Таку легенду почула від старожилів відома колекціонерка борщівських сорочок Віра Матковська. У своїй приватній збірці вона має понад півтори тисячі вишитих жіночих та чоловічих сорочок, запасок, спідниць, кожушків, безрукавок чи не з кожного села Борщівщини. Невелику частину своєї колекції 23 вересня мистецтвознавець презентувала в Музеї Івана Гончара на обрядодійстві “Весілля Свічки”. У ці півтори сотні раритетних елементів жіночих й чоловічих костюмів колекціонерка вбрала учасників свята.

“Я привезла і чорні і кольорові вишиванки, а діти захотіли тільки кольорові вдягати” — бідкається колекціонерка. А чи не тому, що десь на підсвідомому рівні дівчатка відчували відголоски тої легенди?

Найдавніші пам’ятки у збірці датовані кінцем ХІХ століття. Це зразки весільних і святкових жіночих сорочок. Унікальність вишиванок Борщівщини полягає у нитках та техніках, якими вони оздоблені. Лише на Придністров’ї, зокрема, в селах Борщівського краю, здавна вишивали чорними та червоними вовняними нитками кучерявим швом. Шили сорочки зі старанно вибіленого конопляного полотна.

Віра Матковська, колекціонер:
«Я коли в Борщеві жила, то на базарі бабки разом з яйцями продавали й сорочки. Вони були брудні, дуже не пралися довгі роки, вважайте їм більше ста років, а ще ж вони лежали в скринях, колись одягалися. Це барвники натуральні, його попереш, і воно все тече. А коли вже з'явився Vanish (мийний засіб — ред.) для кольорового одягу, то я тоді наловчилася в пральну машинку його додавати і при температурі 30 градусів все чудово переться.

Зараз такого ніхто не вишиває, за які гроші це можна вишити. Дівчина, яка таке вишивала, хотіла прийти в церкву, щоб там бути найгарнішою. Раніше не давали відшивати сорочку, бо ж як, ти прийдеш в такій самій? Мусила сама собі створити і щось придумати, це творчість. А тепер у нас на Тернопільщині беруть 5 копійок за хрестик».

Віра Матковська, колекціонер

Виставка в Музеї Івана Гончара (вересень, 2011)

Раритетні зразки сорочок Борщівського району Тернопільщини

У кольористиці орнаментів борщівської сорочки переважали темні кольори

Весільне вбрання нареченої також було вишите чорними нитками

Дівчата у колекційних сорочках

Попри немалу ціну за роботу колекціонер працює над відновленням вишивального промислу на Борщівщині — залучає до праці жінок з наддністрянських сіл, даючи їм замовлення відшивати давні узори на сучасних чоловічих сорочках та жіночих блузах, які потім роздаровує своїм друзям і знайомим. Ратитені сорочки з колекції Віра Матковська також дає у вільне користування. Їх безоплатно використовували у концертах артисти Тернопільської філармонії, студенти та самодіяльні колективи – учасники народних вертепів Тернополя й Борщова. За зразками вишивки зверталися дослідники українського традиційного мистецтва, художники, майстри народної вишивки, музейні працівники. Власне в цьому перевага приватної колекції, що в такий спосіб вона може прислужитися людям.

Віра Матковська, колекціонер:
«Спочатку Юлія Тимошенко прорекламувала ці сорочки, потім Анна Герман, і тепер, коли я купляла сорочки, то менше як за три тисячі бабка не хоче сорочку віддавати. Я купую і вже знищені сорочки, мені головне, щоб було саме вишиття. Буває, що в одній сорочці до п'яти технік вишиття — і низинка, і в'язання, і хрестик, і колодка, і бісера вкраплення.

Всі гроші, які є в сім'ї, йдуть на збирання. Я жодного разу не була на курорті, у мене немає бриліантів — все йшло на костюми. Мене підтримує чоловік і діти виросли з тим».

Віра Матковська є засновницею фестивалю борщівської сорочки, який цього року у місті Борщів на Тернопільщині відбувся вже вп'яте. “Всі села приїжджають в таких костюмах, які ще збереглися і які може далі й не побачите, — застерігає Віра Матковська, — бо бабки заповідають хоронити себе тільки в таких строях. А яка розумніша, то для внуків чи дочці лишає”.

Всю більш ніж тисячну колекцію вбрання Віра Матковська витягнула зі скринь і показала в минулому році на Борщівському фестивалі. З її слів, експонати зайняли половину спортивного залу.

Виставка у місті Борщів (вересень, 2010)

Про колекціонерку

Колекціонувати вбрання Віра Матковська почала ще в інституті. «Якось ми поїхали в Карпати і на студентські гроші я придбала собі гуцульську плахту, з того часу збираю». А дані на персональному сайті колекціонерки оповідають далі: «Після закінчення інституту Віра з чоловіком Анатолієм отримали скерування у Тернопільську область. По приїзді молоде подружжя потрапило на місцевий мистецький фестиваль “Золота осінь” у Борщові й, за словами Віри, “ахнули”: такого дива їм ще не доводилося бачити. Самодіяльні мистецькі колективи красувалися у традиційних костюмах: що не село – свої сорочки, ніби однакові, але такі різні! Віра сама вишивала, бо ще мама привчила її з сестрою до цього, але Тернопілля зачарувало її. “От тоді все й почалося”, – говорить вона, коли її питають, як стала колекціонером».

Віра Матковська, колекціонер:
«Ми з чоловіком вже п'ять років в Тернополі живемо і просимо владу, дайте нам 5 метрів землі, дайте нам п'ять сотих, ми знайдемо таких інвесторів, які побудують будинок, у нас там буде один поверх, а в інвестора всі інші під готелем чи рестораном. Ми ж зможемо робити якісь заходи і люди прийдуть вчитися, щось побачити. То була б візитівка Тернополя, тому що то ж їхнє традиційне з давніх-давен. А вони продають землю під бари, під ресторани... І вже так п'ять років. Приходять на виставки глави адміністрацій і кожен обіцяє, а через півроку його вже перезняли».

Катерина Качур, «Рукотвори»
Додаткові інформація та світлини: www.matkovska.com

Також до акції, започаткованої студентами Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, цього року долучилося товариство «Просвіта». Завдяки гранту товариства до свята для університету пошили спеціальну вишиванку.

У програмі заходу:

• 10.00 – «одягання» у вишиванку центрального корпусу університету – колишньої Резиденції митрополитів;
• 11.00 – покладання квітів до погруддя С.Воробкевича (сквер по вул. Університетській);
• 11.10 – «Ніхто не перекреслить мій народ» — виставка декоративно-прикладного-мистецтва на факультетах географії, педагогіки, психології та соціальної роботи, філософсько-теологічному;
• 11.30 – літературно-мистецька академія, присвячена 175-річниці від дня народження С.Воробкевича (Мармурова зала ЧНУ);
• 13.00 – творчий вечір духовної музики та поезії «Великодні дзвони» (спільний проект філологічного та філософсько-теологічного факультетів. Корпус №6, а.28);
• 14.00 – відкриття свята «День вишиванки» на факультеті історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ ім. Ю. Федьковича, частування варениками (корпус №14, вул. Кафедральна, 2)
• 14.30 – збір учасників акції на Центральній площі біля пам’ятника Шевченку для встановлення гіннесівського рекорду;
• 14.30-15.00 – святковий концерт на Центральній площі, робота гіннесівської лічильної комісії.

zaxid.net

Вишивані сорочки Борщівського району Тернопільської області є неповторним за декоративною виразністю і колоритом явищем у народному мистецтві України. Своєрідною візитівкою Борщівщини є сорочка, вишита чорними нитками.

Більше двадцяти років Віра Матковська присвятила збиранню та впорядкуванню борщівських вишивок. Її колекцію складають понад тисячу зразків. Окрім традиційних сорочок збірку доповнюють інші компоненти народного строю (домоткані вовняні обгортки, запаски, спідниці «шалянівки», зразки прикрас), а також хатні тканини (домоткані обруси, верети, пошивки).

Віра Матковська видала книгу «Борщівська вишивка», що побачила світ минулого року.

Урочисте відкриття виставки відбудеться 1 квітня 2010 року о 16.00 у приміщенні музею.

Світлини http://picasaweb.google.ru/мама Чолі

Вишиває чоловічі сорочки, доріжки, серветки та рушники. Зокрема, дивовижний рушник «Мальви», присвячений пам’яті українського пісенного генія Володимира Івасюка, Михайло Григорович передав у Чернівецький музей композитора.

Майстер володіє різними ви­ши­вaльними техніками: від хрестика – до низинки, мережок, стебнівки, ретязів, виколів, ляхiвок, настилy, поверхниці, кісок тощо.

Михайло Покиданець має одну  з найбільших в Україні колекцій узорів народної вишивки Поділля, Буковини, Гуцульщини, Бойківщини тощо.

Походження

Народився 6 жовтня 1939 року в селі Гаї Розтоцькі Зборівського району Тернопільської області. Мешкає та працює на Буковині, у Чернівцях.
Його мати була знаною вишивальницею.

Освіта

1961 – закінчив Львівський держуніверситет ім. І.Франка (географічний факультет).

4 роки навчався на хореографічних курсах при Львівському театрі опери й балету й танцював у знаменитому ансамблі «Галичина» під керівництвом не менш знаменитого Ярослава Чуперчука.

Досвід

Разом зі своїм танцювальним ансамблем, який функціонував при Жаб’ївському лісокомбінаті, знявся у генія українського й світового кіно Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Саме зустріч з Параджановим, його великий інтерес до Гуцульського краю, його звичаїв і обрядів, вишуканого гуцульського одягу зокрема та мистецтва в цілому справили тоді на молодого вчителя могутнє враження.

З 1965 року Михайло Покиданець працює вчителем у Калуші – спочатку у СШ №1, а потім – №5. Нині викладає хореографію у початковій школі Чернівецької гімназії № 4, є керівником дитячого ансамблю народного танцю «Вітерець» та завідує тут музеєм народної вишивки й одягу західних областей України. Експозицію збирав, систематизовував, упорядковував разом з учнями. Михайло Григорович щороку поповнює зі школярами цей музей новими експонатами, проводить у ньому пропагандистську і виховну роботу. Також тут працює гурток вишивки, де вже не один рік навчаються вишивати юні чернівчани.

Розробки візерyнкiв для вишивання, виконані майстром, публікували журнали «Україна», «Наш дім», «Краса і мода», «Hapoднa творчість та eтнoгpафія», «Радянська жінка», згодом – «Жінка».

2009 — заслужений майстер народної творчості України
2008 — відзначено обласною премією імені відомого буковинського майстра Георгія Гараса

Виставки

У 1989 році в канадському місті Вінніпеґ відбулася перша персональна виставка майстра.
Михайло Покиданець – активний учасник всеукраїнських та міжнародних виставок, мав персональні виставки у Києві, Вінніпезі (Канада), Мінську,  Сочі та багатьох інших.

2005—2006 — у Київському літературно-меморіальному будинку в музеї Т.Г.Шевченка відбулися персональні виставки М.Покиданця, де він широко представив роботи, присвячені Великому Кобзареві.

Використовує тканину тільки з полотняним переплетенням (необхідне для мережок), любить домоткане полотно та льон. Нитки бере тільки високоякісні, перевірені часом та досвідом майстринь. Ніколи не економить на якісних матеріалах, тому що сорочка — довгожитель, історичний довідник, і прикро, коли вона не витримає ретельного випробування (прання, прасування, сонце, дощ тощо).

Використовує в одній роботі декілька технік швів, індивідуальний підбір ниток, любить поєднувати геометричні і рослинні узори, переплітати їх з мережками. Першою відповідальною роботою було створення весільного строю для сестрички. Відтоді спеціалізується на виготовленні виробу за індивідуальним замовленням: плаття, блузки, сорочки (чоловічі та жіночі), а також весільні костюми.

Походження

Народилася 8 жовтня 1976 року в місті Городенка Івано-Франківської області. В цьому краї мешкає протягом життя.

Освіта

• 1984—1994 — навчання в Городенківській ЗОШ І — ІІІ ст. №1
• 1998 — закінчила Івано-Франківську Теологічну академію. Викладала християнську етику в Городенківській гімназії ім. А. Крушельницького.
• На сьогодні Людмила Вонсуль студентка четвертого курсу університету права  ім. Короля Данила в Івано-Франківську

Діяльність

• Працює в Городенківській районній станції юних натуралістів (позашкільна установа — гурткова робота), де займається з дітьми рукоділлям.
• Депутат Городенківської районної ради.

Досвід

Любов до рукоділля та стародавнього строю пані Людмилі прищепила її вчителька трудового навчання Бурдяк Параска Іванівна. Окрім запропонованої програми, вона своїх учнів  вчила за О.Воропаєм шити сорочки за стародавнім кроєм, навчала масі стародавніх швів, в тому числі і так званому шву «позагліний», яким власне шилися городенківські сорочки і який майже утрачений, бо його не використовують, а мотиви переводять на хрестик.

Людмила Вонсуль займалася різними видами рукоділля, але основним напрямком було вишивання, гаптування,  бісероплетіння та пошукова робота. Майстриню завжди цікавило якою є (була) городенківська стародавня сорочка, тому необхідну інформацію збирала по крупинці, вивчала самотужки, розшукувала книги та журнали (в 90-і роки це було важко), вивчала досвід старших майстринь свого міста, які мали рукодільне захоплення.

Виставкова діяльність

Виставки для майстрині — звичайна річ на районному, обласному і всеукраїнському рівнях. Та персонально ніколи поки не виставлялася з цілої низки причин, головна з яких — як позбирати роботи, які після завершення одразу йдуть у вжиток людям.

На початку своєї творчості майстриня опанувала такі техніки вишивання як ланцюжок, вперед і назад голкою, козлик, художня гладь. Потім від матері перейняла техніки – хрестик, гладь, низинка. Вишиває також й іншими техніками – лічильна гладь, гобеленовий шов, солов’їні вічка та різні види мережок.

На сьогодні у доробку майстрині багато вишитих серветок, доріжок, подушок, портьєр, скатертин.

Походження

Народилася 20 вересня 1940 року в селі Швайківці Чортківського району Тернопільської області. З 1966 року мешкає в Тернополі.

Освіта

1971 – отримала диплом Чернівецького державного університету з фаху вчителя біології та хімії

Досвід

Вишивати почала у ранньому дитинстві, вчителем була мама. На сьогодні у доробку майстрині багато вишитих серветок, доріжок, подушок, портьєр, скатертин. З 1998 року захопилася вишивкою картин, яких на даний час має понад 70. Крім того, вишиває чоловічі та жіночі сорочки, рушники. Дарує їх дітям, онукам, сестрі, друзям, а також вишиває на замовлення. Любов до вишивки передала дочці, а також досвідом і технікою ділиться зі своїми послідовниками.

Роботи майстрині друкуються на сторінках журналів «Вишиванка», «Рукоділля», а також тернопільських газет.

В 2005 році отримала звання Майстра художньої вишивки і стала членом творчого об’єднання «Берегиня».

Виставки

1981

• обласна виставка образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, Тернопіль. Нагороджена Дипломом Другого ступеня
• міжсоюзна виставка, м. Київ. Нагороджена Почесною грамотою

1982

• виставка образотворчого мистецтва, Київ. Нагороджена почесною грамотою Укрсовпрофа
• виставка у Києві. Нагороджена почесною грамотою Міжсоюзного дому самодіяльної творчості

2002 – 2006

• виставки художньої виставки народних ремесел у Тернополі

2004

• виставка у Києві в народному музеї української літератури

2005

• міжнародна виставка від журналу «Вишиванка» у Києві

2006

• обласна мистецька виставка присвячена Всеукраїнському дню працівників культури та аматорів народного мистецтва України, Тернопіль
• виставка у США, Чикаго, Школа українознавства
• виставка декоративно-ужиткового мистецтва «Містечко майстрів» на святі літератури і мистецтва «Лесині джерела» у Новгород-Волинську
• виставка декоративно-прикладного мистецтва Тернопільського краю в рамках П’ятого Всеукраїнського фестивалю української пісні «Байда», м. Вишнівець
• фестиваль майстрів народного мистецтва краю «Сузір'я Муз», Тернопіль
• Національний Сорочинський ярмарок

2007

• виставка сучасної сюжетної виставки “Барвистість сьогодення ” у Бережанському краєзнавчому музеї
• учасник та співорганізатор  виставки автентичної та сучасної вишивки “З бабусиної скрині ” у Тернопільському краєзнавчому музеї
• учасник V Міжнародного фестивалю українського фольклору “Берегиня”, Луцьк
• учасник  І Всеукраїнському фестивалі національної вишивки та костюма “Цвіт вишиванки ” у Тернополі
• вишивала “Рушник національної єдності України” у Тернополі
• Другий міжнародний інвестиційний форум у Тернополі
• Перше міжнародне Шевченківське свято «В сім’ї вольній, новій…»

2008

• учасник ХІІІ Всеукраїнського конкурсу моделей одягу “Феєрія краси-2008”, Тернопіль
• учасник виставки “Традиційне народне мистецтво Тернопільщини” обласний  художній  музей
• ІІ Всеукраїнський фестиваль національної вишивки та костюма “Цвіт вишиванки ” у Тернополі

2009

• ІІІ  Всеукраїнський фестиваль національної вишивки та костюма “Цвіт вишиванки ”, який  відбувся 30 серпня 2009 року у м. Тернополі,  в парку «Національного відродження»

Поширення світом

Вироби  майстрині знаходяться не тільки в Україні, а й за кордоном – в Росії, Англії, Польщі, Швейцарії, Канаді, США.

Окремо треба сказати про чудову колекцію полтавських сорочок, представлених Тетяною Федорівною Черненко, яка походить з села Тахтаулове Полтавської області. Вона вже роками збирає жіночі полтавські сорочки (переважно XIX ст.). Кожну сорочку майстриня обережно реставрує, а потім робить копію.

Для копій пані Тетяна використовує спеціальне сучасне лляне полотно, котре подібне до фабричного (мануфактурного) полотна, поширеного в той час. І вишиває копію такими самими нитками, як й оригінал – чи то бавовняними, чи то вишукано-дорогими шовковими. Тому в її колекції кожна сорочка є в двох примірниках – давній оригінал та сучасна копія.

Тетяна Федорівна так ретельно ставиться як до збереження давніх сорочок, так і до створення копій, що з першого погляду навіть важко сказати: де стара сорочка, а де нова. І тільки уважно придивившись, починаєш помічати різницю.

Зверніть увагу на техніки вишивки: насамперед це лічильна гладь, а також тамбурний шов, мережка. Такий поширений зараз хрестик у XIX столітті тільки починав поширюватися Україною, тому на цих сорочках його ще немає.

За матеріалами Рідна Мода

Майстриня на світанні своєї творчості вишивала доріжки, серветки, рушники, подушки, картинки та килими. Згодом для неї цікавими стали роботи складніші у виконанні, з використанням різних технік вишивання та великої гами кольорів, зокрема великі за розміром картини, чоловічі сорочки, жіночі блузи, сукні, доріжки, рушники, серветки. Сім років тому почала вишивати білим по білому з використанням у вишивці складних технік вишивання — виколювання, мережки, зернового виводу, куриного броду.

Походження

Народилася 18 травня 1948 року в селі Довжанка Тернопільського району Тернопільської області. З 1948 року мешкає в Тернополі.

Освіта

1967 — отримала диплом Бережанського медичного училища за спеціальністю акушер.

Досвід

Перші стібки на полотні поставила ще в дитинстві. Під керівництвом  вчительки  вже в першому класі вишила доріжку. А в 9 років взяла участь у виставці  дитячих ручних робіт. Згодом вишивала невеликі роботи, вироби для побуту, а після виходу на  пенсію  присвятила  вишиванню весь свій час. Почала вишивати великі дорогі речі, на замовлення й на  подарунки знайомим, рідним.

Тепер любов до вишивки передає своїй доньці. Яка наразі ще не є майстром,  але разом з матір’ю бере участь у виставках та етно-фестивалях.

Роботи майстрині друкуються на сторінках журналів “Вишиванка”, «Рукоділля», польського журналу “ Kram z robotkami ”, а також тернопільських газет.

У 2005 році отримала звання майстра художньої вишивки і стала керівником творчого об’єднання “Берегиня”.

Виставки

2002—2003

• виставки художньої вишивки, народних ремесел у м. Тернополі

2004

• загальнопольський аматорський конкурс вишивки «Мальоване голкою»  в Польші, м. Варшава
• Світова виставка вишивки в  Польші, м. Жешув
• виставка художньої вишивки, народних ремесел у м. Тернополі

2005

• Міжнародна виставка  від журналу “Вишиванка” у Києві
• Світова виставка вишивки в  Польші, м. Краків
• виставка «Карпатський вернісаж», м. Івано-Франківськ
• виставки художньої вишивки , народних ремесел у м. Тернополі

2006

• виставка вишивки «DMC  Creative World 2006” в  Польші, м. Краків
• обласна виставка образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва
• обласна мистецька виставка,  присвячена Всеукраїнському Дню працівників культури та  аматорів народного  мистецтва України, м. Тернопіль
• виставка декоративно-ужиткового  мистецтва «Містечко майстрів» на святі літератури і мистецтва «Лесині джерела» у м. Новоград-Волинський
• виставка  декоративно–прикладного мистецтва Тернопільського краю в рамках V-го Всеукраїнського фестивалю козацької пісні «Байда», м. Тернопіль
• фестиваль майстрів народного мистецтва краю «Сузір'я Муз», м. Тернопіль
• Національний Сорочинський ярмарок

2007

• виставка сучасної сюжетної виставки “Барвистість сьогодення” у Бережанському краєзнавчому музеї
• учасник та співорганізатор  виставки автентичної та сучасної вишивки “З бабусиної скрині” у Тернопільському краєзнавчому музеї: http://www.terinvest.com.ua/index.php?id=1090&show=9308     http://h.ua/story/80397/
• учасник V Міжнародного фестивалю українського фольклору “Берегиня”, м Луцьк
• учасник ІХ Всеукраїнського фестивалю лемківської культури «Дзвони Лемківщини», що біля м. Монастириська, Тернопільської області
• учасник  І Всеукраїнському фестивалі національної вишивки та костюма “Цвіт вишиванки ” у Тернополі
• вишивала “Рушник національної єдності України” у Тернополі
• учасник  фестивалю «Карпатський  Вернісаж», Івано-Франківськ

2008

• учасник ХІІІ Всеукраїнського конкурсу моделей одягу “Феєрія краси-2008”, Тернопіль
• учасник виставки “Традиційне народне мистецтво Тернопільщини” обласний  художній  музей
• Всеукраїнська виставка та майстер-класу в обласній чотириденній творчій лабораторії “Мистецький передзвін ремесел Тернопілля”: http://www.oda.te.gov.ua/index.php?action=show&id=6702
• виставка « Текстиль і мода», м. Донецьк
• виставка  до Дня міста Теребовлі
• Національний Сорочинський ярмарок  http://www.mobus.com/117744.html
• ІІ Всеукраїнський фестиваль національної вишивки та костюма “Цвіт вишиванки ” у м. Тернополі

2009

• учасник  майстер-класу  вишивання Пасхального рушничка, м. Тернопіль
• ІІ Фестиваль культури «Українська весна» в Польші, м. Познань
• учасник І Західно-українського  туристичного форуму
• учасник творчого звіту майстрів мистецтв та аматорських художніх колективів міста Тернополя, присвячений до Дня Конституції: http://ternopil.ua-katalog.info/news/2009-07-02-23891.html
• учасник  заходу «Забави в  княжому  місті», м. Теребовля
• учасник   фестивалю « Байда»  з нагоди  360 річчя  Зборівської битви, м. Зборів
• ІІІ  Всеукраїнський фестиваль національної вишивки та костюма “Цвіт вишиванки ”, який  відбувся 30 серпня 2009 року  у м. Тернополі,  в парку «Національного відродження»

Поширення світом

Вироби майстрині є не тільки в Україні, а й за кордоном — в Естонії, Росії, США, Англії, Німеччині, Італії, Чехії, Канаді та Австрії.

Майстриня користується найбільш уживаними техніками вишивки — «хрестик», «набирування», «ланцюжок-тамбур». Також робить мережку. Більшість орнаментів на виробах є авторськими, іноді відшиває старі рушники з бабусиної скрині. Окрім того вишиває жіночі та чоловічі сорочки, серветки та різносюжетні картини.

Походження

Народилася 20 серпня 1964 року в місті Ясинувата на Донеччині. Там досі мешкає та працює.

Освіта

Закінчила курси шиття. Деякий час працювала за фахом.

Також отримала диплом педагогічного училища. Вже понад 20 років працює в загальноосвітній школі вчителем трудового навчання.

Досвід

З середини 90-х років вправно тримає голку з ниткою. До цього вишивку опановувала самотужки. Легко далося, бо, як переконана сама майстриня, з досвідом вже народилася — бабуся вишивальниці родом з Чернігівської області теж все життя вишивала.

Ірина Карпенко свого часу вела студію «Вишиванка». Навчала дітей та хлопчиків мистецтва вишиття, а зараз це робить у школі на уроках трудового навчання.

Виставкова діяльність

Часто бере участь в обласних та всеукраїнських виставках, які відбуваються у Києві, Львові та Харкові.

Роботи мисткині зберігаються в Канаді та Фінляндії.

Козацький рушник став основою творчості вишивальниці з Мелітополя. У його творенні майстриня бере за основу прадавнє «Дерево Життя» й додає квіти своєї фантазії. На додачу майстриня вишиває чоловічі й жіночі сорочки та в'яже вовняні накидки.

Походження

Народилася 22 вересня 1934 року у Харкові. Зараз мешкає у Мелітополі Запорізької області.

Освіта

Після восьми класів шкільної освіти в Україні пішла навчатися в спеціалізовану школу в Москві. Опісля закінчила технікум м’ясної промисловості в Полтаві. Після чого 38 років пропрацювала технологом, начальником цеху на м’ясокомбінаті в Мелітополі.

Досвід

За голку з ниткою взялася, коли вийшла на пенсію. Спочатку вишивала хрестиком картини, сорочки та скатертини. А згодом у знаної майстрині із Запоріжжя Світлани Ігнатченко перейняла досвід вишивання «Козацьких рушників».

У 2000 році в Мелітополі заснувала Організацію майстрів декоративно-прикладного мистецтва, якій у 2005 році дали звання «народної» й перейменували в Народне аматорське товариство, яке зараз налічує 25 майстринь-вишивальниць.

Звання

• Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України
• 2008 — отримала звання «Заслуженого майстра народної творчості України»

Виставкова та ярмаркова діяльність

Бере участь у численних виставках (зокрема, Спілки майстрів народного мистецтва), ярмарках та фестивалях в різних областях України.