На виставці можна побачити писанки на курячих, гусячих та страусових яйцях, розписані, як авторською так і традиційною технікою, ікони інкрустовані соломкою (авторська техніка), гобелени, вишивку, вироби з сиру, кераміку, гуцульські пасківники тощо.

Виставка триватиме з 1 по 30 квітня 2012 року.

Про авторів

Мирослава Бойків — народилася 30 червня 1977 року в мальовничому Покутському селі Ковалівка Коломийського району Івано-Франківської області. Навчалася в Коломийській дитячій художній школі, Косівському коледжі декоративно-прикладного мистецтва (відділі текстилю), Прикарпатському університеті ім. В. Стефаника (на художньому факультеті). Працює завідуючою філіалом музею «Писанка» в м. Коломиї.

За плечима цієї молодої жінки півтора десятки виставок. Адже її роботи виняткові. Не кожному художнику до снаги намалювати ікону. А зробити її з соломки взагалі можуть лише одиниці, серед яких Мирослава Бойків. Гобелени, картини із соломки ніби переносять у інший світ, духовний, який є частиною вічності.

Уляна Лінда-Варцаб’юк – народилася 10 січня 1971 року в мальовничому селі Космач, що на Гуцульщині. Ще маленькою дівчинкою Улянка дуже любила малювати квіти і створювати квіткові композиції в малюнках. 1988 року вступила до Прикарпатського університету ім. В.Стефаника на художньо-графічний факультет, який успішно закінчила в 1993 році та на відмінно захистила дипломну роботу на тему «Писанки регіонів України та діаспори».

З 1993 по 2000 рік працювала у Космацькій середній школі вчителем малювання, креслення та художньої праці, в вільний час займалася декоративно-прикладним розписом, живописом та писанкарством. В 2000—2002 роках працювала в Польщі художником-реставратором на відновленні барокового палацу в містечку Пемпово. Там працювала над проектуванням та виконанням настінних розписів, а також робота з позолотою. В 2001 році в Ліхеню — місце релігійного культу, центр паломництв де розташований найбільший храм в Польщі, сьома за висотою в Європі, та одинадцята в світі вежа, в комплексі базиліки, 141,5 м.  на якій було виконано позолоту. З 2002 року працює в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського (м. Коломия) на посаді художника-реставратора. Навесні 2011 року майстриню було запрошено працювати до Прикарпатського університету ім. В.Стефаника на посаду викладача кафедри декоративно-прикладного мистецтва Інституту мистецтв.

На даний час майстриня займається декоративно-прикладним розписом, але найбільш за все любить розписувати писанки, писаночки, різної форми та тематики. Проживає в Івано-Франківську, одружена, в її чудовій сім"ї і дорослі і діти люблять малювати і творити мистецьку красу.

Мистецтво писанки

Стародавнє мистецтво писанки стало невід’ємною окрасою, талісманом, оберегом весняних святкових торжеств, які згодом після прийняття християнства зосередились довкола Воскресіння Господнього, або Великодня. Яйце, яке несе в собі початок життя, вважалося талісманом, що відганяє всі нещастя. Орнамент часів Київської Русі відзначався багатством мотивів, форм, забарвлення, наявністю символіки. Удосконалюючись з плином часу, він ліг в основу орнаментики українських народних писанок.

Писанковий орнамент — це соборний твір і дійшов до нас завдяки обрядовому значенню писанки. За християнських часів писанка стала втіленням радості й віри у Воскресіння Христове, символом всепрощення та великоднього вітання. Символічним був не тільки орнамент, а й кольори, якими розписували писанку. Так наприклад червоний колір означає радість життя, любов, надію. Жовтий — місяць і зорі, урожай, достаток. Блакитний колір — небо, повітря, здоров"я. Зелений — весну, воскресіння природи, багатство рослинного та тваринного світу. Бронзовий та коричневий колір позначали землю-матір і поклін до неї. Чорний — символізує зв’язок з душами, плодючість, землю. Сполучення кількох кольорів мали своє значення, тому сама чарівна писанка вважається писанка мальована 4 — 5 кольорами. Найбільш давнім є геометричний орнамент, наприклад вогонь позначається знаком «триріг» триквер" трикутник, цей знак є символом родючості. Солярна (сонячна) символіка пов"язана з вшануванням небесних сил. Сонце — це небесний вогонь,цей символ має безліч форм — гачки кола овали зірки , сонце також позначається у вигляді шести та восьмипроменевих розеток,зірок... До найдавніших знаків, що символізує світо створення належить хрест, існує кілька сотень різновидів хреста. У християнській православній символіці хрест накладений один на другий,що утворює правильний восьмикутник, використовується як символ ,що супроводжує зображення Бога — Саваофа (Бога — отця), зірки на писанках позначають крапками, також крапками позначають паростки пшениці, сльози Божої Матері...Символами небесної вологи є гребінці, грабельки решето та ін...Важливим символом на писанці є Дерево життя яке перетворюється в Жінку — Берегиню з піднятими до неба руками — образ родючості і добробуту. Багато знаків є рослинного і тваринного характеру: дубок — символ чоловічої краси, верба — космічне дерево,встановлює лад і порядок, калина — символізує Різдво світу,має сонячну символіку, сосонка, смерека, ялина, яблуня — плодючість і знання та багато інших. Писанка — це чудо-оберіг народного мистецтва, культовий атрибут великого християнського свята.

На Гуцульщині є цікава легенда про писаку. Невдовзі після свого Воскресіння Христос переміг диявола і закував його дванадцятьма залізними ланцюгами в підземеллі під Голгофою, за дванадцятьма залізними дверима, котрі замкнені на дванадцять залізних замків. Але нечистий ще має силу, день і ніч він рветься на волю, розгриз уже одинадцять залізних замків і злизав одинадцять залізних дверей. Ще мить — і впаде остання, дванадцята перепона. Вирветься тоді диявол на білий світ, і настане світу кінець. Але саме в цю мить дзвонять у церкві дзвони, люди вітаються словами «Христос воскрес!» і обдаровують одне одного писанками. Тоді враз поновлюються всі окови на нечистому, всі двері й замки. Отож сидіти там, за ними дияволу довіку — поки люди на землі писатимуть писанки і вітатимуть одне одного з Великоднем.

Найвідоміші у світі писанки Гуцульщини, а надто — писанки з с. Космач, орнамент космацьких писанок витримано в жовто-гарячій гамі як і одяг і звичаї цих людей. Ще й понині в кожній гуцульській оселі можна побачити над дверима три писанки – великодню, вербну (шуткову) і третю – в грабельках. Перша — з хрестом – огороджує хату від зла, вербна — дає здоров’я, а в грабельки — вигрібає нещастя. Писанкове народне мистецтво нині переживає ренесанс: писачка беруть і дорослі, і діти.

За її словами, за останні 15 років вона зібрала ікони народних і професійних іконописців з усієї України, багатометрові домашні іконостаси, гуцульські складні і козацькі ковчеги, подорожні образи, ікони, вирізані з дерева, відлиті з металу, написані на склі.

«Більшість з цих ікон були занедбані, їх викинули на „барахолку“. Фахівцям доводилося консервувати, реставрувати і лише зараз вони нарешті отримали домівку», — зазначила вона.

Історико-культурний комплекс розташований на території, де ще в 1612 року архімандритом Києво-Печерської лаври — Єлисеєм Птетенецьким було засновано Радомишльську «папірню» — першу в Центральній Україні фабрику з виготовлення паперу.

Реставраційні роботи над відновленням будівлі тривали понад 4 роки.

У комплексі, крім музею, функціонують виставкові зали та концертний зал.

Замок оточує ландшафтний парк, що складається з декількох островів, з`єднаних між собою кам`яними мостами.

Українська правда

Виставка, яка відкривається в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» висвітлює творчий доробок майстрів сімейної іконописної майстерні «Небо на землі», яку очолює священик Сергій Павелко (м. Миколаїв).

Майстерня «Небо на землі» заснована у 2004 р. в місті Миколаїв, в якому практично не збереглися церковні та іконописні традиції, тому створювати їх довелося заново. З часом вона стала своєрідною іконописною школою, в якій миколаївські майстри працюють за стародавніми технологіями, використовують різноманітні живописні техніки та духовний зміст ікони.

Виставку буде розгорнуто на передодні святкування Торжества православ’я. Це свято встановлене Сьомим Вселенським Собором після перемоги над іконоборчою єрессю. Саме тоді вшанування ікон було затверджено остаточно. Іконописці по праву вважають цей день своїм професійним святом, тому родина майстрів з Миколаєва присвятила виставку до цього великого дня.

На виставці будуть представлені сучасні ікони із творчого доробку миколаївських майстрів. Відвідувачі побачать близько 30 робіт. До експозиції увійшли ікони, виконані в різних техніках, зокрема, авторські інтерпретації прийомів українських та зарубіжних іконописних шкіл, сучасна творча ікона.

Назва виставки написана двома мовами – грецькою та українською, що виявляє зв'язок двох християнських культур давньої Візантії та сучасної України. На слов’янські землі християнство прийшло з Греції , витоком українського сакрального мистецтва є мистецтво Візантії. Виставка присвячена Євангельській іконі — іконі, що зображує сюжети Євангелія : притчі; події, що нині святкує церква (двонадесяті свята); сюжети з життя Христа.

Експозиція умовно поділяється на дві частини: те, що ми бачили – земне життя Ісуса Христа і те, що ми чули – притчі, якими Христос навчає нас.

Ідейним центром експозиції є ікона Благовіщеня – Архангел Гавриїл сповіщає Діву Марію про «воплочення» Спасителя. З Благовіщеня починаються події Євангелія – Благої Звістки – завдяки яким, через Паску Христос дарував спасіння людству.

Особливе місце на виставці посідають ікони, що зображують притчі, які оповідав Христос. На іконі «Притча про милосердного самарянина» всі події відбуваються одночасно, в одному просторі, поза виміром земного часу. Зображення притчі про багача та Лазаря нагадує стрічку кінематографу. Слова «Рече Господь», неначе титри, розпочинають оповідання. Далі кадри описують зміст притчі. Завершальним титром є «Амінь», що стверджує істину промовлених слів Христа. Третя ікона – поетичне порівняння Христа з добрим пастирем, що несе на раменах кожного з нас – вівцю, що заблукала.

Завдання майстрів-іконописців полягає в тому, аби пробудити в сучасній людині інтерес до читання Євангелія. Всі знають про його існування, але не всі мають час або бажання взяти цю книгу до рук.

Євангельська ікона спонукає нас до читання Євангелія, спонукає думати, замислюватися та іншими очима подивитися на світ і на себе. Ікона з євангельськими сюжетами говорить нам про життя за Євангелієм, про Вічне Світло Христа.

Відкрити виставку миколаївські митці планують в дещо нетрадиційному форматі. Саме відкриття не буде обмежене одним днем. Впродовж перших днів виставки відомі люди різних професій ділитимуться з відвідувачами думками, на які їх спонукало споглядання євангельської ікони. Таким чином іконописці хочуть залучити відвідувачів до спілкування між собою. А також спробувати побороти стереотипи, котрі склалися щодо відкриття виставок взагалі. На думку керівника майстерні така форма відкриття є самостійною мистецькою подією, тому кожна людина матиме змогу отримати якнайбільше позитивних вражень від відвідування виставки.

План презентацій виставки

11 березня 17.00

• Петро Гончар – художник, скульптор, директор Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара».
• Михайло Селівачов – доктор мистецтвознавства, професор кафедри декоративного мистецтва Мистецького інституту художнього моделювання і реклами.

12 березня 16.00

• Юрій Мельничук – майстер народного мистецтва з вишивки, заступник з науково-фондової роботи при НЦНК “Музей Івана Гончара”.
• Дзвінка Матіяш – молода українська письменниця, перекладачка.

13 березня 17.00

• Єлизавета Гаймзьот – дружина Надзвичайного й Повноважного Посла Німеччини в Україні Ганса-Юргена Гаймзьота.
• Олексій Ананов – керівник відділу культурно-просвітницьких програм, ведучий передач «Час культури» та «Конвеєр культури» на Радіо ЕРА FM.

Виставка діятиме з 11 березня до 27 березня 2011 року
щодня, крім понеділка та останнього вівторка місяця,
з 10.00 до 17.30

Вхід на відкриття виставки вільний!

ВХІД У МУЗЕЙ
для дорослих — 15 грн., для дітей та пенсіонерів — 3 грн.

Малювання на склі – традиційний жанр українського народного мистецтва, який поширився й набув популярності у ХІХ столітті на Закарпатті, подекуди – на Поділлі. Тематика розпису на склі у ті часи здебільшого релігійна. Понад століття ікони на склі були пріоритетними видами народної образотворчості. Зазвичай, такі роботи зустрічалися у селянських хатах, оскільки церква не визнавала подібного роду малювання ікон.

Хатня ікона

На тлі гобелену "Райський сон"

В експонованих скляних полотнах художник Олександр Ковальчук пропонує своє бачення національної традиції, зображуючи шанованого у народі персонажа народної картини — козака Мамая та біблійну тематику. Майже кожен сюжет має прототип попередньої ікони. Як професійний художник, Олександр Ковальчук іноді вносить до нього свої корективи.

— Ви бачите хатню ікону. В її оригінальний сюжет втручаюся лише трішки. Я дуже багато років копіював, наслідував традиційну ікону, внаслідок чого набув певних здібностей, а з часом почав по троху дозволяти собі певні зміни в композиції, кольорі.

Якщо говорити про гобелен «Райський сон», то я його зробив на основі ікони «Успіння Богородиці». Але гобелен не є іконою. Просто сам сюжет ікони слугував для втілення ідеї в нитці.

"Святий Юрій", зліва:2008, справа:2006. Скло, темпера, олія, сусальне золото

Тема Юрія Змієборця – моя найулюбленіша. На основі ікони Святого Юрія ми можемо прослідкувати відношення українців до теми боротьби Добра і Зла. Бачте, зло переможене, але ж воно не вбите. Добро і Зло – це поняття вічні. Юрій сидить зверху на коні, перемагає зло, але в нього на обличчі немає оскалу зубів, а в змія кров не хлище. Це є символічна перемога. Він перемагає зло силою духу. Білий кінь – це дух, за допомогою якого Юрій перемагає зло.

Гобелени, зіткані на ткацькій рамі

На виставці з-поміж інших представлені два гобелени під назвою «Дерево життя» — один на темному фоні, а інший — на білому. Першу роботу майстер зіткав у 2008 році, а ту, що на світлому тлі — ще 2003. Так само дві, на перший погляд, однакові ікони Святого Юрія (про які йшла мова) писані двічі — 2006 і 2008 років відповідно.

— Це є певне внутрішнє незадоволення попередньою роботою. Та мрія, яку я хотів виконати у матеріалі, була не досягнута, тому той матеріал хочеться якимсь чином поправити, щоб досягнути тої феєрії, тої думки.

На відвідувачів чекають біля 20-ти гобеленів, зітканих руками на ткацькій рамі — з вовни, льону та штучних волокон. Приблизно стільки ж картин, мальованих на склі. Триватиме виставка до 26 березня 2010 року.

Текст та світлини Катерини Качур
Додаткова інформація 20minut.ua

На виставці будуть представлені сучасні ікони із творчого доробку майстрів із Миколаєва. Відвідувачі побачать близько 30 робіт. До експозиції увійшли ікони, виконані в різних техніках, зокрема, авторські інтерпретації прийомів українських та зарубіжних іконописних шкіл, сучасна творча ікона.

Прагнучи  звернути увагу глядача  на сучасну ікону, миколаївські іконописці вдалися до нетрадиційного оформлення експозиційної  зали. Замість звичного яскравого освітлення на відвідувачів чекає напівтемне приміщення і ліхтарики, якими вони освітлюватимуть експонати. Сутінки символізують матеріальний, смертний світ. Людина своїм духовним зором має осягнути в ньому те, що поєднує її душу зі світлом, побачити у промені світла небесний Образ.

Ідейним центром експозиції є ікона-тондо (коло) «Христос – Ангел Великої Ради» – Христос із крилами у колі Світла з розпростертими обіймами. Ми маємо допомогти Йому йти нам назустріч, без наших зусиль це не можливо. Промінь світла – це рух до вічності, до безсмертя.

Особливе  місце на виставці посідають ікони «Богородиця Цілителька» та триптих «Благорозумний розбійник». Іконографія  «Цілительки» значною мірою є духовним пошуком майстрів «Неба на землі». Знайшовши інформацію про ікону, що просяяла у 4 столітті у Грузії, але не збереглася, за словесними описами в літературі вони відтворили цей образ. Перед Богородицею предстали святі лікарі, що були відомі в історії церкви. Від давніх, таких, як Пантелеймон та Агапіт Печерський, до нашого сучасника – Св.Луки Войно-Ясенецького. Триптих «Благорозумний розбійник» є зразком сучасного українського іконопису – поєднання канонів та сприйняття Святого Письма сучасною людиною. За апокрифами, благорозумний розбійник – перша людина, що увійшла до раю. Його образ уособлює непростий шлях християнина, котрий прямує до вічності. Людина, що мечем проколює тіло розбійника – образ спокус сучасного світу.

Шукаючи нові засоби виразності, іконописці майстерні  «Небо на землі» прагнуть дотримуватися давніх технологій – використовують тільки природні матеріали, а фарби готують власноруч із мінералів та пігментів.

Сьогодні майстри-іконописці бачать своїм завданням допомогти людям глибше зрозуміти істинне значення ікони. На думку керівника майстерні отця Сергія Павелка, ікона в наш час сприймається як окультно-декоративний предмет інтер’єру або фетиш (оберіг) у побутових потребах, які не є духовними питаннями. Для того, щоб відчути первинне призначення ікони, потрібно звершити духовну роботу – вернутися до Господа. «Побутує думка, що в іконі немає нічого нового, вона тільки повторює існуючі канонічні зразки, – каже отець Сергій Павелко. – Насправді ж канон не обмежує, а навпаки – надихає на пошук, на нові звершення в ім’я Христове».

Виставка діятиме з 12 лютого до 12 березня 2010 року щодня, крім понеділка та останнього вівторка місяця, з 10.00 до 17.30.