Підходжу до столика, за яким навпроти пані Варвари стоїть фотограф та сидять кілька дівчат. Фотомитець не поспішаючи фотографує розкладені на столі ляльки, а дівчата під наглядом майстрині старанно клопочуться біля своїх нитяних творінь. Вітаюся і починаю розглядати трохи наївні, але дуже теплі ляльки. 

— У мене майстер-клас коштує 20 грн, — першою розпочинає розмову майстриня. – Я все даю на ляльку і під моїм руководством ви її робите. Виходить отака лялечка, без ніжок, як оберіг.

А що входить в набір для ляльки? – допитуюся. 

Тканина на спідничку і фартушок, нитки на тулуб та на волосся, вже зшиті ручки і поясочок. За півгодини можна зробити свою ляльку. Половину з того, що ви маєте робити, я вже зробила сама, тобто заготовки, щоб вам швидше було.

А ще десь майстер-класи проводите?

Як запрошують. У цьому році вже проводила у 171 ліцеї у Печерському районі. А в минулому році у 273 школі в Корчуватому… Потім декілька років назад в університеті на кафедрі фольклористики. Куди запрошують, туди й іду.

Розкажіть про себе. Коли почали займатися ляльками?

Ляльками я почала займатися, коли пішла на пенсію у 1981 році.

А ким ви працювали? 

Я працювала рядовим інженером на виробництві. До ляльок не мала ніякого відношення. Як пішла на пенсію, то ще продавала у кіоску проїзні квиточки. В години пік людей було багато, а протягом дня сиділа склавши руки. І мені щось стукнуло в голову, чим то зайнятися. А як пішла на обід, то по дорозі зачепилася за дріт, підняла його і так з дротом пішла. І поки прийшла до кіоску, то у мене вже план, щоб з нього щось викрутити. Я взяла мимоволі кручу-кручу і дивлюся, а у мене скелет ляльки вийшов. Як вже зробила цей скелет, то думаю, треба і тіло набрать. Нашла нитки і давай мотать і оце, бачте, вже більше 25 років я мотаю ляльки від малесенької до десь так см 12–15.

У мене є ляльки на дротику, є без дротика. А оце ляльки-мотанки «вузлові» називаються (показує на ніби загорнуту в пелюшки ляльку з тканини),  вони із клаптиків матерії. Тут не приміняється голочка, а вузликами зав’язується. Кожен клаптик обмотується, зав’язується ниточками, вузликом, а потім пеленаю і виходить немовлятко. Це лялечка ритуальна – дарують на весілля, дарують при народженні дитини і давали гратися хворим діткам. Хвороба переходила від дитини в ляльку, а потім цю ляльку або закопували в землю або спалювали і хвороба не повинна була вже повертатися до дитини.

А де берете тканини для ляльок, спеціально купуєте?

Я тасьму купляю і ниточки, а матерію спочатку купляла, а потім вже узнали люди, що я роблю ляльки і так, то знайомі, то незнайомі приносять клаптики матерії. Тепер у мене матерії хватає, а якщо тасьма є, то кажу, несіть.

На фестивалі

Не раз бачила вас на Країні мрій. А ще на яких фестивалях буваєте?

І на Країні мрій буваю. У музей Шевченка завжди запрошують. У музей під відкритим небом у Пирогові я два рази на рік ходжу. Також мої ляльки брали участь у виставках. Три роки тому була виставка у будинку іграшки, там моя лялька зайняла третє місце у всеукраїнському конкурсі.

Чи можете ви сказати, що у ляльці себе знайшли?

Ну, знаєте, я людина така – дуже-дуже ляльок любила. Побачила першу ляльку знаєте де? У 1934 році на Хрещатику, але ляльку-манекен. Була у мене сестричка двоюрідна і тільки я прийшла із села, а вона мені каже, пішли я тобі ляльок покажу на Хрещатику. І ми пішли. Манекен у ЦУМі я прийняла за велику ляльку. А тоді ми пішли по Леніна (зараз вулиця Б.Хмельницького – авт.) і дійшли до Золотих воріт, і там ми вже заблудилися і блудили по Києву, в годину ночі прийшли додому удвох без батьків. Їй 9 років, мені 8. Оце було знайомство з першою лялькою. А коли мені було років десь 10, хрещена мати подарувала ляльку. Вона була зроблена із глини, тулуб був набитий тирсою, а сестричка була мала, взяла на край стола поставила цю ляльку, вона впала і розбилася. Ну, я поплакала, тулила-тулила ту ніжку, нічого не получилося і так вона десь поділася.

А пластмасові чи з тканини ляльки були в дитинстві?

У мене не було. Ніхто не купляв, жили ми не дуже багато. Четверо дітей було у сім’ї. Батько один працював, мати хворіла. У 1939 році вона померла. І нас четверо дітей зосталося, то нам було не до ляльок. Але коли був Новий рік, то я робила ялинкові прикраси з бумаги…

А чим ще гралися?

А я не гралася. Мені тоді не було коли гратися. У селі я не пам’ятаю, чим ми гралися, а коли прийшли вже в Київ, то так як мати хворіла весь час, мені, а потім меншій сестричці прийшлося готувати їсти дома, то попрати, то прибрати. Так що дитинство було без ляльок, так зате зараз я вже награлася (сміється). Я вже не знаю, скільки у мене тих ляльок. Бачте, скільки тут, ще вдома залишилися, два стенди у залі — так що ляльок дуже багато.

Поки ми говорили, фотограф зробив свою справу і ладнається йти. Дістав з сумки візитку і дає пані Варварі. 
-    Можна я вам подзвоню? – питає у майстрині.
-    Звісно можна.
-    У мене до вас є бізнесова пропозиція…
Посміхнувся і пішов. 

Ляльковий світ Варвари Мацелли

Чи щодня робите ляльки?

Майже щодня, крім свят.

А скільки ляльок в день можете зробити?

Не знаю. Я їх ніколи не роблю так, щоб спочатку і до кінця. А я роблю заготовочки, якщо це сувенірна лялька, то повишивала, а потім одяг. Так що я не засікаю время. Ну, години за дві можна зробити ляльку.

Чи продаються в магазина ваші ляльки? Чи лише безпосередньо у вас на фестивалях можна придбати?

На фестивалях у мене. Я колись давала на Андріївський узвіз, там є такий магазин «Творчість», але мої ляльки такі малесенькі, їх десь поставлять, ніхто і не бачить. Це треба, щоб я сама їх продавала.
Ще ходила в магазин «Сувеніри», що на Хрещатику, питала, чи мої ляльки можна здавать. То мужчина там сказав, що з директором треба говорити. Ну, я сказала, що у мене ці ляльки по 25 грн, а отакі по 30 грн, бо вони у мене з вишивкою, сувенірні. Так, він каже, що у них така лялька 30 грн стоїть, але мені по 15 грн їм не вигідно оддавать. Що ж я, роблю-роблю, скільки часу і матеріали скільки стоять…

А ще в яких київських музеях є ваші ляльки?

Є в музеї іграшок, в Музей українського народного декоративного мистецтва колись давала і музей Гончара у мене закупляв декілька ляльок. Не знаю, чи вони у нього там є зараз, чи може розпродали десь (сміється).

Техніку виготовлення ляльок десь переймали чи самі вигадали?

Це я сама. Я ніде ніякою літературою не пользувалася. Оце мої що на дротику. Як побачите ляльки на дротику десь у когось, то вони вже пішли від моєї ляльки. Я ж всім показую, розказую, як робити.

Під час майстер-класу з виготовлення ляльки-мотанки

Неочікувано одна з дівчат, що саме закінчила робити свою ляльку, витягла з сумки цілий моток телефонного дроту та простягає його пані Варварі. 
— Оце сюрприз! — зраділа майстриня — Оцей дріт піде мені на велику ляльку.
А ми продовжуємо… 

Всі ляльки продаєте чи буває залишаєте яку для колекції?

Ви знаєте, у мене так — лежить-лежить та колекція, а коли вона мені вже надоїла, тоді продаю.

Чи є ще та лялька, яку ви не зробили, але хочете зробити?

Є. Хочу зробити тряп’яні ляльки. Вони у мене вже на виході отаківо (показує руками, які завбільшки – авт.). Я заготовку зробила, а тепер мені ще треба знайти матеріал із старовинного полотна і обшити.

А коли вже можемо побачити ваші нові ляльки?

Не раніше, як в травні. У Пирогів повезу.

Варвара Мацелла витягує із сумки замотані у папір свої фотографії, зроблені однією кореспонденткою. На деяких фото закутана у кожух майстриня ляльок пробиває в кризі на озері ополонку та ловить в ній  рибу. 
— Я ще й рибу ловлю, — хвалиться, — зазвичай літом. А зимою у мене син ловить.

А внуки у вас є? Ляльками не займаються?

Є. Не займаються.

Лялька зроблена під керівництвом Варвари Мацелли

Чи були у вас чоловіки-учні?

У мене був хлопець один в університеті на кафедрі фольклористики. Його Хирося зовуть. То він зробив ляльку.

З якого віку дівчатка можуть робити собі ляльки?

Десь 5–6й клас. Дошкільнята з цим не справляться. Я в четвертому класі мастер-клас проводила, то було важко з ними. Вони ще шити не вміють. Кожному розказала, показала. Хоча мені допомогали мати одного хлопчика і вчителька, але всеодно важкувато було мастер-клас з такими маленькими робить. Однак хоч і було їх 28 душ – і хлопчики і дівчатка — але кожен пішов з лялькою. А чи будуть вони вдома робить чи не будуть, чи зможу чи не зможуть, це не моє діло, хай практікуються.

Після інтерв’ю я не витримала спокуси і не без допомоги майстрині Варвари, але все-таки зробила свою першу ляльку. 

Відвідала майстер-клас Катерина Качур

Допомагала з матеріалами Ірина Передерій

Походження

Майстриня народилася в селі Малі Дмитровичі, що в Обухівському районі на Київщині, у грудні 1925 року. Коли у 33-му був сильний голод — із сім’єю переїхали жити до столиці.

Досвід

Працювала рядовим інженером на виробництві. Після виходу на пенсію продавала проїзні квитки у кіоску. Випадково знайшовши дріт, почала робити ляльки. Таким чином винайшла авторський спосіб творення ляльок-мотанок, в основі яких лежить дріт, зверху намотуються нитки та з клаптиків тканини нашивається одяг.

Діяльність

Варвара Прокопівна проводить майстер-класи. ЇЇ творчість можна побачити в музеях, на виставках та фестивалях Києва, а також у приватних колекціях. Граються ляльками пані Варвари в Америці, Голландії, Сибірі.