Мистецтву петриківського розпису навчалась у Ф.С. Панка, а також у старших сестер-художниць. Наталія Статива-Жарко має значний творчий доробок. Її твори завжди приваблюють глядача як мистецькою довершеністю техніки виконання, так і відчуттям кольору в поєднанні з вишуканим смаком. У творчості намагається бути чесною.

Використовуючи столітні надбання Петриківського розпису, художниця вдало поєднує традиційні мотиви та технічні можливості з пошуком нових образних ліній, сучасних засобів для їх втілення. Таким чином створюються як суто декоративно-вжиткові речі (посуд із дерева, скла, кераміки, меблі), так і графічні твори (листівки, календарі, тощо), що друкувались в Україні і за кордоном.

Походження

Народилася 23 жовтня 1970 року в селі Петриківка Дніпропетровської області. З 1994 року мешкає в м. Біла Церква Київської області.

Освіта

1982—1986 – навчання в Дніпропетровській дитячій художній школі
1987—1991 – навчання в Дніпропетровському державному художньому училищі

Досвід

1991 – 1992 – Майстер декоративного розпису експериментального цеху Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату (с. Петриківка).
1995 – 2002 – Молодший науковий співробітник Білоцерківського краєзнавчого музею.
З 1995 — Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (НСМНМУ).
З 1985 — бере участь у виставках.

Роботи знаходяться у Дніпропетровському художньому музеї, Національному музеї українського декоративно-прикладного мистецтва (Київ), музеї Бориса Гмирі (Київ), Національному музеї українського мистецтва (Київ), Білоцерківському краєзнавчому музеї, музеї м. Хемніц (Німеччина) та в багатьох установах і приватних колекціях України й закордоном.

Мисткиня проводить викладацьку роботу (майстер-класи, уроки малювання, тощо).

Основні виставки

1985 – “Стрічка дружби” (Берлін)
1987 – учасник ВДНГ СРСР (нагороджена медаллю)
1992 – Виставка декоративно-прикладного мистецтва та писанкарства (Київ)
1993 – Персональна виставка сестер Статив (Дніпропетровськ)
1993 – “Краса руками молодих” (Біла Церква)
1994 – Персональна виставка в Центрі “Український дім” (Київ)
1994 – Краса руками молодих” (Біла Церква)
1995 — Всеукраїнська виставка декоративно-прикладного мистецтва (Київ)
1995 — “Білоцерківський Великдень”, Різдвяна виставка (Біла Церква)
1996 – Персональна виставка (Біла Церква)
1996 – Всеукраїнське свято селян (Центр “Український дім”, Київ)
1998 – 5 Міжнародний туристичний салон (Київ)
1999 – Всеукраїнський огляд народної творчості (Палац “Україна”, Київ)
1999 – 6 Міжнародний туристичний салон (Київ)
2000 – Виставка до 2000-ліття Різдва Христового (Вишгород)
2000 – Київський Обласний туристичний ярмарок (Ірпінь)
2000 – 7 Міжнародний туристичний салон (Київ)
2000 – Виставка декоративно-вжиткового мистецтва (“Український дім”, Київ)
2003 – Виставка українського народного мистецтва (Національний етнографічний музей Болгарської Академії Наук (Софія)
2004 – Перший Міжнародний конкурс вокалістів ім. Бориса Гмирі (виставка
творів)
2006 – Виставка-ярмарок в Українському центрі народної культури «Музей
Івана Гончара»
2007 – Персональна виставка в галереї «Юр’ївська брама”
2008 – Виставка-ярмарок в Українському центрі народної культури «Музей
Івана Гончара»
2008 – Перший еко-культурний фестиваль «Трипільське коло 2008. Вода.» (Ржищів)
2008 – Другий міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі (Київ)
2009 – Виставка декоративно-вжиткового мистецтва (НСМНМУ, Київ)
2010 – Colissimo Design (міжнародний конкурс дизайну для пошти, Франція)
2010 – Виставка декоративно-вжиткового мистецтва (НСМНМУ, Київ)
2011 – Colissimo Design (міжнародний конкурс дизайну для пошти, Франція)

Публікації

• Альбом репродукцій «Петриківка» ( ВАТ «Дніпрокнига», 2001)
• «Експрес-об’ява” №137 (П. Нестеренко)
• «Молода Україна» №445 (1999) (Канада)
• «Київський регіон» №29(65) (2002)
• Альбом «Народне мистецтво Київщини» (Київ, 2005)
• Білоцерківська преса
• Енциклопедія Сучасної України, Т.9 (Інститут енциклопедичних досліджень НАН України,2009)

«Такого успіху ми навіть не очікували. У Франції є чимало шанувальників і знавців українського художнього мистецтва та скульптури, але за кільканадцять років дипломатичної служби я вперше є свідком подібного аншлагу», — зазначив О.Яценківський. За його словами, щодня виставку відвідує близько 100 осіб. Серед них — дипломати, колекціонери, представники музеїв, відомі діячі культури й мистецтва, політики, прості буржуа. «Приходило кілька учнівських класів з викладачами, які цікавилися „петриківкою“, була навіть група японських туристів», — сказав український дипломат.

Прем'єра осіннього вернісажу «Українські сезони» відбулася 26 жовтня у мерії 16-го району Парижа, пізніше полотна та скульптури були перевезені до Українського культурно-інформаційного центру, де приєдналися до унікальних за змістом і технікою виконання петриківського розпису робіт Галини Назаренко, нагадав його директор. За його словами, експозиція «Українських сезонів» включає роботи чотирьох всесвітньо відомих українських митців. «Петриківка» пензля дніпропетровської художниці Галини Назаренко представлена полотнами, розписаними у характерному стилі тарілками та скринею. За словами Яценківського, ця експозиція викликає особливий інтерес у відвідувачів, адже вражає веселкою барв, розмаїттям квітів, художніх образів і викликає лише позитивні емоції.

Виставка триватиме у французькій столиці до 16 листопада. Вхід безкоштовний.

Укрінформ

Оксана Золотарьова, майстриня петриківського розпису

— Одразу ж запитання – ти сама все розписувала?

— Ну, а хто ж? Звісно сама!

— Дуже гарно, думаю, перехожі не залишаються байдужими до такої краси!

— По-різному буває, але зазвичай люди одразу ж зупиняються та починають розпитувати, де та як…

Техніка розписування тканини

Загалом тканина дуже відрізняється від паперу, тому тут і фарби інші і техніка трішки інша застосовується, ніж у звичайному розписі на папері чи на дереві. Але основний мотив «петриківки» та основна техніка самого розпису зберігається.

Моє знайомство з тканиною розпочалося ще на першому курсі. Вчитель з розпису Тетяна Гарькава тоді нам дала завдання розписати полотняні рушники і сказала, щоб ми самі знайшли потрібні фарби та розробили техніку розпису на тканині. Ми з дівчатами відправились на пошуки потрібних фарб та матеріалів. Оскільки це техніка розпису на тканині, то фарба потрібна особлива, от, наприклад, та, що для батика, сюди не підходить. Найкраще лягає на тканину спеціальна акрилова фарба, вона призначена для малювання по тканині, не вицвітає і її можна прати. Наприклад, я свої блузи вже прала по декілька разів і все, як нове, і нічого ніде не розмазалося та не вицвіло.

Розписувати саму тканину досить важче, це дуже копітка робота, часу, наприклад, на одну квітку йде більше, ніж на таку саму квітку, намальовану на папері чи на дереві. Отож на виготовлення блузи чи торбинки йде більше сил та часу, ніж на звичний розпис.

Після розписування рушників я спробувала розписати власну блузу.

Розписаний рушник, що надихнув на створення розписаного одягу

— Тобто розписувати блузи ти додумалася сама, і це не було завданням для коледжу?

— Так. Свою першу блузу я розписала спеціально до свята першого дзвоника. Це був сюрприз для моїх одногрупників. І такий прояв креативу оцінили позитивно – всім сподобалося.

— А які ще розписані речі є в твоїй колекції?

— У мене надзвичайно багато розписаних речей: від звичайних тарілочок та дощечок до великих скринь (до речі, скриню я малювала як дипломну роботу). А ще є розписаний чайний сервіз з двох чашок та чайничка. Також маю розписаний принтер, він зараз стоїть у мене на роботі. Ну і є декілька розписаних блуз та декілька торбинок. Але майже всі мої роботи вже або комусь подаровані або були зроблені на замовлення, тому в домашній колекції петриківки в мене не багато.

Розписаний "петриківкою" принтер. Чудовий декор для техніки

Чайний сервіз

Скриня. Дипломна робота

Вже звична нам сувенірна продукція з "петриківкою"

— А щодо торбинки. Мені здається, це дуже актуально сьогодні. Такий собі фольк в сучасній інтерпретації. Чи є клієнти і чи звертаються до тебе з проханням зробити таку торбинку на замовлення?

— Власне одиничні замовлення є. Одну торбинку розписала знайомій. Але щоб масово, то ні. Про мої роботи

Розписана торбинка

«по тканині» майже ніхто не знає. Але, думаю, що такі торбинки могли б користуватись попитом. Вся справа у піарі. Потрібна хороша реклама не тільки таким торбинкам, але й розпису взагалі.

А щодо торбинок, то зараз працюю над їхнім вдосконаленням, планую замість текстильних ручок вставляти спеціальні ручки з дерева, аби сумочки служили набагато довше.

— Якщо мова зайшла про стан петриківського розпису, то яким ти його бачиш сьогодні?

— Коли працювала фабрика «Дружба», розпис підтримувався на державному рівні: були державні замовлення, всіх випускників художньої школи працевлаштовували. Але сьогодні ця система не діє, на жаль. І той стан, в якому опинився розпис сьогодні, це просто жах. Як можна було занедбати таку перлину України?

Я за те, щоб розпис розвивався. Наразі він застряг на сувенірній продукції дуже низької якості. Той же самий центр народної творчості «Петриківка» працює тільки на туристів, бо іншого виходу в майстрів немає. Держава цьому підприємству замовлень не дає, а якщо замовлення і є, то їх дуже мало для нормального функціонування підприємства. Якихось великих міжнародних проектів також немає. Розпис застряг, він просто існує.

Потрібно, щоб держава підтримувала розпис, щоб було фінансування або хоча б регулярні державні замовлення. Але цього немає і навряд чи буде. Отож, вся надія на якогось багатого спонсора, який би міг інвестувати гроші в розвиток «петриківки». Ще одна проблема – реклама та поширення. Розпис міг би стати візитівкою України, бо це все ж таки унікальне явище.

— На рахунок розписаного одягу, чи не думала про створення власної колекції? Мені здається, це і розвиток розпису в новому напрямку і до цього можна було б долучати інвесторів чи зацікавлених людей.

— Насправді, над таким питанням я вже думала, були навіть плани. Але якось не склалося. Хоча, думаю, якщо за цю справу взятися серйозно, то все вийде.

— Ти навчалася за фахом «Декоративно-прикладне мистецтво». Чому обрала саме цю спеціальність?

— Коли я вперше познайомилася з розписом – у сьомому класі на гуртку, то одразу зрозуміла, що це моє. Так і вирішилась доля. Після дев’ятого класу пішла в коледж, щоб далі опановувати це мистецтво.

Розписана блузка

— Чи багато вас було в групі? Скільки людей з випуску й надалі продовжують займатися розписом?

— З 16 одногрупників, які навчалися зі мною в коледжі, тільки восьмеро з захопленням та ентузіазмом постійно відвідували заняття, іноді ми затримувались допізна та приходили працювати над проектами на вихідних. А після закінчення навчання взагалі тільки четверо дівчат пов’язали свою професію з розписом.
А де нам працювати? У держави є такі робочі місця? Та й куди з нашою професією підеш? В петриківський цех навряд чи візьмуть, бо там працюють свої, перевірені майстри. А так – є якась разова робота, щось оформити чи розписати, але, я повторюю, що це лише на один раз.

— А процес навчання тобі взагалі подобався?

— Так звісно, тому що у мене надзвичайно класний вчитель з розпису був, це Тетяна Гарькава. Вона родом з Петриківки, її вчителем був Федір Панко. Отож, найкращі традиції розпису вона перебрала саме від нього. Тепер вона свій досвід передає нам, як колись Тетяна Пата передавала його Федору Панку. Тетяна Гарькава дуже любить свою справу, повністю

Петриківський розпис

віддана їй, свою любов до розпису вона прищепила й нам. Для нас уроки розпису були святом, ми завжди з великим бажанням йшли на заняття.

— Зараз ти працюєш в Художньому музеї і навчаєшся на мистецтвознавця. Чи залишається в тебе час ще й на розпис?

— Розписом займаюсь тепер не так часто, як хотілося б, але, оскільки працюю в музеї, то намагаюсь якось з цієї точки підтримувати розпис. Влітку ми організовуємо виставку, присвячену 75-річчю Петриківської художньої школи ім. Тетяни Пати, буде представлена ретроспектива розпису: від Тетяни Пати та її найвідоміших учнів Василя Соколенка та Федора Панка до наших часів. Це буде дуже цікава та цінна виставка, адже музей презентує одну з найповніших колекцій розпису. Можна буде прослідкувати, як розпис розвивався та змінювався від самого свого народження. Виставка розпочне роботу 26 липня, отож чекаємо всіх охочих.

— Які в тебе ще плани на майбутнє?

— Зараз займаюсь розробкою посібника з петриківського розпису. Саме готую потрібний матеріал та методичні розробки. Можливо, у майбутньому видам такий посібничок, щоб було легше навчати розпису. Там будуть докладні поетапні малюнки різних основних прийомів розпису, щоб в подальшому їх відтворювати.

Ігор Лісний (lisny-ihor.livejournal.com), petrykivkapaint.livejournal.com
Більше світлин з роботами Оксани за посиланням: http://vkontakte.ru/petrykivkapaint в альбомі «Оксана Золотарьова»

На огляд відвідувачам художниці виставлять понад 40 своїх робіт, зокрема картини, тарелі та скриню.

Світлина роботи Галини Назаренко

Вже традиційно у виставці беруть участь українські майстри народної творчості. На даний момент вже підтвердили свою участь представники 7 областей, 13 міст і 40 районів України. Головною метою проведення міжнародного фестивалю-ярмарку є пропаганда українського мистецтва на світовій арені, подальший розвиток народних ремесел, створення сприятливих умов для «зеленого» туризму в Україні.

Джерело: artvertep.com
Розпис Галини Назаренко

Вже традиційно у виставці беруть участь українські майстри народної творчості. На даний момент вже підтвердили свою участь представники 7 областей, 13 міст і 40 районів України. Головною метою проведення міжнародного фестивалю-ярмарку є пропаганда українського мистецтва на світовій арені, подальший розвиток народних ремесел, створення сприятливих умов для «зеленого» туризму в Україні.

Джерело: artvertep.com
Розпис Галини Назаренко

Самобутність авторської манери художниці читається у кольорах та візерунках, які ніколи не сплутаєш із витворами інших майстрів. Її викладачем був Пікуш Андрій Андрійович, нині заслужений художник петриківського розпису. Навчалась на кращих зразках Тетяни Пати, Федора Панка тощо. Валентина розробила свою власну систему навчання юних майстрів і зараз веде курс петриківського розпису в Одесі.

Походження

Народилась 22 квітня 1957 року в селі Попово-Балівка (нині Балівка) Дніпропетровської області, Петриківського району (нині Дніпропетровський район).

Освіта

• З 1964 по 1972 — навчалася в Попово-Балівській восьмирічній школі;
• З 1972 по 1974 — навчалася в Петриківській середній школі, де на уроках праці познайомилась з петриківським розписом;
• З 1974 по 1975 — навчалася в ТУ-6 (училище зв’язку) м. Дніпропетровська, де отримала спеціальність оператора поштового зв’язку

Досвід

• З 1975 по 1978 — працювала в 94 відділенні зв’язку м. Дніпропетровська (з квітня 1975 по березень 1976 працювала оператором, а з березня 1976 по листопад 1978 замісником начальника відділення поштового зв’язку).
• З грудня 1978 — по грудень 1982 — працювала на фабриці “Дружба” с. Петриківка художником-виконавцем.
• З січня 1983 по січень 1984 — працювала художником виконавчих робіт на експериментальному заводі спорт металовиробів “Динамо” м. Дніпропетровськ.
• З січня 1984 по січень 1986 — працювала виконуючим обов’язки начальника відділення зв’язку с. Попово-Балівка (нині Балівка) Дніпропетровського району.
• З лютого 1986 по жовтень1986 — працювала в дитячому комбінаті радгосп “Перемога” вихователем (с.Балівка).
• З жовтня 1986 по березень 1990 — працювала на петриківській фабриці художніх виробів “Дружба” художником виконавцем (с. Петриківка).
• З 1987 по 1989 — курси підвищення кваліфікації.
• З 1989 — народний майстер петриківського розпису. Навчалась на роботах Пати Т.А., Соколенко В.І., Панко Ф.С.
• З 1992 по цей час працюю в Центрі Народного Мистецтва (було творче об’єднання “Петриківка” (с. Петриківка) Дніпропетровської організації Національної Спілки художників України, народним майстром.

З 1994 — Член Національної Спілки художників України.
З 2001 — Член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України.

Виставки

З 1988 року активно бере участь у виставках. Роботи презентувалися на більш, як 70-и виставках усіх рівнів, побували у Росії, Білорусії, Канаді.

Персональні виставки

2001 — Центр Народного Мистецтва, с.Петриківка
2004 — Дніпропетровська Національна Спілка художників України, м. Дніпропетровськ
2006 — Одеський обласний центр української культури «Українська скарбниця», м. Одеса. Проведення майстер-класу (диплом, подяка)
2007

• Одеський обласний центр української культури «Українська скарбниця», м. Одеса. Проведення майстер-класу (подяка)
• Фонд культури, Київ
• Музей Святого Володимира, м. Торонто, Канада

2008 — Одеський обласний краєзнавчий музей, Одеса. Проведення майстер-класу (подяка)
2009, грудень — 2010, лютий – Національний заповідник «Софія Київська», Київ
2009, лютий — Одеський обласний гуманітарний центр позашкільної освіти та виховання

Преса, радіо

13.07.2001 — газета Петриківські вісті «Мистецькі самоцвіти»
28.06.2001 — газета Культура «В ожидании не обыкновенного»
20.03.2003 — газета Культура «Цветочки Вы наши»
30.04.2003 — газета Культура і життя «Петриківський диво цвіт»
30.12.2004 — газета Зоря «Петриківські півні Валентини Міленко»
18.11.2005 — газета Просвіта «Буде звучати» «Зрима пісня» м. Одеса
31.01.2006 — газета Одеський вісник «Жар-птиця і солом’яний бичок»
31.01.2006 — газета Просвіта «Солом’яний бичок на тлі петриківського диво-птаха»
13.01.2007 — газета Сільський вісник «Ах вернісаж, ах вернісаж» (м.Олександрія, Кіровоградська область
16.03.2004 — обласне радіо «Квітка уяви»

Друк

• 1992 — набір листівок, м. Дніпропетровськ
• 1993 — листівка «Півень та курка», м. Дніпропетровськ
• 2001 — книга «Петриківка» (про майстрів)
• «ВІЗА — Приватбанк» (банківська зарплатна карточка), м. Дніпропетровськ

Поширення світом

Твори знаходяться в музеях Севастополя, Дніпропетровська, Запоріжжя, Донецька, в приватних колекціях Торонто (Канада) та Чикаго (Америка).

Майстер Петриківського розпису Валентина Панко із заступником голови НСМНМУ Володимиром Титаренком

Село Петриківка веде відлік ще з козацьких часів. Відомо, що воно було зимівником останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського. На цих землях не було кріпацтва. Можливо, це і стало першоосновою для розвитку мистецтва.

Походження Петриківського розпису

Петриківський розпис пішов від настінного розпису. Звичайно, у нас була традиція розмальовувати печі. У ті часи жінка старалася якнайліпше прикрасити свою садибу, щоб хата й двір були кращі, як у куми чи сусідки. В кого це найкраще виходило, то всі приходили дивуватися й казали, що в неї у хаті, як у церкві. А чому, як у церкві? Бо церква на селі була осередком культури, мистецтва й письменства. Скажімо, козаки мандрували по світах і все, що бачили найкраще й добротніше, привозили у свою церкву.

Галина Назаренко, майстер Петриківського розпису

За козацьких часів у Петриківці не було жодної хати, яка б не була розмальована. А хто все-таки не розмалював (якщо, наприклад, невістка з іншого села й не вміла, а свекруха була стара і вже не могла), то, за переказами, до таких людей навіть не віталися, бо ті, мовляв, не підтримували традицій.

Коли пізніше з’явився папір, то таким жінкам стало набагато простіше. Вони могли купити мальовки на базарі і прикрасити ними хату чи повісити на печі. Мальовки виготовляли ті жінки, що вміли малювати. Цілу зиму їх малювали й потім продавали на базарі. Й згодом серед жінок виділився такий осередок, який почав заробляти на життя мистецтвом. Тому їм земля, щоб прогодуватися, вже й не потрібна була. А Петриківка в ті часи була перенаселена й усім землі не вистачало.

Я ще застала той час, коли у Петриківці хати були розмальовані. А от на сьогоднішній день таких хат практично немає. Те, що приходить з-за кордону і з міста, впливає на село і люди вже не розмальовують, а євроремонти по хатах роблять.

У містах петриківський розпис зараз набуває все більшої популярності. Нас запрошують прикрасити цим стилем ресторани. Дехто навіть просить квартиру «петриківкою» оздобити. Сподіваюся, що тенденція повернеться й у саму Петриківку. Ми ось вже хочемо свої домівки розмалювати. Бо зараз у нас, як у приказці, про «чоботаря без чобіт».

З виставки Петриківського розпису В.Панко та Г.Назаренко в Музеї Гетьманства у Києві

Петриківка у ХХ столітті

У воєнний і післявоєнний час петриківське мистецтво почало занепадати. Тоді не до цього було, коли все село горіло. До війни в селі була художня школа, в яку ходив мій батько Федір Панко й встиг ще до війни її закінчити. Він знав багатьох  учнів, тому коли в середині минулого століття взявся за відродження петриківського розпису, запросив до співпраці цих людей. У 1958 році він організував фабрику. Спочатку у них навіть будинку не було, вони у такій собі клуні працювали. Їх ніхто спочатку не знав, тому були й невдачі. А коли вийшла перша продукція, а потім й друга і щоразу краща, то Петриківку почали знати й помічати. Продукція почала розходитися по країні й за кордон.

Чим Петриківський розпис відрізняється від інших декоративних розписів

Раніше Україна відзначалася тим, що кожен регіон мав свої ремесла і розпис в тому числі. І навіть тут недалеко, у Новомосковську (районний центр Дніпропетровської області — авт.), був свій розпис, який малювався зовсім іншими техніками. На жаль, воно все занепало і немає тих людей, які б відроджували.

Мені згадується той випадок, як колись ми були в Павлограді (Дніпропетровська область — авт.). Підходить чоловік з дружиною і кажуть: «Ну і що ця Петриківка? Он в Росії є «жостово», «хохлома», «городєц», є «палєх». А в Україні тільки петриківка збереглася». А в нас же тих розписів стільки багато було…

Петриківський розпис

Чим Петриківка різниться?
По-перше, це рослинний орнамент. Людина малювала те, що бачила навколо себе: степові квіти, соняхи, калину, яка росла під вікном чи біля колодязя. Але звичайно, це не натуралістичне відображення, тут більше працює фантазія художника. У нас є такі елементи, які називаються «кучерявка», «цибулька», хоча у кожного художника вони дуже різняться.
По-друге, усі квіти на вас дивляться, немає жодної квітки, яка б була від вас відвернена.
Також у петриківському розписі немає жодних ламаних ліній, у всьому плавність. Це пов’язано з тим, що ми живемо серед степів, немає тих гір, як на Західній Україні, де орнамент геометричний.

Петриківський розпис дуже яскравий, тому не звернути на нього уваги просто не можливо. Це вже якась магічність у ньому є. Використовуються дуже яскраві фарби. Вони притягують, створюють настрій.

Найчастіша композиція у Петриківці – центр з трьох квіток. Не дві, не чотири, а обов’язково саме три квітки. А потім вже розсіюються всі інші. Коли малюєш з двох квітів, то відчуваєш на підсвідомому рівні певний дискомфорт, а коли три, то ніби так і повинно бути.

Кожен художник має свій почерк. У когось насичений малюнок, червоні квітки, а в когось бліденькі, ріденькі. Це залежить від характеру людини, від поглядів, її відчуттів.

Таріль дерев'яна

Найзатребуваніші розписані вироби

Судячи по тій продукції, яка у нас (у ЦНМ «Петриківка» — авт.) випускається, то в основному беруть тарелі дерев’яні, кухонний посуд, булави, писанки, сопілки. Але воно великої художньої цінності не несе, це вироби на продаж. Тут вже ринок диктує свої умови і художник буде малювати те, що знає точно продасть. А от у виставкових роботах художник експериментуватиме й малюватиме те, що йому подобається.

У нас різні сувеніри бувають. До прикладу, коли хочуть, щоб людина просувалася по кар’єрних сходинках, то дарують розписану булаву. Я навіть знаю кілька таких  випадків, коли дарували людині таку булаву, то вона підіймалася на сходинку вище.

Кольори, що диктує ринок

Ті люди, які не так досконало обізнані з мистецтвом петриківського малювання, боячись, купуватимуть червоно-зелену гаму. Як показує практика, відійти й купити в червоній чи в синій гамі виріб, побояться. Склався певний стереотип, що Петриківка – це червоно-коричневі кольори. Раніше художниця малювала фарбами з природи, тобто те, що вона могла добути – із соків, відварів, різних глин – через це й склалася до певної міри така гама. А зараз у художника можливості величезні: пішов і купив всі відтінки.

Кількість майстрів у селі Петриківка

За останнім переписом, 240 живих майстрів, тобто тих, що працювали на виробництві. Сорок майстрів й зараз малюють у цеху. Раніше бути художником було престижно. Проблеми не було ким бути. Були художні школи, училища, спочатку йшли на фабрику «Дружба», де набивали руку, а далі найбільш творчі йшли в колишній експериментальний цех (зараз це ЦНМ «Петриківка»).

Поки існувала фабрика і цех проблем не було. Тоді зарплата в художників на фабриці менше 300 рублів не була, а ми в експериментальному цесі отримували й до 500 рублів й це при середній зарплаті 80 рублів, на яку в принципі можна було більш-менш жити. Потім почалася перебудова, люди побіднішали й не до мистецтва стало.

Зараз багато молоді цікавиться цим мистецтвом й вміють малювати, але їм немає сенсу працювати художниками, як от ми, тому що перспективи нема ніякої. Щоб досягти того рівня, не один рік потрібно. Ось у Валі більше 30 років, а в мене більше 20. А молодь як хоче: підучився і вже, щоб великим бути і заробляти. А тут треба набити руку, щоб і композиція була і колір, і малюнок, і тематика. Тобто багаж мистецький у дітей є, але вони йдуть набувати іншу професію, щоб нормально по-людськи жити. Бо вижити на ті кошти, на які живе художник в Петриківці практично не можливо.

Стіл, розписаний "петриківкою"

Як впізнати справжній петриківський розпис

Якщо ви подивитесь на розписану роботу самоучки й професійну художника по окремо, то ви одразу може й не помітите відмінностей, а от якщо їх покласти разом, то вам нічого і розказувати не треба, різницю видно неозброєним оком. Тут і композиційно може бути недосконала робота і в кольорі бути розбита, не гармонійна, не така манера малювання.

От як ми ресторан «Хатинка» розмальовували…  Зайшов один художник і каже: «Ну, зразу видно, що петриківчани малюють, дуже відрізняється від київських художників». Справжню петриківку ви можете хіба що на виставках побачити. Буває, що хтось привозить продавати, але це одиничні роботи. Як не як, а традицію зберігають тільки художники з Петриківки, а ту вже пішла повна імпровізація.

Хоча часто на нас і ображаються, мовляв, що ви розказуєте, що це не «петриківка»…

Якими фарбами малюють

Раніше всі стіни білили, тому там трішки інша технологія малювання була. Зараз це, як правило, простіше. Пофарбований гіпсокартон ми акриловими фарбами малюємо. Вони менше вигорають і не розмазуються. Знаю, що раніше перші розписи робили на яєчному жовтку. Вони і стоять дуже довго, бо там добрий закріплювач. Стара технологія ніколи не програє. Он в Пирогові є хата 30 років тому, як розписана, то й досі той розпис не вигорів.

Основа для розпису може бути будь-яка, аби гладенька, різного кольору, але не яскравого, а пастельного.

Середня вартість розпису

Десь від 250 доларів квадратний метр. В інтернеті написано 300 доларів за квадратний метр – розпис неба в хмарках. Ну, що ті хмарки? Я думаю, що й ми б сміло їх намалювали. А тут же все-таки більше роботи, ніж просто хмарки.

Розмовляла з художницями Катерина Качур
Світлини Галини Назаренко, Валентини Панко та Катерини Качур

На свій творчий звіт мисткині привезли розписи на папері та склі, підлакові розписи виробів з дерева (скрині, стіл, тарелі, вази), розписи по металу (таці).

За сприяння Міжнародної благодійної організації-фонду «Творчість».

Світлина роботи Валентини Панко

На свій творчий звіт мисткині привезли розписи на папері та склі, підлакові розписи виробів з дерева (скрині, стіл, тарелі, вази), розписи по металу (таці).

За сприяння Міжнародної благодійної організації-фонду «Творчість».

Світлина роботи Валентини Панко