Будуть експоновані килими, гобелени, ліжники, верети, виконані з вовни в техніці ручного ткацтва. Твори художниці відтворюють багатобарвність довколишнього світу і продовжують традиції українського килимарства. 2007 року майстрині за працю присуджено премію імені Катерини Білокур.

Виставка працюватиме до 20 лютого 2011 року.

Художниця створює розписи по шовку, гобелени, килими і живописні картини гуашшю. Для її творчості притаманне лірико-філософське осмислення української й слов’янскої історії (від трипільського та мезинського періодів) в асоціаціях з міфами народного фольклору й сучасністю. Це зумовлює оригінальність її художнього стилю, основні риси якого поєднання узагальнених форм та ритмо-колірної характерності.

Походження

Народилася 21 січня 1969 року у Києві. Тут мешкає та працює.

Освіта

1992 — закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (факультет художнього текстилю, керівник проф. І. Боднар), асистентуру-стажування при Українській академії мистецтва (майстерня проф. Т. Голембієвської).
Є доцентом Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну.

Досвід

Леся Майданець — онука відомого майстра монументально-декоративного мистецтва Олександра Саєнка. Успадкувавши талант від діда, випрацювала власний стиль та манеру подачі кольору і форми.

Твори

Батики — “Фантазія” (1989), “Півень” (1993), “Благовість” (1998), “Чумацький шлях” (1998), “Із чорнобильської яблуні” (1999), “Різдвяна ніч”, “Гармонія” (обидва — 2000).

Гобелени -  “Присвята Олександру Саєнку” (1992), “Трипільська легенда” (1993), “Осениця” (1999), “Передчуття” (2004), “Вирій” (2006), “Слов’янська мелодія” (2008), “Моя Україна” (2010).

Твори зберігаються в 8 музейних колекціях України, національних і зарубіжних приватних збірках.

Виставки

Учасниця українських та міжнародних художніх виставок (Австралія, Канада, США, Франція, Німеччина, Бельгія, Греція, Китай, Польща, Угорщина, Росія).

Преса

Авторка статті “Творчість Олександра Саєнка у контексті розвитку монументально-декоративного мистецтва першої третини ХХ століття” // НТЕ, 2006, № 1.

Згадки у пресі: 
Медвідь Л. Жива гілка мистецького роду // Час. 1994, 4 серп.;
Федорук О. Міфи та реалії перехідного періоду. Імена: Олександр Саєнко. Ніна Саєнко. Олеся Майданець // Родовід. 1994. № 9;
Чегусова З. Київські вернісажі батика // Мист. обрії: Альм. К., 1999;
Чегусова З.А. Декоративне мистецтво кінця ХХ століття. 200 імен. Альбом-каталог.  К.,2002;
Майданець Леся: Каталог виставки. К., 2002;
Золото роду: Олександр Саєнко, Ніна Саєнко, Леся Майданець: Каталог виставки. К., 2002;
Художньо-меморіальний музей  ”Садиба народного художника України Олександра Саєнка”: Путівник, К., 2002;
Мистецька студія імені Олександра Саєнка: Альбом-каталог, К., 2005.

Майстер килимів, гобеленів та мозаїк соломкою. У творчості орієнтується на народні традиції та художню спадщину батька — Олександра Саєнка, збагачуючи їх тематично. Для творів художниці характерні чітка композиція, ритмізована орнаментика, розмаїття кольорових гам від нюансовано-пастельних до контрастно-барвистих.

Походження

Народилася 24 січня 1944 року в місті Борзна Чернігівської області. Мешкає у Києві.

Освіта

1970 — закінчила Київський університет.
Майстерності навчалася в батька: 1975 року закінчила мистецьку студію Олександра Саєнка.

Досвід

Від 1996 року — завідувач галереї «Аліпій» та куратор арт-проектів Палацу мистецтв «Український дім», Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Брала участь у формуванні музейних колекцій Музею українського народного декоративного мистецтва, Хмельницького та Чернігівського художніх музеїв, Художньо-меморіального музею-садиби О. Саєнка та ін.

Засновник і педагог Мистецької студії імені Олександра Саєнка для глухонімих дітей і сиріт, консультант Київської дитячої академії мистецтв.

1989 — Член Національної спілки художників України
1993 — Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України
1995 — Член Європейської текстильної асоціації
1999 — Заслужений діяч мистецтв України
2005 — кавалер ордена княгині Ольги
2009 — нагороджена орденом Святої великомучениці Варвари

Твори

Гобелени: “Купальська ніч” (1990), “Козацька балада” (1991), “Серпанок” (1992), “Осінь”(1992), “Берегиня” (1994), “Терновий цвіт” (1997).

Килими: “Святковий” (1989), “Рожевий цвіт” (1991), “Рай-дерево” (1993), “Весільний” (1999), “Княгині” (2008), “Срібляста мелодія” (2010).

Мозаїки соломкою: “Золоті ворота” (1988), “Зустріч” (1993), “Тече вода з-під явора” (1994), “Древо життя” (1995) “Чар-зілля” (1999), “Лісова рапсодія” (2006), “Свята трійця” (2008).

Твори зберігаються в 15 музейних колекціях України, національних і зарубіжних приватних зібраннях.

Виставки

Учасниця українських та міжнародних мистецьких виставок (Австралія, Канада, США, Франція, Німеччина, Бельгія, Греція, Китай, Польща, Росія).

Преса

Ніна Саєнко є авторкою

• статей “Незавершений портрет (Про М. Стельмаха). К., 1987; “Сонячний світ у спадок” // Берегиня України. К.,1995;
• путівника “Художньо-меморіальний музей “Садиба народного художника України Олександра Саєнка”. К., 2002;
• книги-альбому “Олександр Саєнко: до становлення і розвитку українського монументально-декоративного мистецтва ХХ ст.”. К., 2003;
• книги “Олександр Саєнко: мистецька спадщина і сучасність” . К., 2009;
• а також низки статей у наукових  виданнях тощо.

Згадки у пресі:

• Сингаївський М. Майстриня // Злагода. 1994, № 7;
• Шум А. Виставка “Родовід Саєнків у Торонто” // Гомін України. 1996, 7 лют., № 4;
• Чегусова З.А. Декоративне мистецтво кінця ХХ століття. 200 імен. Альбом-каталог. К., 2002;
• Ніна Саєнко: Каталог виставки. К.,2002;
• Золото роду: Олександр Саєнко, Ніна Саєнко, Леся Майданець: Каталог виставки. К., 2002;
• Художньо-меморіальний музей ”Садиба народного художника України Олександра Саєнка”: Путівник. К., 2002;
• Велігоцька Н. Ритми любові Ніни Саєнко // Образотворче мистецтво. 2004, №4;
• Мистецька студія імені Олександра Саєнка: Альбом-каталог. К., 2005.

Виставка, яка відкривається в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара», висвітлює творчий доробок відомого полтавського майстра з селища Опішного, що на Полтавщині, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Заслуженого майстра народної творчості України -  Григорія Петровича Гриня.

Талановитий митець Григорій Гринь усе своє життя присвятив вивченню, збереженню та відродженню традиційної вишивки та килимарства Полтавщини. Понад 40 років пропрацював на художньо-виробничому об’єднанні «Полтавчанка», де розробляв ескізи художніх виробів, опираючись в своїй творчості на багатющий археологічний та етнографічний матеріал, який став для нього джерелом створення власних шедеврів. Виставка митця висвітлює унікальні зразки орнаментів вишивки Полтавщини з її неповторним колоритом і різноманітністю технік виконання.

Г.П. Гринь є учасником багатьох виставок як в Україні так і за її межами. Його твори зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка, Національному музеї народної архітектури і побуту України, Канівському музеї українського народного мистецтва та інших.

Гармонійним доповненням виставки стануть експонати з фондової колекції «Музею Івана Гончара» — давні полтавські рушники та сорочки.

Під час відкриття виставки відвідувачі матимуть унікальну можливість послухати автентичний спів вокального тріо Харківського театру народної музики України «Обереги» у складі заслужених артисток України: Вікторії Осипенко, Олени Шишкіної, Людмили Омельченко. Художній керівник – заслужений діяч мистецтв України композитор Юрій Алжнєв.

Вхід на відкриття виставки вільний!

Виставка діятиме з 22 липня по 15 серпня 2010 року щодня, крім понеділка та останнього вівторка місяця, з 10:00 до 17:30.

Вхід у Музей
для дорослих — 15 грн.,  для дітей та пенсіонерів — 3 грн.

Майстриня виготовляє жіночі традиційні головні убори — очіпки та віночки, також тче української тематики килими. Свої роботи виготовляє за традиціями полтавського центрального регіону України.

Очіпок — старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки (часто з поздовжнім розрізом ззаду), що його зашнуровують, стягуючи сховане під ним волосся.

Походження

Народилася 17 лютого 1971 року в місті Полтава. Там мешкає і досі.

Освіта

Закінчила Полтавське швейне училище №24 та Кооперативний технікум, за спеціальністю бухгалтерський облік.

Досвід

Вже протягом 5 років працює в техніці виготовлення жіночого народного верхнього одягу та головних уборів.

Звання

Атестована Національною спілкою майстрів народного мистецтва України як народний майстер (що працює в народних традиціях).

Ярмаркова діяльність

Бере активну участь у міських, обласних та всеукраїнських виставках народної творчості, а також у ярмарках та фестивалях.

Мистецька спадщина Олександра Саєнка, яка нараховує понад 500 творів малярства, графіки і монументально-декоративного мистецтва, дістала широке визнання української та міжнародної громадськості, а його ім’я з плином часу набирає все більшої значущості. У 1999 році 100-та річниця від дня народження славетного представника монументального мистецтва ХХ століття відзначалася за рішенням та участю Міжнародної організації ЮНЕСКО, а його ім’я внесено до списку видатних діячів світової культури.

— Це з овечок шкура. Ви ж знаєте, що таке овечки, так? – киваю у знак згоди. — Весною стрижуться вівці і ця шерсть переробляється і виходять такі одіяла. Це все ручна робота. Але для кожного виробу є свій станок, або верстат. Наприклад, до килимів треба у півтора метри шириною верстат, а до ліжників — два з половиною метри. Це все від предків передано.

Верстат – це одна назва чи під килими чи під запаски чи під верети, лише конструкція різна. Полотно, запаски, поясочки і верета сидячи тчеш, а ліжники вже стоячи на ногах.

Коли килима виткав, то його відрубав і так він остається, а коли ліжника вже зіткали, то ми із станка його знімаємо і несемо у валило.

Люди, які живуть біля річки, роблять собі такий штучно створений водоспад з корит і перил, валилом називається. То ми несемо ці ліжники до тих людей, у кого є валило, і там вода його крутить, збиває 8-10 годин, залежно від води. Якщо літом вода тепла, то може за 4-5 годин вийти. А зимою 10-12 годин. Коли ми їх з води вибираємо, вони висихають і приносимо додому. А тоді у нас є такі щітки, як ото кота чешуть чи песика, але у нас спеціальна для шерсті така велика щітка і тоді ми нею вже начісуємо ворс.

Багато людей у вашому краї займається ткацтвом?

Майже у кожного є верстати, бо це прожиток наш. Хоч є робота і хазяйство, але до зарплати це вже кусок якогось додатку. А якщо немає зарплати, то собі це робиш, потім йдеш на базар і реалізуєш.

Не кожна сім’я раніше ткала, але коли почалася ота перестройка, коли була ота криза перша, то тоді майже кожна сім’я робила станки і почала ткати ліжники – вчителі, медики, всі з вищими освітами, по дві вищі освіти мали. Всі взялися за ці ліжники, бо це був один наш вижиток.

Ткані ліжники і верета

Користується попитом така продукція?

Ви знаєте, раніше дуже користувалась. Оце поляки як приїжджали, то просто гребли, коли ще нам не можна було кудись поїхати. А потім після перестройки, коли Україна від’єдналася від Росії, почали завозити всяке турецьке, польське і менше стали брати. А зараз знову люди почали заказувати.

Раньше люди брали ліжники для краси. А такий ліжник і такі дві накидки називалося «комплект». І брали переважно для краси на диван і на крісло. На ньому не спали, бо було шкода його, це тільки щоб люди бачили, що є гарно в хаті.

Вівці самі тримаєте?

Так тримаємо, але ж ми правда не по багато. Хто має по п’ять, дехто десять, дехто 15, як у кого є поля. Наприклад, у мене три гектари, то я десять овечок маю. А там у того гектар поля, то п’ять. Зараз переважно дуже мало тримають, бо молодь виїхала на заробітки, багато за границями. А такі старші полишалися, ще такого віку як ми, то вівці тримають і хазяйство, і корови, і коні. А такі як наші батьки, то вже за ними ухожувати не можуть, у них хіба одна-дві овечки.

А ви знаєте, що шерсть від овечки дуже лікувальна. Наприклад, якщо постригти овечку і прямо ту шерсть накладати на хворі ноги, руки чи поясницю з радикулітом, то воно дуже вигріває.

Традиційні візерунки верет, або ряден

А де навчилися ткати?

Були малі, то від батьків не вчилися, бо вивчилися і були на роботі. Та й думали, що нам не треба цього, що ми будемо пани, бо ми маємо роботу. А потім як почалося сімейне життя, грошей стало не хватати. Та й пішла до сусідки та зробили станка. Та почала вчитися, день за днем та й навчилася. Потім вже своїх дітей вчила ще маленькими. Вони ще в школу не ходили, ставали на стільчика і вже допомагали мені ткати.

Скільки років тому це було?

Ой, вже багато. Років 35 тому. Закінчила 10 класів та пішла поступила. Заочно вчилася, пішла на роботу. Потім вийшла заміж, почалося життя. В селі життя не дуже легке. Що тої зарплати. Пішли діти, а строїтися.

А тоді дуже гарно було, якщо ми зробили одного ліжника, ми його могли продали, наприклад, якщо за російські рублі, то за 150 рублів, а 120 була зарплата, за що ми цілий місяць робили.

Овеча вовна

А скільки часу йде на один ліжник?

Один ліжник робиться десь за два тижня, якщо повністю. Шерсть помити, покрасити, попрясти, виткати. Але то ніколи не робиш на один ліжник. Постригли вівці, заготовили, наприклад, шерсті на 100 кілограм. Сьогодні ми цю шерсть помили, вона висохла, одного дня ми пішли цю шерсть почесали, потім собі поступово прядеш. І робиш заготовки. Потім собі попряв, став тчеш. Виткав наприклад 30-50 сантиметрів, пішов щось робиш по хазяйству. Потім знову став трошки поткав. І воно так знаєте протягом тижня і робота і діти, і домашнє хазяйство — і ліжника витикаю.

Орнаменти ліжників та верет у вас традиційні, характерні для гуцульського краю…

Взагалі, раніше йшов переважно один узор. А потім почали самі собі видумувати, бо ти заінтересований в тому. О, я прийду на базар, то лише у мене такий ліжник буде. І дійсно, приходиш було на базар, то всі в тебе питають, а де ти такий узір взяла. Та де взяла, сама придумала. (сміється) 

А зараз на базар прийдеш, то вже очі розбігаються і той гарний і той гарний, а той ще кращий. В основному ліжники фарбують натуральними фарбами, яку видобуваю з кори дуба, горіха, з листя горіха. А верета вже є крашені, фарбую спеціальними барвниками.

«Рукотвори»

Килими та традиційні торби — ткані з вовни речі, що створює на верстаті майстриня з Київщини. Малюнки до виробів в основному бере з голови та інколи послуговується тематичними журналами.

Походження

Народилася на Івано-Франківщині в селі Стопчатів у 1941 році. Зараз живе та творить у Богуславі Київської області.

Досвід

Понад 50 років спадкова майстриня займається ткацтвом, а досвід перейняла у свого батька, який все життя займався килимарською справою. Після школи у 16 років одразу стала за верстат на Косівській килимарській фабриці ім.Т.Шевченка. Далі професійну діяльність продовжила на ткацькій фабриці у Богуславі. А зараз створює килими самотужки.

Ярмаркова діяльність

Постійна учасниця ярмаркових заходів у Пирогові та на Андріївському узвозі у Києві.