Таке враження, що Ковальчуки перетворюють на мистецькі вироби все, що рухається, чи потрапляє під руку. Їхня оселя за Києвом на невеличкому хуторі Буча у напрямку Житомира (не плутати з Бучею під Києвом) «кишить» писанками, витинанками, інсталяціями та просто розмальовками на всіх можливих поверхнях. Ну і не без фундаментальних робіт з міді, дерева та каменю. А Ірина Пастернак ще й емалями «бавиться»... Розмова з Ковальчуками — це розповідь про те, як це все починалося, у що «вилилося» і куди тече далі... Пані Ірина взяла на себе ініціативу і відіграла роль офіційного речника родини, тому подаємо тут насамперед її розповіді :)

Історія створення однієї зі скульптур

Ірина Ковальчук-Пастернак: Робота завжди починається з того, що хтось щось запитує. До прикладу: “А чого ваші роботи на основі грецької міфології?” І тут попадається в руки класна книжка, де описується, що і в Україні є свій прообраз фортуни. Був цілий обряд на купальські свята: обиралася найгарніша дівчина, її одягали у вінок, викопували яму і в неї садовили. Дівчині зав'язували очі, щоб вона нічого не бачила, а довкола розкладали вінки. Потім до цієї дівчини підходили інші дівчата і вона їм роздавала ці віночки. Кому давала свіжий гарно заплетений вінок, в тієї буде в цьому році все добре, вийде заміж. А якщо давався зів'ялий, то треба було чекати наступного року. Тільки ми вирішили, що якщо це у нас Купалочка, то вона стоятиме не в ямі, а буде пливти на човні.

Процес і вихідні

Олександр Ковальчук: Працюю в майстерні, поки працюється. Коли голова не варить, то треба зупинятися. У нас вільний графік. У вихідні ми не завжди відпочиваємо.

Ірина: Дзвонить подружка і каже: свята неділя, приїжджай в гості. Кажу, зачекай, у мене зараз святе замовлення і коли воно закінчиться, у мене буде святий понеділок і вівторок і середа, і я до тебе приїду в будь-який день. У нас немає такого поняття як вихідні, коли є замовлення. Людині треба зробити вчасно і якісно, щоб вона до тебе ще звернулася.

Витинанки і писанки

Ірина: Коли Михась (син — авт.) був малий, то ялинка прикрашалася дуже просто. Я йшла в магазин, купувала кілограм цукерок у цікавих обгортках і він їх розвішував, як хотів. А зараз ми витинанок наробили багато. Був якось вільний тиждень, то я взяла пачку паперу А4, і тільки коли в обрізках «закопалася», то заспокоїлась. Оці витинанки тут і порозвішувала.

Ірина: А писанки — це в мене пустощі, бо довго їх малювати. Якось пролітаю повз спілку майстрів, а там така Любов Ктиторова каже: «Йди сюди, малюй писанки». Кажу, що не вмію. Вона показала, як то робиться, а я через рік сиджу і думаю, що б його зробити. Кажу сестрі, збираємося і малюємо писанки. Непогано були вийшли. І мене понесло...

Пошук нового матеріалу для творчості

Сиджу, не знаю, що робити. А потім дивлюся, валяється рамка зі склом, дзвоню подружці, питаю, а як на склі малювати? Сіла, щось намалювала, вийшло, поїхала далі... Як каже Галина Михайлівна з Музею Гончара: «Ірино, ти щось вмієш не робити»?

Ірина: Коли ми жили в Києві, це була одна тема: Саша робить велике, монументальне, гарне, а я роблю щось дрібніше. Щоб завжди у покупця був вибір. І місця не було, то я займалася мініатюрами, розписом яєць, картинок різних... А сюди переїхали, то і пічка є і шматки металу, й емаль... І літератури море. Начиталася, попитала у майстра і почала сама собі щось ліпити.

Як робиться скульптура з металу

Олександр: Для паяння твердими припоями на основі срібла і міді потрібен бензиновий чи газовий пальник і кольорові метали, такі як мідь чи латунь, мельхіор. Ці припої плавляться при температурі 800-900 градусів. Для здоров'я не дуже добре, бо дихаєш, виділяється фосфор і все таке, але хто не ризикує, той не п'є шампанського. Там, де розплавлений метал — там шкідливо. Емаль також має окисли металів, які випаровуються в печі. В ідеалі потрібно одягати респіратори. Коли це все було в квартирі, то більша частина цього діла була просто на балконі.

Символіка

Олександр: Художник має доносити все позитивне, що напрацювали предки. Завжди вибираю таку символіку, яка б допомогла в житті й творчості. Це і трипільські і язичницькі символи. Їх спочатку вивчаю, шукаю, що вони значать. Особливо, якщо це на подарунок за кордон, то має бути просякнуто українським духом... І хочу, щоб завжди була якась загадка, містика, чарівність.

Про емаль

Ірина: Хвилини 3 емаль запікається. Видно коли вона вже немов скляна. Пічка вносить свої корективи. Те, що я викладаю — це одне, а виходить зовсім інше. Навіть сам пан Бородай, який є відомим українським емальєром і багато років працює з емалями, каже, що не знає кінцевого результату. У мене, як художника по вишивці, все має бути чітко, вишивка це просто математика. А тут процес непередбачуваний... Температура випікання у пічці — 850 градусів. І коли витягаєш, воно ще розпечене червоного кольору і в руки взяти не можна. Лише коли температура падає до певного рівня, тоді видно, чи вийшло. Я отримую кайф, коли виходить класно.

Син Михайло

Ірина: Спочатку зробив перстень для мами. Це йому було чотири з половиною роки, коли він перший раз проявив цікавість. Цей перстень мені дуже подобається і вийшов такий, начебто його зі скіфської могили десь викопали. Ніби тисячу років пролежав. Розумієте, в нього було бажання. Я його не заставляла ніколи щось робити. Він живе з нами і бачить все. Куди йому дітися?

Навчання у Вижниці

Я народилася в Києві, але поїхала до Вижниці, бо тоді була система розподілу. Бойчука було єдине у Києві училище оформлювачів. І вчителька каже, ну, підеш ти в оформлювачі, так їх по Києву, як собак не різаних. А художників по вишивці немає, але треба 5 років відкантуватися у Вижниці. Я й поїхала...

Навчалися ми на одному курсі, я чула про нього (теперішнього чоловіка — авт.), але познайомилися через 3 роки після завершення навчання. Іду по Андріївському узвозу, дивлюся, пейзажі такі знайомі — гори, ялини — ще й аквареллю намальовані. Я стояла, на них дивилася і накінець почала піднімати очі вгору. О! І той, хто малював, знайомий. А потім виявилося, що він ще й сусід, знімав в сусідньому будинку квартиру. І слово за слово...

Життя в столиці

Поки Саша дійшов до того, що він майстер по металу, то 6 років працював вантажником. А коли перестав ним працювати, то так високо оцінив те, що вміє малювати... В однокімнатній квартирі місця для майстерні не було зовсім. В мене було місце тільки де яйця малювати і їх розвісити, щоб просушити, а от картинку не було де малювати, тому що треба розкластися... А де ж їсти? То ми так, поїли і все розклали знову. Я чого це розказую, бо після таких речей ти дуже цінуєш те, що маєш і робиш зараз. Є з чим порівнювати.

В квартирі роботи спаювалися бензином, а випари куди йдуть? До того ж, стукання постійні... Сусіди ставилися до нас нєжно і трєпєтно. Ми жили на першому поверсі, але чули, як вони нас люблять. І так 5 років поспіль. Зараз майстерня 15 квадратних метрів... Це небагато, хоча після балкону Саша бігав і кричав: «Невже це моє?!»

Про Узвіз і Країну Мрій

Продаю на узвозі. Підходять: how much (скільки коштує — англ.). Кажу оце 50 гривень, а це три. Купують за три. Тому зараз на узвозі одні китайські магнітики. Я робила магнітики у вигляді писанки, так мене не зрозуміли. А коли я прийшла на Країну Мрій, то мене «побили» за ці яйця, бо не вистачило. Прийшли в перший день скупили, а коли виявилося на другий день, що їх більше немає, то шкандаль був. А хтось каже: так це ж не метал. Кажу, якби це був метал, то воно б 20 гривень не коштувало.

Є невелика частина людей, які йдуть на Узвіз, щоб щось знайти. Але вони йдуть туди тільки на великі свята. І ми просто туди приходимо сказати «добрий день» клієнтам, стараємося принести нові роботи. Або на Країні Мрій. Ти приходиш туди, як на виставку. Чому було тяжко в дощові два дні? Те, що не купують це одне, та нема ж кому й показати. Це ж жах якийсь! Мені ж треба теж вислухати щось на зразок: «так це ж геніально» або «а як у цієї риби очі світяться». Це ж диво! Але хто це бачив?

Як працювалося за радянських часів

Олександр: Художником-оформлювачем на залізничній станції Нікополь я працював рік чи два. 120 в мене була зарплата. І коли я їхав поступати до Вижниці, то мені залізниця безкоштовно квиток дала.

Ірина: А я спершу на фабриці в Києві працювала. Хоч там була 15-м художником і нікому не була потрібною, але мене гнітило, що треба було прийти і відсидіти від дзвінка до дзвінка. Там був такий «комсомольський прожектор» для тих, хто спізнюється. Газета така. А перевірки влаштовували, щоб жодну нитку не винесли. А вантажник каже, я зараз винесу рулон тканини і ніхто не помітить. Іде, несе на плечі рулон тканини, питають, ти куди, а він, а отуди в підсобку. То йди!

Раніше було малюєш-малюєш, а грошей тобі платять, щоб тільки купити проїздний. А більше грошей не було ні на їжу, ні на одяг... Питаю, за що я у вас працюю? Кажуть: ти панімаєш, ти плохо работаєш, і вообщє там стоїт очєрєдь на твайо мєста. А художнік-графік сказал, што ето фігня і он такіх сто штук нарісуєт. Питаю: мені вже писати заяву? Я вже йду, беріть художніка-графіка. Я хочу подивитися, де він буде через 2 тижні і де ви мене будете шукати.

Про плагіат і творче начало

Я бачила, що багато людей лямзили мої малюнки, але це значить, як казав Олег Пінчук, що щось значу. Але якщо вони з розумом вкрали, то їх переосмислять і зроблять по-своєму. А якщо тупо вкрали, то більше нічого не придумають, а я придумаю. В мене є ще звідки брати...

На додачу подружжя ще показує корені дерев, гілки, які чекають свого перетворення у якихось персонажів. Є ще й справжній африканський огірок. Пан Олександр хоче зробити з нього повітряну кулю-світильника з мандрівниками... 

Богдан Гдаль та Катерина Качур, «Рукотвори»

Пан Олександр називає себе не просто ковалем, а ще й художником та дизайнером. Його девіз: «Куємо все, що кується!». Працює з чорним металом, який творчо поєднує з іншими матеріалами: деревом, шкірою, керамікою, склом тощо.

Походження

Народився 23 липня 1967 року у Володимирі-Волинському.

Життєвий шлях та освіта

Своє самостійне, доросле життя Олександр розпочав у 15 років, прибувши до Києва зі свого рідного містечка Володимир-Волинський. Далі – ПТУ з червоним дипломом та 5-м розрядом майстра, служба в Армії і знову – Київ. Свій метал побачив не відразу, бо працював по професії. Багато будинків у столиці обкладені зовні та всередині його плиткою. В 27 років зрозумів, що то не його справа.

Вчився ковальству самотужки, — по книжках та в старих майстрів. І лише тоді, коли сам став справжнім майстром, вирішив здобути відповідну освіту. В 2008 році, у віці 40 років Олександр закінчив Київський Державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука.

«Залізний Лев» – всеукраїнський фестиваль ковальського мистецтва, який відбувається у Львові за участю ковалів з різних куточків України.

Програма фестивалю

П’ятниця, 15 жовтня
09:30-12:00 — реєстрація гостей та учасників;
10:00-13:00 — інсталяція робіт на виставці;
14:00 -  урочисте відкриття IV Всеукраїнського  ковальського фестивалю «ЗАЛІЗНИЙ ЛЕВ 2010». Представлення учасників та гостей свята;
15:00-19:00 — демонстрація ковальської майстерності на площі за Арсеналом. Виготовлення ковалями України композиції «Дзеркало душі»;
16:00 -  відкриття виставки «ЗАЛІЗНИЙ ЛЕВ»;
19:00 -  козацький намет Василя Качмаря;
20:00 -  вечірнє шоу за участі гурту «Лео Драм» (барабани),  фаєршоу.

Субота, 16 жовтня
09:30-19:00 — демонстрація ковальської майстерності на площі за Арсеналом. Виготовлення ковалями України композиції «Дзеркало душі»;
15:00 -  виступ гурту «Йорий Клоц» (Львів);
16:00 -  показове підковування коня;
17:00 -  виступ гурту «Русичі» (Одеса);
19:00 -  святкова вечеря «Фестини Сварога».

Неділя, 17 жовтня
10:00-15:00 — демонстрація ковальської майстерності на площі за Арсеналом. Виготовлення ковалями України композиції «Дзеркало душі»;
12:00 -  виступ гурту «Полікарп» (Київ);
13:00 -  лицарські бої;
16:00 -  урочисте закриття фестивалю «ЗАЛІЗНИЙ ЛЕВ 2010»;
17:00 -  роз’їзд учасників.

Вхід вільний.

Офіційний сайт: www.zaliznyjlev.org.ua

Олександр Ковальчук:
«Щодо Мамая, то на „Країні Мрій“ приходили люди, які бачили його років 2 тому, і були здивовані, що я його продав. Головне — не думати про комерцію, про якусь кон'юнктуру ринку чи матеріальні речі. Треба робити те, що хочеться виразити в душі. А тоді знайдуться люди, які оцінять і потребують таких речей.»

Майстер з художної обробки міді створює свої вироби вже десятий рік. А персональна виставка відбувається вперше тільки зараз. На питання, чому тільки зараз, відповідає, що на подібний захід завжди не вистачало експонатів.

Олександр Ковальчук:
«Якщо у майстерні набереться до 10-ти робіт, то зібрати в одному залі хоча б 20-30 просто нереально. Я сьогодні 6-7 робіт позичив у своїх клієнтів».

Серед понад 20-ти різножанрових витворів багато тих, що так чи інакше пов'язані з водою. Це «купалочка-фортуна» на човні з вінками в руках, композиція з рибалкою «Пощастило» або ж виріб зі сонячною символікою над рибами — «Оберіг». Наявність «водної» тематики автор пояснює тим, що і він і його дружина за гороскопом «риби». Також каже, що свідомо стилізує свої роботи сваргами.

Олесандр Ковальчук:
«Символіки в мене багато. Хочу, щоб змінилося ставлення до сварги. Тому що це найбільший позитив, а не негативний символ. Вважаю, що художники, артисти, спроможні перемінити свідомість і ставлення людей до своєї ж минувщини».

На виставці презентовані твори за 2-3 роки творчості. Деякі роботи є творчими повторами, які пережиті по-іншому, а отже відрізняються під первинних зразків. Як-от «Архістратиг Михайло», «Юрій-Змієборець». На великому екрані демонструється видиво, де Олександр Ковальчук працює у своїй майстерні.

Виставка триватиме до 17 жовтня.

Світлини та текст Богдана Гдаля, «Рукотвори».

На центральній площі за Донецькою міськрадою розташуються намети, тенти, сцена, 17 сурм і наковалень. Завершиться фестиваль виставкою авторських робіт з усіх регіонів України та закордону, що будуть створені під час заходу.

Понад 300 учасників за сотні і тисячі кілометрів з семи країн світу зберуться у велику команду, щоб в черговий раз прикрасити Парк кованих фігур своїми маленькими шедеврами, внести свіжий подих у незвичайну ауру парку.

Фестиваль заснований УКП «Гефест» і організований «Гільдією ковалів Дон-басса».

Програма фестивалю «Парк кованих фігур 2010»:

18 вересня, субота

10.00 — Офіційне відкриття фестивалю «Парк кованих фігур — 2010».
Відкриття нової алеї «Алея майстрів».

10.30 — 17.00 — Заходи:
— Спільна робота над композицією «Міст дружби»;
— Майстер-класи ковалів;
— Конкурс «Ковальська кухня»;
— Конкурс «Ковальський костюм»;
— Підковування коня;
— Виготовлення кованих цвяхів;
— Шоу Дмитра Халаджі.
— Виступ Енвера Ізмайлова на кованій гітарі

18.00 — Конференція.
19.00 — Банкет. Спілкування. Відпочинок.

19 вересня, неділя

10.00 — 16.00 — Продовження роботи.

Майстер-класи ковалів.
15.00 — Монтаж робіт на композицію «Міст дружби». Колективне фото.
16.00 — Закриття фестивалю.
17.00 — Фуршет. Спілкування. Відпочинок.

20 вересня, понеділок

09.00 — 12.00 — Екскурсія на Донецький металургійний завод.
12.00 — 17.00 — Екскурсія в м. Соледар на Соляні шахти, підземна кування, виготовлення подарунків Доброму Шубіну.

Офіційний сайт: http://gefest-ua.com

Джерело: www.thisisukraine.org  

Традиційний для літньої пори День гончаря і коваля відбувся у Музеї народної архітектури та побуту НАН України 27 червня.

Подаємо настроєву мозаїку світлин з ярмарку.

«Рукотвори»

Запитав у Зіни Гліб.
Звідкіля береться хліб?
Розвела руками Зіна.
Звидкіля ж, із магазину.

Якщо б Зіна і Гліб жили в Сирії, то дане твердження було б цілком справедливе. Тут хліб береться саме з магазину.

У заводомагазині працюють троє людей. Два пекарі, один продавець.

Перший пекар робить тісто, розкочує його до стану великої тонкої паляниці.

Другий ліпить паляницю до внутрішніх стінок печі спеціальною подушкою.

Виготовлення не займає багато часу, і вже через декілька хвилин третій араб продає свіжоспечений хубуз (хліб по арабськи) білим містерам і місцевим. Технологія відпрацьована віками.

Багато де зустрічав лавки, де щось виробляється і відразу продається. Це стосується не тільки хліба і кебаба, але й набагато складніших речей. В Алеппо (древнє місто на північному заході Сирії) є цілий квартал таких мікромануфактур.

Так як зі шматка заліза зробити, скажімо, чайник не дуже просто, то цикл виробництва тут дещо модифікований, правда, на свій лад.

В одній лавці паяють і кують, в другій чеканять, в третій лудять, і т.д. Теоретично товар мав би мігрувати з «цеху в цех» по мірі проходження виробничого циклу, але в реалі я цього не помітив.

Нарізка бляхи

Чеканка посуду

Лудильник мідного посуду

Тонка чеканка

Крамниця в Сирії

Крім залізяччя, тут також роблять товари зі старих автомобільних покришок. В одній лавці шини нарізають полосками.

Шини використовують практично

В іншій — з «напівфабрикату» роблять кошики.

В ті кошики потім складають сміття.

І їжу.

Автор тексту та світлин Володимир Гринюк, grynjuk.livejournal.com

Богдан Лемик, коваль з Тернопільщини

— Творча людина мусить тікати від усіх, щоб не відволікатися на всілякі спокуси. Я, як задумаю писати мемуари, знову втікну до Плотича, — сміючись у вуса, каже мені коваль Богдан. — А он там, трохи далі, хлопці іконостаси вирізають. А там — ще один коваль кує…

«Непогана у вас тут, богемна тусівка зібралася», — відповідаю подумки, все ще милуючись на диво красивим поєднанням облуплених стін й оголених осінніх дерев.

Сама кузня примостилася в одному із закинутих робочих приміщень «Сільгосптехніки». Темна, похмура, холодна, захаращена металом: «Обережно! Дивіться під ноги!» — застерігає мене коваль. Я дивлюся й нічого не розумію в тих шматках заліза-і-чого-там-іще, але захоплююся всією цією атмосферою цілком щиро: тут, у творчому безладі, творяться геніальні речі.

— Що спонукало Вас зайнятися художнім ковальством? – запитую.

— Все почалося з авантюри… Я ніколи не планував стати ковалем, адже я – художник. Та сталося не так, як гадалося, як майже все у моєму житті. І, як і майже все несподіване, воно вийшло на добре. Було те у 1995 році. Мене попросили намалювати ескізи для оформлення Зимового саду, що у санаторії «Карпати» міста Трускавця, а замовник дуже поспішав. Я думав, ескізами все і обійдеться, та коли побачив, як «перекували» мій задум місцеві ковалі, вирішив сам взятись за молоток.

Рекордсмен - викувана карта України

З того часу ковані вироби Богдана Лемика прикрашають не лише інтер’єри та екстер’єри приватних будинків, ресторанів, зимових садів, українських музеїв. Тернопільську Катедру — бокові образи та балкон — також прикрашають роботи майстра. Окрім того, коваль вже декілька років співпрацює із французькою фірмою «Greencity», котра займається благоустроєм багатьох країн Європи. Наприклад, перший кінь, зроблений «на експорт» за технікою топіару*, стоїть у Відні. Ковані велосипедисти прикрашали Тур де Франс, тощо.

*Техніка топіару — поєднання заліза та квітів: у металеву основу, каркас, насаджуються квіти різних кольорів, які, коли розцвітають, створюють надзвичайно красиві композиції — Авт.

Нещодавно один із виробів коваля Богдана Лемика потрапив до Книги Рекордів України. На замовлення ТМ «Львівське» він викував мапу України, яку, як і велить техніка топіару, наповнили квітами. Унікальна карта має розміри 10 на 7,3 метри й важить понад 3 тонни. Крім квіткової карти пан Богдан викував до Дня незалежності і квіткового метелика, і квітковий тризуб. Наповненням займалася фірма «Плант-Пол». Усі ці цвітучі вироби  були представлені львів’янам цього року.

Богдан Лемик також оздоблював власноруч кованими виробами ресторан «Фортеця Гетьман», що на виїзді з Києва, на 1-му кілометрі Одеської траси, — там є ковка в стилі Івана Грозного і Катерини ІІ, і гігантська люстра з дванадцятьма гербами українських гетьманів, і бра у стилі булав.

— Багато-хто вважає художнім ковальством готові стандартні заготовки, які можна купити, додати якусь деталь і вже називати витвором мистецтва, — говорить пан Богдан. — Але це не так. Метал можна вважати кованим, коли кожний його міліметр був під молотком. Особисто я люблю ексклюзивні речі і терпіти не можу передбачуваності, коли можна глянути на якусь деталь і вже уявити, як виглядає ціле.

Коваль Богдан за роботою

Пан Богдан також розповідає про те, як зароджувалося  ковальство в Україні:

— Україна довго була в статусі колоніальної держави. Захід тяготів до Європи, тому Західна Україна сильно відрізняється від Східної. У Львові є дуже цікаві взірці раннього ковальства Австро-Угорської імперії. Ковалі  поділялися на чотири категорії: зброярі, власне ковалі, ювеліри та майстри, які займалися художньою ковкою. Завжди був ширвжиток і справді цінне ковальство. Усе починалося з чого — із прикладної мети. Розвивалася промисловість, виникла  потреба збувати метал, із нього почали робити різні конструкції, наприклад, Пальму Мерцалова (скульптурне зображення пальми, яке у 1896 році викували зі стальної рейки коваль Юзівського заводу Олексій Мерцалов і його помічник-молотобоєць Ф. Шпарін). Цей витвір відзначили Гран-прі Міжнародної промислової виставки 1900 року у Парижі, і так ковальство перейшло у статус «art». Саме тоді заговорили про художнє ковальство як таке. Тоді був Гектор Дімар, Гюстав Клімт і сецесія*. Так потроху розвивалося ковальське мистецтво.

*Сецесія (стиль) — стиль в мистецтві. Виник в Австрії, коли група художників у знак протесту проти офиційного академічного мистецтва вийшла з складу мюнхенської виставкової організації «Glaspalast». Вважаеться початком модерну – Авт.

Кінь з вогню й металу

Сильна  школа ковальства була біля Умані, у Львові (відомий цех ковалів, щоправда, більш прикладного типу, навіть на їхньому гербі — зображення ключа). Львівські ковалі обковували Відень, Краків і Варшаву. Навіть  Львівська академія починалася як художньо-промислова школа, де навчали ткацтву, гончарству, опрацюванню скла. Що ж до сучасних ковальських традицій, то можу сказати лише, що є професія, а є стан душі. Музикант — це професія, а композитор — то вже стан душі. Так само і з ковальством. Буває, що і в гаражах куються геніальні  речі.

Проте, щоби кузня могла нормально функціонувати, має бути три напрямки: 1) ширвжиток (тут прибутки менші, але стабільні, оскільки попит на це є завжди); 2) так зване pret-a-porte для багатих замовників; 3) ексклюзивні речі. Ексклюзивом можна займатися лише тоді, коли є основна лінія.

Хоча утримання кузні дуже дороге, ковальство — це рентабельно. Але саме тому в ковальстві багато «випадкових» людей. Буває, правда, й таке, що хтось «забрів» сюди випадково, а потім саме тут  знайшов себе.

Звісно, ковальство має майбутнє. Але якщо починати ним займатися лише заради заробітку, то краще зразу йти в рекетери. Коваль має молитися щодня: «Боже, нехай в Україні будуть багаті та дуже багаті люди!» Черга до коваля має бути такою, як черга за Porshe.

Викувана огорожа

— Маєте якийсь улюблений стиль?

— Ні. Я порушую всі стилі. Інколи доводиться щось стилізувати, проте… Як я вже казав, я люблю творити ексклюзивні речі.
Проте, коли ковалю доводиться кувати якісь історичні вироби, герби, репліки зброї, він завжди перечитує відповідні книги, звіряється з музейними експонатами, щоби відтворити в деталях минувшину. Для того, щоб надати своїм кованим творінням «історичності», використовує спеціальну техніку «зістарення», покриваючи необхідними фарбами та лаками.

Запитую про найближчі творчі плани і коваль розповідає про них з палаючими очима.

— Нас запросили кувати лавки для Софії Київської. Вони стоятимуть на території заповідника, — говорить пан Богдан і показує ескізи. Ковалю Лемику також доручили оздоблювати «Фортецю Гетьманів» — туристичний комплекс, який нещодавно почали зводити на базі Хотинської фортеці — одного із «Семи чудес України».

Ескізи чекають на втілення

Та творчий успіх не дається просто так. Навзамін треба чимось жертвувати, інколи навіть родинним затишком. Коваль Богдан бачиться з рідними всього раз на тиждень, у вихідні. Його сім’я мешкає у Львові, а кузня розташована аж за 130 кілометрів від дому.

— Як же Ви відпочиваєте? — запитую.

— Поки що коло кузні. Тут навіть перечитав п’ятитомник Карлоса Кастанеди. Щоб відпочити, треба читати фантастику. Особливо люблю «З пороху повсталі» Бредбері.

Цікавлюся, чи має вдома свої ковані вироби. Та виявляється, що приказка «Чоботар та без чобіт» це якраз про цього майстра.

— Єдина кована річ в інтер’єрі нашої домівки донедавна була троянда, яку я викував для своєї дружини. А минулого тижня нарешті зробив підставку для квітів, на яку дружина чекала майже 10 років…

Побажавши натхнення ковалю, я тою ж самою звивистою дорогою подалася додому. У сумці лежав подарунок — ковальська візитівка: стилізований під старовину свічник, кожен сантиметр якого побував у вогні й під молотом майстра. Дивлюся на нього, і хочеться написати ще одну, велику історію. Але то вже якось іншим разом…

Надія Гербіш, для Рукотворів
Світлини автора
Фото викуваної карти України levenya.blogspot.com

16 жовтня, п’ятниця:
9.00-13.00 – реєстрація учасників, інсталяція експонатів на виставці;
11.00 – прес-конференція . м. Львів пл. Ринок 15 (3-й поверх) ;
14.00 – урочисте відкриття, представлення учасників та гостей свята;
15.00-18.00 — демонстрація ковальської майстерності на площі за Арсеналом;
19.00 — вечірнє шоу.

17 жовтня, субота:
9.00-18.00 — демонстрація ковальської майстерності (площа за Арсеналом);
13.00 – відкриття виставки ковальських робіт «Залізний Лев-2009» (галерея «Музей Ідей», вул. Валова, 18а);
16.00 – показове підковування коня;
19.00 – святкова вечеря – «Фестини Сварога».

18 жовтня, неділя:
10.00-13.00 – демонстрація ковальської майстерності (площа за Арсеналом);
10.00 – науково-практична конференція з проблем історії та сучасності художнього ковальства «Художній метал в Україні: минуле, сучасне, майбутнє» (конференц-зал галереї «Музей Ідей», вул. Валова, 18а);
14.00 – шоу «Лицарський турнір»;
15.00 – закриття фестивалю «ЗАЛІЗНИЙ ЛЕВ – 2009»;
Роз’їзд учасників та гостей.

Тема: «Від руки рука»
Руки людини – це найвеличніший винахід і досягнення біологічної еволюції на планеті Земля. Все, що створено людьми на Землі за всі часи – скарби світової культури чи звичайні предмети побуту, машини і механізми, що поліпшують життя, чи смертоносна зброя, все, чим ми користуємося і що возвеличуємо, все, що ми любимо і боїмося – все це зроблено людськими руками. Все за виключенням, зрозуміло, самих людей. Руки — це також засіб комунікації між людьми з вадами слуху і мови. Однак, для більшості людей, різноманітні жести рук – це мова символів. Мова, якою людина оволоділа задовго до того як почала говорити. Первісна людина, висікаючи на камені чи обводячи яскравою фарбою контур руки, прагнула вказати на свою присутність, на своє Я у цьому Світі.

Рука – це єдиний орган людського тіла, який володіє такою багатою символічною мовою. Нараховується більш як 2 тис. символічних жестів рук. Руки – люблять і ненавидять, голублять і б'ють, виганяють і запрошують, прощають і проклинають, вбивають і лікують, працюють і владарюють, крадуть і дарують, беруть і дають…

Завдання:
Учасникам фестивалю будуть надаватися заздалегіть підготовлені (вирізано контур руки) металеві пластини (260x230x8 мм.). Завдання полягатиме в тому щоб відігнувши руку з площини пластини викувати певний символічний жест. Відгинати можна в той чи інший бік, отримуючи праву або ліву руку. Можливе виконання двох рук що виконують один жест одним чи кількома авторами. Також можливе використання предметів в/на кованих руках з інших тривких матеріалів чи металів (камінь, кераміка, скло…), у випадку, якщо це підкреслює чи посилює задум автора. З об'єктів, виконаних учасниками, організаторами фестивалю згодом буде зібрано відповідну композицію і встановлено в центральній частині міста.

Нагородження:
Кращі роботи будуть нагороджені спеціальними дипломами і подарунками. Відзначатися будуть роботи з цікавими та несподіваними ідеями і якісно виконані в традиційних ковальських техніках.

Арт-Вертеп