Ім’я Марфи Тимченко займає особливе місце в історії мистецтва і культури України. Вона належала до когорти митців, які, свято зберігаючи традиції народного мистецтва, цілеспрямовано їх розвивали. Основа творчості художниці – глибинний, нерозривний зв’язок з орнаментальним мистецтвом її рідного славнозвісного села – Петриківки, що на Дніпропетровщині. Протягом довгого творчого життя художниця створила сотні оригінальних квіткових і сюжетних композицій на папері, картоні, порцеляні та полотні, спільною рисою яких є витонченість малюнка, відчуття ритму, композиційна та колористична довершеність.

Виставка працюватиме до 23 квітня.

Світ народного життя складається з тісного плетива релігії, прадавніх вірувань, побуту. Повсякчас відбувається перетікання духовного у звичаєве та навпаки. Селянське мистецтво напрочуд влучно віддзеркалює цей процес, органічно поєднуючи у своїх творах царини сакрального та профанного. Чи не тому лики з народних ікон часто такі приземлено-наївні, подекуди й пародійні, а реальні постаті з портретів – піднесено-серйозні та відсторонені. Подібне зустрічаємо у формально-образному вирішенні побутових сцен, пейзажів, тощо. Проект вперше у вітчизняній виставковій практиці торкається зазначеної теми, переконливо демонструючи впливи, якими навзаєм виповнені твори народного мистецтва.

Основу експозиції виставкового проекту «Sacrum / Profanum» склали твори зі збірки Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». Започаткована на межі 50 — 60-х років минулого століття скульптором, художником та збирачем, ім’я якого носить музей, настуними десятиліттями вона стала унікальним неформальним осередком народної культури, знаним під назвою хатнього музею Івана Гончара. До дня надання йому державного статусу, збірка ікон та народної картини налічувала близько восьмисот одиниць збереження. Відтоді вона зросла чи не втричі, зайнявши одне з чільних місць у музейному просторі України.

Проект відкриває й новий виставковий простір, влаштований в одному із корпусів колишнього губернаторського будинку. Наближений до сучасних експозиційних стандартів, він ілюструє тезу про відкритість Музею Івана Гончара на співпрацю з іншими культурно-мистецькими інституціями, середовищами, явищами. Лише за цієї умови гасло музею – місця, у якому зустрічається дух старовини з сучасністю – отримає нове вагоме обґрунтування.

Триватиме виставка до 29 квітня 2012 року.

Керамічні птахи та звірі знакові образи для української культури. У цьому можна було переконатися на власні очі, завітавши на виставку українських майстрів кераміки до . Українське мистецтво дуже тісно пов’язане з казковими героями. Виставка «Керамічний Дивограй» містить цілу серію знакових персонажів українських казок.

Чи бували ви коли-небудь на пташиному весіллі? Уява Ольги Бердник може здійснити будь яку казкову мрію. Глиняні фігурки, вигадливо розписані майстринею з Черкас, миттєво перенесуть Вас до дитячої казки. Пані Ольга представила роботи об'єднані в декілька серій. Це і «Стародавні звірі», «Коти на полюванні», вже згадане «Пташине весілля» та багато інших казкових сюжетів. Майстриня понад двадцять років працює в жанрі керамічної іграшки.

Роботам Анастасії Косяченко притаманне більш сучасне бачення кераміки. Проте її роботи не менш бажанні для колекціонерів українського мистецтва. Обидві майстрині є учасницями багатьох всеукраїнських та міжнародних виставок. Анастасія Косяченко — член спілки молодих художників та мистецтвознавців, а пані Ольга заслужений майстер народної творчості. У всьому цьому не останню роль зіграла українська казка.

Триватиме виставка до 25 лютого 2012 року за адресою: Центр Української Культури та Мистецтва, м. Київ, вул. Хорива, 19-В, м. Контрактова площа.

Джерело: cultureua.com

Іван Іванович Лисенко (1921—1997) – визначний художник-аматор, колекціонер, який ще за життя уславив Україну далеко за її межами і увійшов до Всесвітньої енциклопедії наївного мистецтва.

Народився Іван Лисенко 14 вересня 1921 року в шевченківському краї в селі Золотоношка, де жили його діди-прадіди козацького роду. Любив своє село, цій темі присвятив найбільшу серію своїх робіт «Люди мого села». За його картинами можна вивчати історію України, її звичаї та обряди. На основі народних переказів, легенд та пісень він створив цілу серію творів історико-етнографічного спрямування: «Новорічне щедрування», «Ніч на Івана Купала», «Водіння Куста», «Посвячення в парубки». Заглиблюючись у праісторію дохристиянських часів митець прагне відтворити у своїх полотнах язичницькі обряди, намагається показати зв’язок людини з природою: заклинання дощу, молитва до сонця, до води, ворожіння на вербовій гілці.

1964 року Іван Лисенко вперше завітав до садиби-музею Івана Гончара разом із правнуком Тараса Шевченка Дмитром Красицьким. Митця вразила сподвижницька діяльність Івана Макаровича, зачарувався унікальною колекцією творів українського народного мистецтва. А згодом сам створив у своєму селі Музей історії Золотоношки й унікальну живописну галерею творів самодіяльних художників з різних куточків колишнього Союзу.

Упродовж творчого життя художник мав 23 персональні виставки, у його творчому доробку більше 200 полотен. За свою діяльність митець отримав звання заслуженого майстра народної творчості України, був нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради України, а також премією ім. Катерини Білокур. Про майстра відзнято два документальні фільми: «Золотоношківські вечорниці» та «Сяйво фарб Івана Лисенка».

Вшановуючи світлу пам’ять митця, Музей Івана Гончара запрошує на ювілейну виставку «У моїх творах-Україна», на якій буде репрезентована творчість художника його живописними роботами, а також представлені твори самодіяльних художників Росії, Вірменії, Білорусії, Грузії, Казахстану, зібраних Іваном Лисенком до своєї живописної галереї.

Вхід на відкриття виставки вільний!

Виставка діятиме з 15 листопада по 22 листопада 2011 року.

На кілька років полтавка Тетяна Козар разом з чоловіком залишили цивілізацію міста і оселились у сільській хаті-мазанці, де топили дровами, живучи в тиші серед квітучих садів і солов’їних співів. Саме тут, серед мальовничої природи, в сакральному просторі української хати, створила вона справжні шедеври народного малярства.

Ще донедавна народні картини, виконані художниками-самоуками, висіли чи не в кожній селянській хаті, хоча довгий час не були гідно поціновані мистецтвознавчою наукою. Однак вже сьогодні ці твори народного генію визнані високомистецькими і є прикрасою як приватних колекцій, так і державних музеїв. Зокрема, велика збірка народних картин є в колекціях Музею Івана Гончара.

Майстриня Тетяна Кобзар перейняла славні традиції народних майстрів-малярів, хоча прийшла до цього не відразу. Вона згадує, що «любов до народного намагався прищепити їй ще в дитинстві батько, проте продовжувала певний час малювати пейзажі, і лише згодом, після внутрішнього самоусвідомлення, з'явилася мета: звернутися до національного, самобутнього, звідси і стиль та тематика картин».

Починаючи з 2002 року, Тетяна Кобзар дуже плідно працює, має в своєму доробку понад шістдесят робіт, які активно експонує. Персональні виставки їй організовують Полтавський обласний осередок майстрів народного мистецтва України, Обласний центр народної творчості та творче об’єднання «Мистецтво». В минулому році вона була учасницею Всеукраїнської виставки «Народне мистецтво Полтавщини» та Всеукраїнської виставки-конкурсу «Кращий твір року — 2010», які відбулися в Києві, у Національній спілці майстрів народного мистецтва України. Вона намагається прославити полтавський край і на міжнародній арені: її картини бачили у посольствах Франції та Німеччини, зберігаються вони у приватних колекціях не лише України, а і Росії, Америки, Канади, Німеччини.

«Це мистецтво високе, і в ньому справді наша українська душа» — так оцінив творчість Тетяни Кобзар один із найбільших знавців народного малярства, колишній директор Полтавського краєзнавчого музею Кім Скалацький.

Тож запрошуємо всіх, залюблених у народне малярство, на виставку творів Тетяни Кобзар, щоб поринути у світ радості, краси і гармонії, до чарівних жар-птиць, створених уявою мисткині.

Виставка діятиме з 14 вересня до 2 жовтня 2011 року.

На виставці буде представлено 35 картин виконаних технікою олійного і темперного живопису з приватної колекції Садової Ірини Валентинівни.

Твори Віктора Наконечного свідчать про його високу майстерність уміло поєднувати традиції народного малярства й академічний живопис та про багатогранний духовний світ художника, щиру зацікавленість життям в усіх його формах і проявах. Основу його таланту становить генетично-фольклорна пам'ять, народна творчість у своїх найрозмаїтіших виявах.

Крім живопису Віктор Наконечний займається витинанкою, графікою та писанкарством. У власному будинку створив музей народного мистецтва. Творчий доробок митця складає понад 3000 картин у техніці олійного і темперного живопису і 1000 графічних робіт, понад 500 витинанок. Його картини прикрашають приватні колекції в Україні, Росії, Канаді, США, Німеччині, Франції та багатьох інших країнах.

Довідка про художника.

Віктор Андрійович Наконечний народився 7 березня 1947 р. в с. Клембівці Ямпільського району Вінницької області. З раннього дитинства самотужки вчився малювати, освоював матеріали і засоби, що були під рукою: папір, ножиці, олівці, пензлі. Дізнавшись, що в селі живе народний маляр Іван Шкорульський, пішов на три роки до нього в науку. Згодом закінчив Московський заочний народний університет мистецтв.

В своїх 62 роки майстер народного малярства Віктор Наконечний має цілу низку титулів, які передують сьогоднішній найвищій відзнаці України, — член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України (2000 р.), лауреат премії ім. Катерини Білокур (2000 р.).

2 березня 2009 року Наконечний Віктор Андрійович за свої визначні здобутки в народному малярстві, зокрема — за серію картин «Краю мій сонячний» отримав найвищу відзнаку нашої держави — Національну премію України імені Тараса Шевченка.