Мета: з'ясування місця й ролі глиняного посуду в культурі харчування народів світу від давнини до сьогодення, дослідження локальних і загальних особливостей його використання, виявлення міжетнічних взаємовпливів і взаємозв'язків у цій сфері матеріальної культури.

Основна проблематика: історія вивчення й сучасний стан наукових знань про глиняний посуд у культурі харчування // глиняний посуд як джерело керамологічних дослідженя // дефініції // локальна термінологія // асортимент // функції глиняного посуду // залежність форм посуду від його призначення // регіональні, етнічні традиції використання посуду в культурі харчування // особливості використання посуду в культурі харчування в різні історичні періоди // особливості декору кухонного, столового, тарного посуду // гігієна // санітарія // шкідливості використання посуду // введення посуду в господарство // правила поводження з посудом // особливості приготування страв у посуді // залежність форм посуду від способів приготування страв // теплотехнічні споруди для приготування страв у посуді // посуд у приготуванні й споживанні ритуальних страв // міжетнічні й міжрегіональні впливи і взаємовпливи у використанні посуду в культурі харчування у музейних експозиціях // культура харчування в образотворчому мистецтві // посуд у сучасній торговельній мережі // посуд у сучасній культурі приготування страв.

До участі в Симпозіумі запрошуються: керамологи, етнологи, археологи, історики, мистецтвознавці, краєзнавці, музеологи, колекціонери, наукові установи, мистецькі навчальні заклади.

Робочі мови Симпозіуму:
українська (для українських учасників), російська, англійська, німецька, польська (для чужоземних учасників).

Заяви на участь у Симпозіумі приймаються до 1 квітня 2012 року.

Початок пленарного засідання 22 травня 2012 року, о 10:00.

Матеріали Симпозіуму побачать світ у окремому томі Національного наукового щорічника «Українська керамологія».

Основні заходи

Організатори:

• Національна академія наук України
• Інститут народознавства НАН України
• Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України
• Міністерство культури України
• Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному
• Українське керамічне товариство

За довідками звертайтеся до куратора Симпозіуму Олени Щербань:
+ 3(05353) 42175, 42416, 42415
opishne_museum{равлик}poltava.ukrtel.net, ceramology_inst{равлик}poltava.ukrtel.net
www.opishne-museum.gov.ua

Офіційне відкриття ярмарку заплановане на 17 серпня.

«Цього року Україна відзначатиме 20 років своєї Незалежності і 15 років Конституції, а країни близького зарубіжжя – 20 років СНД. Тому і гостей чекаємо значно більше, і програма буде доповнена виступами художніх колективів з країн, які входять у це міждержавне утворення», йдеться в повідомленні прес-служби.

УНІАН
Світлина yarmarok.poltava.ua

Основні заходи:

• 30 червня —
  Відкриття стіни гончарної слави України на будівлі «Кричевського–Лебіщака»,що створюється провідними скульпторами України
• 29 червня – 2 липня —
  Міжнародний науковий симпозіум «Реалії народного мистецтва: персональний і трансперсональний діалог»
• 29 червня — 2 липня —
  V Селюченківські наукові читання
• 1 — 3 липня —
  III міжнародний мистецький фестиваль-ярмарок «Гончарний Всесвіт в Україні-2011» («PotteryUniverseUkraine-2011»)
• 17 червня — 1 липня —
  «2011: 11×11»: ІI Інтерсимпозіум кераміки в Опішному
• 1 липня — 30 жовтня —
  ІIІ національна виставка конкурс художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!»
• 30 червня — 30 жовтня —
  II національний фотоконкурс «Гончарні ВІЗІЇ країни»
• 1 квітня — 30 жовтня —
  національний мистецький конкурс «Національний музей гончарства – перлина України XXI сторіччя!» («Перлина України — ХХІ»)
• 1 квітня — 30 жовтня —
  національний конкурс керамологічних музейних експонатів «КераМузЕк–2011»
• 27 червня — 2 липня —
  ретротиждень керамологічного фільму «Кінема+Керамос»
• 2 липня —
  національний день гончаря
• 14 червня — 3 липня —
  Е-літня академія гончарства для харизматиків, романтиків, диваків і діячів

Докладніше на opishne-museum.gov.ua

План проведення конференції

7 жовтня

11.30-12.00 реєстрація учасників і почесних гостей
12.00-13.00 виставка робіт майстрів декоративно-прикладного мистецтва, народних майстрів, робіт учнів навчальних закладів
13.00-13.30 відкриття конференції, презентація учасників, виступ гостей
13.30-15.00 пленарне засідання конференції
15.00-15.30 кава
15.30-17.00 презентація українських обрядів
19.00 традиційні танці

8 жовтня

9.00-9.10 презентація робіт школи і зразкового музею «Диво»
9.10-9.40 зустріч у шкільному 3D кінотеатрі
9.40-11.50 майстер-класи
11.50-12.40 презентація робіт майстер-класів
12.30-13.00 вручення сертифікатів, закриття конференції

Майстер-класи проведуть:

• Випікання жайворонків — Олена Щербань (старший науковий співробітник)
• Ткання — Олександра Пренко (заслужений майстер народної творчості)
• Декоративний розпис — Євген Пілюгін (заслужений майстер народної творчості)
• Різьблення по дереву — Вадим Іщенко
• Картини з соломи — Людмила Дадіані
• Купальська лялька, за народними мотивами ангел-охоронець — Надія Черневська
• Народна вузлова лялька — Наталя Свиридюк

Культурно-мистецьку програму дивіться на офіційній сторінці ярмарку 

Світлина з сайту фестивалю

Виставка, яка відкривається в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара», висвітлює творчий доробок відомого полтавського майстра з селища Опішного, що на Полтавщині, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Заслуженого майстра народної творчості України -  Григорія Петровича Гриня.

Талановитий митець Григорій Гринь усе своє життя присвятив вивченню, збереженню та відродженню традиційної вишивки та килимарства Полтавщини. Понад 40 років пропрацював на художньо-виробничому об’єднанні «Полтавчанка», де розробляв ескізи художніх виробів, опираючись в своїй творчості на багатющий археологічний та етнографічний матеріал, який став для нього джерелом створення власних шедеврів. Виставка митця висвітлює унікальні зразки орнаментів вишивки Полтавщини з її неповторним колоритом і різноманітністю технік виконання.

Г.П. Гринь є учасником багатьох виставок як в Україні так і за її межами. Його твори зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка, Національному музеї народної архітектури і побуту України, Канівському музеї українського народного мистецтва та інших.

Гармонійним доповненням виставки стануть експонати з фондової колекції «Музею Івана Гончара» — давні полтавські рушники та сорочки.

Під час відкриття виставки відвідувачі матимуть унікальну можливість послухати автентичний спів вокального тріо Харківського театру народної музики України «Обереги» у складі заслужених артисток України: Вікторії Осипенко, Олени Шишкіної, Людмили Омельченко. Художній керівник – заслужений діяч мистецтв України композитор Юрій Алжнєв.

Вхід на відкриття виставки вільний!

Виставка діятиме з 22 липня по 15 серпня 2010 року щодня, крім понеділка та останнього вівторка місяця, з 10:00 до 17:30.

Вхід у Музей
для дорослих — 15 грн.,  для дітей та пенсіонерів — 3 грн.

Окрім початківців, свої твори представили і вже досвідчені умільці народної творчості. Загалом у виставці взяли участь 33 майстри.

За результатами виставки, Ануарова Валентина (виготовлення очіпків); Кісь Алла, Коршунова Олена (художня вишивка), Токова Ніна, Колінько Валентина (художнє килимарство) були прийняті у члени НСМНМУ, а Лобойченко Іван, Лобойченко Валентина, Мороховець Олена, Омеляненко Людмила (художня кераміка), Обертас Вадим (кінна збруя, козацьке вбрання та військова зброя), Саєнко Тетяна (лялькарство) були прийняті у кандидати у члени НСМНМУ.

Дігтяр Наталія атестована майстром народної творчості.

Текст та світлини Алли Маркар'ян, голови Полтавського обласного відділення Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Мотає лялечки швидко, ніколи не залишить «недороблену». Матеріали використовує абсолютно всі, що потрапляють майстрині до рук. Але найбільше подобається тримати в руках «слухняний» ситець вітчизняного виробництва.

Особливе задоволення мисткині приносять прохання людей навчити, показати, як «народжує» своїх лялечок. Відчуває, що дуже міцно захопив її процес мотання — це не праця, а приємний відпочинок. Подобається, що це приносить майже миттєвий результат.

Походження

Народилася 27 червня 1980 року в смт Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області. Мешкає в селищі Опішне Зіньківського району на Полтавщині.

Освіта

• 2002 — закінчила історичний факультет Полтавського державного педагогічного університету імені Володимира Короленка за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Історія та основи економіки».
• 2007 — закінчила аспірантуру Інституту народознавства НАН України за спеціальністю «Етнологія».
  Тема кандидатської дисертації: «Системне опанування професійними знаннями як визначальний засіб збереження й розвитку гончарних традицій в центрі народної художньої культури України (1894–2003)»

Професійна діяльність

• Керамолог, етнолог, етнограф, краєзнавець, історик, старший науковий співробітник Відділу етнографії гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, молодший науковий співробітник Відділу керамології новітнього часу Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України.
• 2001—2002 — працювала вчителем історії та економіки в Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І–ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».
• Здійснила керамологічні експедиції на Полтавщині (2002–2008), Івано-Франківщині (2006), Черкащині (2002–2003), Київщині (2006).
• Автор понад 70 публікацій з проблематики керамології, етнопедагогіки та гончарної освіти, 6 рецензій, 3 відгуків на дисертаційні дослідження, радіопередач на місцевому радіомовленні.
  Головні напрямки наукових досліджень: етнопедагогіка, гончарне шкільництво, передовсім діяльність гончарних навчальних закладів Опішного та їх вплив на стан місцевого гончарства; глиняний посуд у культурі харчування українців; весільний обряд Полтавщини, історія Опішного.
• Взяла участь у понад 60 наукових конференціях, семінарах, симпозіумах.
• 2007—2008 — взяла активну участь у науковому проекті  «Гончарство Опішного в іменах його майстрів».
• 2008, 7-11 липня, Опішне — куратор Міжнародного наукового керамологічного симпозіуму «Гончарне шкільництво на глобалізаційному роздоріжжі: нереалізовані можливості й перспективи розвитку».
• 2009, 1-5 липня, Опішне — куратор Міжнародного мистецького фестивалю-ярмарку «Гончарний Всесвіт в Україні–2009».
• 2006—2010 — депутат Опішнянської селищної ради п’ятого скликання другого виборчого округу (2006–2010).
• 2007—2010 — член комісії Опішнянської селищної ради з питань місцевого радіомовлення.
• Голова Опішнянського осередку майстрів народної творчості.

Публікації

Список публікацій Олени Щербань (Скрипки) (1999–2009)

1999

1. Скрипка Олена. Православні храми Диканьки // Християнські старожитності Лівобережної України. – Полтава: Археологія, 1999. – С.115–119. (Вперше подано стислу історію визначних архітектурних та історичних пам’яток – церков Диканьки – від першої згадки про містечко до сьогодні).
2. Скрипка О. Православні храми Диканьки // Трудова слава. – 1999. – С.4. (Про історію визначних архітектурних та історичних пам’яток – церков Диканьки – від першої згадки про містечко до сьогодні).

2000

3. Скрипка О.В. Становище православної церкви на Полтавщині у першій половині 50-х років ХХ ст. // Збірник матеріалів ІІІ студентської наукової конференції історичного факультету. – Полтава, 2000. – С.43–45. (На основі архівних джерел висвітлено проблеми православної церкви Полтавщини зазначеного періоду на фоні загальнодержавних подій).

2001

4. Скрипка О.В. Деякі аспекти формування особистості студента // Виховна робота у вищих навчальних закладах: симбіоз нового і традиційного. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет, 2001. – С.104–107 (Про виховні засади освітнього процесу сучасного вищого навчального закладу).
5. Скрипка О. До проблеми ціннісних орієнтирів концепції А.С.Макаренка // Світ очима молодих дослідників: Збірник наукових праць студентів. – Полтава: ПДПУ імені Володимира Короленка, 2001. – Вип.1. – С.37–39. (Про виховну систему видатного українського педагога Антона Семеновича Макаренка. Подано результати психологічного дослідження зроблено автором з метою виявити причини зародження відхилень у дітей середнього віку).
6. Скрипка Олена. Вплив системи оцінювання на активність навчальної діяльності школяра // Світ очима молодих дослідників: Збірник наукових праць студентів. – Полтава: ПДПУ імені Володимира Короленка, 2001. – Вип.1. – С.93–94. (Про зміни в системі оцінювання в руслі загальнодержавних освітніх перетворень. На основі власного педагогічного досвіту автора зроблено висновки про те, що вони створюють передумови підвищення активності учнів).

2002

7. Щербань Олена. Глиняні «хлібці» скіфського часу // Український керамологічний журнал. – 2002. – №1. – С.20–22. (На основі керамологічних матеріалів знайдених на поселеннях скіфського часу біля смт Диканька археологом Анатолієм Щербанем, описано глиняні «хлібці», в тому числі унікальний, орнаментований. Подано авторську класифікацію цих виробів. Висловлено думку про використання глиняних «хлібців» у аграрних культах місцевого населення).
8. Щербань Олена. Земська гончарна школа в Опішному // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали та дослідження. – Одеса: Одеський національний університет, 2002. – Т.3. – С.267–268. (Коротко охарактеризовано діяльність першого гончарного навчального закладу на Полтавщині і Лівобережній Україні – Опішнянської зразкової гончарної навчальної майстерні Полтавського губернського земства (1894–1899)).
9. Щербань Олена. Про діяльність земської гончарної школи в Опішному // Збірник матеріалів V студентської наукової конференції історичного факультету. – Полтава: Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка, 2002. – С.24–26. (Розглянуто основні етапи діяльності Опішнянської зразкової гончарної навчальної майстерні Полтавського губернського земства (1894—1899). Зроблено спробу підкреслити важливість першого гончарного навчального закладу в Опішному для подальшого розвитку місцевого гончарства).
10. Щербань Олена, Щербань Анатолій. Життя, окрилене творчістю // Зоря Полтавщини. – 2002. – №132. – 21 серпня. – С.3. (Про життєвий та творчий шлях майстра народної творчості, талановитого гончаря з Опішного Володимира Нікітченка).
11. Щербань Олена. Шевченківські лауреати: Іван Білик // Український керамологічний журнал. – 2002. – №3. – С.104–112. (Подано біографічні відомості про заслуженого майстра народної творчості, опішнянського гончаря, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка Івана Архиповича Білика. Подано фото майстра та його творів)

2003 

12. Щербань О. Навчання гончарству в Опішному в кінці ХІХ–ХХ століттях // Проблеми історії та археології України. Збірник доповідей Міжнародної наукової конференції до 100-річчя ХІІ археологічного з’їзду в м. Харкові 25-26 жовтня 2002. – Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С.141–143. (Вперше подано відомості про діяльність в Опішному гончарних навчальних закладів у хронологічному порядку: Зразкової гончарної навчальної майстерні Полтавського губернського земства; Гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства; Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи; Опішнянської школи майстрів художньої кераміки; Опішнянської філії Решетилівського середнього професійно-технічного училища №28; Спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному»).

2004

13. Щербань О. Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936–1941) // Український керамологічний журнал. – 2004. – №2-3 (12-13). – С.124–133. (Вперше в науковій літературі детально висвітлено діяльність Опішнянської  школи майстрів художньої керміки (1936–1941). Описано навчальний процес, подано відомості про вчителів і учнів, проаналізовано навчальний план, методику викладання гончарства. Визначено вплив школи на подальший  розвиток гончарства в Опішному та Україні).
14. Щербань О. Співає півник-свистунець // Зоря Полтавщини. – 2004. – №46-47. – 26 березня. – С.12. (Про опішнянську технологію виготовлення глиняних півників-свистунців).
15. Щербань О. Техніка виготовлення півників-свистунців у Опішному // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Проблеми ревалоризації феномена української народної іграшки у сучасних культурно-освітніх умовах». – Полтава: Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка, 2004. – С.66–70. (Подано матеріали польових керамологічних досліджень автора, на основі яких описано два найпоширеніші способи виготовлення глиняних півників-свистунців у Опішному та висвітлено окремі аспекти їх продажу та використання).
16. Щербань Олена. Техніка виготовлення півників-свистунців у Опішному // Постметодика. – 2004. – №5-6 (51-52). – С.26–28. (Про виготовлення глиняних півників-свистунців у Опішному).
17. Щербань Олена. Нотатки про традиційні правила поводження з новим глиняним посудом // Український керамологічний журнал. – 2004. – №4 (14). – С.91–94. (Про традиційні правила приготування до використання нового глиняного посуду. Описано способи первісної його обробки, а також під час тривалого використання глиняного посуду в господарстві. В науковий обіг уводяться матеріали польових керамологічних досліджень автора).
18. Щербань А. Щербань О. Про виготовлення глиняного посуду в Каневі // Український керамологічний журнал. – 2004. – №4 (14). – С.27–38. (Подано унікальні матеріали про гончарство Канівського гончарного осередку, зібрані під час польових керамологічних досліджень авторів).
19. Щербань О. Проблеми ревалоризації феномена української народної іграшки у сучасних культурно-освітніх умовах // Український керамологічний журнал. – 2004. – №4 (14). – С.135–136. (Про Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Проблеми ревалоризації феномена української народної іграшки в сучасних культурно-освітніх умовах», яка відбулася в Полтаві в травні 2004).

2005 

20. Щербань Олена. Техніка виготовлення півників-свистунців у Опішному // Український керамологічний журнал. – 2005. – №1-4. – С.183–187. (Про виготовлення глиняних півників-свистунців у Опішному. Подано фотоілюстрації процесу виготовлення глиняного півника-свистунця. Стаття може бути використана як методичний посібник на уроках гончарства).
21. Щербань Олена. Кераміка Володимира Нікітченка // Український керамологічний журнал. – 2005. – №1-4. – С.245–250. (Перше керамологічне дослідження життєвого та творчого шляху майстра народної творчості, талановитого гончаря з Опішного Володимира Нікітченка)
22. Щербань О.В. Історія діяльності Опішнянського гончарного навчально-показового пункту (1912–1924) // Духовна культура як домінанта українського життєтворення: Зб. Матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К.: ДАКККіМ, 2005. – Ч.ІІ. – С.316–322. (Вперше в українській керамології подано історію діяльності Опішнянського гончарного навчально-показового пункту (1912–1924). Зібрано матеріали, стосовно його роботи. Виокремлено три етапи його діяльності. Зроблено спробу визначити його роль і місце у розвитку опішнянського гончарства).
23. Щербань Олена. Традиційні правила поводження з новим глиняним посудом на Полтавщині й Черкащині // Збірник матеріалів ІІ Міжнародного науково-практичного семінару «Кайндлівські читання». – Чернівці, 2005 (На основі польових матеріалів автора описано традиційні правила приготування до використання нового глиняного посуду. Представлено способи первісної його обробки, а також під час тривалого використання глиняного посуду в господарстві).

2006

24. Щербань Олена. Потрави з полив’яних мисок // Зоря Полтавщини. – 2006. – №32. – 1 березня. – С.3. (Про призначення і використання глиняного посуду в «Енеїді» Івана Котляревського. Наведено цитати, в яких класик української літератури згадує не тільки назви посуду, але і його призначення та способи використання наприкінці ХVІІІ століття).
25. Щербань Анатолій, Щербань Олена. До синіх Карпат. Як опішняни мандрували до Закарпаття // Відомості Полтавської єпархії. – 2006. – вересня. – №9. – С.11. (Про туристичну подорож по Закарпаттю).
26. Щербань О. Музеї кераміки в гончарних навчальних закладах Опішного // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. – Одеса: Астропринт, 2006. – С.84-85. (Вперше в науковий обіг уведено інформацію про збірки кераміки, які існували в гончарних навчальних закладах Опішного що діяли в містечку впродовж періоду від кінця ХІХ століття до початку ХХІ століття).
27. Щербань Олена. Діяльність Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи (1924–1932) // Полтавський краєзнавчий музей: Збірник наукових статей 2005 р. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток. – Полтава: Дивосвіт, 2006. – С.193–202. (Про історію функціонування Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи (1924–1932). До наукового обігу уводяться унікальні матеріали, пов’язані з діяльністю цього гончарного навчального закладу в Опішному. Імена викладачів та учнів, охарактеризовано продукцію навчального закладу. Наголошено на важливій ролі школи у розвитку опішнянського гончарства, зокрема у формуванні «класичного» стилю опішнянської кераміки).
28. Щербань Олена. Музей в Опішному як осередок збереження і розвитку місцевого гончарства // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. (Матеріали наукової конференції 25-26.10.2006 р.) – Рівне: Волинські обереги, 2006. – Вип. ІV. – С.256–258. (Про діяльність Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Згадано Колегіум мистецтв у Опішні).

2007

29. Щербань О. Глечик, що «відбув» п’ять весіль // Зоря Полтавщини. – 2007. – №… – 23 лютого. – С.6. (Вперше описано рідкісний глиняний глечик-перепієць, який використовувався під час весільного обряду в селі Постав-Муки (Миргородський р-н, Полтавщина)).
30. Щербань Олена. Опішненська керамічна кустарно-промислова школа (1925–1932) // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Випуск 22. – К.: УНІСЕРВ, 2007. – 164 с. – С.131–137. (Вперше в українській керамології подано матеріали про діяльність одного з визначальних гончарних навчальних закладів Опішного – Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи (1925–1932)).
31. Щербань Олена. «…Як було в селі весілля, все цвіло» // Зоря Полтавщини – 2007. – 11 травня – №67-68. – С.10–11. (Про весільний обряд села Велика Павлівка (Зіньківський р-н, Полтавщина)).
32. Щербань Олена. Про приготування борщу та каші в глиняному горщику // Минуле і сучасне Волині й Полісся: роде наш красний. Випуск 24. Матеріали Третьої Волинської обласної науково-етнографічної конференції, 14-16 червня 2007 р., м. Луцьк – Луцьк: Волинський краєзнавчий музей, 2007. – С.139–141. (Про використання поліфункціонального глиняного посуду – горщика під час приготування їжі в печі. Авторка акцентує увагу на особливостях приготування борщу та каші в горщику).
33. Щербань О. Гончарство в Колегіумі мистецтв у Опішному // Лукомор’я: археологія, етнологія, історія Північно-Західного Причорномор’я – Одеса: Видавничий дім «Паллада», 2007. – Випуск 1. – 342 с. – С.286–290. (Про викладання гончарства в навчальному закладі мистецького спрямування – Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному»).
34. Щербань Е. Гончарные школы как эфективный способ сохранения гончарства (на примере известного гончарного центра Украины – Опошни // Матэрыялы Міжнароднай навуковай канференцыі, прысвечанай 50-гадоваму ювілею Інстытута мастацтвазнауства, этнаграфіі і фольклору імя Кандрата Крапівы Нацыянальнай акадэміі навук Беларусі «Мастацтва, фольклор, этнічныя традыі у вырашенні актуальних задач сучаснай культуры», Мінск, 7-8 чэрвеня 2007 г. – Мінск: ВТАА «Права і экономіка». – 2007. – Вып. 3. –  С.210–212. (Про низку гончарних навчальних закладів Опішного та їх визначальний вплив на гончарство відомого осередку народної художньої культури України).
35. Щербань Олена. Звідки походить назва села Човно-Федорівка? // Голос Зіньківщини. – 2007. – 17 жовтня – С.3. (На основі документів вперше подано інформацію про походження назви села Човно-Федорівка Зіньківського району, Полтавської області).
36. Щербань Олена. Посуд в «Енеїді» Івана Котляревського // Збірник матеріалів ХVІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні». – Харків, 2007. – С. (З тексту славнозвісної «Енеїди» Івана Котляревського виокремлено назви посуду, особливу увагу звернено на назви та опис глиняного посуду. Наголошено на тому, що поему можна використати як унікальне джерело для дослідження народного  побуту ХVІІІ століття).

2008

37. Щербань Олена. Хутір Човнової Федори // Зоря Полтавщини. – 2008. – №11. – 23 січня. – С.2. (На основі документів, вперше подано інформацію про походження назви села Човно-Федорівка Зіньківського району, Полтавської області).
38. Щербань Олена. Про що розповість стара каплиця // Зоря Полтавщини. – 2008. – №150–151. – С.12. (Вперше подано відомості про архітектурну пам’ятку в Полтаві – каплицю, збудовану в 1909 році з нагоди 200-річчя Полтавської битви. Наголошено на тому, що облицювальну плитку для споруди було виготовлено опішнянськими гончарями під керівництвом завідувача та інструктора Опішнянського гончарного навчально-показового пункту (1912–1924) Юрія Лебіщака).
39. Щербань Олена. Яреха Ганна. Весільний обряд села Велика Павлівка. – Берегиня. – 2008. – С.30–54. (Вперше в етнології описано архаїчний весільний обряд у селі Велика Павлівка (Полтавщина). Здійснено спробу максимально точно відтворити кожен з його етапів, систематизуючи окремі деталі. Акцентовано увагу на тому, що кожен етап весілля супроводжувався піснями. Наголошено на використанні глиняного посуду в українському весільному обряді. Зроблено висновки про причини трансформації великопавлівського весілля в сучасних умовах).
40. Щербань Олена. Архітектурно-будівельна кераміка Опішненського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912–1925) // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Львів: ЛНАМ, 2008. – Вип.19. – С.225–233. (Вперше до наукового обігу введено зразки архітектурно-будівельної кераміки (облицювальні плитки та кахлі), виготовлені в 1913—1916 роках у Опішнянському гончарному навчально-показовому пункті Полтавського губернського земства (1912–1922). Подано їх детальний опис. Зроблено висновок, що їх виготовлено під керівництвом західноукраїнського кераміста Юрка Лебіщака. Вироби атрибутовано. Досліджені плитки та кахлі є яскравим зразком українського модерну).
41. Щербань Олена. Глиняний «перепієць» у весільному обряді українців // Чумацький шлях. – 2008. – №5. – С.30. (Про унікальний обрядовий глиняний глечик-перепієць, знайдений у с. Постав-Муки, що на Полтавщині, який за висловом його колишньої власниці (нині він зберігається в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному) «відбув п’ять весіль»).
42. Щербань Олена, Щербань Анатолій. Іван Мазепа і Опішне // Чумацький шлях. – 2008. – №5. – С.6–7. (Вперше систематизовано розрізнені в численних джерелах факти про зв’язок українського гетьмана Івана Мазепи з Опішним).
43. Щербань Олена. Глиняний посуд у весільній обрядовості Полтавщини // Традиційна культура в умовах глобалізації: проблема збереження і оновлення етнічно-культурної спадщини: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. 27-28 серпня 2008 р. – Харків: АТОС, 2008. – С.252–256. (Вперше зібрано матеріали про використання глиняного посуду під час весільного обрядодійства Полтавщини. На основі польових матеріалів Олени Щербань, описано основне функціональне призначення глиняного посуду: його використовували під час приготування та подавання страв, виконання ритуальних обрядів, дарували, розбивали «на щастя»).
44. Щербань Олена. Різдвяні опішненські ласощі // Чумацький шлях. – 2008. – №6. С.4–5. (Про традиційні різдвяні ласощі, які виготовляють в Опішному – «чубаті канхвети», опішнянські різдвяні пряники, котелевські «панянки», закарпатські «ляльки-пряники», львівські «миколайчики», весільні житні коники, жайворонки з тіста).
45. Щербань Олена. Бариня, панянка – лялька, яку можна з’їсти // Народне мистецтво. – 2008. – №3-4. – С.80–81. (Про фігурні вироби з тіста, які готували на обрядові та календарні свята наші предки на території України).
46. Щербань Олена. [Шмагало Р.Т. Мистецька освіта в Україні середини ХІХ – середини ХХ ст.: структурування, методологія, художні позиції. – Львів: Українські технології, 2005. – 528 с., 742 іл.]// Бібліографія українського гончарства 2005: Національний науковий щорічник / За ред. доктора історичних наук Олеся Пошивайла.  – Опішне: Українське Народознавство, 2008.  – Вип.7. – 304 с. – С.160–164. (Рецензія на згадану книгу відомого мистецтвознавця Ростислава Шмагало).
47. Щербань Олена. Опішнянська зразкова гончарна навчальна майстерня Полтавського губернського земства (1894–1899) // Полтавський краєзнавчий музей: Збірник наукових статей 2008 р. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток. – Полтава: Дивосвіт, 2008. – Вип. ІV. – Кн. 1. – С.390–413 (Вперше подано детальну історію першої гончарної майстерні Лівобережної України – Опішнянської зразкової гончарної навчальної майстерні Полтавського губернського земства (1894–1899). Зроблено спробу проаналізувати вплив закладу на гончарство Опішного).
48. Щербань Олена. Керамікологічні сторінки життєпису Юхима Михайліва // Київська старовина. – 2008. – №5. – С.161–165. (На основі біографії відомого українського художника, активного громадського діяча, етнографа вперше проаналізовано його внесок у керамологію).

2009

49. Щербань Анатолій, Щербань Олена. Гончарська родина Горілеїв. – Берегиня. – 2009. – №1 (60). – С.57–66. (Вперше в українській керамології викладено відомості про гончарську родину з Опішного – Горілеїв. На основі польових матеріалів подано імена гончарів, особливості їх гончарювання).
50. Щербань Олена. Його археологічні відкриття. – Трудова слава. – 2009. –  №. – С.3. (Перша стаття про становлення керамолога, знахідки і плани Анатолія Щербаня).
51. Щербань Олена. Про опішнянську паску // Голос Зіньківщини. – 2009. – №29. – 15 квітня. – С.1. (Вперше подано матеріали про використання глиняної макітри для приготування тіста для паски та форм для їх випікання).
52. Щербань Олена. Технолог-кераміст Іван Бойченко – штрихи до життєпису // Сіверянський літопис. – 2009. – №1. – С.105–110. (Вперше прослідковано біографію директора Опішнянської керамічної промислової школи (1927–1933) технолога-кераміста Івана Бойченка).
53. Щербань Олена. Весільний обряд у с. Великі Будища // Берегиня. – 2009. – №2. (61) – С.5–34. (Про весільний обряд с. Великі Будища, Диканського р-ну (Полтавщина). Вперше зафіксовано понад сто місцевих весільних пісень та описано обряд випікання весільного короваю однією з великобудищанських коровайниць).
54. Щербань Олена. В Опішне – на ярмарок! // Вечірня Полтава. – 2009. – №26 (853). – С.9. (Вперше викладено відомості про історію ярмаркування в Опішному. Подано інформацію про Міжнародний мистецький фестиваль-ярмарок «Гончарний Всесвіт-2009» («PotteryUniverseUkraine-2009»).
55. Щербань Анатолій, Щербань Олена. Духовне життя Опішного у ХVІІ–ХVІІІ століттях // Відомості Полтавської єпархії. – 2009. – липень. – №7. – С.19.; вересень. – №8. – С.14. (Вперше опубліковано матеріали з історії опішнянських храмів зазначеного періоду).
56. Щербань Олена. Ой, макітро-макітерко! // Зоря Полтавщини. – 2009. – №100-101. – 21 липня. – С.6. (Про використання глиняної макітри у хлібопеченні. Подано рецепт смачної опішнянської паски).
57. Щербань Олена, Яреха Ганна. Сучасні трансформації весільного обряду у селі Велика Павлівка, що на Полтавщині // Україна і світ у часовому вимірі. 2009 рік. – Донецьк: Норд-Прес,2009. – С.184–186. (Про зміни у традиційному великопавлівському весільному обряді).
58. Щербань Олена. Меценат з Опішного Федір Якимович Коваленко // Україна і світ у часовому вимірі. 2009 рік. – Донецьк: Норд-Прес, 2009. – С.266–267. (Біографічні дані вихідця з Опішного Федора Коваленка).
59. Щербань Олена. Техніка виготовлення півників-свистунців в Опішному. // Україна і світ у часовому вимірі. 2009 рік. – Донецьк: Норд-Прес, 2009. – С.375–376. (Подано поетапний процес виготовлення опішнянських свистунів. Описано два способи ліплення свистунців відомого опішнянського гончаря Василя Омеляненка).
60. Щербань Олена. З історії гончарного шкільництва Опішного // Україна і світ у часовому вимірі. 2009 рік. – Донецьк: Норд-Прес, 2009. – С.377. (Подано перелік усіх гончарних навчальних закладів Опішного, які діяли в містечку впродовж понад століття).
61. Щербань Олена. Пам’ятка доби українського модерну – каплиця у Полтаві // Україна і світ у часовому вимірі. 2009 рік. – Донецьк: Норд-Прес, 2009. – С.594–595. (Про історію будівництва каплиці у Полтаві на честь 200 річчя від дня Полтавської битви та причетність до цього опішнянських гончарів та кераміста-технолога Юрія Лебіщака).
62. Щербань Олена. З історії гончарських родоводів Опішного // Україна і світ у часовому вимірі. 2009 рік. – Донецьк: Норд-Прес, 2009. – С.598–599. (Вперше в керамології подано відомості про одну з гончарських родин Опішного – Різників).
63. Щербань Олена. Борщ та каша з глиняного горщика // Україна і світ у часовому вимірі. 2009 рік. – Донецьк: Норд-Прес, 2009. – С.623–624. (Про використання глиняного посуду українцями та приготування в них традиційних страв).
64. Щербань Олена. З історії храмів Опішного // Україна і світ у часовому вимірі. 2009 рік. – Донецьк: Норд-Прес, 2009. – С.635–636. (Про історію церков Опішного впродовж періоду ХVІ–ХVІІІ століття).
65. Щербань Олена. Майстриня глиняної іграшки // Україна і світ у часовому вимірі. 2009 рік. – Донецьк: Норд-Прес, 2009. – С.636–637. (Про життєвий та творчий шлях відомої опішнянської гончарки, майстрині глиняної народної іграшки Ганни Павлівни Діденко).
66. Щербань Олена. Глиняний посуд у творах Миколи Гоголя // Чумацький шлях. – 2009. – №3. – С.28–29. (Про згадки глиняного посуду та контекст, у якому їх подає Микола Васильович Гоголь у своїх творах).
67. Щербань Олена. Історіографія гончарного шкільництва Опішного // Київська старовина. – 2009. – №1-2. – С.84–99. (Вперше здійснено історіографічний аналіз теми гончарних навчальних закладів Опішного та їх впливу на збереження традицій провідного гончарного осередку України. Виокремлено та обґрунтовано чотири періоди активізації наукових студій з даної теми).
68. Щербань Олена. Понадстолітня історія гончарного шкільництва Опішного // Міст. – 2009. – №4 – C.374–383. (Вперше прослідковано історію гончарного шкільництва Опішного, подано короткий опис особливостей кожного з гончарних навчальних закладів: Опішнянської зразкової гончарної навчальної майстерні Полтавського губернського земства (1894–1899), Опішнянського гончарного навчально-показового пункту (1912–1922), Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи (1925–1926), Опішнянської керамічної промислової школи (1927–1932), Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941), Опішнянської філії Решетилівського СПТУ-№28 (1986–1999), Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішні» (1997–2003). Доведено їх визначальний вплив на збереження і розвиток гончарства Опішного).
69. Щербань Олена. Глиняні вироби учнів гончарних шкіл Опішного в колекції кераміки Харківського історичного музею // Сучасний музей: проблеми комплектування, вивчення, збереження і популяризації колекції. За матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції 22-25 вересня 2009 року. – Донецьк: Донецький обласний художній музей, 2009. – С.105–110. (Вперше проаналізовано сім достовірно атрибутованих та два умовно атрибутованих глиняних вироби учнів гончарних навчальних закладів Опішного, та виробів опішнянських гончарів, виготовлених під впливом згаданих шкіл, які зберігаються в колекції Харківського історичного музею. Твори опішнян Олександра Ширая, Оксани Бабич, Петра Шумейка, Віктора Денисенка є підтвердженням того, що Опішнянська керамічна промислова школа (1927–1933) та Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936–1941) були провідниками впровадження новинок у технологічний процес гончарного виробництва Опішного).
70. Щербань Анатолій, Щербань Олена. Опішнянський козак Леско – сподвижник Степана Разіна // Нова газета по-полтавськи. – №46 (80). – 25 листопада-1 грудня 2009 р. – С.3. (Вперше на основі документальних матеріалів подано фрагменти з життя одного з найближчих соратників та названого брата Степана Разіна, нашого земляка, опішнянина козака Леска (Олексія). В документах 1660–1670-го років його названо Григор’євим (батька козака Леска звали Григорій), а також Черкашеніним, Хромим та Косим).
71. Щербань Олена. Весільний обряд села Тарасівка (1959–1960-х років, Полтавщина, Україна). – Берегиня. – 2009. – С.5–26. (Вперше в етнології описано архаїчний весільний обряд у селі Тарасівка (Полтавщина). Здійснено спробу максимально точно відтворити кожен з його етапів, систематизуючи окремі деталі. Акцентовано увагу на тому, що кожен етап весілля супроводжувався піснями. Наголошено на використанні глиняного посуду в українському весільному обряді).

Нагороди

• 2007, Опішне — Публікація «Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936–1941)» — номінант І Національного конкурсу публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки «КеГоКе-2007».
• 2008, Опішне — статті «Історія діяльності опішнянського навчально-показового пункту (1912–1924)» та «Техніка виготовлення півників-свистунців в Опішному» — номінанти ІІ Національного конкурсу публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки «КеГоКе-2008».
• 2008 — Лауреат Премії імені Василя Скуратівського за кращий народознавчий матеріал.
• 2009, Опішне — статті «Діяльність Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи (1924–1932)» та «Потрави з полив’яних мисок» — номінанти ІІІ Національного конкурсу публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки «КеГоКе-2009».

Досвід виготовлення народної ляльки

Ляльки-мотанки самостійно виготовляє з 2008 року.

А ось як говорить майстриня про своє перше знайомство з народною лялькою: «Першу ляльку-мотанку 5-6 річній мені змотала моя бабуся Марія Карпівна Яковенко (дів. Трохименко) (1929—2004). Досі пам’ятаю, що мене вразив той факт, що бабусина хустинка через якихось п’ять хвилин пекретворилася на лялечку. Я довго гралася нею, от тільки де вона ділася, не знаю. Пройшли роки. У 2008 році, на початку грудня, до нас в М узей гончарства, де працюю й нині, приїхав художник-кераміст Сергій Радько (Черкащина) зі своєю дружиною Людмилою Радько. І знову на моїх очах, як і багато років тому, за лічені хвили в умілих руках (тільки тепер уже з моєї хустинки) „народилася“ лялечка, як тоді, колись... Чи це ностальгія за дитячими роками, чи просто прийшов час і мені „народжувати“. В той же вечір я вдома змотала свою першу мотаночку (бережу її й досі). На Свято Миколая, 19 грудня, подарувавши лялечку, змотану зі своєї улюбленої колись дитячої сукенки, колезі по роботі і відчувши, що вона сподобалась, я почала мотати лялечки майже щоденно... Лялечки мене заспокоюють, вони мене розуміють, вони теплі і рідні».

В січні 2010 року Олена Щербань була атестована майстром традиційного народного мистецтва художньою радою НСМНМУ.

Виставки

2009

• участь в Міжнародному мистецькому фестивалі-ярмарку «Гончарний Всесвіт в Україні–2009» (липень, Опішне);
• виставка в Музеї-садибі Івана Котляревського (вересень, Полтава);
• Всеукраїнська виставка творів народного мистецтва (Київ, грудень);
• участь у фестивалі-ярмарку «Співочі тераси», де проводила майстер-клас з виготовлення ляльки-мотанки (вересень, с.Городне, Харківщина).

2008, грудень — персональна виставка у Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

Поширення світом

Ляльки-мотанки зберігаються в приватній колекції автора, приватних колекціях у Опішному, Човно-Федорівці, Кременчуці, Полтаві, Диканьці, Донецьку, Косові, Одесі, Пирятині, Києві, Харкові, Мінську, Тредвелі (США), опішнянському дитячому яслах-садку «Берізка», Навчально-виховному комплексі №28 м. Полтава, Покровобагачанській загальноосвітній школі.

Маркар’ян Алла Петрівна — майстер художнього різьблення по дереву. Працює в техніці Полтавського земського різьблення, ознаками якого є конгломерат уміло поєднаних декількох  видів різьблення:  контурне, геометричне, рельєфне, рослинне, де  є багато  елементів, як «ягідочки» або «бубочки», «сливки», тощо… Обов’язковим  центром композиції є солярний  знак. Дві третини поверхні виробу вкривається  різьбленням, а одна третя – лишається чистим, щоб дерево «дихало». На різьбленій частині  між  вирізаними елементами  також робиться невеличка відстань, щоб було «повітря». Чергуються  глибина та розміри елементів (малий, середній, великий). Готовий  виріб не фарбується і не вкривається лаком.

Майстриня також творить українські народні ляльки — мотанки. Подібні здавна робили по селах бабусі й матері для дітей, а старші й молодші дівчатка для себе.

Походження

Народилася 23 травня 1961 року в місті Полтава. Там досі мешкає та творить.

Освіта

Закінчила Полтавський технікум транспортного будівництва, Харківський автомобільно-дорожній інститут, спеціалізація  – будівництво та експлуатація автомобільних шляхів (інженер – будівельник). Різьбленню по дереву навчалась у народного майстра Чвали Олександра Васильовича (1946—1996).

Досвід

Дерево-різьбленням займається з 1989 року.

З 2009 року очолює Полтавський обласний осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Педагогічна діяльність

По творчій спеціальності працювала  вісім років у Навчально-дослідницькому центрі учнівської молоді. Там вела студію різьблення по дереву (1993 — 2001). Учні студії постійно брали участь у міських та обласних виставках та конкурсах Полтави. Два учня були стипендіатами конкурсу «Нові імена України» (Київ – 1997), Міжнародний конкурс «Золотий лелека»  (Миколаїв – 2000, 2001) – друге, перше місце.

Звання

Член  Національної спілки народних майстрів України.

Ярмаркова діяльність

Народний майстер щорічно бере участь у ярмарках та фестивалях.

Наталія Свиридюк, майстер народної ляльки

Для приготування розчину беруться звичайні рослини – кора дуба; кора, цвіт та «зелені їжачки» каштанів, спориш, чистотіл, лушпиння цибулі тощо. Кожна рослина дає свій неповторний колір, — каже Наталя, — здебільшого навіть відбувається гра з відтінками барв.

— Гарний рожевий колір дає марена красильна, цікавий жовтувато-зеленуватий колір виходить з чистотіла. Лушпиння звичайної цибулі (залежно від того, скільки витримаєш) дає відтінки коричневого кольору. А от цибуля кримська, яка має фіолетове лушпиння, дає синьо-фіолетові барви. Тут вже йде гра з напівтонами, наприклад, зелений дає спориш, але інший, ніж чистотіл. 

Потрібний колір жінка закріплює або сіллю або оцтом. Буває й так, що не все одразу виходить, — бідкається, — бо щось кудись не докладеш, не розрахуєш. Але водночас цікаво, бо кольори виходять дуже гарні, дуже м’які і всі вони гармонійно поєднуються. Дослідженням фарбувального мистецтва Наталя займається лише рік, тому зараз все робить поки по рецептурі.

Вузлові ляльки з тканини, пофарбованої природними барвниками

— Якусь рослину потрібно подрібнити і залишити, щоб вона добу постояла. А щось треба подрібнити і зразу ставити кип’ятити. Якісь трави потрібно сушити, а потім сухими заварювати. Наприклад, той же чистотіл і «їжачки» від каштанів свіжими треба дрібнити і заливати. А сам каштан дрібнять, він добу має вистояти, а потім лише проварити. Я вже назбирала масу рецептів, які ще не випробовувала. Фарбую тканини, з них роблю ляльки, а також висмикую ниточки і ними, де треба, викладаю хрестик на обличчі ляльки. 

Під час фарбування природними барвниками жінці не можна заважати і її відволікати, бо цей процес складний, вимагає зосередженості та тиші. До того ж така куховарка дещо схожа на чаклунку, — розповідає Наталя, — в неї на кухні все вариться, кипить, тільки встигай помішувати вариво.

— У мене родина ізолюється з кухні, тому що там оцет, сіль стоїть, там треба долити, там залити. Скрізь багато всяких мисочок, ситечко, марлечка. Наприклад, відкидаєш якийсь жмиг, потім його треба залити водою і знову заварити, а потім перше і друге злити разом. Тому через оці всі процеси звісно виглядає так, ніби чаклую. Але чаклує і жінка та, що їсти готує. Але це все добре чаклування для краси, для зберігання традицій. 

В оздобленні сорочки - візерунки зі збірки Олени Пчілки

Носити одяг з пофарбованої тканини нашому поколінню вже не випало, бо нафарбувати стільки, щоб вистачило хоча б на сукню, занадто працеємно та економічно не вигідно. А от фарбувати тканини для ляльок – продовжувати традицію, — каже майстриня. І дітей такою хімією легко зацікавити і робити це може кожен в домашніх умовах у звичайній кухні.

— Для людей, які за кордоном живуть, така тканина і така лялька дуже рідна, бо це шматочок природи, сік тої рідної землі, яка дала цю рослинку, а потім рослинка віддала свої фарби берегині роду. Моя лялька є в колекції родини Степана Бандери в Німеччині, повезли туди ляльку з тканини, фарбованої рослинними барвниками.

Виготовляє Наталя Свиридюк й інші ляльки, кожна з них має свою історію. Скажімо, є у майстрині колекції вузлових ляльок, одяг яких оздобила вишивкою та традиційним орнаментом, які свого часу збирали українські класики Олена Пчілка та Марко Грушевський.

За підрахунками одного з журналістів, Наталя Свиридюк вже створила до тисячі ляльок з текстилю – вузликових та мотанок. Та не відомо, чи з’явилося б стільки краси, якби у 2004 році багаторічну роботу бібліотекарем Наталя не проміняла б на ляльку. Відтоді виготовлення традиційних народних ляльок стало для неї основним заняттям. Каже, якщо серйозно взятися за ляльку, то на цьому можна й прожити, в будь-якому разі спробувати «відбити» свою колишню зарплатню.

Орнамент сорочки зі збірки Марка Грушевського

— Невеликий прибуток, але приносить. А зараз як бібліотекарям підвищать зарплату на п’ятдесят чи сто процентів, то навряд чи я буду заробляти більше. В будь-якому разі я не відмовлюся від цієї справи, бо вона приносить мені задоволення, я цим живу.

Що цікаво, захопилася цим народним мистецтвом колишня бібліотекарка випадково. Якось до рук їй втрапила книга знаного українського дослідника Олександра Найдена «Українська народна лялька». На ілюстрованій обкладинці книги Наталя побачила вже знайому вузлову ляльку. Схожу їй в дитинстві робила бабуся.

— Я про це загадала лише через 30 з гаком років завдяки книзі Олександра Семеновича. Разом з тим у мене склалася дуже важка моральна ситуація в житті, що мені довелося покинути роботу. Я зрозуміла, що треба зайнятися якимсь видом мистецтва, щоб себе психологічно реабілітувати. А так як я все життя малювала, вишивала, то ця лялька була чимсь новим, але на основі того, що я вже знала. Я почала багато читати, глибше вивчати історію костюму, етнографію, тобто все, що допомагає мені у створенні таких ляльок.

Крім покупців на фестивалях та ярмарках, майстриню підтримують й державні установи. Полтавська держадміністрація і міськрада купують її ляльки, допомагають з виданням брошур та інших матеріалів.

Вузлова лялька Наталії Свиридюк

— Коли я почала займатися лялькою, вона ніби наді мною якусь покров простягла. Я почала зустрічати на стільки позитивних людей, які почали мені допомагати абсолютно безкорисливо тільки за те, що я почала займатися цією лялькою. Я відчуваю, що лялька мене оберігає. Звісно всі ми і хворіємо і якісь неприємності, але в глобальному масштабі я відчуваю, особливо у творчості, що вона мене підтримує, веде навіть. У мене ніколи не буває такого, щоб я поїхала на якийсь фестиваль і була незадоволена — якщо я не зароблю грошей, то познайомлюся з цікавими людьми. 

Кажуть і в книжках пишуть, що лялька виготовлена руками є дійсно оберегом. Особливо колись, коли жінка ще сіяла коноплі чи льон, обробляла його, робила полотно, яке потім вишивала, шила сорочку, ця сорочка носилася, тобто вбирала людську енергетику і потім ця жінка стала старенькою бабусею і сорочка стала старою, з неї потім зробили шматочки тканини, з яких вимотували ляльки для онуків. Скільки позитивної енергетики несе ця сорочка, але разом з тим, з цими клаптиками передається історія роду, історія сім’ї. Це народна педагогіка.

Крім того, за свідченнями науковців, свій початок лялька бере з глибокої давнини, принаймні з трипільської культури так точно. Хрестик на її обличчі здавна символізував солярний знак, знак сонця, вогню — вважається найдавнішим з людських знаків. Така лялька уособлювала хранительку роду, матір всіх богів, головну богиню, яка дає життя і смерть, яка народжує сонце, вона дає життя не тільки дитині, а всьому живому. Колись такі фігурки були глиняні, з каменю та кістки. Внизу чи не кожної з них вирізьблювали хвилясту лінію, як знак води. Протягом багатьох тисяч років лялька залишалася в побуті народу.

Катерина Качур, Рукотвори