Побачити автентичну вишивку цього села зараз можна здебільшого на сорочках, які належали теперішнім бабусям. У своїй колекції кілька таких має й Галина, обидві вишивала її бабуся, собі і своєму чоловіку.

Чоловічий орнамент початку ХХ століття. Сорочка належить діду Галини Михайлюк

Галина у сорочці своєї бабусі

Зразок вишивки

За продовження сімейного вишивального заняття Галина взялася в шестирічному віці. Ще малою перейняла від батьків це вміння і зараз не може полічити, скільки сорочок та рушників вже оздобила узорами. Що цікаво — вишиває молода майстриня без схем. Тітка дівчини розповідає: «Галина десь побачить біля церкви чи в магазині новий узір на сорочці, прийде додому, ходить, ні з ким не розмовляє, а тоді сяде вишивати, а вже зранку біжить, задоволена, і показує роботу. А на полотні вишите те, що вона була запримітила».

Візерунки, відшиті Галиною Михайлюк

Зразок місцевої вишивки

У вишиті сорочки Галина вдягає мешканців свого села

Вишита Галиною сорочка

Зразок вишивки

Дівчина не зациклюється на чомусь одному, постійно комбінує узори та вигадує нові. Багатьох друзів та односельців можна побачити у вбранні від Галини. Також декілька робіт майстрині є у виставковій залі місцевої школи та чимало вона вишила для сільської церкви. Роботи спаської майстрині частенько замовляють і столичні мешканці, навіть іноземці.

Оксана Островська, Євген Гапич, для «Рукотворів»

Урочисте відкриття виставки відбудеться 3 квітня о 16:00.

Виставка присвячується майстрам декоративно-прикладного мистецтва Гуцульщини та Покуття, які свято бережуть та передають із покоління в покоління секрети створення Великоднього дива.

Світлина Євгена Гапича

Коломийський писанкар Олег Кіращук надає перевагу бізнесу, а не колекціонуванню. Його захоплення приносить чоловікові непогані прибутки, а віднедавна – і світове визнання. Його писанки розкуповують по цілому світі. За вироби «від Кіращука» колекціонери готові платити сотні доларів.

Від бажання до визнання

Писанкарство для Олега Кіращука – родинна справа. Спочатку хлопець до останнього відмовлявся від цієї роботи, вважав, що вона не чоловіча. Але мати таки переконала сина вчитися писанкарству, бо потрібна була копійчина. Олег почав навчатись у художній школі. Після перших спроб вирішив продавати писанки на базарі. Соромився, але згодом побачив, що то приносить хороший заробіток.

Також мама порадила Олегові взяти участь у родинній виставці, яка відбулася в Івано-Франківську. Потім – персональна виставка в обласному науково-методичному центрі народної творчості, Українському домі, Києво-Могилянській академії, пізніше – в Естонії.

То був його перший виїзд за кордон. У 2001 та 2002 роках Олег перебував у Таллінні на запрошення місцевої УГКЦ і за рекомендацією обласного осередку Спілки народних майстрів – як автор значної частини писанок Гуцульщини та Покуття. Крім того, Кіращук проводив там екскурсії для туристів і охочих познайомитися із писанкарством, яких було чимало. Брав участь у популяризації української писанки на естонському радіо й телебаченні.

З конкурсу на аукціон

Його стиль не можна назвати справжньою гуцульсько-покутською класикою. Це скоріш суміш образів Марії Приймаченко та петриківського розпису. В Коломиї писанкаря помітили одразу, запропонували викладати. Олег Кіращук давав уроки у Будинку школяра і в Коломийській гімназії ім. Грушевського. Працюючи в гімназії, разом зі своїми учнями взяв участь у всеукраїнському конкурсі народної творчості.

Немалу вагу мав для нього американський конкурс міжнародного рівня, де змагалися писанкарі з усіх країн. Там коломиянин, на його здивування, здобув високе дев’яте місце. Потім знайшов інтернет-аукціон, який дає змогу заробляти гроші. Викладені писанки Кіращука одразу привернули до себе немалу увагу знавців, закордонних покупців чим раз більшало. Олег каже, що в Україні люди менше готові віддати велику суму за писанки, ніж іноземці.

Чиє «Гуччі»?

Олег загорівся бажанням об’їздити всі села Прикарпаття, щоб якомога більше дізнатися про гуцульську й покутську символіки. Розпитував у селян про писанкарок, відвідував сільських майстрів. У поїздках Кіращукові пощастило зустріти й декількох жінок, вік яких досягав ста років. Саме від них він дізнався про найдавніші традиції писанкарства. Олег зберігає всі писанки, які тоді встиг назбирати. На тлі тих орнаментів придумує власні. Каже, що найважливіше в його писанках – це малюнок. До прикладу, олені, баранчик, сонце, дощ, церква, дерево життя. Останнє найбільш полюбляють закордонні покупці, адже малюнок символізує дерево роду.

Не так давно Олег Кіращук заявив, що відомий у світі фешн-бренд «Гуччі» використав для своєї осінньо-зимової колекції візерунки його писанок. До цієї події писанка називалася «Оленем», тепер – «Гуччі».

«Коли я почав отримувати листи із вітаннями від колекціонерів на кшталт «Вітаємо із «Гуччі!», то тільки сміявся, – розповідає писанкар. – Не вірив до останнього, поки не переглянув глянець із моделями. Після такої величної події ціни на онлайн-продажах помітно зросли».

«Я вважаю, не можна стверд­жувати, що «Гуччі» взяв його мотиви, – каже відома українсько-канадська писанкарка Світлана Борисенко, яка добре знайома з Олегом Кіращуком і його творчістю. – Адже вони, як ніхто, знають, яким боком обертається будь-яке копіювання, з плагіатом самі борються. Скоріш за все, «Гуччі» знайшов красиві писанки пана Олега (а вони в нього справді дуже гарні) для того, щоб показати суть колекції, джерело натхнення, себто українську писанку».

Світлина з колекції Gucci

Олег Кіращук щодня пише п’ять писанок. Зараз працює над замовленням жіночки з Японії, яка хоче зробити там грандіозну виставку. У його найближчих планах – видавництво книги про писанки.

…Незалежність, на жаль, не змінила ставлення нашої влади до автентики та культури. І це сумно. Натомість, народні майстри вже навчилися виживати самостійно. Кажуть, що натхнення творити, зберігати, примножувати традиції предків зазвичай закінчується там, де закінчуються гроші. На щастя, це не вирок, і більшість тих же писанкарів працюють, не ганяючись за надприбутками й не помираючи з голоду. Таких майстрів, музейників, етнографів, краєзнавців знають, цінують і поважають. А межу між творчістю й бізнесом кожен визначає сам.

Олена Козаченко, Євген Гапич (фото), report.if.ua
Світлина колекції Gucci зі сторінки: trenddelacreme.com

Роздивляючись на давніх фотографіях українських наречених у масивних вінках з гусячого пір'я, й не думалося, що колись побачу, як у такий стрій вбирають сучасну молоду. Та в серпні цього року таки втрапила на традиційне весілля у прикарпатському селі Великий Ключів, що на Івано-Франківщині. Воно славиться унікальними весільними головними уборами.

Щоправда зараз цей звичай тримається на 75-літній жіночці Парасці Кушляк, яка чи не єдина в селі вміє плести самобутні весільні пір'яні вінки. Їх часом можна побачити і в декотрих музеях або ж на фестивалях.

Параска Кушляк, майстриня з виготовлення весільних вінків

Параска Іванівна Кушляк, майстриня плетіння вінків:
«Ще я віддавалася в такому вінку. То як мене заплели у понеділок, то тільки в четвер розплели. Я спала на руках, бо не було як обернутися. Пам'ятаю, мені так заплели волосся і так тягнуло, що при розплітанні жмут волосся витягнувся.

Такі вінки навчилася робити сама. Колись одна жінка плела для молодих, то я було переплітала, коли що спадало чи розпліталося. Також бачила вінки на фотографіях. Такий вінок можна зробити десь за два тижні. Треба мати бісер, фольгу, пір'я з гуски. Вінок важить до кілограма, не дуже важкий».

Традицію, хоч і не так часто, та все-таки підтримують молоді мешканці села, наприклад, такі, як 28-річний Роман Геник та на чотири роки молодша Марійка Куник. Вони зініціювали своє весілля в народному стилі.

Молодий з дружбами приїжджає на вбраних конях

Родичі молодої готові правити за неї ціну

Молода з батьками

Норовливий кінь

Батьки молодого з короваями

Викуповування нареченої

Кожна весільна церемонія супроводжувалася піснями

Запис весільної пісні з села Великий Ключів Коломийського району на Івано-Франківщині.

На Коломийщині зберігся місцевий говір та фольклор

Музика

Без музик не відбувається жодного весілля

Запис весільних музик села Великий Ключів.

Марійка Куник, наречена:
«Ми захотіли, щоб у нас весілля було, як в давнину, бо ми є шанувальниками давньої культури. Нам допомагали сусіди, родина, всі були у захваті, підтримували мене, тому що не кожна дівчина чи молода захотіла б витримати цю всю увагу, церемонії, одяг. Цей віночок також має свою вагу, але це того вартує. Відчуття дивне і радісне. Такий день буває тільки раз в житті, і розумієш, що тільки зараз цим насолоджуєшся і більше такого вже не буде.

Сорочка, спідниця — це все моє, а намисто моєї мами, а мамі передавала її мама. Коралі є справжніми. Так що це у нас сімейна реліквія. Цій сорочці 10 років, вона пошита з полотна, а вишивала моя мама. Була пошила мені її завеликою і так, як би спланувала й прирекла, сказала: „Дай Боже, щоб ця сорочка була на той час, коли ти станеш нареченою“. Так і склалося. І так само багато людей прирікало, казали моїй мамі: „Марія Петрівна, хіба коли твоя дочка буде виходити заміж, то тоді вона вбереться в ці квіти, в цей пір'яний віночок“.

Марія Бойчук, керівник народного аматорського фольклорного колективу “Ключівські узори”

На рік відбувається не менше чотирьох таких традиційних весіль, запевняє керівник народного аматорського фольклорного колективу “Ключівські узори” Марія Бойчук. За словами жінки, на гуляння запрошують до півтисячі гостей — від сусідів до далеких родичів. Часто молоді люди одружуються „за порадою батьків“, коли змалку разом росли і сім'ї дружили. „І ті ґазди і ті ґазди. Ану, діти, давайте трішки придивляйтеся одне до одного, бува кажуть батьки. І непогані сім'ї виходять, коли за порадою батьків одружилися. Цього року було чотири-п'ять весіль саме за порадою батьків і звісно за згодою дітей. Змалечку разом виростають, слухають батьків і бережуть рід“.

Церемонія весілля

У вівторок печуть короваї. Середа вважається “пісною дниною”, до весілля нічого не роблять. В четвер жіночки шиють вінки й ними вбирають короваї. А в п'ятницю батьки благословляють короваями своїх дітей на добре щасливе життя і виряджають в село.

Однак день у п'ятницю починається з того, що у хаті вбирають молоду. Тато заносить стільчик, мама несе подушку. Брати заводять молоду. Це все відбувається під спів жінок. Молода сідає на подушку і плетільниця починає її розчісувати, заплітати волосся в кіски, щоб вінок тримався на голові. Приносять намиста, вбирають у пір'яний вінок, приперезують давньою хусткою, прив'язують при боці калач, який символізує життя.

Вбирання молодої

Матір передає доньці сімейну реліквію - справжні коралі

Коралі

На весіллях старші жінки згадують, як це відбувалося у них

А молоді дівчата про заміжжя тільки мріють

Починають вбирати головний атрибут весільного строю молодої - вінок з пір'я

Майстриня Параска Кушляк (одягає вінок) каже, що важить такий головний убір всього до кілограма

Тим часом молодий у вишитій сорочці й кептарі з дружбами на конях приїжджають до молодої. Молодий обов'язково має сидіти на білому коні. Коні вбрані у ліжники та в каблУки. На воротях у молодої ставлять стіл з пригощаннями. Сходяться люди. Брати молодої стоять на воротях і правлять молодому за неї ціну. Все це за давньою традицією.

Оксамитова смужка з квіточками із бісеру та оздоблена позліткою — сакральний додаток до головного пір'яного вінка

Цей віночок, або таку собі декоративну смужку роблять у четвер. Починають з барвінку: молода з молодим йдуть рвати барвінок, обов'язково його рвуть через калач, який наперед печуть з діркою посередині. Зірваний барвінок приносять жіночкам, які починають шити віночок.

Спочатку роблять 9 ґудзиків з темно-червоних ниток. Інші жінки з гілочки солодкої яблуні вирізають кільце. І потім це кільце заповнюють цукром, щоб молодим було завжди солодко, зернами жита (символ життя), відрізаними краєчками грошей (щоб були багаті), крапелькою меду... Це все обгортають барвінком, папером, потім до цього пришивають зроблені 9 ґудзиків, обшивають їх і пришивають до стрічки.

Жінки готуються робити оксамитову смужку для молодої

В процесі роботи

Кільце з гілочки яблуні (на білій тканині) заповнюється цукром, зернами жита, відрізаними краєчками грошей, крапелькою меду

Кожна жінка є носієм знань давніх місцевих традицій

Оксамитову стрічку із закладеними в ній побажаннями чіпляють до головного вінка

Віночок, або оксамитову стрічку молода має берегти все життя

У п'ятницю перед тим, як молода йде в село тато з мамою перехрещують молодих цим віночком і прив'язують його до головного пір'яного вінка молодої. Цей віночок береже дітей, дає добру долю, — так споконвіків передається.

Після весілля молода має берегти цей віночок, або оксамитову смужку. Великий вінок можуть комусь і передавати, а маленький віночок мають берегти все життя.

В суботу молоді йдуть вінчатися до церкви вже в сучасному одязі.

Благословіння молодих та виряджання у село

Основні традиційні страви на весіллі в селі Великий Ключів

• Підпалка (зварений на м'ясі бульйон і заправлений смаженим борошном цілу ніч має тушитися в печі, на ранок виходить дуже запашна страва)
• Кулеша з бринзою (варена кукурудзяна каша посипана бринзою)
• Голубці

Реалії життя

Марія Бойчук, керівник народного аматорського фольклорного колективу “Ключівські узори»:
«Багато молодих людей їдуть за кордон на заробітки. Майже у кожної сім'ї хтось та за кордоном. Буває, що розпадаються сім'ї, бо один поїхав, інший лишається. Та загалом тенденція така, що там заробляють, потім повертаються і село багатіє».

Кілька записів весільних пісень та мелодій села Великий Ключів Коломийського району на Івано-Франківщині:

Програма фестивалю знаходиться на стадії формування, проте вже зараз свою участь підтвердили такі колективи: «ДахаБраха» (Україна), PortMone (Бєларусь), Village Kollektiv (Польща), Feloche (Франція), «Перкалаба» (Україна), Wild Marmalade (Австралія), «Зіра» (Україна) і «Бадьян СС» (Україна). Крім того, на фестивальників, як і раніше, чекатимуть захоплюючі театральні перформанси та різноманітні майстер-класи, а також цікаві лендарт-проекти.

Нагадаємо, минулого року фест проходив на Одещині, в Куяльнику. Саме торік він вже не мав префіксу «етно» і кардинально відрізнявся своїм форматом від попередніх.

Квитки — 150 -220 грн.

1-2 травня 2010 року в селі Космач Косівського району Івано-Франківської області відбудеться Міжнародний фестиваль українського традиційного мистецтва «Великдень у Космачі». На відвідувачів чекають виступи місцевих фольклорних колективів, ярмарок виробів народних майстрів, традиційна гуцульська кухня та захоплююча вечірня ватра. Про це «Рукотворам» повідомив сільський голова села Космач Дмитро Пожоджук. 

Програма фестивалю:

1 травня 
10:00
— відкриття ярмарку народних ремесел (народні майстри з Харкова, Запоріжжя, Донецька, Чернівців, Львова, Волині)
— відкриття VI з'їзду писанкарів (візьмуться участь понад 400 майстрів села Космач, а також писанкарі з Донецька, Харкова, Запоріжжя, Львова, Вінниці, Чернівців, Луганської області). Місце проведення з'їзду: актова зала центральної школа села Космач

12:00 — відкриття фестивалю:

• Національний академічний гуцульський ансамбль пісні і танцю «Гуцулія»
• Виступ місцевих чиновників
• Народний аматорський ансамбль пісні і танцю села Космач Косівського району
• Співачка Світлана Весна
• Народний аматорський фольклорно-етнографічний колектив села Великі Ключі Коломийського району

Також братимуть участь місцеві фольклорні колективи й ансамблі з селища Богородчани, с.Радча, с.Угринів, с.Підгороддя, села Фитькіл, села Голинь, села Топорівці, м. Долини, села Гостів, м. Яремче, м. Львів, м. Калуш, м. Червоноград.

Інші культурно-мистецькі заходи:

• У цей день в селі Космач відбудеться справжнє традиційне гуцульське весілля з вінчанням у церкві та обрядами.
• Відкриття трьох меморіальних дошок на честь: художника Григорія Смольського (намалював близько 400 картин про село Космач), етнографа Володимира Шухевича (написав 5-ти томну працю «Гуцульщина», у якій третю частину займає матеріал з Космача), письменника Бориса Антоненка-Давидовича (жив у Космачі 8 років).
• В будинку культури відкриється виставка дніпропетровського художника Станіслава Брунса, який змальовує життя в гуцульських та грузинських горах.

Оріентовно о 21:00 біля річки Пістенька, що на території села Космач, організатори обіцяють запалити традиційну ватру висотою до 30 метрів.

2 травня

• Ярмарок народних ремесел
• Традиційна гуцульська кухня
• Виступ фольклорних колективів Косівського району та рок-гурту «Гуцули»

Світлина community.livejournal.com/ornament_ru/

Програма фестивалю:

1 травня 
10:00
— відкриття ярмарку народних ремесел (народні майстри з Харкова, Запоріжжя, Донецька, Чернівців, Львова, Волині)
— відкриття VI з'їзду писанкарів (візьмуться участь понад 400 майстрів села Космач, а також писанкарі з Донецька, Харкова, Запоріжжя, Львова, Вінниці, Чернівців, Луганської області). Місце проведення з'їзду: актова зала центральної школа села Космач

12:00 — відкриття фестивалю:

• Національний академічний гуцульський ансамбль пісні і танцю «Гуцулія»
• Виступ місцевих чиновників
• Народний аматорський ансамбль пісні і танцю села Космач Косівського району
• Співачка Світлана Весна
• Народний аматорський фольклорно-етнографічний колектив села Великі Ключі Коломийського району

Також братимуть участь місцеві фольклорні колективи й ансамблі з селища Богородчани, с.Радча, с.Угринів, с.Підгороддя, села Фитькіл, села Голинь, села Топорівці, м. Долини, села Гостів, м. Яремче, м. Львів, м. Калуш, м. Червоноград.

Інші культурно-мистецькі заходи:

• У цей день в селі Космач відбудеться справжнє традиційне гуцульське весілля з вінчанням у церкві та обрядами.
• Відкриття трьох меморіальних дошок на честь: художника Григорія Смольського (намалював близько 400 картин про село Космач), етнографа Володимира Шухевича (написав 5-ти томну працю «Гуцульщина», у якій третю частину займає матеріал з Космача), письменника Бориса Антоненка-Давидовича (жив у Космачі 8 років).
• В будинку культури відкриється виставка дніпропетровського художника Станіслава Брунса, який змальовує життя в гуцульських та грузинських горах.

Оріентовно о 21:00 біля річки Пістенька, що на території села Космач, організатори обіцяють запалити традиційну ватру висотою до 30 метрів.

2 травня

• Ярмарок народних ремесел
• Традиційна гуцульська кухня
• Виступ фольклорних колективів Косівського району та рок-гурту «Гуцули»

Світлина community.livejournal.com/ornament_ru/

Знову вертепи з'їдуться з усієї України: від найзахіднішого Закарпаття до найпівденнішої Херсонщини. Ну, і на додачу цього року за неперевіреними плітками має бути вертеп з нашої (ненашої...) Кубанщини (це не та, що зі столицею в Гавані, а та, що зі столицею в Краснодарі).

І як завжди родзинка фесту — «Зірковий вертеп». Ну, це коли поважні письменники, музиканти, політики, журналісти вбираються в чужі кумедні лахи та грають вар'ята (дурня, себто, по-загальноукраїнському).

Цього року серед учасників «Зіркового вертепу» очікуються: Богдан Бенюк, Роман Чайка, Лірник Сашко, Едуард Драч, брати Капранови, Артем Полежака, Олесь Доній, Мустафа Найєм, Юрій Макаров, Наталя Сумська, Юрій Луценко, Наталка Таран, Євген Нищук, Юрій Стець.

Джерело: artvertep.com

Світлина Різдвяної шопки в Музеї Івана Гончара

Також відбудеться показ мод українських дизайнерів, пройдуть виступи ворохтянського тріо «Петровичі» і гуртів «Росава», «The ВЙО», «Пропала Грамота», «Гуцул Каліпсо» та інших.

Для дітей на фестивалі працюватиме спеціальний майданчик. В арт-галереї просто неба українські художники та фотографи представлять глядачам свої найкращі роботи.

Уніан
Світлина 

«Карпатський вернісаж» дозволить мешканцям та гостям Івано-Франківщини ознайомитися з народними ремеслами та традиційними промислами, сприятиме збереженню культурної самобутності краю.

У межах фестивалю: уроки народного промислу від учасників, акції та подарунки від спонсорів та організаторів; експозиція народних майстрів Івано-Франківської області «Прикарпатський вернісаж».

Фестиваль проводять виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради та Регіональний туристично-інформаційний центр.