Михайло Ніколаєв закінчив Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (відділення монументального живопису в майстерні Миколи Стороженка).  Знайшов себе в галузі монументального мистецтва, станкового живопису, дрібній пластиці, графіці. Останнім часом працює в техніках емалі на міді та гарячої енкаустики, які дають можливість реалізувати прагнення митця до пошуку й поєднання ідеї та оригінальності, кольору і фактури, вічності матеріалу та його благородства.

З 1987 р. бере участь у різноманітних художніх виставках. Михайло Ніколаєв є учасником і лауреатом І премії Першого міжнародного фестивалю емалей в Україні, що проходив в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (м. Київ) у 2009 р.

Твори митця зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (м. Київ), у приватних колекціях в Україні та за кордоном.

Скульптор та витинанкар. Творить з каменю, дерева, металу, кераміки, паперу.

Темами для творчості найчастіше обирає жінку у різних її проявах. А ось тема кохання для Дарини є найцентральнішою у всіх видах мистецтва. «Кохання дає натхнення — натхнення дає творчість. Не дивлячись на сильну течію абстрактного мистецтва, авангардного, всеодно душа тягнеться до традицій, символіки і декоративного мистецтва».

Походження

Народилась 5 березня 1982 року у Києві. Виросла та навчалась в родині скульпторів на Вінниччині. Мешкає у Львові.

Освіта

• 2001 – закінчила Вижницький коледж прикладного мистецтва ім. В.Ю.Шкрібляка
• 2007 – закінчила Львівську Національну Академію Мистецтв, магістратуру за спеціальністю монументально-декоративна скульптура (І.М.Самотос, Ю.Е.Мисько, О.М.Фіголь).

Досвід

З 1996 року бере участь у виставках та симпозіумах.  З 2009 року режисер Театру Тіней «Див» (Львів).

«Творення в камені перейшло у спадок. З дитинства, допомагаючи батькам творити скульптуру, цей навик вкоренився й в мені. Камінь подобався завжди найбільше, тому що відчувала в ньому вічне. Працюю у камені вільно, відчуваючи його зсередини».

«Витинанка живе у всіх, хто родом із Вінничини. Ширше почала витинати після народження доньки, бо на скульптуру часу було мало, а витинанку раз-два і зробив — якось мусила в цей період себе творчо реалізувати. А ще дуже хотілося цей вид мистецтва відродити, щоб він став на рівні із усіма іншими. Зайнялася популяризацією витинанки на заході України. Після трьох персональних виставок витинанки нарешті добилась успіху».

Виставки

1996 — “Іліада” — Всеукраїнський симпозіум скульптури (м.Іллічівськ)
1997 — “Подільський оберіг” — Всеукраїнський симпозіум скульптури (с.Цекінівка, Ямпільський р-н, Вінницька обл.)
1998 — 2002 — “Подільський оберіг” — Всеукраїнський симпозіум скульптури (с.Буша, Ямпільський р-н, Вінницька обл.)
2003 — Міжнародна виставка Львівський Осінній Салон “Високий замок-2003”
2004

• Молодіжний всеукраїнський симпозіум скульптури (м. Жовква, Львівська обл.). Володарка ІІІ премії за скульптуру “Ангел”.
• Всеукраїнський симпозіум скульптури “Воскресіння” (м.Калуш, Івано-Франківська обл.)

2005

• Міжнародний симпозіум скульптури “ PLAWNA 9” (Вроцлав, Польща)
• Молодіжний симпозіум скульптури із каменю “Витоки” (Київ)
• Конкурс скульптури (Львівська Національна Академія Мистецтв)

2006

• Міжнародний симпозіум “Родово” (Гданськ, Польща)
• «Подільський оберіг” — Всеукраїнський симпозіум скульптури (с.Буша, Ямпільський р-н, Вінницька обл.)
• Х ювілейна міжнародна вистака Львівський Осінній Салон “Високий замок-2006”
• Всеукраїнська молодіжна виставка (Київ)

2007

• Молодіжна виставка “Арт Хаос” (Львів)
• V Київський міжнародний фестиваль пісочної скульптури
• Участь у спорудженні пам’ятника крайовому провіднику ОУН-УПА Карпатського краю (с.Липа, Долинський р-н, Івано-Франківська обл.)
• “Подільський оберіг” — Всеукраїнський симпозіум скульптури (с.Буша, Ямпільський р-н, Вінницька обл.)
• Всеукраїнський скульптурний пленер на Фестивалі Української Середньовічньої культури “Ту-Стань –2007” (с. Урич, Сколівський р-н, Львівська обл.)
• Персональна виставка «Невідома». Скульптура, витинанка (Львів)
• Міжнародний симпозіум скульптури «Камарт» (Придністров’я)
• Проект «Веселка»

2008

• Всеукраїнський симпозіум крижаної скульптури (Львів)
• Персональна виставка витинанки «Сонцеіній» (Львів)
• Персональна виставка витинанки і скульптури (м.Могилів-Подільський)
• Всеукраїнська виставка скульптури «Трієналіє» (Київ)
• Проект «Геометрія» (галерея «Дзиґа», Львів)
• Подільський оберіг” Всеукраїнський симпозіум скульптури (с.Буша, Ямпільський р-н, Вінницька обл.)
• Проект «Гротеск» (Музей ідей, Львів)
• Всеукраїнський скульптурний пленер на Фестивалі Української Середньовічньої культури “Ту-Стань –2008” (с. Урич, Сколівський р-н, Львівська обл.)
• Скульптурний пленер на фестивалі «Звенигород»
• Міжнародний симпозіум скульптури «Камарт» (Придністров’я)
• Всеукраїнська виставка витинанки «Паперове мереживо українських художників

2009

• Всеукраїнський скульптурний пленер на Фестивалі Української Середньовічньої культури “Ту-Стань –2009” (с. Урич, Сколівський р-н, Львівська обл.)
• Скульптурний пленер «АНТОНИЧ ФЕСТ»
• Міжнародна вистака Львівський Осінній Салон “Високий замок-2009”
• «Мистецький вертеп» у «Мистецькій рамарні»
• Виставка проект «Завжди Ніколи і Навіки» (Київ)

2010

• Персональна виставка витинанки «Сонцеіній» (Музично-меморіальний музей С. Крушельницької, Львів)
• Проект «Геометрія» (Музей ідей, Львів)
• Виставка «Живо». Скульптура та витинанка (Львів)

Власне, у поєднанні старовини та інтерактивних засобів творення полягає особливість експозиції. Прадавні приклади українського пластичного мистецтва доповнюються майстер-класами, у яких кожен може себе спробувати у ролі давнього гончара.

«De profundis» або українською «Із глибин...» — це експонати з 14-ти провідних українських музеїв, галерей мистецтв, заповідників та приватних колекцій, починаючи з трипільської доби (4-3 тисячоліття до н.е.) і закінчуючи сучасною скульптурою із дерева.

Глибину сприйняття підсилює умиротворена музична атмосфера, спеціально оформлені ніші старої споруди колишнього заводу «Арсенал», тематичні видиво-інсталяції, які проектуються на темний фрагмент зали.

Мистецький Арсенал може стати найголовнішим музеєм України

Експонати розміщені за принципом півкола. Починає виставку найдавніша кам’яна скульптура, знайдена за доби Трипілля, а також кераміка Трипільської доби. Далі експонуються кам’яні стели, людиноподібні скульптури. Добу бароко і християнську тематику розкриває наївна дерев’яна пластика, а також динамічні скульптури львівського митця Іоанна Пінзеля та його учнів. Мистецтво початку 20 століття представлене роботами Олександра Архипенка. Підсумовують експозицію дерев’яні скульптури сучасних митців. Крім цього, Мистецький арсенал експонує добірку кераміки та кахлів, знайдених під час розкопок території.

Для закордонних туристів на стінах розвішені текстівки англійською мовою. Щоправда, самі роботи підписані тільки українською.

Експозиційна зала ще дихає реконструкцією. Виставка відбувається лише в одній частині загального музейного копмлексу. З вікон видно ще не впорядковане подвір’я Мистецького арсеналу.

Та загалом, «De profundis» створює позитивне враження і викликає бажання ще раз відвідати виставку. Для спраглих лишається ще трохи часу. Виставку відкрили 23 серпня і пообіцяли, що вона працюватиме місяць, до 29 вересня. Вхід вільний. Мистецький арсенал розташований навпроти центрального входу в Києво-Печерську лавру на вулиці Івана Мазепи.

«Рукотвори»

Скульптуру створював три місяці

Творче подружжя: Олександр та Ірина Ковальчуки

Олександр Ковальчук: 
— Я напевне тільки з рік виношував саму ідею, концепцію, як це все має виглядати. Можливо мені вдалося відсотків на дев’яносто втілити те, що було замислено. Але судити звичайно глядачам.

Замислив Мамая, бо як і душу кожного українця, мою зачіпають думки про своє коріння і хочеться привернути увагу до того, звідки ми, українці, для чого і як живемо, і як треба жити. Мені здається, у цього Мамая є багато відповідей на філософські питання.

А на втілення пішло ще близько трьох місяців роботи. У спілку художників хочу цю скульптуру винести. А далі галерея мистецтв.

Дружина Ірина Ковальчук-Пастернак: 
— Унікальна скульптура і унікальна техніка пайки з листових металів, в якій кожна робота буде неповторною. Використовується мідь, латунь, в деяких інших роботах – мельхіор, але всі ці метали листові, тобто з рівного листа металу робиться об’єм, робляться очі, обличчя, ручки, листки.

Але повірте мені, що не було так, раз і все. Це зранку до ночі і кожен день робилася ця робота в плані вже технічному. А потім ми разом сідали і підбирали деталі. Бо треба було їх ще розмістити так, щоб вони були органічні, логічні.

У кожного художника свій Мамай

Скульптура з металу та дерева "Мамай"

Олександр Ковальчук:
— В житті кожного художника повинен бути свій Мамай. Серед живописців, скульпторів, різьбярів з дерева, тобто, всіх тих людей, які займаються декоративно-прикладним мистецтвом, мало не кожен колись та й зачіпав тему Козака Мамая. І кожен бачить її по своєму.

У мене сам дуб символізує дерево життя, мужність і силу. Верхів’я у нас нагадує ікону Покрови, яка оберігала все козацтво. Я так стилізовано її зобразив – без обличчя, без рук. Сам рушник і оці німби підказують, що це є Покрова. Вона над Мамаєм, ніби оберігає не тільки все козацтво, але й увесь український народ. Мамай сидить у своїй канонічній позі. По гілках дуба розміщені всі атрибути, з якими його завжди зображували народні художники – і пляшка з чаркою, порохівниця, шапка трофейна, зброя, мушкет, шабля, герб, на якому зображений кінь, як символ волі і вільного духу, тобто він нікому не служив і не підкорявся, але був знатного роду і в цьому всі впевнені – і науковці і художники і митці.

Під Мамаєм розташований напис: «Козак Мамай на кобзі грає, що задумає, все має!» Автор пояснює, звідки він виник.

Олександр Ковальчук:
— Це з народної пісні. Здається, бандуристи співали одну із дум. То я взяв ці чотири рядочки і вони якраз, мені здається, підкреслюють ще одну рису його характеру, «що задумає, все має», тобто він же ж і характерник і чаклун. Це дуже позитивний образ українського воїна, охоронця. Подібні Мамаї в кожній хаті, сім’ї повинні бути. Раніше вони зображувалися не тільки як картини на стіні, а й на вхідних дверях хати вішали цю картину від злих духів, злих людей.

Інструмент забирає 40 відсотків мого прибутку

Гості Андріївського узвозу розглядають "Мамая"

Олександр Ковальчук:
— Для мене це основний вид праці. З дитинства і малював і ліпити з пластеліну любив. Навчався у Вижницькому училищі прикладного мистецтва. В армії теж був художником військової частини. В Києві в інституті литва працював модельником, робив моделі, по яких потім з бронзи виливали вироби. Ще в приватних фірмах працював. Але потім прийшов до того, що бути вільним художником набагато приємніше і як приватний підприємець, сам собі директор, голова і виконавець.

Зараз ми живемо на дачі, там же і приватна майстерня є. Бо в Києві це проблемно дуже. А в мене обладнання таке, що поруч з іншими людьми важко вжитися. Шумно і різні запахи, бо хімія там і вогонь весь час. Все паяється твердими припоями, це більше 1000 градусів, бензинові пари. Шкідливе виробництво, тому воно все на природі. Я з 9-ї до 21-ї години працюю, то коли відчуваю, що мені вже важко, то вийшов кругом хати погуляв, там і ставок і ліс поруч, то легше стає і можна далі продовжувати працювати.

У мене у майстерні є речі і ковальські і такі печі, як у керамістів і емальєрів, бо це техніка змішана, вона потребує і ювелірного інструменту. В основному паяю бензиновим пальником, але можливе і зварювання і мультипласт. Це вже обладнання сучасніше, універсальне. Треба бути готовим до будь-якого завдання. Так що інструмент забирає до 40 відсотків мого прибутку.

Витвори мистецтва не можуть бути дешевими

Творець унікального "Мамая"

Олександр Ковальчук:
— Основні покупці – наші українські багаті люди – бізнесмени, депутати, поціновувачі мистецтва. Слава Богу, що вони є, дай Бог, щоб їх було більше. Бо не кожного цікавить мистецтво, мушу сказати, на жаль.

Я пробував і через галереї реалізовувати вироби, але це не давало швидкого результату. Узвіз – це таке місце, де мене знаходять замовники і тут в основному контактуємо по вихідних днях.

А закордонні наші гості скупуваті, скажемо так. Вони вважають, що раз вони приїхали в Україну, то тут для них має бути все дешевше, ніж на їхній батьківщині. А я іншої думки. Дуже дивно, але китайці останнім часом проявили підвищений інтерес і практично не торгуючись, дві роботи вже поїхали до Китаю і вони мені пропонували організувати виставку в Пекіні. Якщо прийде запрошення, то поїдемо напевне, чому б і ні?

Прикраси з міді

Ірина Ковальчук-Пастернак: 
— Дехто каже, що наші вироби надто дорогі, але якщо стільки душі і праці вкладається в кожну роботу, то вона не може бути дешева. Дешева може китайська підробка бути.

Ми вже прийшли до того, що не тільки дорогі роботи створюємо, бо не тільки для бізнесменів і депутатів треба. Почали робити доступні кожному прикраси жіночі, всякі візитниці, кабінетні прикраси, щоб могли люди привітати з днем народженням.

Олександр Ковальчук:
— Я ще не визначився щодо вартості Мамая, щоб сказати конкретно. Починаючи з 10 тисяч доларів, я б його поставив на аукціон. А там би було видно.

«Рукотвори»

До прикладу, елементи скульптури Олексія Альошкіна «Крісло патріарха» «Рукотвори» знайшли у фундаменті вигрібної ями за маєтком одного з представників місцевої еліти. У підмурок заклали уламок кам'яного поручня твору з написом «Возлюби ближнього як самого себе».

Серед ушкоджених або повалених скульптура одеського майстра Кліма Степанова, «Мурафа» його батька Миколи Степанова, ангел Георгія Чуєнка, робота Георгія Матвієнка, скульптури молодих авторів та ще кілька творів родини Олексія Альошкіна.

Скульптори скаржаться, що їхні роботи позміщували з тих місць, де вони їх виставляли на симпозіумах. Хоча на це вони потратили немало творчих сил. Свого часу сперечалися, де краще ставити. Кажуть, зараз керівництву слід було просто звільнити майданчик у центрі Буші під свої потреби.

Перші скульптори в Буші — небажані гості

Останні кілька років першу генерацію скульпторів, які створили своєю працею комплекс у Буші, на симпозіуми не кличуть. Востаннє вони творили 2002 року. «Нас не запрошують, бо ми постійно знаходимо якісь недоліки», — каже Олексій Альошкін.

Й самі скульптори не хочуть там працювати, коли бачать, що роботи нікому не потрібні. «Ми віддали їх на зберігання, а не для того, щоб їх нищили. Забрати скульптури з комплексу — останній крок. Але ми до нього можемо вдатися, якщо нічого не зміниться», — наголошує Альошкін.

Зі слів митця, люди в Буші не усвідомлюють цінності робіт. Адже, в Європі кубометр каменю коштує 4 тисячі євро. А робота скульптора вартує кількох десятків, ба навіть сотень тисяч. Бо ж вартість не лише має компенсувати тяжку працю, а й дозволити митцю прожити після того хоча б 3 місяці.

Ямпіль «не пасе задніх»

В місцевому парку скульптур пропала робота відомого скульптора Юрія Багаліки «Зустріч Марії та Єлизавети». Твір Людмили Альошкіної «Жорна», присвячений Голодомору, розкидали й побили. Роботу Юлія Сінкевича «Прометей» перекинули. Мабуть завадила їздити автомобілям — кажуть майстри. Зараз у парку, де раніше не було руху, відсунули квіткові клумби з дороги і продають алкогольні напої. Будь-яке фіксування розваг на фотоапарати публіка сприймає болісно.

Скульптурний комплекс під відкритим небом у селищі Буша на Вінничині є найбільшим в Україні. З 1986 року на більш ніж 20-ти симпозіумах митці створили близько двохсот унікальних творів з каменя-пісковика.

Парк у Ямполі налічує близько 20-ти робіт відомих скульпторів.

Богдан Гдаль, «Рукотвори»