Ірина Пастернак-Ковальчук, розпис емалями (Київ):
Ми творчі люди і сказати, що якийсь рік більш вдалий чи менш вдалий... У нас завжди є та робота, яка подобається, тому і цей рік був теж хорошим. Я хочу, щоб в новому році усі інші люди знайшли позитивні моменти і налаштовувалися на краще.

Олександр Ковальчук, скульптури з металу (Київ):
Нещодавно на дні народженні я почув тост, який мені сподобався (хочте друкуйте, а хочте ні): «Душа, щоб прагнула кохання, а тіло прагнуло гріха...». Усім звичайно здоров'я, самого світлого в новому році, творчих наснаг і здобутків.

Ятка Олександра та Ірини Ковальчуків

Кожна пара сережок неповторна

Спілкування із шанувальниками

Зоя Предко, гончарство (Київ):
Побажати хотіла б, щоб люди займалися своєю справою не тільки для заробляння грошей, а й щоб це приносило задоволення душевне, бо якщо немає виходу енергії душі, то дуже важко. Якщо людина гониться за грошима, за статком, за посадою, то вона втрачає свою людяність, можливо навіть своє призначення людини, а найголовніше призначення — це бути людиною, кохати, жити в щасті. Тож чого собі бажаю, то бажаю усім й іншим. А собі нічого поганого не побажаєш...

Зоя Предко з майстром дерев'яних іграшок Іваном Приходьком

Енергетичний дзвоник

Твори Зої Предко

Поєднання кольорів

Оригінальна візитка

Леся Турукіна, писанкарство (Київщина):
Обов'язково усім бажаю здоров'я, бо без нього усе інше стає неважливим. По-друге, миру і радості в душі, тому що без цього наше життя стає сумним і невеселим...

Надія Білик, гончарство (Київщина):
В цьому році вдалося багато чого, а в новому році хочеться ще більше втілення фантазій. Кераміка — це такий матеріал, де можна безмежно творити. Бажаю, щоб кожен день приносив задоволення і творчість, наприклад можна творити настрій або затишок в сім'ї.

Олена Дзіядевич, в'язання з вовни (Київ):
Хочеться побажати всім віри в те, що все, що не йде, буде на краще. Наші терплячі, мудрі, мужні люди на це заслуговують — завжди вірити в те, що яка б не була сьогодні ситуація, для вас вона повернеться таким боком, що ви скажете, так воно повинно було бути. Я вам всім бажаю якнайшвидше дочекатися того моменту і вірити, що вища сила виведе нас на хорошу щасливу дорогу.

В'язане вовняне вбрання Олени Дзіядевич

Вадим Суліковський, дитячі іграшки з дерева (Київ):
Щоб всі були щасливі, здорові, веселі і кохали одне одного.

Вадим Суліковський за роботою

Дитячі калатала

Ірина Суліковська, лялька, вишивка (Київ):
Дуже важливо, щоб в українському домі була хоча б одна річ зроблена своїми руками, бо народне мистецтво — це душа українського народу. Наші очі на кінцях пальців, ми бачимо своїми ручками, наші предки лишили нам дуже великий скарб того, що ми вміємо все творити руками. Ця генетична пам'ять досі в нас, тож давайте її відроджувати.

Вишивка Ірини Суліковської

Перший ангелик

Жанна Россипчук, гончарство (Київ):
Я бажаю усім людям світла, радості, добра, щастя; добрих думок і щасливого блиску в очах.

Кераміка Жанни Россипчук

У творі цілий Всесвіт

Людмила Дворяківська, розпис керамічних виробів (Київ):
Щастя, добра, стабільності; щоб не росли ціни. Щоб всі гарно зустріли Різдво (дуже жаль, що Новий рік раніше від Різдва, бо Різдво набагато вище свято)... Щоб вся родина зібралася за одним столом, щоб у кожного на столі був Дідух, і щоб всі ми були щасливі й радісні.

Дзвіночки

Людмила Проценко, витинанкарство (Київ):
Доброго здоров'я, гарного настрою, любити один одного і жити для ближніх.

Людмила Проценко серед своїх паперових творінь

Витинанкові закладки для книг

Лариса Мансурова, плетіння з ниток, народний розпис (Київ):
Душевного спокою і достатку на столі. А душевний спокій означає, що всі здорові і щасливі.

Пташка з ниток. Робота Лариси Мансурової

Олександр Куций, вжиткові вироби з дерева (Київ):
Щоб всі були здорові, йшли до своєї мети через творчість. І з політикою щоб не дружили, щоб політика нам не заважала, щоб народ був самодостатнім. Щоб у кожному пробуджувалася іскра його творчості, те, що в ньому закладено від наших предків, в кожному воно є і в кожному воно повинне виходити назовні.

Марія Вовкула, ткацтво (Київщина):
Здоров'я! Як здоров'я є, то все добре.

Богуславське ткацтво

Оксана Фещак, плетіння вінків:
Отак як ми заквітчуємо свої вироби, щоб оце все поєднувалося в нашій Землі і з нашими напевне керівними органами, політиками. Тому що, насправді, саме отут живе життя, і воно має спільне тільки з духовністю, красою, дитинством.

Оксана Фещак (праворуч) демонструє святковий віночок

Наталя Стельмах, віночки з сухоцвітів та дідухи (Рівненщина):
Щоб більше молодих дівчат виходили заміж у вінках, щоб їхня доля була заквітчана і стелилася, як рушничок.

Юрій Калітієвський, гончарство (Дніпропетровщина):
Здоров'я, в першу чергу. Щоб всі мрії збувалися, щоб діти й онуки народжувалися. Щоб були щасливі, веселі і не забували хто батьків, а хто дідів.

Кераміка Дніпропетровщини

Іван Трачук, трипільська кераміка (Київ):
В цьому році було багато змін, ми почали показувати трипілля у вжиткових речах, зокрема на посуді. Не кожна людина розуміє, що таке оберіг, яким він був тоді і як цим користуватись зараз. Щоб дійти до душі людини, їй треба показати оберіг таким способом, щоб вона побачила його у своїй тарілці чи чашці, в якомусь орнаменті, і я думаю в наступному році подібні речі зроблять великі кроки до кращого.

Трипільська кераміка

Ольга Філатова, вишивка (Київ):
Здоров'я, натхнення, радості і щастя.

Неллі Клаудіо, лялька (Київ):
Здоров'я і постійного потягу до краси.

Юля Анусіна, свічки, ляльки, писанки (Київ):
Натхнення, наснаги втілювати нові проекти, вірити в свої сили. Всім великого успіху в цьому році.
Для нас цей рік був дуже вдалим, бо ми з сестрою відкрили свою власну майстерню і втілюємо її в життя — свою мрію найбільшу. Майстерня називається «Сонцечар», там ми проводимо майстер-класи з писанкарства, створення воскових свічок, лялькарства.

Воскові свічки

Галина Жук, намисто з кераміки (Тернопіль):
Здоров'я, в першу чергу, достатку, спокою, рівноваги в серці, позитивних емоцій.

Олена Попова, ткацтво (Київщина):
Добра, миру, здоров'я усім людям. Творчих успіхів, натхнення, молодості, впевненості в собі та в завтрашній день.

Валерій Даниш, живопис на склі (Київ):
Перш за все, це здоров'я, за яким треба стежити; терпіння, бо без нього витрачатимете багато зайвої енергії, яку варто спрямувати на корисніші справи. І звичайно намагатися відшукати в собі якийсь творчий хист, який, як я вважаю, допомагає нам переходити в якісь інші світи, в зовсім інші відносини. Також всім бажаю більше приділяти уваги своїм рідним, близьким, і знати, що все минає і все буде добре.

Розпис на склі

Ангелики Валерія Даниша

Олена Рущак, вироби з кукурудзи (Київ):
Добробуту, миру, злагоди; щоб були щасливі в новому році й легко вийшли з економічної кризи.

Дзвіночки з кукурудзи Олени Рущак

Світлана Вискочил, писанкарство (Київ):
Хай побільше приходять, побільше цікавляться, побільше бачать і знають наше рідне мистецтво. А ми як майстри стараємся людям більше показувати, розказувати, навчати, щоб самі також ставали майстрами. А вам (Рукотворам — авт.) наснаги витримати такий великий колектив... :-)

На головній світлині пташка Лесі та Юлі Анусіних

Записала Катерина Качур, «Рукотвори»
Світлини — Богдан Гдаль, Богдан Пошивайло, Катерина Качур  

«…бо прийдуть до тебе три празники в гості…»

Глиняна макітра під кутю, глечик для узвару, солом’яний «павук», різдвяний дідух, рукотворні подарунки для дітей та листівки для рідних, а також веселі колядки від фольклорних гуртів та все для Українського Різдва на ярмарку в Музеї Гончара.

Традиція передріздвяних святкових ярмарків є досить давньою та поширеною у всьому світі. Українці здавна любили гарно ярмаркувати перед найбільшими святами в році. Годилося не лише гарно оздобити оселю, а й бути вбраним у нове та щедро обдарувати рідних.

Відчути смак давньої традиції та тепло Різдвяних свят ви зможете у мистецьких виробах, подарунках та сувенірах, зроблених вправними руками та щирою душею майстрів з різних куточків України, що будуть представлені на Різдвяному Ярмарку. Гончарі та вишивальники, різьбярі та іграшкарі, творці з соломи, ткачі, кравці, ковалі, лялькарі, малярі та витинанкарі створили речі спеціально до Різдва, що можуть стати унікальним подарунком для кожного. Особливі дари чекають на дітей — іграшки з дерева, соломи, глини, тканини, кукурудзиння, льону та паперу. Найкращі книги для дітей та дорослих будуть представлені улюбленими видавництвами: «Грані-Т», Видавництво Старого Лева, Прудкий Равлик, Свічадо та ін...

Крім того, на всіх відвідувачів чекає особлива нагода. Лише перед Різдвом в рамках святкового ярмарку Ви зможе створити подарунки власними руками. Досвідчені майстри навчатимуть всіх охочих та зможуть розкрити таємничу магію справжнього мистецького творіння руками та душею.

Особливу атмосферу свята творитиме «Львівська майстерня шоколаду».
А про давні традиції святкування Різдва, як терти мак і приготувати справжню кутю до Святвечірнього столу навчатимуть учасники етногурту «ДахаБраха» під власний супровід колядок.

Розклад майстер-класів та заходів. Участь безкоштовна!

	23 грудня (п'ятниця)
15:00-16:00	- Вирізання витинанок (Рак Світлана) - Розпис глиняних дзвоників (Наталя Дворяківська)
16:00-17:00	- Ліплення з глини (Наталя Тригубова) - Птахи з ниток (Лариса Мансурова)
17:00-18:00	- Вирізання витинанок (Людмила Проценко) - Лялька-мотанка (Віра Цимбал)
19:00-19:30	Гурт «Царина». Колядки

	24 грудня (субота)
13:00-14:00	Музична казко терапія для малят «Країна сніговія»
14:00-15:00	- Розпис глиняних дзвоників (Наталя Дворяківська) - Ляльки з кукурудзи (Олена Рущак) - Вчимо колядки разом: діти та дорослі (Ольга Карапата)
15:00-16:00 15:00-15:30 15:30-16:30	- Ангел з тканини (Ірина Суліковська) - Ліплення з глини (Наталя Тригубова) «Райгородок» та Сусанна Карпенко. Колядки Вертепні маски та різдвяні зірки: виготовлення та розпис (Іван Приходько)
16:00-17:00 16:30-17:30	- Плетіння з соломи (Ірина Білай) - Птахи з ниток (Лариса Мансурова) - Майстер-клас від знаного художника-графіка, видавця Олега Петренка-Заневського. Видавництво "Сіма". Казки Лірника Сашка та ін.
17:30-18:30	Ігри, колядки та забави для дітей. Гурт "Берегинька"
18:30-19:00	Школа традиційного народного співу. Колядки

	25 грудня (неділя)
13:00–13:45 13:45–14:15	Різдвяна презентація від письменника Сергія Пантюка Різдвяна презентація від видавництва «Веселка»
14:00-15:00 14:15–15:00	- Ляльки з кукурудзи (Олена Рущак) - Лялька-мотанка (Віра Цимбал) - Майстер-клас з виготовлення різдвяної листівки. Видавництво «Братське»
15:00-16:00	- Ангел з тканини (Ірина Суліковська) - Вирізання витинанок (Світлана Рак) - Презентація книги «Від Романа до Йордана»
16:00-17:00 16:00–16:30 16:30-17:30	- Вирізання витинанок (Людмила Проценко) - Плетіння з соломи (Білай Ірина) - Гурт «Рожаниця». Колядки - Презентація проекту «Майстер-клас із зимового анімаційного мультика»
17:30-18:00	Гурт «Роксоланія». Колядки
18:00-18:30	Гурт «Кросна». Колядки
18:30-19:30	Гурт «ДахаБраха»: - Тертя куті - Приготування куті - Колядки - Розповіді про Різдво

Зроби собі та своїм рідним справжній подарунок!
Відвідай Різдвяний Ярмарок!

Євген Гапич, фотограф:
«Приблизно півроку я збирав матеріали, вишукував щось незвичайне. Щотижня приїжджав до Космача. Присвячував цьому цілий день. Обирав від трьох до п’яти майстрів, фіксував їх роботу. У мене була єдина умова – люди сидять і просто працюють, наче й нікого немає біля них. І я їм не заважаю, і вони мене не тривожать.

Тепер знаю як виготовляється писанка, вишиванка, килими, постоли. Також побачив те нестримне бажання творити. Як часто казали самі майстри: «Треба мати чисте серце, щоб заплановане виходило»».

Клавцуняк Марія Тимофіївна тче килими з акрилових ниток, які не їдять молі

Глечики Дмитра Кіращука покриваються звичайною харчовою олією. Дерево не тріскає і такий глечик довготривалий у використанні

Писанка на етапі розпису. Страусине яйце

Марія Кіращук, писанкарка

Постоли жіночі, зроблені Дзвінчуком Тарасом Григоровичем

Параска Юряк вишиває рушник, прикрашаючи його космацьким пушкатим взором

Трембіта - народний духовий музичний інструмент, поширена на Гуцульщині

Різьбяр Юрій Микитович Семчук із шаховою дошкою і шахами його роботи

Явдоха Дзвінчук (по центру), у свої сто років виготовляє кошики з ліщини

У Космачі понад третина мешканців зайняті творчою працею. Хтось вишиває, хтось тче килими, ще хтось робить зі шкіри постоли, збиває діжки та різьбить по дереву. А у когось добре виходить плести ліщинові кошики, виготовляти традиційні строї й народні інструменти. Але особливо Космач знаний писанкарством.

Євген Гапич, фотограф:
«Існує проблема, що у нашій державі віддають перевагу майстрам, які мають звання. У Космачі є тільки один заслужений майстер – Дмитро Пожоджук.

А моя ідея полягає у тому, щоб показати простих людей, яких Бог нагородив талантом. Цікавий факт, що Космач – найбільше село у Європі. Там мешкає майже 7 тисяч осіб, з них 3 тисячі – майстри. Майже в кожній хаті мешкає народний умілець. Прикро те, що про Космач знають дуже мало. Однак роботи тутешніх майстрів – чудові».

Майстри Космача на світлинах Євгена Гапича

Космацька писанка

Слова вдячності відвідувачів виставки

За словами Євгена, народним мистецтвом в селі займаються переважно старші люди від 35 до 60 років. Молодь переймається, але менше, бо на цьому особливо не заробиш — каже фотограф.

Євген Гапич, фотограф:
«На сувенірах заробіток середній, наприклад: рушник коштує 100 гривень, це оптовий продаж. Майстриня вишиває його чотири дні, тобто її заробіток 25 гривень в день.

Найменшому майстрові, який зафіксований на світлинах, лише вісім років: Василько розмальовує писанки. Можливо, його роботи ще вимагають праці та досконалості, однак виконує їх він від щирого серця. Найстаршій героїні моєї виставки, Євдокії, виповнилося аж 100 років. Займається вона лозоплетінням. Власне, фотовиставкою хочу показати, що у Космачі на Гуцульщині є талановиті люди. І варто приїхати сюди, щоб побачити їхні унікальні витвори мистецтва».

Фотографувати майстрів Євген планує й надалі і не обмежиться лише Космачем. А його виставка у Київському Музеї гетьманства триватиме до 6 листопада 2011 року.

Катерина Качур, додатковий матеріал visty.in.ua
Світлини Катерини Качур та з приватного архіву Євгена Гапича

Походження

— Моє призвіще Хібовський. Дід мій, мамин батько, був Корчинським, пшепрошем, поляк. Мій батько Хібовський, пшепрошем тоже поляк. А моя мати була Вишневською. Теж полька. А я польської мови так і не знаю. Я не вчився абсолютно ні в кого. Тут хіба шо якийсь віолончеліст був. Він квартирувався, а потім в Канаду переїхав. А мені ніхто про це не сказав. Пізніше про це повідомив однокласник Сергій Сапсай, брат того чоловіка, у якого він був на квартирі.

Мої батьки музикальні були. Батько шось завершував «по лісній часті», геодезист, таке-во. А мати від свого батька навчилася. І сина і її навчив. Вона знала як теодолітом користуватися. І от мій батько поступив на роботу до мого діда. А тут бачить, що у діда моя мати на виданні. А дід хотів видати її заміж, бо мати померла. І мої батьки поїхали на Урал на ці лісобудівельні роботи. І там була велика бригада лісорубів, вони їздили, рубали ці просіки. І я там родився аж в Пермі, і сестра моя. Вона 1928 року, я 1929 року народження. Батько хоч і був по лісовій часті спеціалістом, але багато років вони хористами були в капелі «Думка». Потім, ще був якийсь польський ансамбль, що гастролював по всіх респуліках Союзу. І вони там були.

Батько був «помєшаний» на співах. У нього був хороший голос. Якби у нього був слух, а то ноти перед собою поставить, оперну якусь арію, мандалінку бере в руки, ноти, бо мабуть вчив ше їх на Уралі, і ото співає. А як тіки по пам’яті без слуху, то він з’їжджає з тональності. Не було в нього пам'яті такої, тому він не став ніяким солістом. Ото в хорі співав і все.

А брат мого батька у Києві був скрипалем київської Опери. Він був рядовим оркестрантом у тій ямі. Його звали Леонідом Шишловим. Бо в батька і брата була одна мати, але від різних батьків...

Батько каже: «Бери грай». А я зробив вигляд ніби мені це не треба...

Батько день і ніч горлав. Оці арії співав. Я їх напам’ять позаучував. Батьки бувало поїдуть десь на гастролі аж десь за Ташкент, а нас кинуть на діда з бабою. А Леонід ще був не жонатий. А він нам кандьори варив і «пиляв» же на цій скрипці. Я ще й досі згадую як він зі скрипкою обходився. Ага, підставочка трохи з’їхала, треба її підрівняти, так він бере смичок так наче прикладом, по підставці, бах, і вирівняв. Одним ударом. Такий грубіян був. Тоді бачить, у батька мандаліна. Мандаліну є не можна було чіпати. Батько був строгий. Але ж він не знав, що в мене в голові музика сидить.

А потім каже, Герман, «бери іграй». Я зробив вигляд, ніби мені не треба. Він поїхав на роботу, я за ту скрипку, став тут, і через півгодини я вже гопак печу на мандаліні. Бо я ж знав, як там мі-ля-ре-соль ше тоді. Приходить батько з роботи, а я вже граю. Він «усьок», ага, у Германа значить «єсть соображеніє». А потім поїхав до свого брата батько і хвалиться: «А от у мєня Герман то-то-то»...

Подаровану скрипку об пеньок розтрощили радянські солдати

А це ж 1939 рік. Приєднують Україну Західну. Їде цей скрипаль Льоня туди на гастролі і там десь купує скрипку для мене з футляром. Я ж пацан заморений, а він мені повну купив, привіз. Вона в мене була, але у війну вона загинула. Хто ж її зламав? Наші солдати! Взяли об пеньок розтрощили і все. Мене вдома тоді не було. Ми ховалися. Я прийшов, тільки «щепочки» осталися. Мені було 12-13 років.

А коли була скрипка, я «пиляю-пиляю», батько приходить з роботи, отут подушками заложить, сам ляже, і каже «Вот Герман, давай вот такую арію, ти мнє напілікай, а я буду пєть». А хлопці у вікно дивляться, кличуть у «чижика» погулять, а я кажу нє-нє. Мене таке не цікавило. Була в мене така «закваска». Але потім скрипка загинула в бою. І не було в мене її багато років. Ми були старці, бідні, я ж не міг собі купити нічого.

Наступну скрипку виміняв на батьківську мандаліну

Аж став я студентом. в 50-му році я опинився у Чернівцях, на фізматі, а там товариші оркестр організували. А я кажу: «Я й на скрипці міг би шось»... А один каже: «Так у мене вдома є, я на наступний рік привезу. І поміняємось — ви мені свою мандаліну, а я вам скрипку». І так і зробили. І в мене знову з’явилася скрипка аж у 52 році. Хоч мені і 20 було, та хіба я шось соображав, як вона була влаштована? Я зробив підставку із куска фанери, темнота (сміється), а смичок теж був з двох кусків зліплений. Скрипка та хоч і звучала, але тихенько. І в оркестрі мені сказали, що скрипка дуже тихо грає і тоді мені вперше думка в голову прийшла — от якби її зробити самому. І аж у 80-му році я зробив першу свою скрипку.

Дерево для перших скрипок шукали на лісопильні, що була на Петрівці

Був воєнний завод «Октава». Я там робив майже 20 років. І десь на — 35 рік знайомлюсь з одним мужиком, Олексієм Кочергою, який налаштовував піаніно на заводі. А він спитав: «Ви не підкажете, он у мене дочка є. Де скрипку їй дістати?» А я йому: «Знаєте шо, давайте займемося цим самі». Він так подивився на мене, а сам жеж нічого ше не робив, але кажу впевненим тоном — під моїм керівництвом її і зробимо...

А потім виявилося, що цей чоловік колись робив на Петрівці на лісопилці. Він вже там не працював, але ще лишилася дружина. Так він там по знайомству проходив, і вони ходили між тих гір дерев. Вони ж по Дніпру пливли ті колоди, пропитані були. У березні місяці ми там лазили, і так років 2 лазили поки напали на клен, і напиляли його потім, скинули в підвал сохнути. І тоді я зробив... Він хотів у мене купити, у мене була реліквія...

Скрипка Гаспаро де Сало (1540 — 1609) з Бучі

У Бучі була знайома прибиральниця, а в неї скрипка виявилася 300 років від Гаспаро да Сало. А цей був на сто років раніше Аматі. І там на головці була гравіровка. Але вона була така розклеєна по швах. Ця жінка не хотіла мені продавати.

Я дождався вихідного, поїхав в Київ. А тоді гітари були... За 65 рублів я купив нову гітару, шоб помінять на скрипку. А у неї 2 дочки було не замужем. Прихожу, вони ше в постілі ніжаться. Дівчата, моргаю... А мати за дверима коло печі. Кажу, підговоріть свою маму...

Ну вона була ця скрипка пузата така, а бортовинка низенька, темний лак... Короче, я ту скрипку купив... А часу не було то я її поклав на шафу. І 20 років вона чекала пока я її відреставрую. Це був мій перший досвід реставрації. Я її доволі вдало відреставрував. Старий лак не знімав, а там де не було, підкрасив, і вона як новенька получилась...

Тепер коли з’явилися мої самородки, моя конструкція, приходить скрипалька. Там у Горенці є одна. Так Гаспаро їм подобається, а мої нє. А мені свої подобаються. Цього Гаспара я продав своїм родичам за 100 доларів. Ну допустимо шо вона там 200 коштувала. Так ці родиці вже в Канаді. В Торонто 7 років живуть, і їхня дочка викладає скрипку і там на цьому Гаспарі грає. Це був мій перший досвід.

Перші зміни конструкції скрипки і перші сторонні враження

Потім зробив одну скрипку нібито стандартну у 80-му році. Не зовсім стандартна бо там я всередину сховав стержень для міцності.

Ще я відновив скрипку київської фабрики довоєнної. Гриф у неї був зламаний. Коробка осталася фабрична, а гриф я свій зробив. Вона добре збереглася. Її зберігала у хліві тут у Горенці одна тітка. Вона сусідові подарувала, а я про це дізнався й перекупив за трицятку років 15 тому. Я би продав та покупців нема. Хочуть за троячку. А я кажу 200 доларів. То мовчки і йдуть.

В консерваторії я був. Якийсь майстер мене за шкірки і до вікна. Ану показуй. Він попробував. Скільки ви за неї хочете? Я йому — 150 доларів. А він — ви мало просітє. Ви просітє тріста. А за 200 можетє оддать...

А у 2004 році поїхав до одного майстра Михайла Бондаренка. Коло Золотих Воріт у нього майстерня. З собою взяв оцю скрипку. Сидимо. Я йому: «Яка ваша думка? Мовляв бачите, який в мене гриф?» Я міг його зробити таким як треба. Але зробив ніби плоским, щоб струни не сильно переломлювалися і не виходили з ладу. Вони ж дорогі. Так цей Бондаренко подивився і каже: «В етом єсть раціональноє зерно, но я так дєлать нє буду, потому что я консєрватор». Він вже вмер 4 роки тому. Я хотів його провідати і лише тоді дізнався.

Так він тоді під час зустрічі показав свою скрипку. З цією конструкцією у Москві він зайняв 4 місце... Я спробував її смичком, а там звук такий... Порівняв зі своєю. Кажу дивіться... А він змовчав... А в нього на скрипках були вушка з дірками. А у смичка конусна спіраль.

Підставка під струни із «сухариками» та інші видозміни

А вставка в мене ніби стандартна. Але в двох місцях дерев’яні «сухарики». Ідеально підігнані до поверхні деки і виходить 100 відсоткова передача звуку. Якшо підставка буде ухилятися вбік то сухарики нерухомі. Як я роблю? Відрізаю «лапки», потім частину, яка лишилася, закругляю і ставлю на «сухарики». А за традиційною теорією підставку підганяли «наждачкою» до поверхні. Куди вона годиться? Наприклад, налаштував, граю, а потім бачу, що моя підставка вперед нагнулась. Виходить що один край вдавлюється гострим ребром в деку, а протидежний припіднімається. Контакт порушується і дека псується. А в мене ж цього нема.

Мало того, відтепер, дивіться, оця струна Міляресоль, «Мі» потребує натягування 18 футів. Наступні 16, 15, а ця всьо 8. Виходить шо підставку тягне в один бік. Точки контакту зміщуються на багато міліметрів в сторону... А в мене ж овал. Тому і цей момент кращий. Сухарики можна з будь-якого дерева зробити, з берези, з осики.

Третій момент. Я припідняв поріжок, і зменшився кут, а отже тиск на деку. В цьому той майстер Бондаренко зі мною не погодився. Мовляв при зменшенні кута не буде звучати. Брехня! Я ж заміряв навіть. Якщо в загальній сумі струни тягнуть десь 20 кілограм, то підставка на деку тисне з силою 7-8 кілограмів. Скрипка отримує ефект деформації. Якщо корпус розрізати навпіл, то буде чотирикутник, тобто не жорстка конструкція. І часто «кишки лізуть» у скрипок. А я в своїй конструкції вирівнюю це діло і зменшую цей кут. Тому це йде на користь. Тут нічого нема і близько до Страдіварі. Гола механіка.

І щодо «душі» (вставки всередині скрипки) є момент. Один є Юр’єв такий (Флоріан Юр’єв — авт.), то він до душки на кінці приклеює шматочки сирого хліба. А найкраще без мороки взяти шматочок корку (з коркового дерева). Підганяю його, приклеюю на кінці, лишаю всього півміліметра на кінці. Це абсолютно не псує звук. Якшо більше 2 міліметрів то починає впливати, а так ні.

Суцільний гриф Хібовського не клеїться. Його легко зняти

Класично дно робиться з явора, з клену сріблястого. А гриф мій з липи. Суцільний. Я не тільки вирівняв кут, а й підняв його. Головка стоїть вище. В класичній конструкції мало того, що струна має перегин та ще й чіпляється за сусідній кілок. А в мене цього немає. Звичайне гніздо. Вставляй і клей.

Оцей болтик. На ньому нема ніяких вставок. Тут на кінці різьба, щоб затиснути. І там і всередині гайка. Вона не приклеюється. Якшо гайка поржавіла, її можна витягти і поміняти, але вона не впаде. При чому болт ставиться під прямим кутом, щоб гриф притискався до поверхні. А якщо я приклею по стандарту. Спробуй тоді відремонтувати скрипку. Це ж треба розмочувати, розквашувати, праскою гріти. А так у мене 2 хвилини і гриф уже окремо. Я його не клею. Прикручений і все. Це ж велика економія і збереження отих знаменитих скрипок, якби вони такі були.

А мікронастройка теж вбудована прямо в гриф. Оце сам зробив дірочки, просверлив канавки. Не треба купувати окремо. Деталі з дюралі. Я ще й з вагою борюся. А підставку як вставити в нього? Здавалося б неможливо, але теж є вихід. Вона вставляється через проріз посередині грифу. Юр’єв як побачив. Він стояв до мене спиною і балакав з якимсь чоловіком. А його скрипаль, якому я подарував свою скрипку, запросив мене. Я зайшов... А він сказав шо ви перескоблили деку скрипки і відмахнувся...

Про струни, боковинку і особливості звучання

Все життя мучуся зі струнами. Струна «Ре» з домри підходить для скрипки. А «Ля» і «Соль» не можна нічим замінити. «Соль» не натягнута до оптимальної величини бо в неї низька маса... Зараз же унікальна металургія... Мають бути легші метали для струни з найбільшою натяжкою. Боковинка моїх скрипок з верби. Товщиною до 6 міліметрів і тому немає внутрішніх плінтусів, які є у стандартній скрипці.

Я граю на стандартній скрипці і своїй. Стандартна дає розмазаніший звук, бо струнотримач дриґається і вносить свої перешкоди. Він одночасно і помагає, щоб підставка вібрувала, не жорстко себе вела, але вносить свої перешкоди. В мене немає цих перешкод і жорсткіша підставка. У стандартної скрипки об’ємніший звук, а в мене він ніби стиснутіший, але яскравіший. Коли в консерваторії, коли ще був живий Которович (Богодар Коротович — авт.), його студент грав півгодини на моїй скрипці, то я тої різниці не відчув. Там вроді об’ємність звуку така як треба. В останній конструкції грифа я відтягнув кріплення струн якомога далі від підставки.

«Купувати почнуть, тільки якщо скрипка буде кращою від Страдіварі»

В мене 9 штук зараз. «Гаспара» я продав і фабричну. А мої ніхто не купує. Як я був у Которовича, то він сказав, що доки вона не буде краще Страдіварі то нічого не буде. Тобто, я маю переплюнути Страдіварі! Уявляєте які вимоги?

Особливості покриття лаком і фарбування

Є проблема фарбування... Лаки не годяться. Знайомі приносять, пофарбую, а через 2 дні на ньому відбитки пальців. Не годиться! В мене був свій лак — звичайний клей БФ-2 на спирту. Випускали його в Сіверодонецьку. Я його розводив спиртом і виходив лак. Але спробуй його покласти. Починаєш класти лак і він розмазує всю фарбу, змиває, розчиняє її... Читав про траву таку Марену фарбувальну. Її коріння червоного кольору висушують і перетирають на порошок. І тоді той порошок прямо в лак сиплять. Виходить наповнювач. Але в цьому великий секрет. Так я сорок років не можу знайти цієї марени...

Засмоктує це все — не можу ні на що виділити час... Схопився, треба котам приготувати їсти, принести дрів, води, на базар... Ці турботи нескінченні не дають нічого зробити. А сил уже ж нема. Уже ж на дев’ятий десяток пішло... Народився я 9 грудня 1929 року.

Чого село зветься Горенка?

Бо ці колишні солдати, Бондаренки, Сапсаї, вони були селянами, коней, волів завели. А в 1900 році тут Пущу починали, просіки рубали, бельгійська компанія оцей трамвай проклала, а до цього конка ходила. Так вони шо, запряже вола, їде в ліс, ага, хороша для будівництва сосна, зрізає її, вантажить на тих волів і везе на розпиловку. Була ручна розпиловка у Горенці біля лісництва і в Мощуні, яка звалася «пильнею». Так «пильню» цю організував лісопромисловик з прізвищем Горенко. То два чоловіки наприклад, сосни повантажили на воли: «То до кого поїдемо, чи в „пильню“ чи до Горенка? Та до Горенка ближче — поїхали». А потім дошки розпилювали і везли дошки у Київ «буржуям» продавати дачі будувати...

Приклад гри

Як підсумок, Герман Хібовський трохи зіграв, згадуючи, що на одній з його скрипок грав «знаменитий скрипаль Баженов». Запис не дуже якісний але в загальному дає оцінити як майстерність, так і звучання однієї, з його скрипок. 

Проживає Герман Хібовський на вулиці Шевченка, 52 в селі Горенка біля Пущі-Водиці, що під Києвом. Це 15 хвилин пішки від кінцевої зупинки «14 лінія». Трамвай їде з площі Шевченка, що на півночі Києва.

Розмовляв і фотографував Богдан Гдаль, «Рукотвори».

Джерело: Перший національний 

Джерело: Перший національний

Тож сьогодні пропонуємо вам зайнятися одним із найяскравіших народних ремесел України — виготовленням гутного скла. Розпечене, палаюче скло не може не бути яскравим видовищем. Навчитися цієї справи нам допоможе майстер зі Львова Олесь Дзиндра.

Джерело: Перший національний 

Джерело: Перший національний 

Джерело: Перший національний

Джерело: Перший національний