На огляд відвідувачам художниці виставлять понад 40 своїх робіт, зокрема картини, тарелі та скриню.

Світлина роботи Галини Назаренко

Вже традиційно у виставці беруть участь українські майстри народної творчості. На даний момент вже підтвердили свою участь представники 7 областей, 13 міст і 40 районів України. Головною метою проведення міжнародного фестивалю-ярмарку є пропаганда українського мистецтва на світовій арені, подальший розвиток народних ремесел, створення сприятливих умов для «зеленого» туризму в Україні.

Джерело: artvertep.com
Розпис Галини Назаренко

Майстер Петриківського розпису Валентина Панко із заступником голови НСМНМУ Володимиром Титаренком

Село Петриківка веде відлік ще з козацьких часів. Відомо, що воно було зимівником останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського. На цих землях не було кріпацтва. Можливо, це і стало першоосновою для розвитку мистецтва.

Походження Петриківського розпису

Петриківський розпис пішов від настінного розпису. Звичайно, у нас була традиція розмальовувати печі. У ті часи жінка старалася якнайліпше прикрасити свою садибу, щоб хата й двір були кращі, як у куми чи сусідки. В кого це найкраще виходило, то всі приходили дивуватися й казали, що в неї у хаті, як у церкві. А чому, як у церкві? Бо церква на селі була осередком культури, мистецтва й письменства. Скажімо, козаки мандрували по світах і все, що бачили найкраще й добротніше, привозили у свою церкву.

Галина Назаренко, майстер Петриківського розпису

За козацьких часів у Петриківці не було жодної хати, яка б не була розмальована. А хто все-таки не розмалював (якщо, наприклад, невістка з іншого села й не вміла, а свекруха була стара і вже не могла), то, за переказами, до таких людей навіть не віталися, бо ті, мовляв, не підтримували традицій.

Коли пізніше з’явився папір, то таким жінкам стало набагато простіше. Вони могли купити мальовки на базарі і прикрасити ними хату чи повісити на печі. Мальовки виготовляли ті жінки, що вміли малювати. Цілу зиму їх малювали й потім продавали на базарі. Й згодом серед жінок виділився такий осередок, який почав заробляти на життя мистецтвом. Тому їм земля, щоб прогодуватися, вже й не потрібна була. А Петриківка в ті часи була перенаселена й усім землі не вистачало.

Я ще застала той час, коли у Петриківці хати були розмальовані. А от на сьогоднішній день таких хат практично немає. Те, що приходить з-за кордону і з міста, впливає на село і люди вже не розмальовують, а євроремонти по хатах роблять.

У містах петриківський розпис зараз набуває все більшої популярності. Нас запрошують прикрасити цим стилем ресторани. Дехто навіть просить квартиру «петриківкою» оздобити. Сподіваюся, що тенденція повернеться й у саму Петриківку. Ми ось вже хочемо свої домівки розмалювати. Бо зараз у нас, як у приказці, про «чоботаря без чобіт».

З виставки Петриківського розпису В.Панко та Г.Назаренко в Музеї Гетьманства у Києві

Петриківка у ХХ столітті

У воєнний і післявоєнний час петриківське мистецтво почало занепадати. Тоді не до цього було, коли все село горіло. До війни в селі була художня школа, в яку ходив мій батько Федір Панко й встиг ще до війни її закінчити. Він знав багатьох  учнів, тому коли в середині минулого століття взявся за відродження петриківського розпису, запросив до співпраці цих людей. У 1958 році він організував фабрику. Спочатку у них навіть будинку не було, вони у такій собі клуні працювали. Їх ніхто спочатку не знав, тому були й невдачі. А коли вийшла перша продукція, а потім й друга і щоразу краща, то Петриківку почали знати й помічати. Продукція почала розходитися по країні й за кордон.

Чим Петриківський розпис відрізняється від інших декоративних розписів

Раніше Україна відзначалася тим, що кожен регіон мав свої ремесла і розпис в тому числі. І навіть тут недалеко, у Новомосковську (районний центр Дніпропетровської області — авт.), був свій розпис, який малювався зовсім іншими техніками. На жаль, воно все занепало і немає тих людей, які б відроджували.

Мені згадується той випадок, як колись ми були в Павлограді (Дніпропетровська область — авт.). Підходить чоловік з дружиною і кажуть: «Ну і що ця Петриківка? Он в Росії є «жостово», «хохлома», «городєц», є «палєх». А в Україні тільки петриківка збереглася». А в нас же тих розписів стільки багато було…

Петриківський розпис

Чим Петриківка різниться?
По-перше, це рослинний орнамент. Людина малювала те, що бачила навколо себе: степові квіти, соняхи, калину, яка росла під вікном чи біля колодязя. Але звичайно, це не натуралістичне відображення, тут більше працює фантазія художника. У нас є такі елементи, які називаються «кучерявка», «цибулька», хоча у кожного художника вони дуже різняться.
По-друге, усі квіти на вас дивляться, немає жодної квітки, яка б була від вас відвернена.
Також у петриківському розписі немає жодних ламаних ліній, у всьому плавність. Це пов’язано з тим, що ми живемо серед степів, немає тих гір, як на Західній Україні, де орнамент геометричний.

Петриківський розпис дуже яскравий, тому не звернути на нього уваги просто не можливо. Це вже якась магічність у ньому є. Використовуються дуже яскраві фарби. Вони притягують, створюють настрій.

Найчастіша композиція у Петриківці – центр з трьох квіток. Не дві, не чотири, а обов’язково саме три квітки. А потім вже розсіюються всі інші. Коли малюєш з двох квітів, то відчуваєш на підсвідомому рівні певний дискомфорт, а коли три, то ніби так і повинно бути.

Кожен художник має свій почерк. У когось насичений малюнок, червоні квітки, а в когось бліденькі, ріденькі. Це залежить від характеру людини, від поглядів, її відчуттів.

Таріль дерев'яна

Найзатребуваніші розписані вироби

Судячи по тій продукції, яка у нас (у ЦНМ «Петриківка» — авт.) випускається, то в основному беруть тарелі дерев’яні, кухонний посуд, булави, писанки, сопілки. Але воно великої художньої цінності не несе, це вироби на продаж. Тут вже ринок диктує свої умови і художник буде малювати те, що знає точно продасть. А от у виставкових роботах художник експериментуватиме й малюватиме те, що йому подобається.

У нас різні сувеніри бувають. До прикладу, коли хочуть, щоб людина просувалася по кар’єрних сходинках, то дарують розписану булаву. Я навіть знаю кілька таких  випадків, коли дарували людині таку булаву, то вона підіймалася на сходинку вище.

Кольори, що диктує ринок

Ті люди, які не так досконало обізнані з мистецтвом петриківського малювання, боячись, купуватимуть червоно-зелену гаму. Як показує практика, відійти й купити в червоній чи в синій гамі виріб, побояться. Склався певний стереотип, що Петриківка – це червоно-коричневі кольори. Раніше художниця малювала фарбами з природи, тобто те, що вона могла добути – із соків, відварів, різних глин – через це й склалася до певної міри така гама. А зараз у художника можливості величезні: пішов і купив всі відтінки.

Кількість майстрів у селі Петриківка

За останнім переписом, 240 живих майстрів, тобто тих, що працювали на виробництві. Сорок майстрів й зараз малюють у цеху. Раніше бути художником було престижно. Проблеми не було ким бути. Були художні школи, училища, спочатку йшли на фабрику «Дружба», де набивали руку, а далі найбільш творчі йшли в колишній експериментальний цех (зараз це ЦНМ «Петриківка»).

Поки існувала фабрика і цех проблем не було. Тоді зарплата в художників на фабриці менше 300 рублів не була, а ми в експериментальному цесі отримували й до 500 рублів й це при середній зарплаті 80 рублів, на яку в принципі можна було більш-менш жити. Потім почалася перебудова, люди побіднішали й не до мистецтва стало.

Зараз багато молоді цікавиться цим мистецтвом й вміють малювати, але їм немає сенсу працювати художниками, як от ми, тому що перспективи нема ніякої. Щоб досягти того рівня, не один рік потрібно. Ось у Валі більше 30 років, а в мене більше 20. А молодь як хоче: підучився і вже, щоб великим бути і заробляти. А тут треба набити руку, щоб і композиція була і колір, і малюнок, і тематика. Тобто багаж мистецький у дітей є, але вони йдуть набувати іншу професію, щоб нормально по-людськи жити. Бо вижити на ті кошти, на які живе художник в Петриківці практично не можливо.

Стіл, розписаний "петриківкою"

Як впізнати справжній петриківський розпис

Якщо ви подивитесь на розписану роботу самоучки й професійну художника по окремо, то ви одразу може й не помітите відмінностей, а от якщо їх покласти разом, то вам нічого і розказувати не треба, різницю видно неозброєним оком. Тут і композиційно може бути недосконала робота і в кольорі бути розбита, не гармонійна, не така манера малювання.

От як ми ресторан «Хатинка» розмальовували…  Зайшов один художник і каже: «Ну, зразу видно, що петриківчани малюють, дуже відрізняється від київських художників». Справжню петриківку ви можете хіба що на виставках побачити. Буває, що хтось привозить продавати, але це одиничні роботи. Як не як, а традицію зберігають тільки художники з Петриківки, а ту вже пішла повна імпровізація.

Хоча часто на нас і ображаються, мовляв, що ви розказуєте, що це не «петриківка»…

Якими фарбами малюють

Раніше всі стіни білили, тому там трішки інша технологія малювання була. Зараз це, як правило, простіше. Пофарбований гіпсокартон ми акриловими фарбами малюємо. Вони менше вигорають і не розмазуються. Знаю, що раніше перші розписи робили на яєчному жовтку. Вони і стоять дуже довго, бо там добрий закріплювач. Стара технологія ніколи не програє. Он в Пирогові є хата 30 років тому, як розписана, то й досі той розпис не вигорів.

Основа для розпису може бути будь-яка, аби гладенька, різного кольору, але не яскравого, а пастельного.

Середня вартість розпису

Десь від 250 доларів квадратний метр. В інтернеті написано 300 доларів за квадратний метр – розпис неба в хмарках. Ну, що ті хмарки? Я думаю, що й ми б сміло їх намалювали. А тут же все-таки більше роботи, ніж просто хмарки.

Розмовляла з художницями Катерина Качур
Світлини Галини Назаренко, Валентини Панко та Катерини Качур

На свій творчий звіт мисткині привезли розписи на папері та склі, підлакові розписи виробів з дерева (скрині, стіл, тарелі, вази), розписи по металу (таці).

За сприяння Міжнародної благодійної організації-фонду «Творчість».

Світлина роботи Валентини Панко

Вгорі світлина з робіт Галини Назаренко.