Ім’я Івана Приходька добре відоме в Україні та за її межами. Лауреат премій імені Павла Чубинського, Катерини Білокур, Петра Верни, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, митець впродовж 30 років плідно працює у сфері декоративного розпису, народної іграшки та дерев’яної скульптури.

У своїй творчості Іван Приходько звертається до архаїчних українських символів: «cонце», «дерево життя», «птах», «кінь» та ін.

Серед основних тем, над якими він працює, слід виділити тему любові до природи з ідеєю гармонійного співіснування всього сущого на землі – звідси розлогі композиції з квітів, тварин, птахів і людей. В картинах Приходька дзвенить, співає Україна, це прочитується як в образно-фольклорному мисленні художника, так і в його палітрі.

Відвідувачі виставок Івана Приходька зазначають високу позитивну «енергетику» його робіт, на що сам майстер зауважує: «Це тепло, яке йде від моїх рук».

Під час презентації буде демонструватися документальний фільм «Вернісаж Івана Приходька» (1988 р.) та виступатиме фольклорний гурт Музею Івана Гончара.

Вхід на відкриття виставки вільний!

Виставка діятиме з 8 вересня по 26 вересня 2010 року щодня, крім понеділка та останнього вівторка місяця, з 10:00 до 17:30.

— Українці завжди трепетно ставилися до хати — вони її білили, прикрашали, розмальовували. Завжди там писанки висіли, скриня була, дзвіночки були на щастя, щоб ангел прилітав. А взагалі, дзвіночок – традиційна прикраса й оберіг. Тваринам завжди вішали дзвіночки на шиї не тільки, щоб не заблукали, а щоб вони відганяли злих духів, щоб не наврочили.

Ми робимо не тільки дзвіночки. А сюди на Узвіз я не все принесла, бо решта виробів важчі. Дзвіночки ж приваблюють покупців та й дозволяють трохи заробити.

Художній розпис хаток-дзвоників Людмили Дворяківської

А форми для розпису самі робите? 

Форми для розпису ми робили самі, але мій чоловік помер тим літом, а він викладав у ліцеї кераміку і там обпалювали. То тепер форми я замовляю місцевим гончарям. А тоді вже на їхніх заготівлях ми з дочкою малюємо. Вона теж художник.

Ми розпис робимо дуже яскравими відкритими кольорами, але вони гармонійні між собою. Ви ж бачите, воно хоч і яскраве, але не дике. Цей розпис – не Петриківка. Це художній розпис, під народний. Ось, наприклад, у людей в селі не завжди були пензлики, то жінка візьме розламає качан кукурудзи, вмочить у бурякову фарбу і абсолютно технічно наносить лінії. Так і у мене, не вималювано, а просто такими мазками. Але воно виходить гарненько.

Які сюжетні мотиви зображуєте? 

Та різні, от це, наприклад, називається «рядно». Чому? От тут іде дорога, людина їде собі, поглядує по сторонах – тут городи, там жнива, там ще щось. А тоді зимою згадує на інтуїтивному рівні це все і тче такі візерунки, які літом чи весною бачила.

Художній розпис Наталі Дворяківської

З дочкою ми робили скрині. От ця скриня (показує на світлину в інформаційній брошурі дочки – авт.) є у попереднього посла Норвегії. Також робимо обрядову символіку – сердечка весільні, яйця-мальованки, плакиточки (глиняні плоскі розмальовані фігурки, які вішаються на стіну, наприклад, ангели, людські подоби – авт.). Картини малюємо і на папері і на полотні, і на глині.

Участь у виставках берете? 

Якось брала участь. Але в основному дочка виставляється і майстер-класи проводить, бо я мама і бабуся, мені особливо немає коли.

То це ви навчили дочку?

Так, я навчила. Але у неї також освіта є, вона закінчила з відзнакою Київський художньо-промисловий технікум (нині Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука – авт.).

Людмила Дворяківська, майстриня художньо-народного розпису

Творчість є основною вашою працею?

Я вже пенсіонерка, тому основна праця. А дочка веде студію «Оберіг» у клубі «Віночок». Вона з дітками обрядову символіку вивчає.

Доводилося й раніше бачити ваші вироби на фестивалях та ярмарках. Одразу впізнавалися і відчувалася рука однієї людини…

Ну, це ж характер. Людина не може повторити іншу людину, це дуже рідко. У дочки емоційніша творчість, напружена, яскрава. А в мене спокійніша. Хоча я її і вчила, але от бачте, почерк є почерк.

Між іншим мої знайомі бачили оці дзвіночки трохи нижче просто змальовані, скопійовані. Набагато гірші і написано «Дворяківська». Ви можете собі уявити? Якось була до одних підходила і казала, що так негарно робити.

Скільки років вже займаєтеся цієї творчістю? 

Як перебудова настала у 90-х роках, нас з роботи всіх звільнили і ми почали працювати на салони. І вийшли на таке мистецтво.

Якими фарбами малюєте? Гуашшю?

Ні, це темперні фарби, вони не розмазуються. Але якщо дітям, то можна й гуашшю з клеєм. А лаком не покриваємо, щоб воно свіженьке було, щоб техніка народного розпису збереглася. Та й глина ж дихає.

«Рукотвори»