«Займаюся графікою, живописом; особливо мені до душі живопис на склі. Люблю його розмаїті кольори і витонченість графічних ліній. Образи для творчості завжди навколо нас. Візуальна, звукова, емоційна інформація — все годиться. А ще острівець-основа — писанки, міфи, легенди та казки. Незмінно дивує, вражає, захоплює рослинний світ».

Походження

Народилася 27 жовтня 1962 року в селі Черевки Київської області. Проживає в Києві.

Освіта

У 1987 році закінчила Львівський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва по спеціальності художнє скло.

Досвід

Після закінчення навчання Валентина Матвієнко працювала художником на київському заводі художнього скла. Після ліквідації заводу працює в дитячо-юнацькому центрі.

Проводить відкриті заняття для педагогів образотворчого мистецтва Дарницького району; інколи майстер-класи в музеї українського народного мистецтва та для слухачів курсів підвищення кваліфікації педагогів.

Іван Іванович Лисенко (1921—1997) – визначний художник-аматор, колекціонер, який ще за життя уславив Україну далеко за її межами і увійшов до Всесвітньої енциклопедії наївного мистецтва.

Народився Іван Лисенко 14 вересня 1921 року в шевченківському краї в селі Золотоношка, де жили його діди-прадіди козацького роду. Любив своє село, цій темі присвятив найбільшу серію своїх робіт «Люди мого села». За його картинами можна вивчати історію України, її звичаї та обряди. На основі народних переказів, легенд та пісень він створив цілу серію творів історико-етнографічного спрямування: «Новорічне щедрування», «Ніч на Івана Купала», «Водіння Куста», «Посвячення в парубки». Заглиблюючись у праісторію дохристиянських часів митець прагне відтворити у своїх полотнах язичницькі обряди, намагається показати зв’язок людини з природою: заклинання дощу, молитва до сонця, до води, ворожіння на вербовій гілці.

1964 року Іван Лисенко вперше завітав до садиби-музею Івана Гончара разом із правнуком Тараса Шевченка Дмитром Красицьким. Митця вразила сподвижницька діяльність Івана Макаровича, зачарувався унікальною колекцією творів українського народного мистецтва. А згодом сам створив у своєму селі Музей історії Золотоношки й унікальну живописну галерею творів самодіяльних художників з різних куточків колишнього Союзу.

Упродовж творчого життя художник мав 23 персональні виставки, у його творчому доробку більше 200 полотен. За свою діяльність митець отримав звання заслуженого майстра народної творчості України, був нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради України, а також премією ім. Катерини Білокур. Про майстра відзнято два документальні фільми: «Золотоношківські вечорниці» та «Сяйво фарб Івана Лисенка».

Вшановуючи світлу пам’ять митця, Музей Івана Гончара запрошує на ювілейну виставку «У моїх творах-Україна», на якій буде репрезентована творчість художника його живописними роботами, а також представлені твори самодіяльних художників Росії, Вірменії, Білорусії, Грузії, Казахстану, зібраних Іваном Лисенком до своєї живописної галереї.

Вхід на відкриття виставки вільний!

Виставка діятиме з 15 листопада по 22 листопада 2011 року.

На кілька років полтавка Тетяна Козар разом з чоловіком залишили цивілізацію міста і оселились у сільській хаті-мазанці, де топили дровами, живучи в тиші серед квітучих садів і солов’їних співів. Саме тут, серед мальовничої природи, в сакральному просторі української хати, створила вона справжні шедеври народного малярства.

Ще донедавна народні картини, виконані художниками-самоуками, висіли чи не в кожній селянській хаті, хоча довгий час не були гідно поціновані мистецтвознавчою наукою. Однак вже сьогодні ці твори народного генію визнані високомистецькими і є прикрасою як приватних колекцій, так і державних музеїв. Зокрема, велика збірка народних картин є в колекціях Музею Івана Гончара.

Майстриня Тетяна Кобзар перейняла славні традиції народних майстрів-малярів, хоча прийшла до цього не відразу. Вона згадує, що «любов до народного намагався прищепити їй ще в дитинстві батько, проте продовжувала певний час малювати пейзажі, і лише згодом, після внутрішнього самоусвідомлення, з'явилася мета: звернутися до національного, самобутнього, звідси і стиль та тематика картин».

Починаючи з 2002 року, Тетяна Кобзар дуже плідно працює, має в своєму доробку понад шістдесят робіт, які активно експонує. Персональні виставки їй організовують Полтавський обласний осередок майстрів народного мистецтва України, Обласний центр народної творчості та творче об’єднання «Мистецтво». В минулому році вона була учасницею Всеукраїнської виставки «Народне мистецтво Полтавщини» та Всеукраїнської виставки-конкурсу «Кращий твір року — 2010», які відбулися в Києві, у Національній спілці майстрів народного мистецтва України. Вона намагається прославити полтавський край і на міжнародній арені: її картини бачили у посольствах Франції та Німеччини, зберігаються вони у приватних колекціях не лише України, а і Росії, Америки, Канади, Німеччини.

«Це мистецтво високе, і в ньому справді наша українська душа» — так оцінив творчість Тетяни Кобзар один із найбільших знавців народного малярства, колишній директор Полтавського краєзнавчого музею Кім Скалацький.

Тож запрошуємо всіх, залюблених у народне малярство, на виставку творів Тетяни Кобзар, щоб поринути у світ радості, краси і гармонії, до чарівних жар-птиць, створених уявою мисткині.

Виставка діятиме з 14 вересня до 2 жовтня 2011 року.

Ікона на склі — феномен національної культури. У ньому збережено дух віків, генетичну пам’ять і частку душі народу. Оглядаючи шедеври часто безіменних творців, ми відчуваємо якусь особливу силу, що випромінюють, здавалось би, геть наївні, майже дитячі образи святих. Нічого дивного, адже народні малярі творили свої ікони серцем. Викладаючи в них свій власний духовний світ, своє відчуття Бога і оглядаючись, хіба, на смаки відчуття й уподобання свого оточення та глибокі усталені іконописні традиції свого краю. “Можна стати художником, запозичаючи правила з книжок, а не із серця. — казав Стендаль. — Лихо нашої епохи – те, що існують зібрання таких правил”.

Ікони на склі, або правильніше образи були поширені в основному в Карпатському регіоні на Буковині, Гуцульщині, Покутті та на прилеглій території.

На першому місці в народному пантеоні завжди були Ісус Христос та Богородиця. У популярності їм поступалися хіба що Святий Миколай і Юрій Змієборець, якого сприймали за справжнього національного героя, що став на захист віри і добра. Дуже любили ставити в хатах і образи святих Варвари, Параскеви П’ятниці, Катерини, Василя, Іллі, Петра і Павла.

Іконографічний  зміст образів на склі більше пов’язаний з народним світоглядом та фольклором, ніж з церковною догматикою. Народні майстри мало розумілись на іконографії, але вони вміли своїми творами якнайкраще донести до простих людей найглибшу суть християнства.

Походження

Роман народився 30 жовтня 1976 року в Тернополі. Мар’яна — 15 червня 1980 в Києві.
В столиці мешкають та працюють.

Освіта

Роман за фахом  історик, а Мар’яна філософ і журналіст.
Обидва працюють журналістами.

Досвід

Роман малює відколи себе пам’ятає. Закінчив художню школу в Тернополі. Пробував себе в різних жанрах. Захоплювався і живописом і скульптурою, і керамікою. В студентські роки зацікавився іконописом. Спочатку досліджував класичну ікону, а згодом народну.

Народна ікона мальована звичайними сільськими богомазами, незважаючи на свою наївність та технічний примітивізм, насправді найглибше здатна наблизити людину до Бога. Її дитячість якраз і є тою чистою стежиною, що веде людину до свого творця. «Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина, — не ввійде до нього.» (Євангелія від св.Марка).

Художниця малює українські народні картини в стилі наїв. Зображує традиційний побут українців часів козаччини. Картини теплих легких кольорів, що свідчить про добре відчуття художницею гармонії барв й відтінків.

Походження

Народилася 23 квітня 1971 року у Києві. Тут змалечку мешкає й працює.

Освіта

• Республіканський  заочний технологічний технікум, спеціальність «Фототехніка»;
• Київський національний університет культури і мистецтв, факультет «Інформаційні технології»

Досвід

Малювати навчилася самостійно. Спочатку аквареллю, потім маслом. Художниця пробувала себе в багатьох жанрах, але згодом зрозуміла, що український побут — саме те, що довго шукала.

На виставці буде представлено 35 картин виконаних технікою олійного і темперного живопису з приватної колекції Садової Ірини Валентинівни.

Твори Віктора Наконечного свідчать про його високу майстерність уміло поєднувати традиції народного малярства й академічний живопис та про багатогранний духовний світ художника, щиру зацікавленість життям в усіх його формах і проявах. Основу його таланту становить генетично-фольклорна пам'ять, народна творчість у своїх найрозмаїтіших виявах.

Крім живопису Віктор Наконечний займається витинанкою, графікою та писанкарством. У власному будинку створив музей народного мистецтва. Творчий доробок митця складає понад 3000 картин у техніці олійного і темперного живопису і 1000 графічних робіт, понад 500 витинанок. Його картини прикрашають приватні колекції в Україні, Росії, Канаді, США, Німеччині, Франції та багатьох інших країнах.

Довідка про художника.

Віктор Андрійович Наконечний народився 7 березня 1947 р. в с. Клембівці Ямпільського району Вінницької області. З раннього дитинства самотужки вчився малювати, освоював матеріали і засоби, що були під рукою: папір, ножиці, олівці, пензлі. Дізнавшись, що в селі живе народний маляр Іван Шкорульський, пішов на три роки до нього в науку. Згодом закінчив Московський заочний народний університет мистецтв.

В своїх 62 роки майстер народного малярства Віктор Наконечний має цілу низку титулів, які передують сьогоднішній найвищій відзнаці України, — член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України (2000 р.), лауреат премії ім. Катерини Білокур (2000 р.).

2 березня 2009 року Наконечний Віктор Андрійович за свої визначні здобутки в народному малярстві, зокрема — за серію картин «Краю мій сонячний» отримав найвищу відзнаку нашої держави — Національну премію України імені Тараса Шевченка.

У своєму декоративному розписі художниця широко використовує обрядову символіку. Більша половина її робіт — обрядові прикраси до усіх народних свят протягом року. Це глиняна пластика (ангелики, миколайчики, панянки), розпис об'ємних форм (глиняна та дерев'яна іграшка, горщики, тарілки, великі дерев'яні скрині, мальованки).

Основні теми творів — народні свята, біблійні та історичні сюжети, сюжети народних пісень.

Майстриня займається ще й настінним розписом. У доробку має розпис бібліотеки ім.Драгоманова у Гадячі, розпис хати у Музеї народної архітектури та побуту України. Брала участь у розписі Покровської церкви в селищі Гребінки Київської області.

Походження

Народилася 1970 року в сім'ї київських художників. У столиці досі мешкає та творить.

Освіта

1991 — закінчила Київський художньо-промисловий технікум. Відділення художнього оформлення.

Досвід

Дитинство Наталі пройшло в атмосфері творчості. Вона маленькою гостювала у бабусі. Відтоді назавжди запав їй в душу той дивовижний світ народної творчості — дерев'яні розфарбовані птахи на Великдень та обкладені диво-мальованками величезні паски, а на Різдво — казкова чарівність кольорових ангеликів, що їх дід сам розмальовував, шишки та прикраси. Там Наталя й дізналася про славних своїх землячок — Катерину Білокур та Ганну Собачко.

Матеріали для роботи бере з фондів Музеїв та етнографічних праць. Вивчає їх та подає у своєму авторському виконанні.

Звання

1993 — отримала звання Майстра традиційного народного мистецтва.

Виставки

Бере участь у виставках, починаючи з 1993 року.

1993

— «Образотворче мистецтво художників-аматорів України». Український дім, Київ
— Виставка на присвоєння звання майстра традиційного народного мистецтва. ВДНГ, Київ

1994 

— «Декоративно-прикладне мистецтво київських художників-94». Галерея «Київ», Київ
— «Великдень на Україні». Галерея мистецтв Національного університету «Києво-Могилянська Академія», Київ

1995 — «Українська духовність». Бібліотека ім.Петлюри, Франція

1996 — «Різдвяна фантазія». Державний музей літератури України, Київ

1997

— «Великдень на Україні». Міський Будинок природи, Київ
— Здобула звання лауреата Першої Святомихайлівської виставки-конкурсу. Київ

1998 — Виставка «Український сувенір». Тулуза, Франція

1999

— «Українське стрітення». Міжнародний фонд ім.Кирила Стеценка, Київський Будинок Вчених, Київ
— «Різдвяний вечір». Міжнародний фонд ім.Кирила Стеценка, Київський Будинок Вчених, Київ

2000

— «Великдень». Київський міський будинок вчителя, Київ
— «Покрова». Музей народної архітектури та побуту України, Київ
— «Там, де люблять небо». Будинок офіцерів, Київ
— «Там, де люблять небо». Аеродром «Чайка», Київ

2001 — «Український сувенір — візитна картка держави». Національна парламентська бібліотека України, Київ

2002 — « Споконвічні джерела» , Київська дитяча Академія мистецтв

2003 — Персональна виставка « Глина, що дзвонить», Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка
2004 — Виставка творів мистецтва Київщини, Національна спілка майстрів народного мистецтва України
2005 — Персональна виставка. Музей українського народного декоративного мистецтва
2006 — Виставка новорічно-різдвяної символіки. Національний музей літератури України

2007

— Виставка новорічно-різдвяної символіки, Національний музей літератури України
— Всеукраїнська виставка-конкурс на кращий твір року, Національна спілка майстрів
— « Українська традиційна іграшка та лялька» , Національний музей Тараса Шевченка

2009 — « Козак Мамай», Національна спілка майстрів

Також щорічна участь у ярмарках мистецтв у Пирогові, Музеї Івана Гончара, « Країні мрій».

Майстер-класи

Щоб передати своє вміння людям, художниця проводить майстер-класи. Також залучає  дітей до народної культури  в дитячому клубі « Віночок».