Основа виставки – 16 ляльок. Колористика кожної з них схожа на кольори державних прапорів команд європейських збірних, яким пощастило грати у червні цього року на ЄВРО-2012 у Польщі та Україні.

Усі мотанки виконані традиційною технікою – без голки та шиття. Окрім плаття та фартуха, вони оздобленні традиційною українською ручною вишивкою. На старовинну домоткану тканину лягли різні техніки: стебловий шов, качалочка, зерновий вивід, хрестик, шахматка, лиштва, ретязь, штапівка, кривулька…

«Нам здалося, як було б добре, коли кожен гість, який приїде в Україну на ЄВРО, міг взяти на згадку часточку української душі, – говорить лялькарка Наталка Катриченко. – Тому у традиційній для України ляльці ми поєднали суто українське та іноземне. Наприклад, у вишивці для ляльки, яка представляє Хорватію, ми ввели не тільки кольори прапору, а й геометрію. Впізнати Францію можна по лілеям, Англію – по трояндам, Італію – по соняшникам».

Крім того, аби показати все розмаїття української вишивки, на виставці будуть представлені й інші ляльки. Кожну з них характеризує регіональна вишивка України – Гуцульщини, Поділля, Полісся, Чернігівщини, Буковини, Полтавщини, Львівщина…

motanka.kiev.ua

У своїх роботах Аліна відроджує стилістику Полтавського краю, оволоділа різними техніками розпису Гуцульської писанки, писанки-дряпанки, вдосконалює мистецтво ткацтва, гобелену, валяння, по- справжньому захоплена малярством, особливо розписом на шовку. Тут вона тяжіє до техніки гарячого батику, що дозволяє вільно оперувати зображенням, де й розвиває тему природи та єднання людини з природою.

«Бо гарячий батик — серйозний, вдумливий, неймовірно загадковий; живописний, глибокий; цільний і зрілий. Його неможливо порівняти з подихом вітру; він грунтовний... але, познайомившися з ним ближче — море романтики, маса сильних відчуттів від його стародавніх коренів... але він вічно молодий, вбираючи в себе те нове, що несе в собі Час... це поезія, підкріплена логікою і розрахунком. Адже напластовувавши поступово, від світлого до темного, один на інший барвисті шари — не можна помилитися, недобрати або перебрати з тоном, кольором; (хоча помилки виправити неможливо.) Саме в цьому жанрі мистецтва найяскравіше проявився її характер, невичерпний творчий потенціал, де чітко визначена своя філософія і фантазія».

Не менш цікавий вид мистецтва, яким володіє – валяння (це техніка створення з непряденої вовни декоративних речей чи панно). Повсть народжується з вовни і води. Тому вона не боїться води і прання. «Щоб робити повсть, не потрібно нічого, крім рук людини і вовни. Правда, потрібно ще дуже багато праці». Ця техніка вимагає терпіння, точності, і творчої думки, чого у молодої мисткині не бракує.

Творить власний неповторний чарівний світ за допомогою мистецтва, що полонить її душу. Її роботи вишукані в кольоровому співвідношенні, в технічному виконанні, тонкі стилізації мають глибоке почуття сучасності.

Творчий діапазон робіт Аліни широкий – від живописних образів до складних композиційних творів, з використанням різноманітних матеріалів. Її твори також пов’язані з релігійною тематикою, бо саме віра спонукає її до творіння прекрасного і поєднала життя з мистецтвом, яке завжди живе в її душі.

Про автора

Народилася 19 травня 1990 року в місті Лубни Полтавської області. З 2005 по 2007 роки навчалася в Гадяцькому училищі культури ім. І.П Котляревського. На сьогодні здобуває освіту в Косівському інституті прикладного га декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв за спеціалізацією «художнє ткацтво».

Учасниця понад 11 колективних виставок регіонального та всеукраїнського масштабу. Призерка та переможниця багатьох міжнародних виставок-конкурсів, серед яких “Ukrainian Art Week” (2010 р., 2 та 3 місце), “Kazakhstan Art Week” (2010 р. 2 місце). “St.Petersburg's Art Week” (2010 р... 1,1, 2 та 3 місця в різних номінаціях) тощо. Брала участь у виставці “Art Week in Berlin”(2011 р.).
Авторка 6 персональних виставок.

Триватиме виставка до 24 листопада 2011 року. 

Світлини Катерини Орлової-Гузової 

Це п’ята персональна виставка майстрині, яка першу ляльку створила навесні 2010 року. Колекція продовжує традицію автора творення циклами: „Карпатія: дівки, газдині, молодиці“, „Князівни і боярині“, „Львів'янки – пані та панянки“, „Маків цвіт“, „Пори року Мотрі Кочубей“, „Ангельські хори“, „Веснянки“ тощо. Оксанині ляльки, як і обереги – без облич, проте вони відрізняються від звиклих народних ляльок-оберегів. Основою ляльки є традиційна мотанка, зроблена без голки, однак Оксана вимотує її на основі. Каже, що її лялька – це «каркасна мотанка». Ці ляльки дуже динамічні, наче в русі. Динамічні цілі композиції, де, наприклад, сперечаються дві молодиці, чи дівчата стоять колом в очікуванні танцю, а чи городянки поспішають на каву. Тут навіть не костюми, а самі пози передають характер і типаж, створюють враження живої картини. Колориту додають голівки, а тут вже треба особливого хисту – викрутити очіпок, зав'язати хустку, сплести вінок чи чільце.

Кольори – від яскравих карпатських мотивів, до бежевих – у міських та до білих із сріблом, у князівському вбранні, – ніби відбивають українське суспільство з його культурою одягу. Це наче живий театр.

Колір тканини та її фактура – те, з чого починається лялька. Оксана Смерека-Малик каже, що ніколи не задумує наперед ідеї ляльки – просто бере шматочок тканини, тулить до нього інший – і руки працюють, а матеріал підказує.

Улюблені матеріали майстрині – льон, вовна, шовк. Особливо вдалою знахідкою є аплікація з декоративних стрічок.

Про автора

Оксана Смерека-Малик – за фахом філолог-романіст, за посадою – директор Художнього ліцею при Львівській національній академії мистецтв. Писанкарка. Авторка трьох поетичних книг. Як майстер авторської ляльки дебютувала персональною виставкою в Національному центрі народної культури імені Івана Гончара в Києві у серпні 2010 року. Учасник ІІ Львівського фестивалю «Ляльковий світ», виставок «Авторська ялинка», «Мистецький вертеп», фестивалю «Етнолялька 2011» (м.Львів), фестивалю майстрів народного мистецтва «Україна! ЙоЙ» (м.Южне Одеської області). У 2011 році вже відбулися персональні виставки у Художньому ліцеї при ЛНАМ (м.Львів), в Палаці мистецтв музею «Дрогобиччина» (м.Дрогобич), в Музеї історії Надвірнянщини (м.Надвірна Івано-Франківської області). Спільно з черкаською майстринею Ларисою Теліженко є автором 3-метрової ляльки-мотанки, що увійшла до Книги рекордів України.

Персональна сторінка в мережі:  http://www.lyalka.lviv.ua/

Виставка триватиме до 4 липня 2011 року.

На відкриття виставки приходьте у вишиванках!

Про автора

Пожоджук Дмитро Онуфрійович — письменник, журналіст, громадсько-політичний діяч, етнограф, фольклорист, писанкар, вишивальник, етнолог.

Дмитро Пожоджук народився 15 жовтня 1955 року в гуцульському селі Космачі. Коли малий Дмитро навчався у першому класі, у школі був гурток вишивання, котрим керувала вчителька Мирослава Бойчук. Хлопчика дуже захопило це заняття, і ще в дитячому віці він почав серйозно ним займатися, а згодом став талановитим і знаменитим вишивальником. У доробку майстра понад 150 сорочок, безліч рушників, ясиків, серветок, картин і портретів. Дмитро Пожоджук збирає і відтворює старі, призабуті і майже втрачені узори. У його колекції — вишивки Молдови, Болгарії, Білорусі, Росії, Литви і Балкан.

1973 року Дмитро закінчив на відмінно Космацьку середню школу, а через рік став студентом факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка. Відразу після вступу до університету став членом літературної студії «Франкова кузня» та членом редколегії факультетської газети.

Журналістську кар’єру Д.Пожоджук починав на Буковині в районних часописах Новоселиці, Путили, Кіцманя. Пізніше працював у Ленінграді. З його ініціативи засновано мистецький журнал «Писанка». Вже понад 30 років його публікації з’являються на сторінках діаспорних часописів Польщі, Великої Британії, США, Канади, Австралії та багатьох вітчизняних видань.

Дмитро Пожоджук відродив писанкарство в Україні після його занепаду в час розгулу атеїзму. Саме з його ініціативи 1992 р. було проведено Перший всеукраїнський конгрес писанкарів, а в Києві – Перший Міжнародний з’їзд писанкарів, на який з’їхалися українські писанкарі і дослідники писанкарства з Канади, США, Франції, Німеччини, Польщі, Великої Британії. Згодом Дмитро стає організатором Першого Всеукраїнського конкурсу дитячої писанки. Тоді ж Всеукраїнська координаційна рада з вивчення і відродження писанкарства обирає Д.Пожоджука своїм головою.

Дмитро Пожоджук талановитий етнограф. Він ходить по селах і досліджує архітектурні споруди Гуцульщини. Часто виступає на наукових конференціях та симпозіумах. Зібрав велику кількість писанок з різних куточків України і світу. Не менш відомий як фольклорист. У зібранні пана Дмитра — сотні народних пісень і описів танців, які розшифровує і планує видати окремою книжкою. Сам прекрасно співає, грає на трембіті і дримбі.

Закінчив аспірантуру ЛНУ ім. І.Франка, написав дисертацію «Специфіка фольклору гуцульського етноетикету». На лекції з етнографії та фольклору до Дмитра Пожоджука часто приїжджають студенти з Полтави, Хмельницького, Сум та інших міст України і навіть з-за кордону.

Не цурається пан Дмитро і політичного життя. Його двічі обирали депутатом Косівської районної ради від Конгресу українських націоналістів, очолював при раді комісію з питань культури та духовності. У 2006 році був обраний Космацьким сільським головою. За цей час провів у Космачі чотири міжнародні фестивалі «Великдень у Космачі», чотири міжнародні з’їзди писанкарів, три всеукраїнські вишколи української молоді «Повстанська стежка», два молодіжні фестивалі «Керамічні канікули». З його ініціативи в Космачі встановлено меморіальні дошки на честь Омеляна Ковча, Михайла Мороза, Григорія Смольського, Тараса Чупринки, Олекси Новаківського, Бориса Антоненка-Давидовича, Олександра Довженка, Володимира Шухевича…

Світлини з персональної сторінки Дмитра Пожоджука на Facebook

Цього разу майстриня навчатиме Петриківського розпису на дерев'яних заготовках писанок. На майстер-клас бажано їх взяти з собою, перед тим добре прогрунтувавши клеєм ПВА.

Початок занять у п'ятницю о 17:00, а в суботу о 12:00.

Тривалість заняття — 1,5 години
Вартість — 50 грн

Музей гетьманства започаткував майстер-класи художниць з села Петриківки. Що третьої п'ятниці та суботи кожного місяця вони спеціально приїжджатимуть до Києва та ділитимуться секретами петриківського розпису з усіма охочими.

Світлина роботи Галини Назаренко

На виставці представлено вироби з дерева, металу, ткацтва, кераміки, шкіри, а також полотна малярства та розпису на склі. Серед багатожанрового асортименту творів – ряд тематичних гобеленів, тканий одяг, а також одягові аксесуари зі шкіри: сумки, тобівки, череси, пояси. У всіх творах вгадується їхнє гуцульське походження, у декоруванні вбачаються традиції минувшини, які молоді художники подали по-новому.

«Важко повірити, що ці роботи зробили студенти. Вони ж досконалі і формою і кольором, і композицією. Це твори справжніх майстрів, — ділиться враженнями відвідувачка виставки, киянка Оксана. – У мене в квартирі багато виробів з традиційного мистецтва, особливо багато косівської кераміки, яка пасує під мою кухню в зелених тонах».

«Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва має дев’ять спеціальностей і всі базуються на традиціях гуцульського народного мистецтва, — розповідає директор цього закладу Святослав Мартинюк. – У ткацтві, художній обробці дерева та шкіри, у вишивці і в костюмах – ці традиції прослідковуються. Звичайно, не всі йдуть в напрямку використання народних традицій, велика частина студентів стають художниками сучасного модерного напрямку, але на виставці ми показуємо саме традиційні вироби».
Щоб створити по-справжньому мистецький виріб, студенти проходять не один рік кропіткого навчання. Вивчають символіку, композицію, засвоюють форми виробів колишніх майстрів, а потім беруться й собі творити.

«Технологічний процес студенти повністю проходять – від початку до кінця. Якщо це дерево, то видаємо для початку рубанок та дощину, якій студент придає певну форму, — розповідає старший викладач Косівського інституту, художник на склі Роман Юсипчук. – Потім на ній він наносить орнамент, який має вирізьбити. Практично вивчає один, другий, третій, четвертий орнамент, а потім на основі вивчених орнаментів робить з нуля, скажімо, скриньки».

Отак і стають тими, кого називають – майстрами своєї справи. Й окрім того, випускники Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва набагато виграшніше почуваються з працевлаштуванням, аніж їхні колеги з інших навчальних закладів. «Художник не потребує працевлаштування, лише потрібний невеликий обсяг матеріалів й інструментів, невеличке приміщення і він вже може працювати» — переконаний директор Косівського інституту Святослав Мартинюк.

Косів здавна називають столицею народного мистецтва Гуцульщини. Саме в цьому центрі зосереджувались і розвивались основні галузі народних ремесел: різьблення по дереву, гончарство, художнє ткацтво та вишивка. Сам же Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва започаткував свою історію у 1882 році як ткацька промислова професійна школа. У 1939 році на базі промислової школи створено училище гуцульського народного мистецтва, далі — технікум народних художніх промислів, з 1995 року — Косівський коледж прикладного та декоративного мистецтва ім. В. І. Касіяна. З 50-х по 80-і роки в навчальному закладі здобували освіту студенти зі всіх колишніх союзних республік, що свідчить про його широке визнання як мистецької школи.

«Косівський інститут – це величезна традиція в нашій культурі. І архітектура і народні промисли, і пісня, і танець, і обряди і фольклор — це величезне багатство, це колосальна ментальність нашого народу», — сказав на відкритті виставки доктор мистецтвознавства Олександр Федорук.

Виставка мистецтва Гуцульщини в Музеї гетьманства триватиме до 27 лютого.

Катерина Качур, Рідна країна

Сучасне мистецтво Гуцульщини, що наповнене традиціями минувшини та творчими інноваціями художників, майстрів, педагогів.
На виставці представлено вироби з дерева, металу, ткацтва, кераміки, шкіри, а також полотна малярства та розпису на склі.
Серед багатожанрового асортименту творів вартує виокремити ряд тематичних гобеленів, тканий одяг, а також одягові аксесуари зі шкіри: сумки, тобівки, череси, пояси тощо.

Унікальні вироби з дерева і традиційна косівська кераміка не залишають глядача байдужим до цієї колекції. Адже новітній авторський пошук у формотворенні та декоруванні відтворює новий відбиток гуцульської автентики.

На виставці експонуються спільні праці студентів та викладачів: курсові і дипломні роботи, твори одноосібних авторів — художників-педагогів Косівської мистецької школи.

Цей навчальний заклад розташований у самому серці Гуцульщини — місті Косові, відомому на весь світ осередку найрізноманітніших видів ремесел, народних фольклорних традицій, етнічного танцю і пісні.

Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва посідає помітне місце серед освітніх мистецьких закладів України як високопрофесійна вища художня школа, що відтворює у своїй сутності змістову єдність традицій і сучасності, на основі автентичних засад українського мистецтва виховує національну мистецьку інтелігенцію.

Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва започаткував свою історію у 1882 році як ткацька промислова професійна школа.

У 1939 році на базі промислової школи створено училище гуцульського народного мистецтва, далі — технікум народних художніх промислів, з 1995 року — Косівський коледж прикладного та декоративного мистецтва ім. В. І. Касіяна.

З 50-х по 80-і роки в навчальному закладі здобували освіту студенти зі всіх колишніх союзних республік, що свідчить про його широке визнання як мистецької школи.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 року за № 1142 інститут має статус вищого навчального закладу III рівня акредитації з правом підготовки фахівців за спеціальностями «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво», «Дизайн» за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст».

В навчально-методичний комплекс КДІПДМ входить біля ЗО навчальних закладів. Це спеціалізовані та художні школи, ліцеї, малі академії, професійно-технічні училища, технікуми та ін. У структурі інституту діє училище прикладного та декоративного мистецтва. Навчальний заклад формує в цілому регіоні культурно-естетичний напрямок в народному та професійному мистецтві, сприяє відродженню забутих і зникаючих ремесел на Гуцульщині. Серед випускників інституту — заслужені працівники освіти і культури, лауреати державних премій, відомі науковці, мистецтвознавці, дизайнери, журналісти, члени Національної Спілки художників України та інших творчих спілок.

Навчально-виховну, методичну, наукову і творчу роботу в Косівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва забезпечують високопрофесійні викладачі. В їх числі доктори наук, професори, кандидати наук, доценти, члени Національної Спілки художників України, члени Національної Спілки дизайнерів України, члени Національної Спілки майстрів народної творчості України, лауреати Академічної премії ім. Ярослава Мудрого, заслужені працівники освіти України, заслужені художники України, лауреати Державної премії ім. Т.Шевченка, член-кореспондент Української академії архітектури.

В навчальному закладі діють бібліотека, читальний зал, навчально-методичні лабораторії, виробничі майстерні, центр нових інформаційних технологій, клас графічного дизайну, просторі спортивний та актовий зали, гуртожиток, музей (його відвідало понад 500 зарубіжних делегацій із 50 країн світу).

Навчальний процес проходить в трьох корпусах загальною площею 10845 м², на земельній ділянці площею 1,95 га.
Косівський державний інститут ПДМ запрошує для читання лекцій та обміну досвідом відомих науковців, художників, архітекторів з однотипних навчальних закладів України, Польщі, Англії, Канади та інших країн.

Виставка триватиме з 8 до 27 лютого 2011 року.

Кожна лялька – справжній витвір мистецтва. Він народжується з десятка різних матеріалів та щонайменше кілька тижнів. Майстриня застосовує різні техніки декорування виробу – вишивку нитками та бісером, різні види аплікацій, батік, тощо.

Свої твори лялькарка оцінює від 300 умовних одиниць. Каже, така іграшка не для грання, скоріше колекційна, як доповнення до інтер’єру.

— У мене колись пані юрист козу брала для партнера, казала, у нього є все, я нічого цікавого йому не можу запропонувати, а таку ляльку подарую, вона стоятиме у нього в офісі і хто б не приходив питатимуть про ляльку і мене згадуватимуть, — розповідає історію з життя Оксана Цюпа.

Насправді, інтерес до національних іграшок щороку зростає – і не тільки серед туристів. Українські громадяни стали проявляти все більшу увагу до свого виробника, — вважає письменник Андрій Курков.

— Колись це було пріоритетом домашнього мистецтва, це не виносилося на люди, бо було для внутрішнього космосу. Тепер це стало предметом мистецтва, коли насправді кваліфіковані майстри взялися за цей жанр. І очевидно, пріоритети певні змістилися, я думаю, що це втома від такої примітивної урбанізації, — робить висновки письменник. І одразу застерігає, до вибору ляльок не варто ставитися легковажно. З циганами, Солохою та Козою треба бути обережним. Вони можуть впливати на долі своїх нових господарів.

— Кожна лялька має свій характер, має своє ім’я. І в принципі, за кожним образом, як за персонажем в літературі, є якась історія, і є якесь майбутнє, — припускає письменник.

Ляльки Оксани Цюпи знаходяться в галереях багатьох країн світу, зокрема США, Канади, Німеччини. Свою першу персональну виставку Оксана Цюпа відкрила 10 років тому, 2001-го.

— Мені страшенно хочеться, щоб люди побачили мої роботи. Куплять – не куплять, але важливий обмін енергією. Я бавлюся. Оце відчуття дитинності, дитячості… Я коли роблю ляльки, то отримую насолоду, — каже майстриня.

Виставка Оксани Цюпи «Вертеп» триватиме до 6 лютого 2011 року в музеї Гетьманства за адресою вул. Спаська 16Д (м. Контрактова площа) З 10.00 до 17.00, щодня, крім п`ятниці.

Текст Катерини Качур, «Рідна країна»
Світлини Богдана Гдаля

Концепція виставки

Коли під Різдво на Україні святкова компанія тягне із собою Вертеп, і він пливе уночі над сільською дорогою – у навколишньому світі трапляються тривожні і небезпечні події. Пригадаймо хоча б Гоголя з його «Ніччю перед Різдвом». Нечиста сила вкрала Місяць, і закрутилося бозна-що: темінь, колотнеча, вселенська плутанина. Перед нами адаптований веселий варіант кінця світу.

Найбільш відомий, хоча й анонімний сценарій вертепного дійства взято з євангеліста Матвія. Він подає прекрасний приклад перетворення слова на театральну метафору. Там лише сказано про смерть Ірода, а вже на вертепну сцену виходить лялька-Смерть. Вторгнення цієї ляльки у Вертеп означає, що до нас завітала тема приходу гостей-предків, уже померлих. Відомо, що саме під цю пору, на Коляди покійні родичі в масках провідують живих. Показування вертепу і співання колядок недопустиме в інший час, бо може потривожити душі померлих. Так Вертеп долучається до язичницької традиції вшанування предків.

Сховавшись під масками, колядники співають про свій довгий шлях, про місточок, яким вони ішли. І звісно ж, неможливо допустити проникнення Нечистої сили у нижній поверх Вертепу – Чорта, дрібного чиновника-порученця з самого Пекла. Ще один персонаж вертепного дійства заслуговує на увагу: Цар Ірод. Виряджений у стрічки та фольгу, цар новорічного дійства – це загублений слід великого протистояння богів, поєдинку за долю світу. А солдати Ірода й Ангел Вертепу – це залишки двох частин Небесного Воїнства.

Нарешті у другій частині вертепного дійства несподівано з’являються лялькові пари: вони також проникли у вертеп із новорічної святкової стихії. Їхні звички й поведінка часто доволі вільні. Багатонацональність цього народцю вказує на всеохопний характер еротичних вихваток. Так нагадують про себе Вакханалії – ритуальний, всезагальний шлюб, найважливіша сакральна акція, яку практикував давній світ, включно зі слов’янами, для запобігання всесвітньої загибелі.

В наших місцях щорічно твориться космогонічний міф. Поява Вертепу з колядниками свідчить, що народився Новий світ. Він, як завжди, готовий протистояти біснуванню хаосу.

Сад – завжди діяльна цілісність, він промовляє до глядача не значеннями окремих компонентів, а через утворення змістовної системи, спрямованої не тільки на досягнення естетичної насолоди, але й на виховання Душі. Сад є засобом фіксування та передачі інформації і вже сама його будова є висловлення певної думки.

Людина перетворює своє середовище в різний спосіб. Вносячи в нього зміни своєю діяльністю, спрямованою працею, осмисленими діями, розбудовуючи конструкції свого розуму, вона переживає й проживає це середовище, трансформуючи капсулу простору. Намагаючись силою розуму створити Дім для Душі через прагнення вдосконалення та діяльну спрямованість нарощує над створеним природою ландшафтом свій власний, збудований з ідей та інтелекту.

Виставка „Сад” поєднує твори виконані у традиційних графічних техніках офорту, гравюри, літографії й авторських техніках з об’'єктами у просторі. Для надання графічному зображенню просторового вирішення застосовуються прозорі матеріали й об'’ємні форми. Так, використовуючи простір, я продовжую будувати Сад.

Про художницю

Народилась 1985 року у м. Києві.

• 2003 — закінчила ДХСШ ім. Т. Г. Шевченка.
• 2009 — закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури. 2010р. рішенням президії Академії мистецтв України нагороджена „Почесним дипломом за кращу дипломну роботу”.
• З 2009 — асистентка-стажистка в НАОМА.
• З 2010 — член Національної спілки художників України.

Виставка триватиме до 14 грудня 2010.

Додаткова інформація, коментарі та фотоматеріали:
068 3225951, 068 3224059
kateryna_br@ukr.net
 graphic.blog.net.ua