«Багато років займаюсь дослідництвом семантичних символів в українському народно-ужитковому мистецтві.
Саме мистецтво писанки надає мені велику змогу доторкнутись ближче до загадкового світу символів.
Писанкарству мене навчила пані Люба Петруша, з якою ми познайомились в Карпатах на літньому таборі Благодійного фонду «Приятелів дітей». Я дуже вдячний цій чудовій, наповненій добротою людині. Тепер я можу не тільки сам працювати в цьому напрямку, але ще й навчати дітей».

Походження

Народився 5 травня 1975 року. Мешкає в місті Лутугине Луганської області.

Освіта

• Луганський коледж культури та мистецтв (відділення живопису)
• Харківський Національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди (худ.граф.)
• Луганський педагогічний університет ім. Т.Г.Шевченка (кераміка)

Досвід

Працює в школі викладачем кераміки, також веде гурткову роботу з дітьми з писанкарства.

«Мистецтвом писанкарства зацікавилась в 1990 році. В той час майже не було літератури, годі було знайти добрі фарби, не кажучи вже про писачок, який довелося змайструвати з металевого наконечника шнурка до мештів, увіткнутого в дерев’яну паличку. Техніку писання писанок вивчала на власному досвіді, власник помилках та знахідках. Вже пізніше до рук потрапила книжка Ераста Біняшевського „Українські писанки”, яка й досі залишається для мене знаковою.
Тепер мене надихає Віра Манько своєю відданістю темі писанкарства, невтомністю та високим фаховим рівнем».

Походження

Народилася 3 червня 1966 року в місті Сокаль Львівської області. Проживає у Львові.

Освіта

Фізик, Психолог, Психотерапевт.

Досвід

З 2002 року — член об’єднання народних майстрів при Львівському державному обласному центрі народної творчості та культурно-освітньої роботи.

Виставкова діяльність

2002—2009 — колективні виставки в містах Львові, Тернополі, Кролевці, Києві, Дрогобичі, Трускавці.
2005, 2006 – персональні виставки в музеї Соломії Крушельницької, м. Львів.
2007 – персональна виставка в музеї М. Грушевського, м. Львів.
2008 – персональна виставка в Університеті фізичної культури та спорту, м. Львів.
2002—2006, 2011 — брала участь у Міжнародному фестивалі народної творчості (м.Венгожево, Польща), всеукраїнській конференції з питань символіки та семантики в українській культурі „Зрима пісня” (м.Одеса) та проводила майстер-класи в рамках „Зримої пісні ”.
З 2007 — щороку бере участь в Ягелонському Ярмарку в м. Любліні (Польща).
З 2008 — спільно з львівськими майстрами проводить передвеликодні майстер-класи з писанкарства в Шевченківському Гаї.
2008 — участь у акції «Spotkajmy się — inny nie znaczy obcy», Люблін
2010, 2011 — майстер-класи з писанкарства, книгарня «Є».

Публікації в періодиці «Львівська газета», "Газета по-українськи», «Буко новости»

Таке враження, що Ковальчуки перетворюють на мистецькі вироби все, що рухається, чи потрапляє під руку. Їхня оселя за Києвом на невеличкому хуторі Буча у напрямку Житомира (не плутати з Бучею під Києвом) «кишить» писанками, витинанками, інсталяціями та просто розмальовками на всіх можливих поверхнях. Ну і не без фундаментальних робіт з міді, дерева та каменю. А Ірина Пастернак ще й емалями «бавиться»... Розмова з Ковальчуками — це розповідь про те, як це все починалося, у що «вилилося» і куди тече далі... Пані Ірина взяла на себе ініціативу і відіграла роль офіційного речника родини, тому подаємо тут насамперед її розповіді :)

Історія створення однієї зі скульптур

Ірина Ковальчук-Пастернак: Робота завжди починається з того, що хтось щось запитує. До прикладу: “А чого ваші роботи на основі грецької міфології?” І тут попадається в руки класна книжка, де описується, що і в Україні є свій прообраз фортуни. Був цілий обряд на купальські свята: обиралася найгарніша дівчина, її одягали у вінок, викопували яму і в неї садовили. Дівчині зав'язували очі, щоб вона нічого не бачила, а довкола розкладали вінки. Потім до цієї дівчини підходили інші дівчата і вона їм роздавала ці віночки. Кому давала свіжий гарно заплетений вінок, в тієї буде в цьому році все добре, вийде заміж. А якщо давався зів'ялий, то треба було чекати наступного року. Тільки ми вирішили, що якщо це у нас Купалочка, то вона стоятиме не в ямі, а буде пливти на човні.

Процес і вихідні

Олександр Ковальчук: Працюю в майстерні, поки працюється. Коли голова не варить, то треба зупинятися. У нас вільний графік. У вихідні ми не завжди відпочиваємо.

Ірина: Дзвонить подружка і каже: свята неділя, приїжджай в гості. Кажу, зачекай, у мене зараз святе замовлення і коли воно закінчиться, у мене буде святий понеділок і вівторок і середа, і я до тебе приїду в будь-який день. У нас немає такого поняття як вихідні, коли є замовлення. Людині треба зробити вчасно і якісно, щоб вона до тебе ще звернулася.

Витинанки і писанки

Ірина: Коли Михась (син — авт.) був малий, то ялинка прикрашалася дуже просто. Я йшла в магазин, купувала кілограм цукерок у цікавих обгортках і він їх розвішував, як хотів. А зараз ми витинанок наробили багато. Був якось вільний тиждень, то я взяла пачку паперу А4, і тільки коли в обрізках «закопалася», то заспокоїлась. Оці витинанки тут і порозвішувала.

Ірина: А писанки — це в мене пустощі, бо довго їх малювати. Якось пролітаю повз спілку майстрів, а там така Любов Ктиторова каже: «Йди сюди, малюй писанки». Кажу, що не вмію. Вона показала, як то робиться, а я через рік сиджу і думаю, що б його зробити. Кажу сестрі, збираємося і малюємо писанки. Непогано були вийшли. І мене понесло...

Пошук нового матеріалу для творчості

Сиджу, не знаю, що робити. А потім дивлюся, валяється рамка зі склом, дзвоню подружці, питаю, а як на склі малювати? Сіла, щось намалювала, вийшло, поїхала далі... Як каже Галина Михайлівна з Музею Гончара: «Ірино, ти щось вмієш не робити»?

Ірина: Коли ми жили в Києві, це була одна тема: Саша робить велике, монументальне, гарне, а я роблю щось дрібніше. Щоб завжди у покупця був вибір. І місця не було, то я займалася мініатюрами, розписом яєць, картинок різних... А сюди переїхали, то і пічка є і шматки металу, й емаль... І літератури море. Начиталася, попитала у майстра і почала сама собі щось ліпити.

Як робиться скульптура з металу

Олександр: Для паяння твердими припоями на основі срібла і міді потрібен бензиновий чи газовий пальник і кольорові метали, такі як мідь чи латунь, мельхіор. Ці припої плавляться при температурі 800-900 градусів. Для здоров'я не дуже добре, бо дихаєш, виділяється фосфор і все таке, але хто не ризикує, той не п'є шампанського. Там, де розплавлений метал — там шкідливо. Емаль також має окисли металів, які випаровуються в печі. В ідеалі потрібно одягати респіратори. Коли це все було в квартирі, то більша частина цього діла була просто на балконі.

Символіка

Олександр: Художник має доносити все позитивне, що напрацювали предки. Завжди вибираю таку символіку, яка б допомогла в житті й творчості. Це і трипільські і язичницькі символи. Їх спочатку вивчаю, шукаю, що вони значать. Особливо, якщо це на подарунок за кордон, то має бути просякнуто українським духом... І хочу, щоб завжди була якась загадка, містика, чарівність.

Про емаль

Ірина: Хвилини 3 емаль запікається. Видно коли вона вже немов скляна. Пічка вносить свої корективи. Те, що я викладаю — це одне, а виходить зовсім інше. Навіть сам пан Бородай, який є відомим українським емальєром і багато років працює з емалями, каже, що не знає кінцевого результату. У мене, як художника по вишивці, все має бути чітко, вишивка це просто математика. А тут процес непередбачуваний... Температура випікання у пічці — 850 градусів. І коли витягаєш, воно ще розпечене червоного кольору і в руки взяти не можна. Лише коли температура падає до певного рівня, тоді видно, чи вийшло. Я отримую кайф, коли виходить класно.

Син Михайло

Ірина: Спочатку зробив перстень для мами. Це йому було чотири з половиною роки, коли він перший раз проявив цікавість. Цей перстень мені дуже подобається і вийшов такий, начебто його зі скіфської могили десь викопали. Ніби тисячу років пролежав. Розумієте, в нього було бажання. Я його не заставляла ніколи щось робити. Він живе з нами і бачить все. Куди йому дітися?

Навчання у Вижниці

Я народилася в Києві, але поїхала до Вижниці, бо тоді була система розподілу. Бойчука було єдине у Києві училище оформлювачів. І вчителька каже, ну, підеш ти в оформлювачі, так їх по Києву, як собак не різаних. А художників по вишивці немає, але треба 5 років відкантуватися у Вижниці. Я й поїхала...

Навчалися ми на одному курсі, я чула про нього (теперішнього чоловіка — авт.), але познайомилися через 3 роки після завершення навчання. Іду по Андріївському узвозу, дивлюся, пейзажі такі знайомі — гори, ялини — ще й аквареллю намальовані. Я стояла, на них дивилася і накінець почала піднімати очі вгору. О! І той, хто малював, знайомий. А потім виявилося, що він ще й сусід, знімав в сусідньому будинку квартиру. І слово за слово...

Життя в столиці

Поки Саша дійшов до того, що він майстер по металу, то 6 років працював вантажником. А коли перестав ним працювати, то так високо оцінив те, що вміє малювати... В однокімнатній квартирі місця для майстерні не було зовсім. В мене було місце тільки де яйця малювати і їх розвісити, щоб просушити, а от картинку не було де малювати, тому що треба розкластися... А де ж їсти? То ми так, поїли і все розклали знову. Я чого це розказую, бо після таких речей ти дуже цінуєш те, що маєш і робиш зараз. Є з чим порівнювати.

В квартирі роботи спаювалися бензином, а випари куди йдуть? До того ж, стукання постійні... Сусіди ставилися до нас нєжно і трєпєтно. Ми жили на першому поверсі, але чули, як вони нас люблять. І так 5 років поспіль. Зараз майстерня 15 квадратних метрів... Це небагато, хоча після балкону Саша бігав і кричав: «Невже це моє?!»

Про Узвіз і Країну Мрій

Продаю на узвозі. Підходять: how much (скільки коштує — англ.). Кажу оце 50 гривень, а це три. Купують за три. Тому зараз на узвозі одні китайські магнітики. Я робила магнітики у вигляді писанки, так мене не зрозуміли. А коли я прийшла на Країну Мрій, то мене «побили» за ці яйця, бо не вистачило. Прийшли в перший день скупили, а коли виявилося на другий день, що їх більше немає, то шкандаль був. А хтось каже: так це ж не метал. Кажу, якби це був метал, то воно б 20 гривень не коштувало.

Є невелика частина людей, які йдуть на Узвіз, щоб щось знайти. Але вони йдуть туди тільки на великі свята. І ми просто туди приходимо сказати «добрий день» клієнтам, стараємося принести нові роботи. Або на Країні Мрій. Ти приходиш туди, як на виставку. Чому було тяжко в дощові два дні? Те, що не купують це одне, та нема ж кому й показати. Це ж жах якийсь! Мені ж треба теж вислухати щось на зразок: «так це ж геніально» або «а як у цієї риби очі світяться». Це ж диво! Але хто це бачив?

Як працювалося за радянських часів

Олександр: Художником-оформлювачем на залізничній станції Нікополь я працював рік чи два. 120 в мене була зарплата. І коли я їхав поступати до Вижниці, то мені залізниця безкоштовно квиток дала.

Ірина: А я спершу на фабриці в Києві працювала. Хоч там була 15-м художником і нікому не була потрібною, але мене гнітило, що треба було прийти і відсидіти від дзвінка до дзвінка. Там був такий «комсомольський прожектор» для тих, хто спізнюється. Газета така. А перевірки влаштовували, щоб жодну нитку не винесли. А вантажник каже, я зараз винесу рулон тканини і ніхто не помітить. Іде, несе на плечі рулон тканини, питають, ти куди, а він, а отуди в підсобку. То йди!

Раніше було малюєш-малюєш, а грошей тобі платять, щоб тільки купити проїздний. А більше грошей не було ні на їжу, ні на одяг... Питаю, за що я у вас працюю? Кажуть: ти панімаєш, ти плохо работаєш, і вообщє там стоїт очєрєдь на твайо мєста. А художнік-графік сказал, што ето фігня і он такіх сто штук нарісуєт. Питаю: мені вже писати заяву? Я вже йду, беріть художніка-графіка. Я хочу подивитися, де він буде через 2 тижні і де ви мене будете шукати.

Про плагіат і творче начало

Я бачила, що багато людей лямзили мої малюнки, але це значить, як казав Олег Пінчук, що щось значу. Але якщо вони з розумом вкрали, то їх переосмислять і зроблять по-своєму. А якщо тупо вкрали, то більше нічого не придумають, а я придумаю. В мене є ще звідки брати...

На додачу подружжя ще показує корені дерев, гілки, які чекають свого перетворення у якихось персонажів. Є ще й справжній африканський огірок. Пан Олександр хоче зробити з нього повітряну кулю-світильника з мандрівниками... 

Богдан Гдаль та Катерина Качур, «Рукотвори»

«Свій творчий шлях ми розпочали із розпису писанок. Це заняття в нашій родині стало традиційним і кілька років поспіль перед Великодніми святами ми увесь вільний час присвячували розпису писанок для себе, родичів та друзів. Відчувати себе митцем і реалізовувати себе в творчості – стало справжнім щастям і натхненням для нас. Тоді ми зрозуміли, що відмовитись від цього не сила і ми продовжили пошук себе в інших стилях та техніках, працювати з іншими матеріалами та створювати щось нове. Відтак, ми зацікавились восковими свічками, ляльками-мотанками, художнім розписом, глиною. І чим далі, тим більше цікавих речей відкриваємо для себе. Очікуємо, що це лише початок нашого шляху…».

Походження

Народилися та мешкають у Києві.
Леся — 23 квітня 1986.
Юля — 27 листопада 1987.

Освіта

Леся – магістр державного управління та права Київського національного університету культури і мистецтв
Юля – спеціаліст із документознавства та інформаційної діяльності Київського національного університету культури і мистецтв

Участь у ярмарках та фестивалях

«Протягом року ми намагаємося якнайактивніше долучатися до ярмарків та фестивалів. Протягом 2011 року ми брали участь у весняному та осінньому ярмарках у Пирогові, на Країні Мрій, ярмарку в Мамаєвій Слободі, алеї майстрів в парку Київська Русь, фестивалях «Трипільське коло», «Рожаниці», виставках ручної роботи, які організовує HandMade Club, є постійними учасниками алеї майстрів на виставках при ВДНГ.

Часто проводимо майстер-класи для дорослих і дітей. Здебільшого на фестивалях. Нещодавно повернулися із Любліна (Польща), де проводили майстер-класи для польської діаспори в рамках фестивалю «Україна в центрі Любліна»».

1. Трипільська символіка

З книги «Зорі Трипілля» Є. Паламарчука та І. Андрієвського.

Сторінка / Файл (1,9мб)

2. Герб Війська Запорозького

Достатньо відомий історичний козацьких герб.
Сторінка / Файл (776 кб)

3. 9 символів дощу

Графіка з книги Валерія Войтовича. Українська міфологія. Київ, 2005

Сторінка / Файл (738 кб)

4. Колядники

Перша спроба намалювати персонажів у векторі. Ці малюночки ми зокрема використовували для друку новорічних листівок.

Сторінка / Файл (1358 кб)

5. Символіка з українських писанок

Символіка з якоїсь хорошої тематичної книги про писанки... 

Сторінка / Файл (1,2 мб)

6. Великодні птахи

Це власна інтерпретація великодньої тематики на основі легенди про птахів, які принесли людям писанки.

Сторінка / Файл (821 кб)

7. Сонечка та дерево-життя з писанок

Намальовані власноруч зразки на основі малюнків з посібника Зої Сташук та Оксани Білоус «Школа писанкарства.»

Сторінка / Файл (854 кб)

Додатково як бонус

Завітайте на мою сторінку у розділ «Що дарую» і зможете знайти ще кілька корисних речей з точки зору дизайну. Зокрема, фото-текстури зі стін хати-мазанки та новий експериментальний шрифт Велес, який віддаля нагадує скоропис часів козацької доби. Можливо, з часом буду додавати нові кліпарти, тому стежте за оновленнями на bohdan.com.ua. Гарного всім настрою! :)

Збирав докупи Богдан Гдаль, «Рукотвори»

У своїх роботах Аліна відроджує стилістику Полтавського краю, оволоділа різними техніками розпису Гуцульської писанки, писанки-дряпанки, вдосконалює мистецтво ткацтва, гобелену, валяння, по- справжньому захоплена малярством, особливо розписом на шовку. Тут вона тяжіє до техніки гарячого батику, що дозволяє вільно оперувати зображенням, де й розвиває тему природи та єднання людини з природою.

«Бо гарячий батик — серйозний, вдумливий, неймовірно загадковий; живописний, глибокий; цільний і зрілий. Його неможливо порівняти з подихом вітру; він грунтовний... але, познайомившися з ним ближче — море романтики, маса сильних відчуттів від його стародавніх коренів... але він вічно молодий, вбираючи в себе те нове, що несе в собі Час... це поезія, підкріплена логікою і розрахунком. Адже напластовувавши поступово, від світлого до темного, один на інший барвисті шари — не можна помилитися, недобрати або перебрати з тоном, кольором; (хоча помилки виправити неможливо.) Саме в цьому жанрі мистецтва найяскравіше проявився її характер, невичерпний творчий потенціал, де чітко визначена своя філософія і фантазія».

Не менш цікавий вид мистецтва, яким володіє – валяння (це техніка створення з непряденої вовни декоративних речей чи панно). Повсть народжується з вовни і води. Тому вона не боїться води і прання. «Щоб робити повсть, не потрібно нічого, крім рук людини і вовни. Правда, потрібно ще дуже багато праці». Ця техніка вимагає терпіння, точності, і творчої думки, чого у молодої мисткині не бракує.

Творить власний неповторний чарівний світ за допомогою мистецтва, що полонить її душу. Її роботи вишукані в кольоровому співвідношенні, в технічному виконанні, тонкі стилізації мають глибоке почуття сучасності.

Творчий діапазон робіт Аліни широкий – від живописних образів до складних композиційних творів, з використанням різноманітних матеріалів. Її твори також пов’язані з релігійною тематикою, бо саме віра спонукає її до творіння прекрасного і поєднала життя з мистецтвом, яке завжди живе в її душі.

Про автора

Народилася 19 травня 1990 року в місті Лубни Полтавської області. З 2005 по 2007 роки навчалася в Гадяцькому училищі культури ім. І.П Котляревського. На сьогодні здобуває освіту в Косівському інституті прикладного га декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв за спеціалізацією «художнє ткацтво».

Учасниця понад 11 колективних виставок регіонального та всеукраїнського масштабу. Призерка та переможниця багатьох міжнародних виставок-конкурсів, серед яких “Ukrainian Art Week” (2010 р., 2 та 3 місце), “Kazakhstan Art Week” (2010 р. 2 місце). “St.Petersburg's Art Week” (2010 р... 1,1, 2 та 3 місця в різних номінаціях) тощо. Брала участь у виставці “Art Week in Berlin”(2011 р.).
Авторка 6 персональних виставок.

Силянки, гердани, кольє, галстуки, браслети, іграшки, квіти, сумочки, навіть люстро і ткану з бісеру картину має майстриня у своїй рукотворній колекції. Творячи, намагається передати традицію та водночас зробити речі сучасними. Більшість робіт дарує – в якому тільки куточку світу не опинялися її прикраси. Свою колекцію назвала «Мої Карпати, мій казковий світе». За словами Вікторії, ця колекція покликана передати кращі надбання національної культури, що були виплекані протягом століть.

Походження

Народилася 1972 року на Івано-Франківщині у місті Коломия, де й досі мешкає.

Освіта

Закінчила Чернівецький державний університет (математичний факультет).

Досвід

«Народне мистецтво живе в моїй душі з дитинства. З юних літ захоплювалася  вишивкою, писанкарством, бісероплетінням. Вміння поступово удосконалювалися, ставали професійнішими. З часом з’явилися нові захоплення: плетіння з соломки, лялька-мотанка. Неможливо виділити якому мистецтву любові перепадає більше. Перед Великодніми святами ніщо не може більше захопити душу, як писанки, а на Різдво не обійтись без виготовлення традиційного павука і дідуха, а потім все ж таки повертаюся до бісеру.

Перші роботи з бісеру з’явилися ще в період навчання в університеті».

«Писанка — вже не просто атрибут святкового столу, — наголосив, вітаючи учасників та гостей фестивалю міністр культури і туризму України Михайло Кулиняк. — Це є символ, а у цих краях – справжній витвір мистецтва».

Цього року свято зібрало 200 майстрів народних промислів, які представили гостям свята дерев'яний і глиняний посуд, прикраси, рушники, вишиванки, обереги і розмаїття писанок: писанки, оздоблені бісером, вишивкою, плетенням, соломкою, смужками різнокольорового паперу тощо. У коломийському Народному домі організували майстер-класи, де бажаючих навчали мистецтву писанкарства.

Фестиваль відвідали півтори тисячі прикарпатців з різних районів Івано-Франківщини, а також гості з Львівщини, Тернопільщини, Вінниччини, Хмельниччини, Волині та Одещини.

Мистецьку програму фестивалю «Писанка-2011» представили 45 творчих колективів.

Міський голова Коломиї Ігор Слюзар висловив сподівання, що з часом фестиваль «Писанка» набуде статусу міжнародного, а міністр М. Кулиняк запевнив, що сприятиме цьому задля «популяризації славних традицій та унікальної культури Прикарпаття».

Нагадаємо, що впродовж 30 квітня — 1 травня в Коломиї відбувався всеукраїнський фольклорний фестиваль «Писанка – 2011». Цьогоріч Мінкультури підтвердило цьому фестивалю статус «всеукраїнський».

У Коломиї діє єдина у світі культурна установа, збудована у вересні 2000 року спеціально для збереження і експонування творів писанкового розпису – писанок.

zaxid.net
Світлина kolomyya.org

Із ножем — до готової писанки

Ідея створення унікальної «яйцезбірні» виникла в Коломиї ще за радянських часів, коли войовничі атеїсти намагалися знищити писанку як один із найяскравіших великодніх символів. Їм це майже вдалося.

Писанка Кіращук Марії Степанівни, 2007. Восковий розпис. Село Космач (прис. Рушір), Косівський р-н, Івано-Франківська обл.

Найпоширеніший колись вид народного мистецтва на Прикарпатті був приречений на забуття і жеврів лише в найвіддаленіших карпатських поселеннях. Ситуацію ще рятували музейні працівники, яким не заборонялося колекціонувати всілякий архаїчний «непотріб». Та тут постала інша гостра проблема — недовговічність крихкого від природи декорованого яйця. Цю загрозу вдалося усунути після наполегливих пошуків і винаходу оптимального способу консервації писанки, зробленого колишнім головним охоронцем фондів коломийського Музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Йосафата Кобринського Любомиром Кричковським та лаборантом Марією Боледзюк. Суть новації полягала в тому, що готову писанку обережно розбивали посередині тупим боком леза ножа, виймали вміст і знімали плівку зі шкаралупи, яка найбільше псувалася. Потім за технікою пап’є–маше викладали шкаралупу зсередини дрібними шматочками волокнистого паперу й ретельно склеювали обидві половинки. Через тиждень–два «модернізована» писанка висихала і лише тоді ставала довговічною, тобто придатною для тривалого зберігання. Завдяки цьому винаходу в 1987 році при музеї Кобринського створили філію писанкового розпису. Спершу дивовижна яєчна колекція зберігалася в тутешній Благовіщенській церкві (пам’ятка дерев’яної сакральної архітектури ХVІ століття), а коли храм повернули релігійній громаді, певний час була «безпритульною», поки для неї не збудували власне приміщення напередодні вже згадуваного гуцульського фестивалю.

Барвисті яйця від VIP–персон

Розписане яйце, що символізує зародження життя, нерозгадану таїну мудрості природи, віддавна шанувалося на всіх етапах розвитку людської цивілізації. «Різні народи по–різному декорували і прикрашали повні пташині яйця, що уособлювали весняне пробудження на Землі й перемогу життя над смертю. Життя, яке зберігалось у зародку, потрібно було захистити від злих сил, тому шкаралупу покривали фарбою і різноманітними знаками–оберегами, — пояснює завідувачка музею «Писанка» Мирослава Бойків. — Археологи знаходили розмальовані яйця і в Європі, і в Африці та Азії. Коли ми їздили зі своєю колекцією в Польщу, то в місті Ополє нам показали тамтешню писанку Х століття, розписану традиційною восковою технікою. Малюнок на ній слабо виражений і дуже бляклі кольори — аж диву даєшся, як вона збереглася до наших днів. Що б там як, та лише в Україні спромоглися возвеличити писанку до окремого унікального виду філігранного народного мистецтва».

Писанка з підписом Михаїла Саакашвілі

В експозиції музею представлено близько трьох тисяч писанок різних регіонів України (у фондах їх зберігається понад 12 тисяч штук) — Гуцульщини, Покуття, Буковини, Закарпаття, Бойківщини, Опілля, Волині, Поділля, Полісся, Наддніпрянщини, Причорномор’я, Слобожанщини. Експонуються писанки української діаспори з Румунії, Франції, Канади, США та Аргентини, а також — автентичні різнобарвні яйця з Білорусі, Польщі, Чехії, Словаччини, Данії, Швейцарії, колишньої Югославії, Алжиру, Єгипту, Шрі–Ланки, Ізраїлю, Індії, Китаю. Постійно поповнюється колекція писанок з автографами відомих людей, які приїжджають на Прикарпаття. Нині їх назбиралося близько півсотні — з підписами Івана Плюща, Володимира Литвина, Юрія Костенка, Анатолія Кінаха, послів іноземних держав. Є вітрина з президентськими яйцями — від Леоніда Кучми, Віктора Ющенка та Михайла Саакашвілі. VIP–персони зазвичай ставлять автографи, а музейні майстри довершують справу делікатним розписом, хоча Віктор Андрійович свою писанку до виставкового вигляду доводив власноруч.

Розрада на всі випадки життя

Писанкарство як, мабуть, жодний інший вид українського народного мистецтва поєднало в собі і язичницькі ритуали, й християнські звичаї, і чимало повір’їв, пов’язаних із магічною силою освяченого яйця. Найбільше їх дотепер збереглося в Карпатах, де стихії природи суттєво впливають на повсякденне життя, тому й навколишній світ у горах сприймається по–особливому. Отже, тут писали писанки передусім для того, щоб уберегти свій рід від немочі й наслання, аби роїлися бджоли й не слабувала худоба, аби родючою була земля,

Писанка Карнітки Софії, 2005. Гіпс / Органічне скло. Монреаль (Канада).

а діти росли гарними та щасливими. Передувала цьому щира молитва, добрі помисли і побажання, кривдникам прощали образи, а Богові складали подяку за те, що дочекалися свят. Робота над писанкою, за яку бралися мати з донькою або невісткою, була оповита аурою таємничості. Не дозволялося, аби хтось чужий при цьо­му дійстві заходив до хати, бо міг наврочити. «Кожна господиня намагалася під час великоднього посту створити писанку своїми руками, але не усім, звісно, це вдавалося, — каже пані Мирослава. — Тому в кожному прикарпатському селі було по кілька шанованих майстринь (або лиш одна), до яких зверталися з проханням виготовити певну кількість писанок. Ними на Великдень, за усталеним звичаєм, обдаровували рідних та близьких. Писанки виконували роль своєрідного привітання на зразок сучасних листівок і навіть залагоджували задавнені сварки між сусідами. Аби не просити пробачення, що могло зашкодити гонору, дарували одне одному писанки. Це означало, що конфлікт вичерпано і віднині між сусідами встановлювалася злагода».

Позаяк писанки були позначені певними символами, їх не вживали в їжу. Коли господиня приносила з церкви освячений кошик із великодніми наїдками, то відразу брала звідти кілька писанок і клала у воду разом зi срібними монетами. Потім цією чудодійною водою спершу вмивалися дівчата, аби мати гарне обличчя і квітучу вроду. Затим черга доходила до старших жінок. Шкаралупою писанок і крашанок лікували різні хвороби, зурочення, переляк. Горяни й нині твердо вірять, що здуття корови можна вилікувати, якщо дати тварині з’їсти писанку. Різнобарвні освячені яйця — як найнадійніші обереги, в багатьох гірських селах господарі замуровують їх у фундаменти будинків, аби в них велося добро та множився рід.

Консервативна, як молитва

Саме знакам–оберегам у писанкарстві, як розповіли «УМ» працівники коломийського музею, надавалося і надається особливе значення. Оскільки культ Сонця у наших давніх предків вважався одним із найголовніших, то його зображали безліччю символічних знаків — хрестиками й зірочками, «павучками» й

Писанка Ткачук Ганни Онуфріївни, 1987. Дерево, інкрустація. Село Брустори, Косівський р-н, Івано-Франківська обл.

«ружами», «свастикою» і просто колом із променями чи крапками. Не менш поширеними були знаки стихії води — «безконечник», «хвилька», а небесну вологу позначали «гребінцями» або «грабельками». Така орнаментика зустрічається майже в усіх регіонах України. Хоча кожен із них, як і окремі осередки писанкарства, мали також свій колорит, обумовлений наявністю тієї чи іншої рослинності й деревини, з коріння, листя, цвіту та плодів яких видобували барвники. Залежно від наявності природних фарб різної символіки набували також кольори, але червоний переважно уособлював щастя, радість, любов; жовтий — небесні світила, які «відповідали» за врожай; зелений — оновлення природи; чорний і коричневий — родючість землі.

У музеї писанкового розпису не тільки зберігають і показують численним відвідувачам різнобарвні яєчні скарби, а й у майстер–класах безкоштовно навчають писанкарству юних коломиян. Курс навчання — 24 уроки. Цьогоріч до статусу всеукраїнського доріс фестиваль, переважно дитячий, «Писанка–2011», який традиційно проводиться в музеї. «На подібних заходах ми настійно просимо керівників гуртків повертатися до автентичних орнаментів. Вони через століття дійшли до нас тому, що писанка залишалася дуже консервативною, — стверджує Мирослава Бойків. — Новаторство тут вважалося мало не таким же святотатством, як зміна слів у молитві чи порушення їх канонічного порядку, що призводило до втрати духовного коду. Тому ми зобов’язані передати нащадкам ці давні народні орнаменти в первозданному вигляді».

Іван Крайній, «Україна молода»
Світлини із сайту Музею писанки

До уваги відвідувачів — писанки, витинанки, вишиваники, інші вироби декоративно-прикладного мистецтва народних майстринь: Зої Сташук, Лесі Турукіної, Людмили Проценко, Наталії Фененко та інших.

Роботи на світлині Зої Сташук