Художниця створює розписи по шовку, гобелени, килими і живописні картини гуашшю. Для її творчості притаманне лірико-філософське осмислення української й слов’янскої історії (від трипільського та мезинського періодів) в асоціаціях з міфами народного фольклору й сучасністю. Це зумовлює оригінальність її художнього стилю, основні риси якого поєднання узагальнених форм та ритмо-колірної характерності.

Походження

Народилася 21 січня 1969 року у Києві. Тут мешкає та працює.

Освіта

1992 — закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (факультет художнього текстилю, керівник проф. І. Боднар), асистентуру-стажування при Українській академії мистецтва (майстерня проф. Т. Голембієвської).
Є доцентом Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну.

Досвід

Леся Майданець — онука відомого майстра монументально-декоративного мистецтва Олександра Саєнка. Успадкувавши талант від діда, випрацювала власний стиль та манеру подачі кольору і форми.

Твори

Батики — “Фантазія” (1989), “Півень” (1993), “Благовість” (1998), “Чумацький шлях” (1998), “Із чорнобильської яблуні” (1999), “Різдвяна ніч”, “Гармонія” (обидва — 2000).

Гобелени -  “Присвята Олександру Саєнку” (1992), “Трипільська легенда” (1993), “Осениця” (1999), “Передчуття” (2004), “Вирій” (2006), “Слов’янська мелодія” (2008), “Моя Україна” (2010).

Твори зберігаються в 8 музейних колекціях України, національних і зарубіжних приватних збірках.

Виставки

Учасниця українських та міжнародних художніх виставок (Австралія, Канада, США, Франція, Німеччина, Бельгія, Греція, Китай, Польща, Угорщина, Росія).

Преса

Авторка статті “Творчість Олександра Саєнка у контексті розвитку монументально-декоративного мистецтва першої третини ХХ століття” // НТЕ, 2006, № 1.

Згадки у пресі: 
Медвідь Л. Жива гілка мистецького роду // Час. 1994, 4 серп.;
Федорук О. Міфи та реалії перехідного періоду. Імена: Олександр Саєнко. Ніна Саєнко. Олеся Майданець // Родовід. 1994. № 9;
Чегусова З. Київські вернісажі батика // Мист. обрії: Альм. К., 1999;
Чегусова З.А. Декоративне мистецтво кінця ХХ століття. 200 імен. Альбом-каталог.  К.,2002;
Майданець Леся: Каталог виставки. К., 2002;
Золото роду: Олександр Саєнко, Ніна Саєнко, Леся Майданець: Каталог виставки. К., 2002;
Художньо-меморіальний музей  ”Садиба народного художника України Олександра Саєнка”: Путівник, К., 2002;
Мистецька студія імені Олександра Саєнка: Альбом-каталог, К., 2005.

Над виготовленням однієї роботи Мирослава працює протягом місяця. Каже, багато часу займає процес обдумування твору.

— Спочатку виникає емоція, яку мені хочеться виразити, потім образ самої картини, тоді вже працюю над графічним ескізом. Часто роблю ескіз в натуральну величину. Підбираю кольорову гаму, починаю роботу зі склом. В залежності від задуму натягую основу, і тоді вже сам процес ткання. Трапляється, що я можу паралельно працювати над двома роботами — хід однієї підказує нову ідею — тоді переключаюсь, починаю іншу роботу.

"Жовтий цвіт", 2008. Скло, вовна, акрил

— Чи довго шукали свій спосіб ткацтва? Що цьому передувало й що підштовхнуло?

— Перша моя робота з використанням скла з’явилась в 2002 році – „Народився Бог на санях”. Вона відрізнялась від сучасних робіт і композиційно і технікою виконання. Пошуки в напрямку поєднання скла і ниток тривали довго. Над першою роботою із цієї серії я працювала роками. Довго шукала технологічні прийоми, щоб виразити свої задуми. Коли я вже сформувала для себе початкову схему, то, опираючись на певні правила, вдалось віднайти багато нових прийомів і ефектів. Я старалась в кожному творі віднаходити щось нове для себе і для глядача.

А поштовхом для пошуків була природня потреба митця знайти себе, свою неповторну рису, своє місце у мистецтві.

— Техніка ткацтва вимагає використання верстата. Чи й в цьому випадку він доречний? Поділіться хоча б деякими таємницями створення таких картин.

— Цей спосіб ткання швидше схожий на ткання на ткацькій рамі – всі нитки перебираються вручну. Техніка в цілому базується на засадах традиційного ткання: вертикальні нитки основи, перетикаються нитками піткання (нитками, якими виконується саме ткацьке переплетення і які розташовані перпендикулярно до основи). Для основи я використовую кольорові нитки, інколи навіть різнокольорові, відповідно нитками піткання я моделюю ажурність ткацтва.

Найбільшим „секретом” є ефект повітряної перспективи, який створює поверхня скла, крізь котру просвічується другий шар ткання, виконаний на зворотному боці скляної поверхні.

— Вже запатентували свій доробок? 

— Над патентуванням – працюю. Цей процес триватиме певний час — довга процедура.

— Може відомо вам, чи хтось робить/робив подібне в Україні або у світі?

— Я не знаю, не зустрічала аналогічних робіт. Мистецтвознавці, з якими я спілкувалась також зазначали, що не бачили нічого схожого. Серія робіт тканих на склі є результатом моїх творчих пошуків. Я дійшла до цього самостійно.

В експозиції представлено біля двох десятків робіт

— Будь-який винахід — це значна подія для держави. Чи в Україні якось відреагували на ваш успіх? Чи надала держава яку-небудь підтримку?

— Я, чесно кажучи, не задумувалась над питанням державної підтримки чи допомоги. Моя творчість в першу чергу спрямована до глядачів, до людей, до громадян. Навіть не знаю, як відповісти на це питання, мабуть, воно не до мене – моя справа творити, організовувати виставки.
А щодо співпраці з державними установами, то я це практикую доволі успішно. Дві з чотирьох персональних виставок я провела в державних музеях: Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України у Львові, Музей книги і друкарства України у Києві.

"На березі", 2007-2009. Скло, вовна, акрил

— Основними темами картин є ангели та дерева. Розкажіть, чому саме ці образи вас найбільше привабили? Чи плануєте створити колекцію подібних картин в інших темах?

— Образ дерева для мене — образ росту вгору, прагнення чогось високого, водночас зберігаючи і опираючись на те що вже існує. Це стосується духовних пошуків, а також щоденних вчинків. Як дерево: гілками тягнеться до сонця, до неба, а корінням міцно вростає в землю. Відповіддю на це питання може бути текст, який я написала спеціально до циклу „Дерева, як сни”:

Ранкова реальність, мінлива й мерехтлива
Густо переткана павутинням гілок
Прив’язує затишне небо до землі міцними канатами стовбурів
Просочується в глибини гнучкими коренями
П’є росу в час обідньої спеки
І знову тягнеться вгору
до загадок вечірнього сонця.

Втрачає вагомість у сутінках
Нечутно розчиняється у темряві
І повертається лелекою у сни
В нереальності мріє,
Обіймає гілками тепле сонце,
Зупиняє важкі хмари,
Мандрує по світу за вітром
На світанку проростає за вікном...
ДЕРЕВАМИ !

Перед роботою над картинами — я фотографувала багато дерев, пейзажів, шукала красиві місця, а образи ангелів — це люди, їхні цікаві риси. Образи ангелів для мене є втіленням абсолютного позитиву.

Звісно, що ці два образи — це образи даного творчого періоду. В майбутньому, я напевно використовуватиму ще й інші. Те, що я хотіла донести до глядача на даному етапі творчості – найкраще можна виразити через образи дерев і ангелів (до речі, „п’ять ангелів, або п’ять снів” це найпізніші роботи, з усіх, що представлені на виставці).

Фрагмент ткацтва

— Бачила на виставці, що деякі картини вже є в приватних колекціях. Чи користується попитом подібне мистецтво? 

— Так, справді, певна кількість робіт вже перебуває у приватних колекціях – більшість глядачів висловлюють велике зацікавлення моїми творами, особливо технікою виконання.

— Чи плануєте ще кудись повезти цю виставку? Які плани на майбутнє?

— Щодо майбутнього – я вже почала роботу над новим циклом картин. А стосовно виставок… В кінці лютого частину робіт везу в Брест (Білорусію) – на виставку „Весняні етюди”, це моя виставка спільна з Дариною Скринник-Миською. Також, надіюсь, ще деякий час експонувати виставку у виставкових залах Києва. Я шукаю можливості максимально повозити виставку по Україні і за кордоном, є кілька проектів на майбутнє.

Виставку можна переглянути до 28 лютого в Музеї книги та друкарства за адресою: Київ, вул.Івана Мазепи, 21, корп.9

Розмовляла Катерина Качур
Світлини Мирослави Рожко та Катерини Качур

Про художницю

Вікторія народилася 1983 року у місті Лева в родині художників — Івана та Оксани Проців. ЇЇ батьки обрали собі оригінальний, самобутній, нелегкий, але витончений напрямок — графічний малюнок на тканині. Пишуть вони свої роботи на крепдешині, шовку, марлі, натягнувши тканинну основу на папір. Такий стиль вимагає точності, продуманості кожної крапки та лінії, кожного тону й півтону, в такій мистецькій роботі немає дрібниць — кожна лінія може бути і часто стає вирішальною.

Той самий стиль від батьків перейняла й їх донька, лише теми робіт у Вікторії інші — вона з добрим гумором і любов"ю, що поєднуються з непідробно дитячим сприйняттям світу, зображає на своїх картинах відомі і дорогі їй з дитинства сюжети. Роботи Вікторії нікого не лишають байдужими. Вони допомагають нам подивитися на себе зі сторони і знайти в собі те краще, що лишалося досі без уваги. Будь-яка її робота є надзвичайно ніжною, здається, що найменший вітерець може пошкодити оту незрозумілу на перший погляд рівновагу, яка додає роботі довершеності. А іще роботи Вікторії Проців — найкращі пігулки від поганого настрою. Іще не було глядача, який би не усміхнувся, оглядаючи виставку молодої мисткині.

Зараз Вікторія ні на хвилину не відходить від свого первістка — двохмісячного Іванка. Радість материнства і втіха від спілкування з дитиною обов"язково матимуть продовження в її творчості. А поки що пропонуємо Вам оглянути виставку, яка розгорнута в стінах музею, де років 15 тому мав першу персональну виставку в Києві тато Вікторії. Нехай ця плинність традиції буде щасливою для молодої художниці і щасливої мами.

Всі творчі роботи художника мають спільне джерело, бо побудовані на основі української пісенної народної спадщини. Пісенна лірика – одна з  наших найбагатших  надбань. Споконвіків  українці співають і  в радості і  в печалі, у розлуці  і при зустрічах, під час праці і на відпочинку.

Слухаючи  народну українську пісню уявляються перед очима образи пісенних героїв, їх дії, їх стан та оточуюче середовище — все це має відображення в композиціях  Івана Сердюка.

Про художника

Іван  Сергійович Сердюк народився 28 грудня 1936 року на Черкащині в селі Івахни Монастирищанського району. Там пройшли його дитячі та шкільні роки. Юнацькі роки провів на Прикарпатті в Косовському училищі прикладних мистецтв, по закінченню якого в 1960 році одержав спеціальність майстра художника з художньої обробки деревини. Карбування по металу, кераміку та флористику опанував самостійно.

У 1967 році закінчив Уманський  державний педагогічний інститут ім. П.Тичини, отримав спеціальність учителя. Понад 30 років передає набуті знання і вміння з творчої діяльності та основ мистецтв майбутнім учителям в педагогічному ВНЗ.

Неодноразово  разом з іншими майстрами представляв  власні доробки на виставках в  Умані, Каневі, Києві.

Триватиме виставка — до 20 вересня 2009 року.