«Трипільське коло» вирізнялося своєю розкиданістю, різнобарвністю та різнонастроєвістю. Кожен знаходив забаву до душі. Найпрацьовитіші долучали свою дещицю праці до творення глиняної хатини, активні стрибали чимдуж перед сценами. А занурені в себе ловили медитативні нотки у фолькових виступах.

Одним словом, чотири дні давали можливість торкнутися до давнини, скинути тягар буденності і просто знову побути дітьми, відкрито радіючи земним стихіям.

Світлини та текст Богдана Гдаля.

Напівпорожні села навівають двоякі думки. Та все ж до честі літніх людей, що вони й досі можливо найбільше з-поміж інших регіонів бережуть якусь духовну глибину. Вона проявляється і в піснях і в думках, і в побуті.

В кожній хаті готують в печі. Живуть на тому, що зібрали в лісі. Говорячи про Київ чи центральні регіони, додають: «там на Украйні».

Після темноти бояться виходити з хати. Бо лихі люди зачастили до них останнім часом. Кажуть, ламали двері хат і крали старовину, ікони. До нас також ставляться підозріло, але приймають навіть на ніч. Вже не «сповають» так, як колись. Мовляв, зараз на того, хто просто вдень почне затягувати давні пісні, подумають, що або дурний або п’яний. А колись в ліс йшли — співали, одружувалися співали, дівували — співали. Та після Сибірів, Голодомору, радянської влади молодші все це майже не перейняли. Навіть тут знайти давнішні пісні і традиції вкрай тяжко, не те, що десь ближче до великих міст.

До слова, у кількох сусідніх селах Возничі, Мацьки та на колишньому хуторі Лісовці мало не у всіх одне прізвище — Левковські. А розрізняють себе вуличними прізвиськами. Кажуть, що вони — шляхта. Коли були пани, то вони їм не прислужували.

Репресії більшовиків торкнулися чи не кожної родини. Та як не парадоксально, але люди тужать за радянською добою. Бо Україна їм нічим не допомогла. Живі гроші отримують тільки в якості пенсії. Роботи ніякої. А в район потрапити в лікарню зазвичай зась.

Репортаж з дводенної етнографічної експедиції на Полісся (Овруцький район Житомирської області), в якій також брав участь Валерій Гладунець.

Текст та світлини Богдана Гдаля і Катерини Качур, «Рукотвори»

«Мамаєва Слобода» відбулася.
Найяскравіше це було видно в очах її натхненника і керівника Костянтина Олійника.
На матеріалізацію мрії пішло багато років.

«Слободу» відкривав всесвітньо-відомий кінний козацький каскадерський театр, виступ «Хореї козацької» під проводом Тараса Компаніченка та півторагодинний концерт натхненника «Країни Мрій» Олега Скрипки.

p.s. Про подальші заходи та графік роботи можна буде дізнаватися з офіційного сайту комплексу: www.mamajeva-sloboda.ua

Алея майстрів

Місце розкошування рукотворностей цього року розрослося майже в два рази. Кількість майстрів  була чи не найбільшою за всі роки існування фестивалю. Творці зі своїм крамом стояли від Лаврської брами аж до кобзарської сцени. Гаряче було як у прямому, так і в переносному значенні слова.

Миттєвості замріяної країни

Таким літньо-недоторканим Співоче поле було ще за півгодини до початку дійства. За мить все змінилося і вирувало до пізнього вечора.

«Рукотвори»