За 4 роки свого існування фестиваль став відомий не лише в районі та області — на Млиноманію приїздять люди зі всієї України та навіть з-за кордону. Бурхливі пороги, кремезні скелі, долини, повні різнотрав`я, ліси, поля, дендропарк, козацька Церква (1764 р.) та костел-усипальниця родини Потоцьких в с. Печера (архітектор – сам Городецький), величний млин ХІХ ст. в с. Сокілець – таке дивовижне та неповторне поєднання природного багатства та історичних пам`яток є однією з головних родзинок фестивалю.

Місцевість ідеально підходить для творчості, відпочинку, для знайомства з творчістю народних митців, щирих та непопсових фольк- та рок-гуртів, тут є де показати свою спритність та майстерність козакам.

Цього року «Млиноманія» переїжджає з млина в Сокільці на протилежний берег Південного Бугу – фестиваль відбудеться в перші вихідні серпня на галявині біля турбази «Печера» (с. Печера).

Основні ідеї, заради яких проводиться фестиваль:

• поєднання фольклорних традицій наших предків та сучасних мистецьких течій;
• живе спілкування, жива музика, єднання з природою;
• об`єднання вільних людей поза політикою – задля реалізації спільних творчих задумів на лоні природи;
• розвиток зеленого туризму, популяризація села;
• привернення уваги громадськості та влади до екологічних та соціальних проблем місцевості;
• відродження культурних, історичних, зокрема козацьких, традицій;
• пропаганда здорового способу життя.

Програма «Млиноманії-2011» включатиме:

• майстер-класи з витинанки, ляльки-мотанки, боді-арту, гончарства;
• майстер-класи з гри на етнічних музичних інструментах;
• ярмарок виробів народних майстрів;
• ленд-арт;
• частування по-українськи: борщ, куліш, вареники, квас;
• денні виступи акустичних колективів, виступи місцевої народної самодіяльності;
• екскурсії історичними місцями: Сокілецький Млин (пам`ятка архітектури та містобудування), церква Різдва Пресвятої Богородиці, Костел-усипальниця сім`ї Потоцьких, Печерський парк, історичний краєзнавчий музей, узбережжя Бугу;
• сільський екстрім — катання на підводах;
• козацькі забави;
• виступи запрошених музичних гуртів.

Контактні телефони організаторів фестивалю:

097 897 51 57 – Анатолій Доспехов
098 440 22 38 – Олексій Мошин
www.mlinomaniya.org.ua
E-mail: tgf_dtolya@ukr.net

Також передбачається організація виставки «Скарби Поділля», на якій представлять різні напрямки народного декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва.

В експозиції виставки, зокрема буде представлено народне малярство – роботи Івана Геробчука з м. Вінниці, Тетяни Філь з смт. Липовця та Олександра Свіргуна з с. Стрижавки Вінницького району, а також різьба по дереву – роботи Юрія Дяченка з м. Гайсина.

Кияни та гості міста зможуть побачити верета та тернові хустки, традиційне подільське народне вбрання та костюми, об’ємні роботи з дерева Петра Пипи з с. Андрушівки Погребищенського району, приклади робіт з лозоплетіння (майстер-клас проводять Володимир Ігушев з с. Гущенці Калинівського району (лоза темного кольору) та Людмила Ніколаєнко з м. Могилева-Подільського (лоза світлого кольору).

Загалом будуть представлені майже всі напрями традиційного народного мистецтва:

• вишивка
• ткацтво
• кераміка
• гончарство
• народне малярство
• різьба по дереву
• соломоплетіння
• лозоплетіння
• писанкарство
• витинанка
• ковальство
• живопис
• фотовиставка
• гобелени
• виставка короваїв від кожного району області

Мінкульт

Світлина Мистецької сторінки

До прикладу, елементи скульптури Олексія Альошкіна «Крісло патріарха» «Рукотвори» знайшли у фундаменті вигрібної ями за маєтком одного з представників місцевої еліти. У підмурок заклали уламок кам'яного поручня твору з написом «Возлюби ближнього як самого себе».

Серед ушкоджених або повалених скульптура одеського майстра Кліма Степанова, «Мурафа» його батька Миколи Степанова, ангел Георгія Чуєнка, робота Георгія Матвієнка, скульптури молодих авторів та ще кілька творів родини Олексія Альошкіна.

Скульптори скаржаться, що їхні роботи позміщували з тих місць, де вони їх виставляли на симпозіумах. Хоча на це вони потратили немало творчих сил. Свого часу сперечалися, де краще ставити. Кажуть, зараз керівництву слід було просто звільнити майданчик у центрі Буші під свої потреби.

Перші скульптори в Буші — небажані гості

Останні кілька років першу генерацію скульпторів, які створили своєю працею комплекс у Буші, на симпозіуми не кличуть. Востаннє вони творили 2002 року. «Нас не запрошують, бо ми постійно знаходимо якісь недоліки», — каже Олексій Альошкін.

Й самі скульптори не хочуть там працювати, коли бачать, що роботи нікому не потрібні. «Ми віддали їх на зберігання, а не для того, щоб їх нищили. Забрати скульптури з комплексу — останній крок. Але ми до нього можемо вдатися, якщо нічого не зміниться», — наголошує Альошкін.

Зі слів митця, люди в Буші не усвідомлюють цінності робіт. Адже, в Європі кубометр каменю коштує 4 тисячі євро. А робота скульптора вартує кількох десятків, ба навіть сотень тисяч. Бо ж вартість не лише має компенсувати тяжку працю, а й дозволити митцю прожити після того хоча б 3 місяці.

Ямпіль «не пасе задніх»

В місцевому парку скульптур пропала робота відомого скульптора Юрія Багаліки «Зустріч Марії та Єлизавети». Твір Людмили Альошкіної «Жорна», присвячений Голодомору, розкидали й побили. Роботу Юлія Сінкевича «Прометей» перекинули. Мабуть завадила їздити автомобілям — кажуть майстри. Зараз у парку, де раніше не було руху, відсунули квіткові клумби з дороги і продають алкогольні напої. Будь-яке фіксування розваг на фотоапарати публіка сприймає болісно.

Скульптурний комплекс під відкритим небом у селищі Буша на Вінничині є найбільшим в Україні. З 1986 року на більш ніж 20-ти симпозіумах митці створили близько двохсот унікальних творів з каменя-пісковика.

Парк у Ямполі налічує близько 20-ти робіт відомих скульпторів.

Богдан Гдаль, «Рукотвори»

Звідки взялася Мокша та чого вона прагне Рукотвори дізнавалися  у головного натхненника проекту Сашка Бо-Гі.

Передумови проекту

Як взагалі виник проект «Мокша»? Що підштовхнуло до його створення? Розкажіть про передумови.

Випадково. Чи скоріше не випадково. Жили собі своїми думками, а довелось втілювати їх у одяг. При чому тут одяг? При чому тут ми до одягу? Але тепер треба вчитися говорити до людей через одежину. Спілкуватися з ними, сперечатися, друзякатися. А от передумови – то вже випадковість. Думали робити одне, а почали зовсім інше. Бо так.

З чого ви починали? Чи пам’ятаєте перші обговорення/дискусії зі своїми колегами з приводу організації виробничого процесу та дизайну майбутнього вбрання?

Ми починали з молодого вина. Попереднього дня вигадував модель після основної роботи, наступного розробляв вишивку і вже ввечері біг до Юрка «вишивати». Бо він вміє робити смачнюче вино…Отак і народилася наша перша «колекція». Багато не обговорювали, бо вс, що робили було вперше і питань майже не було. Це зараз вже «спеціалісти» і стоїмо там всі – міркуємо.

Чому почали займатися саме одягом?

Ну, а чим же ж ще. Близько до людей. Бо скатертини якось не то. Хоча і їх хочемо поробити.

Чи всі люди у команді є професійними дизайнерами?

Аж, ніхто.

Тоді як ви навчилися швейної справи?

Та ше не навчилися. Книжки, люди, практика.

Ідеологія

Що означає слово «мокша» і чому саме така назва вашої торгової марки? Яку основну ідею через одяг ви несе між люди?

Ідей багато різних. Вони навіть можуть протирічити одна одній, якщо дивитися на них з боку. Напрямок кожної ідеї наполовину залежить від кола сприймаючих наше «повідомлення». А говорити хочеться до різних людей і від того говориться різне. Нас можна окреслити скоріше за мотивацією, бажанням та методиками донесення повідомлень.

Раніше у дизайні одягу ви широко використовували вишивку в дусі трипільської графіки та написи з цитат Б.І. Антонича. Зважаючи на останні моделі, зараз ніби від цього трохи відійшли. Чи це лише на перший погляд?

Ми скачемо від теми до теми, бо не маємо зараз можливості розкрити ті теми досить широко та глибоко. І Трипілля і Антонич заслуговують на великий об’єм праці. Сподіваюсь ми ще повернемось до цього, бо в них багато чого співзвучного з «Мокшею».

Розкажіть про еволюцію дизайнерських мотивів в одязі «Мокша».

Наші мотиви, на сьогодні – акцентування деяких пластів культури, які десь є основою нашого світогляду. Як на мене, то це ще не еволюція, а стан визрівання.

Чому саме з льону шиєте одяг?

Перше, натуральна тканина. Друге, притаманна нашому регіону. Третє, має багато цінних властивостей, в тому числі виховну, бо дуже мнеться. Четверте, світоглядно співпадає з нашою естетикою – простота.

Які ще види тканин використовуєте?

Із задоволенням працюємо з бавовною, і якби було більше її вибору, то ширше б використовували. На зиму підключаємо вовняні тканини.

Чула, що ви уникаєте відвертої реклами, скажімо на білбордах? А також чи прагнете влаштувати показ мод своїх колекцій на професійній сцені?

Реклама в сучасних формах протирічить нашій концепції чесності та простоти. Ясно, що ми маємо сповістити народ, ясно, що донести треба і стан емоційний і нагадати знов, тобто все, як в рекламі. Але та реклама, що є зараз, агресивно проштовхує в мозок, а це вже агресія інформативна. Рекет.

Те саме з фешн індустрією. Вона на інше націлена. Ми не хочемо робити бізнес, хочемо триматися гармонії, межі. Це знову ж таки відомо, що в Європі діють принципи сталої економіки — там люди вже практикують життя помірне.

Мені здається шо не можна туди лізти (у професійний модельний бізнес – авт.). Це як про державу і касти, пам’ятаєш говорили? То вже інший устрій, там інші правила буття, ми проти цього.

А свій стиль, у якому творите, як би описали, назвали?

Ну , не знаю. Нема, мабуть, стилю. Є ідеї, які можуть дозволити піти в будь-який стиль.

Організація шитва

Скільки людей працює над виготовленням одягу?

Зараз біля десяти всього. Двоє дизайнерів, два конструктори, закрійник та швачки. Ми всі непрофесіонали. Ясно, що кожен десь має основні поняття по спеціалізації, а деякі багату практику, але те, що виходить з-під голки, як готове, то майже кожен раз нові рішення, при тому спільні. Цей одяг міняє і виробників. Тому ми за непрофесійність, бо вона будить людей до творчої роботи. Та й цікаво стає працювати! А від того життя не марно витрачається… та це ціла тема окрема.

В якому місці ви творите одяг і за яких умов це відбувається?

В нас є приміщення, розташоване в колишній промзоні на мальовничому березі Південного Бугу. З одного боку цього приміщення напіврозвалений цегельний завод вартий уваги, як декорації до фільму про війну, а з іншого — полинове поле з виходами подільського граніту, яке стелиться до бурхливих перекатів річки. А ми – на межі.

Чи плануєте розширювати кадрову і виробничу базу?

Та планувати поки не виходить, але бажання є велике. Та й ідей вистачає, та й можливості територіальні є. А чого не вистачає? Може однодумців, бо сам все не охопиш.

У який спосіб поширюєте одяг Мокші серед людей?

Фестивалі, інтернет, магазини, з якими співпрацюємо та найголовніше від людини до людини. Ми особливо не використовуємо різні там рекламні технології, не наше воно, тому приємно бачити, як серед людей наш одяг вибирає своїх. Якось воно по-чесному, чи що. Таке відчуття, що ми ніби здружуємось з тими, хто бере на себе сміливість носити «Мокшу». Бо ми самі носимо наш одяг і знаємо по собі, чого те носіння варте.

Чи достатньо прихильників такого одягу?

Не знаю, чи достатньо, але є вже трохи. Ми б дуже хотіли, щоб нас сприймали більше і глибше. Розуміючи, що не можна перетворюватись на масовий одяг, ми намагаємося максимально урізноманітнювати ідеї, дизайни, види продукції.

Мокша — це прибуткова справа?

Буде прибуткова. Поки ми в стадії розвертання і про прибутки ще не знаємо. Ясно, що вони потрібні, але ми йдемо трохи іншим шляхом. Прибутки це одна з цілей, до якої ми прагнемо, і водночас не найголовніша. Є інші важливі чинники нашого існування, як філософсько-соціально-бізнесового проекту. Ми пробуємо налаштувати свою роботу-життя якось гармонійно. І знаєте що? Це досить важко. Бо оточення діє зовсім інакше, інколи до протилежного.

Мокша як спосіб життя

Так здається, що Мокша це не тільки торгова марка з пошиву одягу, а й певний спосіб життя та світобачення. Чи справді це так?

Так. Ми пробуємо втілювати своє бачення способу життя. Кожен стиль в одязі — від загальних тенденцій моди до локальних субкультурних течій — пропонує чи підтримує якийсь спосіб життя. Хто свідомо, а хто ні, вкладають людям в голови якусь картинку світу, якісь моделі поведінки, якусь мораль. Ми з тих, хто робить це свідомо. Мало того, для нас це, мабуть, головне. Може наше бачення трохи незвичне для людей, але для нас, то і є показник чогось нового, бо те, що вже є, нас не влаштовує.

Яким ви бачите світ?

Хтось сказав, що ми робимо український дзен. Може і так. Плескаємо однією долонею, поки не натрапимо на другу.

Вивідувала Катерина Качур