Таку легенду почула від старожилів відома колекціонерка борщівських сорочок Віра Матковська. У своїй приватній збірці вона має понад півтори тисячі вишитих жіночих та чоловічих сорочок, запасок, спідниць, кожушків, безрукавок чи не з кожного села Борщівщини. Невелику частину своєї колекції 23 вересня мистецтвознавець презентувала в Музеї Івана Гончара на обрядодійстві “Весілля Свічки”. У ці півтори сотні раритетних елементів жіночих й чоловічих костюмів колекціонерка вбрала учасників свята.

“Я привезла і чорні і кольорові вишиванки, а діти захотіли тільки кольорові вдягати” — бідкається колекціонерка. А чи не тому, що десь на підсвідомому рівні дівчатка відчували відголоски тої легенди?

Найдавніші пам’ятки у збірці датовані кінцем ХІХ століття. Це зразки весільних і святкових жіночих сорочок. Унікальність вишиванок Борщівщини полягає у нитках та техніках, якими вони оздоблені. Лише на Придністров’ї, зокрема, в селах Борщівського краю, здавна вишивали чорними та червоними вовняними нитками кучерявим швом. Шили сорочки зі старанно вибіленого конопляного полотна.

Віра Матковська, колекціонер:
«Я коли в Борщеві жила, то на базарі бабки разом з яйцями продавали й сорочки. Вони були брудні, дуже не пралися довгі роки, вважайте їм більше ста років, а ще ж вони лежали в скринях, колись одягалися. Це барвники натуральні, його попереш, і воно все тече. А коли вже з'явився Vanish (мийний засіб — ред.) для кольорового одягу, то я тоді наловчилася в пральну машинку його додавати і при температурі 30 градусів все чудово переться.

Зараз такого ніхто не вишиває, за які гроші це можна вишити. Дівчина, яка таке вишивала, хотіла прийти в церкву, щоб там бути найгарнішою. Раніше не давали відшивати сорочку, бо ж як, ти прийдеш в такій самій? Мусила сама собі створити і щось придумати, це творчість. А тепер у нас на Тернопільщині беруть 5 копійок за хрестик».

Віра Матковська, колекціонер

Виставка в Музеї Івана Гончара (вересень, 2011)

Раритетні зразки сорочок Борщівського району Тернопільщини

У кольористиці орнаментів борщівської сорочки переважали темні кольори

Весільне вбрання нареченої також було вишите чорними нитками

Дівчата у колекційних сорочках

Попри немалу ціну за роботу колекціонер працює над відновленням вишивального промислу на Борщівщині — залучає до праці жінок з наддністрянських сіл, даючи їм замовлення відшивати давні узори на сучасних чоловічих сорочках та жіночих блузах, які потім роздаровує своїм друзям і знайомим. Ратитені сорочки з колекції Віра Матковська також дає у вільне користування. Їх безоплатно використовували у концертах артисти Тернопільської філармонії, студенти та самодіяльні колективи – учасники народних вертепів Тернополя й Борщова. За зразками вишивки зверталися дослідники українського традиційного мистецтва, художники, майстри народної вишивки, музейні працівники. Власне в цьому перевага приватної колекції, що в такий спосіб вона може прислужитися людям.

Віра Матковська, колекціонер:
«Спочатку Юлія Тимошенко прорекламувала ці сорочки, потім Анна Герман, і тепер, коли я купляла сорочки, то менше як за три тисячі бабка не хоче сорочку віддавати. Я купую і вже знищені сорочки, мені головне, щоб було саме вишиття. Буває, що в одній сорочці до п'яти технік вишиття — і низинка, і в'язання, і хрестик, і колодка, і бісера вкраплення.

Всі гроші, які є в сім'ї, йдуть на збирання. Я жодного разу не була на курорті, у мене немає бриліантів — все йшло на костюми. Мене підтримує чоловік і діти виросли з тим».

Віра Матковська є засновницею фестивалю борщівської сорочки, який цього року у місті Борщів на Тернопільщині відбувся вже вп'яте. “Всі села приїжджають в таких костюмах, які ще збереглися і які може далі й не побачите, — застерігає Віра Матковська, — бо бабки заповідають хоронити себе тільки в таких строях. А яка розумніша, то для внуків чи дочці лишає”.

Всю більш ніж тисячну колекцію вбрання Віра Матковська витягнула зі скринь і показала в минулому році на Борщівському фестивалі. З її слів, експонати зайняли половину спортивного залу.

Виставка у місті Борщів (вересень, 2010)

Про колекціонерку

Колекціонувати вбрання Віра Матковська почала ще в інституті. «Якось ми поїхали в Карпати і на студентські гроші я придбала собі гуцульську плахту, з того часу збираю». А дані на персональному сайті колекціонерки оповідають далі: «Після закінчення інституту Віра з чоловіком Анатолієм отримали скерування у Тернопільську область. По приїзді молоде подружжя потрапило на місцевий мистецький фестиваль “Золота осінь” у Борщові й, за словами Віри, “ахнули”: такого дива їм ще не доводилося бачити. Самодіяльні мистецькі колективи красувалися у традиційних костюмах: що не село – свої сорочки, ніби однакові, але такі різні! Віра сама вишивала, бо ще мама привчила її з сестрою до цього, але Тернопілля зачарувало її. “От тоді все й почалося”, – говорить вона, коли її питають, як стала колекціонером».

Віра Матковська, колекціонер:
«Ми з чоловіком вже п'ять років в Тернополі живемо і просимо владу, дайте нам 5 метрів землі, дайте нам п'ять сотих, ми знайдемо таких інвесторів, які побудують будинок, у нас там буде один поверх, а в інвестора всі інші під готелем чи рестораном. Ми ж зможемо робити якісь заходи і люди прийдуть вчитися, щось побачити. То була б візитівка Тернополя, тому що то ж їхнє традиційне з давніх-давен. А вони продають землю під бари, під ресторани... І вже так п'ять років. Приходять на виставки глави адміністрацій і кожен обіцяє, а через півроку його вже перезняли».

Катерина Качур, «Рукотвори»
Додаткові інформація та світлини: www.matkovska.com

У рамках заходу планується ярмарок, виставка вишиванок, майстер-класи, спортивні змагання, конкурси, концерт за участі відомих народних артистів України, урочистий салют та пізно увечері танці.

Народні майстри та виробники харчової продукції запрошуються до участі у ярмарку. Участь БЕЗКОШТОВНА!
Для реєстрації у ярмарку: (050) 339-07-80, Катерина

Місцем проведення цього етнографічно-фольклорного свята обрано територію, на якій ведуться роботи зі спорудження музею під відкритим небом «Лемківське село» — у Монастириському районі Тернопілля.

Традиційно тут, в урочищі «Бичова», відбувається Всеукраїнський літній фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини».
Учасники та гості фестивалю матимуть нагоду взяти участь у різдвяних дійствах, притаманних лемкам, послухати коляди і поколядувати разом із фольклорними колективами з Тернопільської та сусідніх областей, побачити обряд «Маланки» та вертеп, покататися на санях, запряжених кіньми.

Ще однією родзинкою свята має стати фестиваль куті, де буде представлена кутя за рецептами усіх районів, фольклорних колективів чи господинь, заявлених до участі у фестивалі.

Джерело: Рідна країна

У рамках фестивалю «Борщ'їв-2010» пройде виставка-конкурс борщеваріння, де кожне село регіону представить на огляд відвідувачів власний тип борщу. Всього буде представлено близько 50 видів борщу. Початок свята запланований на 14:00 годину 18-19 вересня.

Одночасно в Борщеві пройде етнографічний фестиваль «В Борщівському краю квітнуть вишиванки», в ході якого гості зможуть ознайомитися із зразками традиційного вишивання, збереженими у всіх селах Борщівського району, і придбати вишиванки.

Історичне

Фестиваль борщу щорік проходить на центральній площі містечка Борщів, яке у вересні стає столицею українського куховарства. Місцеві хазяйки змагаються в приготуванні національної страви, яка в давнину дала назву цьому невеликому населеному пункту.

За легендою, коли турки захопили це місто, вони захотіли покуштувати страви місцевої кухні. Одна з господинь зварила їм борщу. Проте їм весь час щось не подобалось. Нарешті розлючена куховарка вгатила їх отамана черпаком по голові і втопила в борщі. Тому і місто так назвали — Борщів.

Джерело: thisisukraine.org
Світлина estrecept.com

Вишивані сорочки Борщівського району Тернопільської області є неповторним за декоративною виразністю і колоритом явищем у народному мистецтві України. Своєрідною візитівкою Борщівщини є сорочка, вишита чорними нитками.

Більше двадцяти років Віра Матковська присвятила збиранню та впорядкуванню борщівських вишивок. Її колекцію складають понад тисячу зразків. Окрім традиційних сорочок збірку доповнюють інші компоненти народного строю (домоткані вовняні обгортки, запаски, спідниці «шалянівки», зразки прикрас), а також хатні тканини (домоткані обруси, верети, пошивки).

Віра Матковська видала книгу «Борщівська вишивка», що побачила світ минулого року.

Урочисте відкриття виставки відбудеться 1 квітня 2010 року о 16.00 у приміщенні музею.

Світлини http://picasaweb.google.ru/мама Чолі

Богдан Лемик, коваль з Тернопільщини

— Творча людина мусить тікати від усіх, щоб не відволікатися на всілякі спокуси. Я, як задумаю писати мемуари, знову втікну до Плотича, — сміючись у вуса, каже мені коваль Богдан. — А он там, трохи далі, хлопці іконостаси вирізають. А там — ще один коваль кує…

«Непогана у вас тут, богемна тусівка зібралася», — відповідаю подумки, все ще милуючись на диво красивим поєднанням облуплених стін й оголених осінніх дерев.

Сама кузня примостилася в одному із закинутих робочих приміщень «Сільгосптехніки». Темна, похмура, холодна, захаращена металом: «Обережно! Дивіться під ноги!» — застерігає мене коваль. Я дивлюся й нічого не розумію в тих шматках заліза-і-чого-там-іще, але захоплююся всією цією атмосферою цілком щиро: тут, у творчому безладі, творяться геніальні речі.

— Що спонукало Вас зайнятися художнім ковальством? – запитую.

— Все почалося з авантюри… Я ніколи не планував стати ковалем, адже я – художник. Та сталося не так, як гадалося, як майже все у моєму житті. І, як і майже все несподіване, воно вийшло на добре. Було те у 1995 році. Мене попросили намалювати ескізи для оформлення Зимового саду, що у санаторії «Карпати» міста Трускавця, а замовник дуже поспішав. Я думав, ескізами все і обійдеться, та коли побачив, як «перекували» мій задум місцеві ковалі, вирішив сам взятись за молоток.

Рекордсмен - викувана карта України

З того часу ковані вироби Богдана Лемика прикрашають не лише інтер’єри та екстер’єри приватних будинків, ресторанів, зимових садів, українських музеїв. Тернопільську Катедру — бокові образи та балкон — також прикрашають роботи майстра. Окрім того, коваль вже декілька років співпрацює із французькою фірмою «Greencity», котра займається благоустроєм багатьох країн Європи. Наприклад, перший кінь, зроблений «на експорт» за технікою топіару*, стоїть у Відні. Ковані велосипедисти прикрашали Тур де Франс, тощо.

*Техніка топіару — поєднання заліза та квітів: у металеву основу, каркас, насаджуються квіти різних кольорів, які, коли розцвітають, створюють надзвичайно красиві композиції — Авт.

Нещодавно один із виробів коваля Богдана Лемика потрапив до Книги Рекордів України. На замовлення ТМ «Львівське» він викував мапу України, яку, як і велить техніка топіару, наповнили квітами. Унікальна карта має розміри 10 на 7,3 метри й важить понад 3 тонни. Крім квіткової карти пан Богдан викував до Дня незалежності і квіткового метелика, і квітковий тризуб. Наповненням займалася фірма «Плант-Пол». Усі ці цвітучі вироби  були представлені львів’янам цього року.

Богдан Лемик також оздоблював власноруч кованими виробами ресторан «Фортеця Гетьман», що на виїзді з Києва, на 1-му кілометрі Одеської траси, — там є ковка в стилі Івана Грозного і Катерини ІІ, і гігантська люстра з дванадцятьма гербами українських гетьманів, і бра у стилі булав.

— Багато-хто вважає художнім ковальством готові стандартні заготовки, які можна купити, додати якусь деталь і вже називати витвором мистецтва, — говорить пан Богдан. — Але це не так. Метал можна вважати кованим, коли кожний його міліметр був під молотком. Особисто я люблю ексклюзивні речі і терпіти не можу передбачуваності, коли можна глянути на якусь деталь і вже уявити, як виглядає ціле.

Коваль Богдан за роботою

Пан Богдан також розповідає про те, як зароджувалося  ковальство в Україні:

— Україна довго була в статусі колоніальної держави. Захід тяготів до Європи, тому Західна Україна сильно відрізняється від Східної. У Львові є дуже цікаві взірці раннього ковальства Австро-Угорської імперії. Ковалі  поділялися на чотири категорії: зброярі, власне ковалі, ювеліри та майстри, які займалися художньою ковкою. Завжди був ширвжиток і справді цінне ковальство. Усе починалося з чого — із прикладної мети. Розвивалася промисловість, виникла  потреба збувати метал, із нього почали робити різні конструкції, наприклад, Пальму Мерцалова (скульптурне зображення пальми, яке у 1896 році викували зі стальної рейки коваль Юзівського заводу Олексій Мерцалов і його помічник-молотобоєць Ф. Шпарін). Цей витвір відзначили Гран-прі Міжнародної промислової виставки 1900 року у Парижі, і так ковальство перейшло у статус «art». Саме тоді заговорили про художнє ковальство як таке. Тоді був Гектор Дімар, Гюстав Клімт і сецесія*. Так потроху розвивалося ковальське мистецтво.

*Сецесія (стиль) — стиль в мистецтві. Виник в Австрії, коли група художників у знак протесту проти офиційного академічного мистецтва вийшла з складу мюнхенської виставкової організації «Glaspalast». Вважаеться початком модерну – Авт.

Кінь з вогню й металу

Сильна  школа ковальства була біля Умані, у Львові (відомий цех ковалів, щоправда, більш прикладного типу, навіть на їхньому гербі — зображення ключа). Львівські ковалі обковували Відень, Краків і Варшаву. Навіть  Львівська академія починалася як художньо-промислова школа, де навчали ткацтву, гончарству, опрацюванню скла. Що ж до сучасних ковальських традицій, то можу сказати лише, що є професія, а є стан душі. Музикант — це професія, а композитор — то вже стан душі. Так само і з ковальством. Буває, що і в гаражах куються геніальні  речі.

Проте, щоби кузня могла нормально функціонувати, має бути три напрямки: 1) ширвжиток (тут прибутки менші, але стабільні, оскільки попит на це є завжди); 2) так зване pret-a-porte для багатих замовників; 3) ексклюзивні речі. Ексклюзивом можна займатися лише тоді, коли є основна лінія.

Хоча утримання кузні дуже дороге, ковальство — це рентабельно. Але саме тому в ковальстві багато «випадкових» людей. Буває, правда, й таке, що хтось «забрів» сюди випадково, а потім саме тут  знайшов себе.

Звісно, ковальство має майбутнє. Але якщо починати ним займатися лише заради заробітку, то краще зразу йти в рекетери. Коваль має молитися щодня: «Боже, нехай в Україні будуть багаті та дуже багаті люди!» Черга до коваля має бути такою, як черга за Porshe.

Викувана огорожа

— Маєте якийсь улюблений стиль?

— Ні. Я порушую всі стилі. Інколи доводиться щось стилізувати, проте… Як я вже казав, я люблю творити ексклюзивні речі.
Проте, коли ковалю доводиться кувати якісь історичні вироби, герби, репліки зброї, він завжди перечитує відповідні книги, звіряється з музейними експонатами, щоби відтворити в деталях минувшину. Для того, щоб надати своїм кованим творінням «історичності», використовує спеціальну техніку «зістарення», покриваючи необхідними фарбами та лаками.

Запитую про найближчі творчі плани і коваль розповідає про них з палаючими очима.

— Нас запросили кувати лавки для Софії Київської. Вони стоятимуть на території заповідника, — говорить пан Богдан і показує ескізи. Ковалю Лемику також доручили оздоблювати «Фортецю Гетьманів» — туристичний комплекс, який нещодавно почали зводити на базі Хотинської фортеці — одного із «Семи чудес України».

Ескізи чекають на втілення

Та творчий успіх не дається просто так. Навзамін треба чимось жертвувати, інколи навіть родинним затишком. Коваль Богдан бачиться з рідними всього раз на тиждень, у вихідні. Його сім’я мешкає у Львові, а кузня розташована аж за 130 кілометрів від дому.

— Як же Ви відпочиваєте? — запитую.

— Поки що коло кузні. Тут навіть перечитав п’ятитомник Карлоса Кастанеди. Щоб відпочити, треба читати фантастику. Особливо люблю «З пороху повсталі» Бредбері.

Цікавлюся, чи має вдома свої ковані вироби. Та виявляється, що приказка «Чоботар та без чобіт» це якраз про цього майстра.

— Єдина кована річ в інтер’єрі нашої домівки донедавна була троянда, яку я викував для своєї дружини. А минулого тижня нарешті зробив підставку для квітів, на яку дружина чекала майже 10 років…

Побажавши натхнення ковалю, я тою ж самою звивистою дорогою подалася додому. У сумці лежав подарунок — ковальська візитівка: стилізований під старовину свічник, кожен сантиметр якого побував у вогні й під молотом майстра. Дивлюся на нього, і хочеться написати ще одну, велику історію. Але то вже якось іншим разом…

Надія Гербіш, для Рукотворів
Світлини автора
Фото викуваної карти України levenya.blogspot.com

Світлина орнаменту з рушника тернопільської майстрині Марії Максимів

Також унікальною особливістю фестивалю є проведення у його рамках фестивалю борщу «Борщ’їв», який відбудеться тільки на Борщівщині. Кожне село регіону представлятиме на розсуд та смак відвідувачів власний тип борщу – близько 50 видів. Борщ готуватимуть упродовж свята у двох 100-літрових казанах на багатті. Його варитимуть Лілія Сандулеса, Григорій Драпак, гурти «Гайдамаки», «Тінь сонця», Роман Солило, «Ганя Полупанцева» та інші.

Окрім цих заходів, у рамах фестивалю проведуть  виставку декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва, де будуть представлені роботи вишивальниць району. Гості фестивалю матимуть можливість ознайомитися із зразками традицій вишивання, збереженими в усіх селах Борщівського району, та придбати вишиванки, які сподобаються.

Для науковців проведуть ІІІ етнографічну науково-практичну конференцію «Борщівська вишита сорочка в контексті українського національного костюма».

Історія фестивалю

Фестиваль «В Борщівському краї цвітуть вишиванки» започаткований у 2007 році Борщівською РДА.

У 2008 році це свято відвідали понад 25 тисяч борщів’ян і жителів інших областей України. Серед гостей були голова наглядової ради міжнародного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко, народні артисти України Н. Матвієнко, І. Попович, квартет «Гетьман», гурти «Гайдамаки», «Плач Єремії», тріо «Солов’ї Галичини» та інші.

Борщівщина – унікальний край, особливістю якого є сорочка, вишита чорними нитками, яка стала своєрідною візиткою краю. Борщівська вишивка є унікальним і неповторним народним мистецтвом. Вона відома не лише в Україні, але й поза її межами. Мистецтвознавці стверджують, що на сьогодні залишились два найбільш популярні види вишивки: полтавська та борщівська, як феноменальне явище, в якому закарбовані фрагменти трипільської культури.

ЗІК

360-ту річницю переможної для війська Богдана Хмельницького Зборівську битву відсвяткували голосно. Турніром стронгменів на призи Василя Вірастюка, містечком народних майстрів (ну, як же без них!), конкурсом козацької пісні «Байда» та відтворенням епізоду битви у Зборові між Богданом Хмельницьким та польським військом під командуванням короля Яна II Казимира.

На відтворення бою з'їхалися військово-історичні клуби з України (Київ, Крим, Кам'янець-Подільський, Одеса), Білорусі, Польщі. В мальовничій долині річки Стрипа вони реконструювали військовий табір часів Богдана Хмельницького — від помешкань до тогочасного військового строю.

Піротехніку для реалістичного ефекту забезпечили фахівці кіностудії імені Олександра Довженка. Звідти й приїхали каскадери, які влаштували характерницькі трюки пракозаків. В результаті, артилерія старалася з усіх сил, димом затягло все поле.  Як стверджують самі учасники дійства, битва була короткою, досить динамічною і за чітким сценарієм. Поляків, як колись так і зараз, було знищено. Козаки перемогли.

За матеріалами та світлинами Ірини Пустиннікової

П’ятниця, 14 серпня

• Реєстрація учасників  та гостей фестивалю
• Заселення наметового містечка
• Екскурсії територією «Миньковецької держави»
• Майстер-класи народних умільців

18:00 — Вітання фестивалю  народними колективами Новоушицького р-ну
20:00 — "Дух Свободи " — Церемонія відкриття фестивалю «Отроків 2009»

У концертній програмі беруть участь: Віктор  Цимбалюк (Хмельницький); Ігор  Білий (Хмельницький); Єлєна Касьян  і Тимофій Сердечний  з програмою «Північний вітер» (Київ);  Іванна   Кушнірук   (Ковель);  Ірина Єрмолова (м.Саки);
гурти: Телері (Київ); гурт Своєрідне (Кам'янець-Подільський) ; 12поПЕРшій (смт.Віньківці  Хмельницької обл.) ; Proton (Львів)

Фестиваль  лазерного шоу

Учасники: Лазерні шоу системи / Росія, Москва ; Оригінальний колір / Україна, Дніпропетровськ ;  ТехАрт / Україна, Львів

Мультимедійна вистава  «Погляд крізь віки»

23:59 -  Великий Млин. Нічне етно-диско

Субота, 15 серпня

• Майстер-класи  народної творчості
• Ярмарок виробів народно-художніх промислів
• Екскурсії територією «Миньковецької держави»
• Козацькі забави
• З’їзд байкерів

12:00 — Прес-конференція організаторів фестивалю
13:00 — Круглий стіл на тему  «Зелений туризм — аспекти і перспективи»
14:00 — Відкриття млина-музею, запуск обладнання 1848 р. (с. Кружківці)
16:00 — Обжинковий обряд  «Хорояр» ( «Стріли Стрибожі», Хмельницький)
18:00 — Гумористична програма Богдана  Бенюка, народного артиста України
20:00 — Концертна програма

У концертній програмі беруть участь гурти: Dark Patrick / Україна-Великобританія ; Знак води / Чернівці ; Подорож по вертикалі / Львів ; І кров по долині (Львів);  Називний відмінок / Тернопіль ; ТаРУТА / Київ ; Полікарп / Київ

Фестиваль  лазерного шоу

Учасники: Eastlight /Німеччина ; Kvant/Cловаччина, Братислава ; Lasermaster / Росія, Санкт-Петербург ; Mediam / Польша, Краків

23:59 — Великий Млин. Нічне етно-диско

Неділя, 16 серпня

Заключний день фестивалю

• Майстер-класи  народної творчості
• Ярмарок виробів народно-художніх промислів
• Екскурсії територією «Миньковецької держави»

Більше на сайті фестивалю