11.00 ранку суботи. З десяток прибулих машин. Якась недобудова. Поруч дві хати із солом'яним дахом. Гірка глини. Я майже одразу попрямував до неї, бо миттю кинулася в очі. Гарячо-коричневого кольору, спокійна, незворушна, тиха маса лежала серед людей, які її обступили і щось собі думали. Я зрозумів, що все, що має сьогодні відбутися, розпочнеться саме тут і саме через неї. Саме неї — тієї чарівної, могутньої глини, яка нас тут й зібрала.

Не було б глини, не було б хат. Вона, як якийсь позацивілізаційний дарунок, мета-матерія, яка збирає людей для свого перевтілення. Я взяв трішки глини в руку і відчув, що вона мовби жива. А далі все було просто як в дитинстві. Почалася справжнісінька гра. Люди увійшли в глину і почали її товкти. Утриматися й стояти поруч не було ніякого сенсу. Я приєднався і далі ми усі були як одне. Водили хороводи, вишикувалися в ланцюжки і передавали валки (глиняно-солом'яні цеглинки) один одному і замощували плетені стіни. Хтось знав більше, хтось менше. Але усім було зрозуміло, що глина має стати хатою, а ми лише є її знаряддям.

Звісно, ще й була солома, десятки людей, веселий гумор, чудова музика, навіть самогон із салом, хлібом, солоними огірками та помідорами, але все це було лише прекрасним фоном. Всі мої думки на три години були навколо глини, бо й руки і ноги були зайняті саме нею. Я й зараз, коли пишу цей текст, думаю, що ж це воно таке — глина.

Глина — це наше все. Тепер, коли я з нею познайомився, знаю на кого спертися, коли буде зовсім скрутно. Думаю, вона допоможе.

Текст — Владислав Синяговський
Світлини — Владислава Синяговського та Сашка Бо-Гі

Попередній анонс цієї події дивіться на http://rukotvory.com.ua

У серпні минулого року, на першій Трипільській толоці, місцева громада разом з товариством, яке з'їхалося з сусідніх сіл, з Вінниці, Черкас, Києва, Могилів-Подільського замазали глиною з соломою стіни, перестінки, підлогу та стелі на реконструйованих трипільських будівлях — двоповерховій хаті (12 х 5 м) та «гончарній майстерні» (15 х 5 м).

Цього року планують в хаті збудувати печі, вівтарі й облаштувати побут давніх часів.

Кого скликають?
Добровольців, які мають бажання та можливість взяти участь у Толоці.

Що буде ще?
Дирекція Державного історико-культурнорго заповідника «Трипільська культура» організовує для гостей культурно-пізнавальну програму: екскурсія на розкопки трипільського поселення «Тальянки» (проводять учасники Трипільської експедиції Інституту археології Національної академії наук України), а також вечірню забаву з музиками, піснями та вечерею.

Вмиватися після роботи — біля баку з водою і зі шлангу. Спати — по стріхах у запашному цьогорічному сіні чи на берегах місцевих ставків з рибою. Або можна буде розміститися на археологічній базі Заповідника (для цього бажано мати власні намети) чи по хатах у порядних легедзян.

Як добиратися?
Для киян: маршрутне таксі, що відправляється на Умань з центрального залізничного вокзалу або Автовокзалу (дорога у 202 км). В Умані на автовокзалі пересісти на маршрутне таксі Умань-Черкаси. Третє село, Легедзине, — ваше, голосно гукайте водієві зупинитися!
Для черкащан: маршрутне таксі (автобус) Черкаси-Умань. Зробити усе так само! (Маршрутки і з Києва і з Черкас йдуть щогодини).
Для товариства з решти країни — варто взнавати на місцях, якими дорогами краще рушати і які стежки вибирати.

Звіт про минулорічну толоку читайте на: http://culture.unian.net