрої накладаються. Аж не можу – відчуваю, що треба сідати за ляльки. Підкуповую, вимінюю, знаходжу матеріали. Ескізів ніколи не роблю. П’ю каву, моделюю і працюю...

— Опишіть своїх  клієнтів.

— Я постійно їжджу по ярмарках, днях міст, тож це найрізноманітніші люди. Кожен обмінює на ті гроші, які йому доступні – від 30 гривень і вище. На „Країні Мрій” нещодавно купили ляльку до Франції. Я проводжу також майстер-класи – колективні й індивідуальні. Привожу матеріали, кажу: зараз робитимемо ляльку без голки й ниток. Питають: та ну, як?.. І за годину-другу всі – з ляльками. Їздила так двічі до діток із онкоцентру, у громадські організації. Якось робили ляльок із вагітними жінками. Або просто подружки збираються на рукоділля.

— Як часто створюєте  нові колекції?

— Раз на 1-2 місяці. Не завжди є час: потрібен тиждень або хоч 3-4 дні. Вони дуже тягнуть енергію. Обереги, буває, клепаю: будиночок, до нього – підківку, фігурки з соленого тіста... Ляльки ж – інша справа, аж памороки забиває. Може, того, що зразу 10 роблю.

— Рукоділля, як постійно пишуть у жіночих журналах, дозволяє спекатися стресів. Як гадаєте, чи може воно стати модним серед жінок, які працюють у бізнес-сфері й не мають стосунку до цих знань?

— Виготовлення ляльки – це медитація. Ти сконцентрована на одному і якщо думатимеш про каструлю на плиті, то нічого не зробиш. Іноді я вимикаю телефон. Телевізора не чую, це лише фон. А щодо моди – я завжди кажу своїм клієнткам: матимете лялечку – будете наймодніша в Києві!

— Чи бували оригінальні замовлення? Скажімо, лялька в сучасному одязі чи у вигляді Майкла Джексона?

— Поки таких шалених замовлень не було. Знаю, що берегинь дарують депутатам, але ще не всі їх сприймають. Учора на ярмарку підходить жіночка, питає: а це ті лялечки, в які голки встромляють?.. Ні, кажу, не ті. Якось подзвонили мені й хотіли перед Новим Роком щось із двісті ляльок замовити. Але на те дуже багато часу треба.

— Французький письменник Жюль Ренар писав: „Думаю, ми народжуємося наділені певним розпливчастим талантом, від якого треба вміти звільнитися. Нема нічого легшого, як бути знавцем усіх мистецтв, а я обмежився одним”. Це можна сказати про Вас?

— Авжеж. Людина має концентруватися на одному, двох, трьох напрямках – не більше. Так ми відточуємо майстерність. Перші мої ляльки були смішні, аж боялася їх робити: може, все неправильно... Потім зрозуміла, що все гаразд. Як рука йде, так і роблю.

Більше про вузликові ляльки ви можете дізнатися на сторінці www.lyalechka.com

Аніта Грабська, для Рукотворів