Екскурс в історію 

Російська імперія визнала українське різьбярство лише наприкінці ХІХ століття, дозволивши відкрити 1878 року у Полтаві Губернське ремісниче училище з відділенням “художня обробка дерева”. У Західній Україні споконвіку дерево обробляли гуцули, і вироби карпатських майстрів розходилися світом. Крім того, понад сто років тому художньо-промислові школи, які готували різьбярів, були створені у Києві і Харкові.

Коли ви почали займатися різьбленням? І від кого навчилися цієї справи? 

Батько мій був добрий столяр, плотник, майстрова людина. І це у мене відклалося від батьків, від моїх дідів. І спонукало мене робити ті іграшки чи вироби з дерева. Вже майже 26 років я серйозно займаюся цією справою. Під час навчання в училищі в Чернігові почав займатися творчою роботою. Тоді такого розвитку цього (ремесел – авт.) ще не було і взагалі в радянські часи воно не було популярним, скільки стало з часом. А вже коли я прийшов з армії у 1979 році, і у 80-му працював на підприємстві, тоді профспілки почали звертати трошки увагу на відродження ремесел, робити якісь виставки і таким чином отой пласт піднімався.
Я абсолютно всі речі робив вжиткові, деякі були декоративні, але потім так сталося, що зацікавила мене рухома іграшка. Тим більше, що у мене син народився, підростав, і треба були йому якісь іграшки, а те, що було в магазині, мене так дивувало, лякало навіть. Тобто та пластмаса або метал не зовсім були фахово зроблені, і тим більше для дітей вони були навіть шкідливі. Оскільки навіть на підприємстві в Ніжині, де я працював, вироблялися автомобільчики, і коли дитина розбирала цей автомобіль, обов’язково ним ранилася, бо не був він до кінця фахово зроблений. І коли мій син поранився від того, я зрозумів, що треба робити щось своє краще, бо ти можеш сам врахувати і виправити усі недоліки.

Які саме іграшки виготовляєте? 

Я старався мало того, що рухомі іграшки робити, але щоб і шумові вони були. Тобто ті ж самі деркачі, колотили, дзиґи, фуркало. Багато майстрів на Косівщині, на Львівщині роблять, в Чернігові є хлопці, що роблять такі іграшки. Але не таких – іншого ґатунку, інших розмірів, іншої якості і т.д. Я багато навчався і спілкувався з Іваном Сидуроком – відомим майстром дитячої іграшки. Ну, і Бог милував, як то кажуть, ми один одному дороги не перейшли, тобто навпаки підсилили один одного.

Крім того ви тут бачите є і морока і дерев’яні маленькі велосипедики. Крім того Романа Поручинська колись мені запропонувала зробити і таким чином відтворити покутські «бички» (різдвяно-новорічний обряд віншування – авт.), так звана дитяча гра.

Покутські

Розкажіть про цю гру. 

Під час новорічних свят та колядувань, бачте он маленькі різні фігурки з дерева (це тільки невелика їх частинка), діти складали ці фігурки в торбинку. Виготовлялися ці фігурки різноманітні – і сільськогосподарський реманент і скульптурки людей і тварин і хатки – подібне до того, що ви тут бачите. Воно все складалося в торбу і під час колядувань, коли заходили до господаря, витягували з торбинки якусь фігурку, яка собою ніби передбачала на майбутній рік долю господаря. І відповідно, господар тоді вже обдаровував дитину чи грошима чи цукерками. Тобто він дякував, що сам собі визначив долю на майбутнє.

А яким чином така фігурка може визначити долю на майбутнє?

Кожна фігура — і та ж сама школа і та ж сама хатка, вітряк, дзвіниця, церква — в житті людини має певне значення, певне призначення. І робився той же самий рубель (колода, якою притискають (рублюють) сiнo пiд час перевезення в кузовi машини чи причепi трактора – авт.) — мініатюрний, невеличкий сантиметрів 7–8 довжиною. І якщо витягувався рубель, то чітко можна сказати, що це все розладиться, тобто почнуться всілякі негаразди. Якщо праник, або прач (дерев’яне знаряддя для вибивання білизни під час прання – авт.) витягувався, то відіб’єшся від ворогів. Єдина там прикрість була, чорна паличка – це дорога до пекла, десь сантиметрів 6–7 довжиною. І сорочка-дранка – це на бідність. Тобто переважною кількістю речей, яких там, мабуть, до сотні було (у мене було десь біля 60-ти) визначалася доля на майбутнє людини. Але бачте, тільки декілька предметів були, що визначали негаразди на майбутнє.

Ви ще згадували про таку іграшку як морока… 

Це національна українська іграшка, яка називається морока, хоча в деяких випадках її називають ще вузлом Макарова. Дехто каже, що це головоломка. Але головоломка, пробачте за нескромність, це тоді, коли голова болить (сміється). Морока складається з шести абсолютно правильної форми планочок чи брусочків. Вони можуть бути різні по величині, але пропорції повинні бути чіткі і підігнані абсолютно точно, до десятої долі міліметра навіть.

Морока

Гратися морокою означає спробувати її розібрати і скласти на місце. Тобто це гра на уважність, на кмітливість, вона розвиває інтелект, увагу.

Ви є одним з тих, хто відроджує Чернігівське різьблення. Розкажіть, які знаки чи символи використовує в орнаментиці своїх виробів?

Все залежить від призначення виробу. Якщо це скриня, то там можуть бути одні знаки, якщо це деркач, то обов’язково я використовую знак відведення грому, знаки засіяного поля, або опрацьованої землі, бо ці ж самі деркачі застосовувалися для відганяння нечистої сили або птахів, або звіра. А для такої нечистої сили — це все символічно.

На виставку з собою ви привези маленького дерев’яного велосипедика… 

Це декоративний велосипед. Але за останній час були зроблені два дитячі велосипеди, на які я навіть сам сідав їздив. Розміром десь сантиметрів 50, абсолютно дерев’яний, подібний до цього. Роблю також різноманітні автомобільчики рухомі, в які закладений принцип деркача, каченяти. Дітки назвали її деркачка, а я хотів назвати качка-деркачка, а воно у співзвучності вийшло деркачка.

З Оксаною (відома писанкарка Оксана Білоус – авт.) співпрацювали, зробили велику виставку. Я змайстрував багато всіляких полиць та підставок під писанки. В адміністрації Президента є полиця. Ось в Оксани виникла ще ідея – робити скриньки, в які поміщати писанки. Воно цікаво. Крім того, що воно привабливо, ще й практично. Не треба переміщати з одного контейнера в інший. Раніше писанки в Оксани були у паперових коробках. Це було не зручно. Зараз співпрацюємо таким планом, що вона у мене щось замовляє чи при зустрічі чи по телефону. Мені не треба пояснювати детально, що воно буде, я вже уявляю, яким воно повинно бути.

Яка середня ціна ваших виробів, зокрема, деркачів? 

Ну, десь в межах 100 грн. Це якщо брати середню, бо їх там 5 різновидів. Є колотила, найменша ціна приблизно 50 грн.

Сергій Святний, народний майстер

Ще розкажіть, як гратися з колотилом? 

Колотило, це не обов’язково забавка, але як і засіб передавати інформацію. Ним також можна відганяти нечисту силу або страх. Тому після війни, скажімо, люди ходили парами, маючи в руках колотило більших-менших форм і таким чином давали сигнал, що ось ми тут і якщо траплялися якісь негаразди, то колотилом вони попереджали про такі негаразди. Це мені старші люди розказували.

А це колотило я колись побачив у газеті «Сільські вісті» 20 років тому, тоді на них ще ніхто не звертав уваги. Десь в Запорізькій області жінка тримала своє колотило. Мені довелося експериментальним шляхом його зробити, відтворити. Таким чином зацікавились люди. Хтось купує, хтось не купує. Але на скільки воно мелодійне, почути тільки треба.

Крім того, бачите, тут лежать шаблі. Довелось мені якось на замовлення сину Президента робити… Оскільки я займаюся дитячою іграшкою, людина зацікавилася цим і запропонувала зробити. Ну і для того, щоб її зробити, треба було перечитати літературу, знайти джерела, яка шабля повинна бути. А шаблю не зробиш же турецьку або якусь китайську чи японський меч самурая. Тобто треба було знайти дійсно ту шаблю, яка була у козаків. Ну, і дуже багато літератури перебрав щодо козаків-мамаїв. А на зображенні «Козака Мамая» здебільшого була коротка шабля, подібна до цих (до шабель майстра – авт.), я навіть використав ті знаки, які там були або трапляються на деяких шаблях. Це вже як народна картина «Козак-Мамай». Таким чином й у мене така шабля є.

Розмовляла Катерина Качур

Сергій Святний – ніжинський майстер з різьблення по дереву, який творить у жанрі народної іграшки, народних музичних інструментів та традиційного чернігівського посуду. У своїх роботах використовує форми та орнаменти народної різьби Чернігівського краю, у такий спосіб відтворюючи кращі традиції поліського різьблення.

Походження

Освіта

* Школа (8 класів)
* ПТУ №6 в Чернігові. Вивчився на столяра
* Ніжинське училище культури i мистецтв ім. М.Заньковецької

Діяльність

* 1993 — Член національної спілки народних майстрів України
* С.Святний є одним із засновників одного з перших в Україні Містечка майстрів на традиційному Ніжинському Покровському ярмарку

Досвід

Майже 26 років Сергій Святний серйозно займається різьбленням. Від батька навчився вирізати з дерева фігурки людей і тварин, самотужки вивчав таємниці художньої обробки дерева та дерев‘яної іграшки з книг і від майстрів, яких було чимало на Чернігівщині.

Виставки

* 2008, серпень — спільна виставка з майстринею-писанкаркою Оксаною Білоус (писанкарство і дерево) в чернігівській галереї сучасного мистецтва «Пласт-Арт». С.Святний робив рамки, підставки, скриньки для писанок київської майстрині.
* Щорічні виставки в музеї Т.Г.Шевченка у Києві
* Ярмарки – Сорочинський ярмарок, Пирогів, Країна мрій та ін.