Майстриня ручного шиття, мереживоплетіння та малярства. Лідія Бебешко володіє багатьма видами вишивальних технік і технологій, які використовує при виготовленні виробів інтерʼєрного, обрядового, одягового призначення: рушників, скатертин, доріжок, фіранок, картин, чоловічих та жіночих сорочок, спідниць, суконь, жіночих головних уборів тощо. Зібрала і графічно відтворила більше 500 орнаментів і композицій уманських хрещатих рушників ХVІІІ — ХХ століть, що лягли в основу її авторських робіт.

Походження

Народилась 19 лютого 1952 року в селі Реутенці Кролевецького району Сумської області. Мешкає в Умані Черкаської області.

Освіта

1997 — закінчила Ленінградський технологічний інститут холодильної промисловості (механічний факультет). За фахом – інженер-механік у галузі «Конструювання та експлуатація машин і апаратів харчової промисловості».
1999 — закінчила курси підвищення кваліфікації керівних кадрів (вишивка, мереживоплетіння), що діяли ще десять років тому при Національній академії культури і мистецтв України.

Досвід

"Працювала у конструкторських бюро Світловодська та Умані. З 1978 по 2004 роки — старшим викладачем Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Викладала дисципліни технічного циклу, безпосередньо пов’язані з моїм фахом: нарисну геометрію, креслення, теоретичну механіку, опір матеріалів, теорію механізмів і машин, деталі машин та ін.

Останні десять років роботи паралельно з перерахованими вище навчальними дисциплінами викладала спецкурси з народних ремесел і декоративного мистецтва. Отже, за десять років викладання таких навчальних предметів, як «Український рушник», «Вишивка Східного Поділля», «Спецкурс з народознавства» долучила до таїни народних рукомесел (вишивання, малярства, писанкарства, лялькарства та ін.) понад півтисячі студентів. Серед моїх учениць такі вже нині відомі майстрині, як Наталія Некраса (м.Черкаси), Наталія Сусла (м.Умань), Валентина Кіщук (Росія), Олена Поліщук (м.Ананьєв), Наталія Осіпенко-Мамчур (м.Умань) та ін.

Слід підкреслити, що викладала я за авторськими навчальними програмами, схваленими Науковою радою Вузу і науковою громадськістю України (презентувались на всеукраїнських науково-педагогічних форумах) та за власною методикою. Окрім цього, була співзасновницею і заступником директора (на громадських засадах) регіонального науково-методичного центру «Вивчення художніх ремесел у школі», що тривалий час діяв на базі технолого-педагогічного факультету УДПУ. Відповідно, працювала з учителями-практиками у напрямку впровадження народних рукомесел в цикли трудового і професійного навчання школярів. Читала лекції для учителів трудового навчання в Черкаському обласному інституті післядипломної освіти під час проходження ними курсів підвищення кваліфікації.

Рушник

Рушники та картини створювала творча майстерня Олександри Теліженко за її авторськими малюнками. Частина рушників — весільні, а інші — монументальні, присвячені конкретній темі, як-то «Роксолана», «Тріумф жінки»... На втілення однієї великої роботи йде до чотирьох місяців.

«Один рушник — це як одна енергетична органічна одиниця і вишивається він однією людиною. Звичайно, енергія автора помішана на енергію рук майстра. Воно не вишивається з двох боків, це має бути єдиний почерк і стиль, енергія та думка, яку людина закладає», — каже Лариса Теліженко, невістка Олександри Теліженко і комерційний директор в однойменній творчій майстерні.

Основа кожного представленого рушника — «древо життя». Це класичний центральноукраїнський рушник, але інтерпретований, переломлений через свідомість автора. На якому зображені традиційні символи, але вже в авторській подачі.

Олександра Теліженко, заслужена художниця України

Олександра Теліженко, заслужена художниця України:
«Я працюю з колективом, тому що головний закон народного мистецтва — це колективність. Я художник — придумую, малюю, працюю з автором, веду авторський нагляд.

Вишивка — це як молитва, і вишиті вручну твори працюють, творять енергетику навколо людини, творять середовище, заряджають на добро.

Рушник — оберег і благословення. В ньому є триєдині світобудови... Це така велика академія: тут тобі й Велесова книга й вся наша історія. Рушникова мова — це мова символів, це орнамент, а орнамент — це наша прадавня космічна грамота. Згадаймо Кам'яну могилу, Велесову книгу, Трипілля. І ніколи нікому не вірте, що ми навчилися писати в Х столітті з приходом візантійської грамоти — в Кам'яній могилі 14 тисяч років до того вже були письмена. І вони дуже схожі на орнамент: ті значки, символи й були початками нашого письма. Це наша прадавня грамота, але грамота не побутового земного (хтось комусь щось сказав чи порахував), а це була мова з вищими божественними силами, небом. І вона нікуди не ділася, ми її забули, треба просто нагадати.

Рушник працював на початку першого тисячоліття, як свідчать науковці, він працював після прийняття християнства, він працював під час і після руїни, а в козацькій державі розцвів. А 20 століття суцільна боротьба, в цей період рушник чорно-червоний-білий — драма, крик, а тепер ось трохи інший час, і рушник намагається висвітлитися, розквісти кольорами».

Лялька

Доповнюють рушникову експозицію понад десяток вишитих картин, теж створені за ескізами пані Олександри, і більш, ніж

Лариса Теліженко, майстриня-лялькарка

два десятки авторських ляльок Лариси Теліженко. Частину з них Лариса створила ще 2006 року, а добру когорту — впродовж останніх трьох місяців, зокрема такі композиції як: «Різдво на порозі», «Благовіщення», лялька «Покрова»...

Лариса Теліженко, лялькарка, заступник директора у творчій майстерні Олександри Теліженко:
"Основа кожної ляльки — старовинне домоткане полотно, якому 50-100 років. Тобто це давня тканина, дуже пластична, енергетична й природня. Я люблю з нею працювати саме тому, що вона насичена різними енергіями. Інші тканини, які застосовуються, теж натуральні — льон, вовна. Нитки також натуральні, в деяких роботах використані навіть домотканні нитки.

Наступного року творча сім'я Теліженків планує відкрити загальну спільну виставку, де окрім вишитих композицій пані Олександри та ляльок Лариси, представлять витинанки пана Миколи та модний одяг в етностилі Олесі Теліженко.

Виставка триватиме до 20 грудня 2011 року. 

Катерина Качур, «Рукотвори»
Світлини Богдана Пошивайла та Богдана Гдаля 

Глибинний зміст прадавньої символіки народного мистецтва, трансформувавшись через душу митця – оживає в сучасному творі і набуває здатності, як і колись, працювати в просторі, впливати на людську свідомість. Ви зможете особисто в цьому пересвідчитись , відвідавши цю виставку.

Рушник і Лялька. Ці два сакраментальні об’єкти народного мистецтва по різному, але втілюють одну особливу місію – захищати добро в нашому житті.

Рушник здавна вважався благословенням Життя. Його мова звернена до Всесвіту, він є посередником у спілкуванні Людини з Вищою Божественною силою. Рушники Олександри Теліженко особливі і неповторні. Це тема всього її життя. На основі глибинного дослідження історії рушника, його символіки, семантики, технік та художніх стилів – мисткиня творить рушник модерний, образний, монументальний, здатний органічно вписатися в сучасний інтер’єр чи стати мистецьким сувеніром.

Такими є «Роде наш красний», «Шлях аріїв», «Тріумф жінки», «Холодний Яр», «Оратанія», «Роксолана» та інші рушники, що говорять до нас мовою символів про важливі етапи нашої історії. З традиційних засад народного мистецтва, послуговуючись бароковим орнаментом, вона творить «свій» оригінальний рушник. Витонченість його ліній і форм ставить мисткиню на щабель першорядний серед майстрів народної творчості в Україні. Майстрів, котрі традицію бачать у її неперервності і розвої. Саме тому вона стала автором Рушника Національної Єдності, який вишивала вся Україна.

Лялька – це звернення до Людини. Її рукотворне тепло покликане пробуджувати найкращі людські почуття, здійснювати передачу від мами до доні досвіду бути жінкою-матір’ю, що відповідає за Рід і сім’ю. Ляльки Лариси Теліженко адресні, неповторні і сучасні («Олеся», «Росава», «Наречена» та інші). Мистецтвознавець за фахом, маючи вроджений естетичний смак та тонке відчуття кольору і матеріалу, вона створює справжній національний мистецький сувенір. Популярними є майстер-класи з виготовлення ляльки, які вона проводить у музеях і університетах, в дитячих садочках, літніх таборах, – даруючи людям радість творення свого особистого маленького оберегу. Вона є автором найбільшої в Україні ляльки-мотанки, що була виготовлена у 2010 р. у Львові і увійшла до Книги рекордів України.

Рушник і Лялька разом є космічним і земним благословенням найбільшої людської цінності – Життя. А ще їх поєднує вишивка. Не випадково виставка співпадає зі святом вишивальниць (17 грудня). Вишивка – це добра магія, що прирівнюється до молитви. В ній втілені закони Краси і Ладу.

То ж мета цієї виставки – благословення України на порозі Нового 2012 року на добру Долю. Давайте разом засіємо Долю України на Добро!

Навіть досвідчена майстриня Надія Химиченко до своєї четвертої персональної виставки, яка у травні експонувалася в Музеї гетьманства, вінок з кукурудзи зробила вперше. Відтворила його за весільною фотографією своєї матері 1933 року. У такому вінку матір майстрині виходила заміж.

Надія Химиченко, майстриня вінків та Обухівських рушників:

— Я згадала, як мама робила. То кукурудзиння у мене не було, то часу. А це я взяла і зробила, вийшов оригінальний вінок. Він обов’язково із пір’ячком повинен бути. Навіть із самого пір’я робили вінки. Бо колись же не було з чого робити. А робили з того матеріалу, який попадався під руки – із піря, з дерев’яної стружки, з паперу, потім пізніше з парафіну.

Весільний вінок з кукурудзиння. Відтворений за фото 1933 року. Матеріали: листя кукурудзи, намисто, куряче пір'я, дріт, стрічка, папір

Надія Химиченко

Попри те, що використовували матеріал простий і доступний, цінність весільного вінка була неабияка. Відігравав він насамперед оберегову роль. Кожна квітка мала своє значення. За словами майстрині, ромашка та волошки – це символ здоров’я. Троянди – символ кохання. Барвінок – вічність. Мак – символ туги. Ставилися до цього головного убору з особливою пошаною.

— Вінок – дівочий оберіг. Кажуть, як не вмієш вінка вити, то не вмієш життя цінити. Цей вінок не можна ні викидати, ні дарувати, ні комусь давати на прокат. Це сімейна реліквія. Його раніше в образах тримали. Образи розбирали, туди клали весільний віночок і так він зберігався все життя. А зараз бачте…, отак розхристано і живуть.

Виставка віночків та рушників

Майстриня за роботою

У білому вінку Надія Химиченко виходила заміж

Весільний вінок. Відтворений за фото 1968 року. Матеріали: папір, парафін, фольга, дріт, стрічка, тканина

На виставку Надія Химиченко підготувала з півсотні віночків, виготовлених з усе можливих матеріалів: ниток, намистин, паперу, пір’я, фольги, дротиків, стрічок, тканини, а також з дерев’яної стружки та парафіну. Чимало зразків відтворила з музейних фондів.

— Оцей вінок із запасників музею в Пирогові. Вони дали мені, щоб я його реставрувала. Але реставрувати його було неможливо, тому що він зроблений із паперу і весь був зіжмаканий. То я його трохи розрівняла і поробила такі самі квітки. Такий вінок їм і собі зробила.

А цьому вінку сто років. Знайшли його в старій іконі і привезли мені, щоб я його повторила. В такому вінку ходили дружки.

А цей вінок з Музею Івана Гончара. Він походить з села Осички Одеської області. Я його повторила.

Весільний вінок зроблений з дерев'яних стружок

Цей вінок зроблений з дерев’яної стружки, потім вона фарбується і скручується. Зараз Китай заполонив всю Україну, а наш народ все вміє. У мене немає жодної китайської квітки, все зроблено своїми руками.

Віночки на будь-який смак

Весільний вінок для дружки з Івано-Франківщини. Відтворений за фото 1937 року.

«Плести» вінки Надія Омелянівна навчилася у своєї матері, а та у свою чергу перейняла вміння від своєї.

— Моя мама навчилася у своєї мами. Моя бабуся йшла заміж у вінку з білого бузку. Я пробувала зробити вінок з білого бузку, але він у мене загинув, бо я не знала, що з ним зробити, щоб він не в’янув. Він почорнів і пропав. Тепер я, як наступного разу робитиму, то квітки форми бузкових зроблю з тканини. І буде бузок із тканини.
Середня вартість простих вінків, зроблених з тканини біля 300 гривень, ускладнені з рідкісним пір’ям павича — біля тисячі.

Обухівські рушники

Майстриня показує рушничок для зв'язування рук при вінчанні

Окрім вінків, виставкова зала музею була завішена кількаметровими рушниками Обухівського краю. На кожен з них Надія Омелянівна витратила рік, а то й більше часу.

— У мене навіть вже є намальований рушник, але все часу немає за нього взятися. Такий рушник на домотканій тканині біля 5 тисяч коштує. Робота тут ювелірна. Коли шиєш весільний рушник, то як хочеш ший, але пороти не можна. Як почав гарно вишивати, так і продовжувати треба, щоб життя молодих, як почалося так і добре продовжувалося.

Попри поважний вік свою виставкову діяльність Надія Химиченко розпочала лише в минулому 2010 році. Першу виставку відкрила в Музеї Івана Гончара.

Текст та світлини Катерини Качур, Рукотвори

У межах фестивалю відбудеться парад учасників з вишитими рушниками, виставка-ярмарок, благодійний аукціон із продажу вишитих рушників, зібрані кошти з якого передадуть вишивальницям з особливою долею, концерти та інші заходи до Свята матері.

Будь-хто з жителів Луцька та гостей міста, незалежно від віку, віросповідання, політичних уподобань зможе прийти або приїхати у цей день зі своїми власними рушниками (маминими, бабусиними) і стати учасником фестивалю та долучитися до створення найдовшого спільного вишитого рушника єднання, повідомляє Волинська правда.

«Організатори свята звертаються до всіх лучан із проханням у ці святкові дні вікна своїх осель, квартир, будинків, вітрини магазинів, офісів, організацій, підприємств, установ прикрасити вишитими рушниками. «Це своєрідне та індивідуальне оформлення вишиваними рушниками будинків і вулиць усього міста стане унікальним явищем та своєрідним виявом шани до материнських оберегів, збереженням та примноженням традицій українського народу», — наголошують в оргкомітеті.

zaxid.net

Майстриня з Київщини представила понад десяток вишитих рушників та з півсотні віночків - космацькі, закарпатські, одеські, вінницькі, черкаські. Більшість нових зразків черпала в поїздках по обласних музеях країни.

Урочисте відкриття виставки — 6 травня о 16:00. Однак виставка вже зараз діє для огляду.

Нагадаємо, попередня персональна виставка Надії Химиченко відбувалася в Музеї Івана Гончара, у червні 2010 року.

Працює в Сумах в школі мистецтв №29. Завідує кафедрою прикладного мистецтва. Викладає кераміку, вишивку, витинанку, народну ляльку та народний одяг. «Мої вихованці постійно беруть участь у всіх конкурсах і фестивалях, посідають призові місця на обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах».

У вільний час любить вишивати весільні рушники. Має велику колекцію обрядових рушників.

Походження

Народилася у місті Суми у грудні 1949 року. Там мешкає та працює.

Освіта

Закінчила Київський інститут легкої промисловості. Отримала спеціальність інженер-технолог швейного виробництва.

Досвід

«Виховувала мене бабуся, яка закінчила у Петербурзі гімназію шляхетних дівчат. З дитинства вона ознайомила мене  з усіма видами декоративно-ужиткового мистецтва, — каже майстриня Лариса Кириченко. — Основам композиції, кольоровій гамі, декоративному розпису та швейній справі мене навчили у вузі, а технологію виготовлення виробів — бабуся. Я опанувала майже всі техніки вишивки.
Гончарному мистецтву навчалася влітку під час шкільних канікул у відомого майстра з Опішні Василя Омельяненка.
До народних ремесел мене залучила директор музею декоративно-прикладного мистецтва у Сумах — Кочерженко Євгенія Іванівна, голова місцевої спілки народних майстрів. Вона запропонувала мені вишивати рушники та одяг, оскільки у Сумах не було досвідчених вишивальниць, особливо вишивати лиштвою та прозорими вишивками. Отже, я швиденько виконала та повідроджувала сумські вишивки і у 2000 році стала народним майстром».

Виставки

Персональні виставки були в Росії та Харкові. Майстриня готується до персональної виставки у Сумах.

Ярмаркова діяльність

«Участь у ярмарках беру постійно, але тільки у весняних. Рушники та одяг продаються слабо. Бо наш регіон не має таких яскравих кольорів, як Західна Україна, та і рушники великі 2.5-3 метри, тому і коштують дорого. За кожний ярмарок продається 1-2 вироби та й то тільки весільні рушники. Кожен рік я представляю свої роботи на конкурсі „Кращий виріб року“  у Спілці майстрів у Києві, так що я можу вишивати тільки три рушники на рік та по 2 сорочки. Багато часу забирає робота в школі. Керамічні вироби зараз не виготовляю, бо немаю де їх випалювати, так що займаюсь рукоділлям, вивчаю петриківський розпис — беру уроки у майстрів Вакуленків з м. Харкова».

— Усе життя пропрацювала бухгалтером і, вийшовши на пенсію, з усією енергією, що в мене накопичилася, зайнялася творчістю. Ось уже двадцять три роки вишиваю рушники, роблю весільні народні вінки. Звісно, це дуже копітка праця, але я не відчуваю втоми. Для мене творчість — це душевний відпочинок.

— Над вінками працювала рік, а рушники років за чотири всі відшила. На один в середньому йде півроку. В обухівському рушнику спеціальні шви, коли його вишиваєш, то з обох боків виходить однаково. Малюнки на рушниках малюю сама. Я ще з дитинства любила малювати. І мама і баба – всі в мене вишивали, особливо вінки робили, навіть з кукурудзиння. Мати розповідала, що жінки просили її наробити до свят букетів, а вони їй за те буряки розсапають.

Зліва-направо: Тетяна Пошивайло, Надія Химиченко, Юрій Мельничук

Весільний віночок

У виставковій залі

В експозиції близько сорока авторських вінків Надії Химиченко. Живі і штучні квіти, пір`я, намисто, помпони, стрічки — усе від найніжніших до колоритних кольорів. Вінки настільки різні й фантазійні, що припадуть до смаку будь-якій, навіть найпримхливішій нареченій. Крім сучасних робіт, на виставці представлені весільні вінки, відновлені художницею за старовинним зразками: чи то з фотографій чи з оригіналів.

Оригінал і відтворений зразок

— Оцьому вінку сто років. Мені його привезли з села Зрайки Білоцерківського району. Я його відтворила. Зроблений він із парафіну, паперу, тканини, фольги, пір’я павліна і страуса – з усього, що знайшла.

Справа вгорі справжній весільний вінок художниці

Наречена Надія Химиченко зі своїм нареченим

— А це осьо я, наречена. Це суботній вінок — я в ньому запрошувала на весілля, а в цьому була на самому весіллі.

Рушники та віночки стали родинним захопленням — до Надії Омелянівни долучилися дочка, онуки й правнучка.

Юля Пугач, онука Надії Химиченко:
— Я з дитинства пам’ятаю: бабуся весь час щось робила. У нас і прабаба займалася квітками. Хто навчив цього всього прабабусю, ми не знаємо. Я росла у квіточках, у балабончиках, віночках. Творили з усього – із ниток, із квіточок, із дротиків, із паперу. Бабуся зранку встала і до пізнього вечора працює, тільки з одного переключається на інше. Правнучка теж вміє вишивати, у школі на гурток вишивки ходить. Бо як це так: всі в роду вишивають, а вона не буде?

Тетяна Пошивайло, заступник директора Музею Івана Гончара:
— Колекція рушників Надії Омелянівни охоплює весь колорит Обухівського краю. Вона була однією з тих, хто взявся за відродження обухівських рушників із древнім вишитим символом Дерева життя. Також на виставці можна побачити зразки давньої Обухівської вишивки і дівочі віночки з фондів нашого музею.

Частина рушників для заходу надана з приватної колекції етографічного комплексу «Мамаєва Слобода».

Виставка працює до 27 червня. Музей Івана Гончара, вул. Івана Мазепи, 29. Щодня, крім понеділка, з 10:00 до 17:30.

Довідка:
Надія Омелянівна Химиченко народилася на Вінниччині в 1934 році. Живе в Обухівському районі. Усе життя пропрацювала бухгалтером на різних підприємствах. У 1987 році, після виходу на пенсію, зайнялася художньою творчістю — виготовленням весільних вінків, вишивкою, в тому числі й обухівського рушника. Надія Химиченко — постійний учасник художніх виставок, які проходять у Національному музеї народної архітектури та побуту України, виставляє свої твори за кордоном — у Латвії, Німеччині. Її роботи є у приватних колекціях Росії, Італії, Австрії, США, Польщі, Франції та Англії.

Текст intv.ua та Рукотвори
Світлини Рукотвори

Колекція рушників мисткині охоплює весь колорит обухівського краю. Надія Омелянівна була однією з тих, хто взявся за відродження обухівських рушників із прадавнім вишитим символом «Дерева життя». Недаремно цей рушник став своєрідним ідейним стрижнем всього суспільно-духовного життя Малишкового краю і основою герба міста.
Особливе місце на виставці належить також весільним віночкам в її виконанні. Адже український віночок є не тільки окрасою й оберегом,. його називають знахарем душі, бо він здоров’я береже, відгонить усю нечисту силу, надає наснаги і радості, він призначений забезпечувати дівчині надійний захист і справжню красу.

Надія Омелянівна Химиченко народилась 25 вересня 1934 року на Вінничині. Все життя працювала бухгалтером. У 1987 році, після виходу на пенсію, зайнялась художньою творчістю. Розпочала із виготовлення весільних та дівочих віночків, потім захопилась вишивкою, у тому числі й обухівського рушника.
Вона є постійним учасником мистецьких ярмарків у Національному Музеї народної архітектури та побуту України, презентує свою творчість на святах в рідному Обухові, виставляє свої твори за кордоном — у Ризі (Латвія), в Гіфхорні (Німеччина). ЇЇ роботи є в приватних колекціях Росії, Італії, Австрії, США, Польщі, Франції та Англії.

На виставці будуть представлені також зразки давньої обухівської вишивки та дівочі віночки з фондів НЦНК «Музею Івана Гончара».

Виставка триватиме до 27 червня 2010 року.

Вишиває чоловічі сорочки, доріжки, серветки та рушники. Зокрема, дивовижний рушник «Мальви», присвячений пам’яті українського пісенного генія Володимира Івасюка, Михайло Григорович передав у Чернівецький музей композитора.

Майстер володіє різними ви­ши­вaльними техніками: від хрестика – до низинки, мережок, стебнівки, ретязів, виколів, ляхiвок, настилy, поверхниці, кісок тощо.

Михайло Покиданець має одну  з найбільших в Україні колекцій узорів народної вишивки Поділля, Буковини, Гуцульщини, Бойківщини тощо.

Походження

Народився 6 жовтня 1939 року в селі Гаї Розтоцькі Зборівського району Тернопільської області. Мешкає та працює на Буковині, у Чернівцях.
Його мати була знаною вишивальницею.

Освіта

1961 – закінчив Львівський держуніверситет ім. І.Франка (географічний факультет).

4 роки навчався на хореографічних курсах при Львівському театрі опери й балету й танцював у знаменитому ансамблі «Галичина» під керівництвом не менш знаменитого Ярослава Чуперчука.

Досвід

Разом зі своїм танцювальним ансамблем, який функціонував при Жаб’ївському лісокомбінаті, знявся у генія українського й світового кіно Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Саме зустріч з Параджановим, його великий інтерес до Гуцульського краю, його звичаїв і обрядів, вишуканого гуцульського одягу зокрема та мистецтва в цілому справили тоді на молодого вчителя могутнє враження.

З 1965 року Михайло Покиданець працює вчителем у Калуші – спочатку у СШ №1, а потім – №5. Нині викладає хореографію у початковій школі Чернівецької гімназії № 4, є керівником дитячого ансамблю народного танцю «Вітерець» та завідує тут музеєм народної вишивки й одягу західних областей України. Експозицію збирав, систематизовував, упорядковував разом з учнями. Михайло Григорович щороку поповнює зі школярами цей музей новими експонатами, проводить у ньому пропагандистську і виховну роботу. Також тут працює гурток вишивки, де вже не один рік навчаються вишивати юні чернівчани.

Розробки візерyнкiв для вишивання, виконані майстром, публікували журнали «Україна», «Наш дім», «Краса і мода», «Hapoднa творчість та eтнoгpафія», «Радянська жінка», згодом – «Жінка».

2009 — заслужений майстер народної творчості України
2008 — відзначено обласною премією імені відомого буковинського майстра Георгія Гараса

Виставки

У 1989 році в канадському місті Вінніпеґ відбулася перша персональна виставка майстра.
Михайло Покиданець – активний учасник всеукраїнських та міжнародних виставок, мав персональні виставки у Києві, Вінніпезі (Канада), Мінську,  Сочі та багатьох інших.

2005—2006 — у Київському літературно-меморіальному будинку в музеї Т.Г.Шевченка відбулися персональні виставки М.Покиданця, де він широко представив роботи, присвячені Великому Кобзареві.