В селі є п’ять музеїв народних ремесел, родинні школи мистецтв, музей етнографії та ремісництва Гуцульщини, народний етнографічний колектив «Черемош».

Тут збереженні автентичні народні традиції, справляються колоритні гуцульські весілля, тут пізнається історія гуцульського роду не лише за підручниками та музейними експонатами а через безпосередню участь при виготовленні ремісницьких виробів власноруч.

Саме тому в цьому краї народився фольклорно – етнографічний фестиваль – ярмарок « Захарецький Гарчик», заснований у 2001 році.

Програма фестивалю

І. Творчі майстерні : 26. 09.2009

• Образотворче мистецтво
• Декоративно-прикладне мистецтво
• Ленд–арт: мистецтво землі – вироби з каменю, води, піску, листя, квітів

ІІ. Дивосвіт гуцульського роду та магія старожитніх атракцій: 27.09.2009 початок о 10.00

• Майстер–класи народних промислів та ремесел
• Ярмарок пропозицій : «Сільський туризм на Буковині» — презентація агросадиб, атракцій
• Виставка–ярмарок : „ Гуцульське рукомесництво”
• Виставка–ярмарок екологічно чистої продукції місцевих виробників
• Народна медицина: „ Цілюще зілля ”
• Духовні скарбниці Путильщини: екскурсійна програма музеями с. Підзахарич
• «Родинні школи мистецтв » села Підзахаричі
• Круїз „по–Підзахарецьки” (катання на бричках, верхи…)

ІІІ. Та най я си наспіваю, та на й набуду… початок о 11.00

• Урочисте відкриття фестивалю: вітальні слова засновників, генеральних партнерів, меценатів, почесних гостей
• Гретилювання мешканців села з нагоди фестин
• Конкурсна програма: „Гуцульська Чічка”
• Виступи фольклорно – етнографічних колективів та митців
• Вінчування учасників та меценатів фестивалю
• Лотерея „Чарівний Гарчик”

ІV. Їжте, пакуйте, в пустері, си чуйте…стіл не голіть, газду в біду не загоніть

• Ватра & Кужба з K*
• Смаковинки від „Кофички”
• Дегустація екологічно чистої продукції від місцевих підприємців
• Корчма „У діда Захарія”

V. Забави на Царинці для гостей та туристів:

• конкурси
• розваги
• змагання

VІ. Екологічний вернісаж:

• фотовиставка
• ленд–арт (мистецтво землі, води, каміння)
• екологічна вікторина «Знай, Люби, Бережи»

VІІ. “Захарецькі притрафунки”:

• „ Смійсє Гафіє, дгорі дараба їде…” під час дегустації фіто-чаїв та гуцульських напоїв за старовинними рецептами.

Світлина керамічного виробу народного майстра Ігора Радиша
Джерела інформації: Буковина online та garchik.cv.ua

Що вразило?

По-перше, на дійстві зварили найбільшу в Україні кулешу (140 літрів), що офіційно зафіксували представники книги рекордів України.

По-друге, вперше за останні 30 років вниз за течією річки Черемош сплавляли гуцульську дарабу – колоди, зчеплені докупи. Колись саме так місцеві мешканці використовували течію річки для переправи зрубаних дерев. Як і кожна з подій у господарському житті гуцулів (згадаймо лише вихід на полонину), колись сплав супроводжувався своїми ритуалами і традиціями. Це було велике свято!

Також порадував вижничан і майданчик виробів народних майстрів позаду малої сцени у центрі містечка. Тут можна було побачити авторські глиняні вироби, зокрема свищики, вишиті рушники й сорочки, вироби з глини, намиста, різьблені вироби з дерева і навіть ковані витвори.

Що розчарувало?

Ніякої автентичної кухні, жодних відомих далеко за межами України гуцульських страв. Пригадується, що навіть на «Обнова-фесті» у Чернівцях можна було зовсім недорого посмакувати чудовим банушем зі шкварками!

Таке враження, що свято провели офіційно в данину старій-добрій радянській традиції, а не щиро для людей. Мовляв, ми фестиваль організували, колективи привезли, їх поселили-нагодували, через газету поінформували громадськість – чого ще хочете?

Та й відвідувачів небагато було. Якщо порахувати 1600 учасників з різних регіонів України, Румунії, Росії, групи підтримки делегацій, офіційних осіб, пресу – то першого дня на фестиваль майже ніхто не прийшов навіть з-поміж вижничан.

А щодо самого сплаву дараби, то попри весь символізм цієї події, він тривав недовго. За 500 метрів дарабу вже чекали рятувальники, які її «зловили», причепили на трос й безпечно «евакуювали» «пасажирів». І не дивно, адже дарабою сплавляли найвищих місцевих чиновників, які перед тим урочисто файно перехилили по кілька чарок горілки.

Сплав місцевих можновладців дарабою

А на стадіоні, де була велика сцена і де відбувалися головне дійство, усе, що продавалося, було «made in China». Ну як стосуються гуцульського фестивалю китайські дитячі іграшки у вигляді різних пістолетів, машинок, ляльок, танчиків чи глиняні штамповані горщики з російськомовними написами «на здоровье кушай»?

Уявіть собі – вздовж двох з чотирьох боків стадіону були розташовані торговельні намети й у кожному з них продавався китайський непотріб дуже низької якості за завищеними у кілька разів цінами. Фестиваль, відповідно, став більше схожим на такий собі локальний ярмарок.

Міжнародний гуцульський фестиваль відбувається щорічно на території Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей, гуцульських регіонів України. Наступне 19-те гуцульське гуляння прийматиме Косів. Організатори обіцяють зробити його масштабнішим, аніж цього року.

Учасники: фольклорно–етнографічні, хорові колективи, вокальні ансамблі та окремі виконавці; оркестри народних інструментів, троїсті музики, солісти-інструменталісти гуцульських народних музичних інструментів, духові оркестри; самодіяльні театри, читці-декламатори, гумористи; танцювальні колективи; майстри образотворчого, декоративно–ужиткового мистецтва, гуцульського регіону, інших місцевостей України і зарубіжжя, в репертуарі та доробках яких є твори на гуцульську тематику.

Більше на www.kosivart.com

— Це з овечок шкура. Ви ж знаєте, що таке овечки, так? – киваю у знак згоди. — Весною стрижуться вівці і ця шерсть переробляється і виходять такі одіяла. Це все ручна робота. Але для кожного виробу є свій станок, або верстат. Наприклад, до килимів треба у півтора метри шириною верстат, а до ліжників — два з половиною метри. Це все від предків передано.

Верстат – це одна назва чи під килими чи під запаски чи під верети, лише конструкція різна. Полотно, запаски, поясочки і верета сидячи тчеш, а ліжники вже стоячи на ногах.

Коли килима виткав, то його відрубав і так він остається, а коли ліжника вже зіткали, то ми із станка його знімаємо і несемо у валило.

Люди, які живуть біля річки, роблять собі такий штучно створений водоспад з корит і перил, валилом називається. То ми несемо ці ліжники до тих людей, у кого є валило, і там вода його крутить, збиває 8-10 годин, залежно від води. Якщо літом вода тепла, то може за 4-5 годин вийти. А зимою 10-12 годин. Коли ми їх з води вибираємо, вони висихають і приносимо додому. А тоді у нас є такі щітки, як ото кота чешуть чи песика, але у нас спеціальна для шерсті така велика щітка і тоді ми нею вже начісуємо ворс.

Багато людей у вашому краї займається ткацтвом?

Майже у кожного є верстати, бо це прожиток наш. Хоч є робота і хазяйство, але до зарплати це вже кусок якогось додатку. А якщо немає зарплати, то собі це робиш, потім йдеш на базар і реалізуєш.

Не кожна сім’я раніше ткала, але коли почалася ота перестройка, коли була ота криза перша, то тоді майже кожна сім’я робила станки і почала ткати ліжники – вчителі, медики, всі з вищими освітами, по дві вищі освіти мали. Всі взялися за ці ліжники, бо це був один наш вижиток.

Ткані ліжники і верета

Користується попитом така продукція?

Ви знаєте, раніше дуже користувалась. Оце поляки як приїжджали, то просто гребли, коли ще нам не можна було кудись поїхати. А потім після перестройки, коли Україна від’єдналася від Росії, почали завозити всяке турецьке, польське і менше стали брати. А зараз знову люди почали заказувати.

Раньше люди брали ліжники для краси. А такий ліжник і такі дві накидки називалося «комплект». І брали переважно для краси на диван і на крісло. На ньому не спали, бо було шкода його, це тільки щоб люди бачили, що є гарно в хаті.

Вівці самі тримаєте?

Так тримаємо, але ж ми правда не по багато. Хто має по п’ять, дехто десять, дехто 15, як у кого є поля. Наприклад, у мене три гектари, то я десять овечок маю. А там у того гектар поля, то п’ять. Зараз переважно дуже мало тримають, бо молодь виїхала на заробітки, багато за границями. А такі старші полишалися, ще такого віку як ми, то вівці тримають і хазяйство, і корови, і коні. А такі як наші батьки, то вже за ними ухожувати не можуть, у них хіба одна-дві овечки.

А ви знаєте, що шерсть від овечки дуже лікувальна. Наприклад, якщо постригти овечку і прямо ту шерсть накладати на хворі ноги, руки чи поясницю з радикулітом, то воно дуже вигріває.

Традиційні візерунки верет, або ряден

А де навчилися ткати?

Були малі, то від батьків не вчилися, бо вивчилися і були на роботі. Та й думали, що нам не треба цього, що ми будемо пани, бо ми маємо роботу. А потім як почалося сімейне життя, грошей стало не хватати. Та й пішла до сусідки та зробили станка. Та почала вчитися, день за днем та й навчилася. Потім вже своїх дітей вчила ще маленькими. Вони ще в школу не ходили, ставали на стільчика і вже допомагали мені ткати.

Скільки років тому це було?

Ой, вже багато. Років 35 тому. Закінчила 10 класів та пішла поступила. Заочно вчилася, пішла на роботу. Потім вийшла заміж, почалося життя. В селі життя не дуже легке. Що тої зарплати. Пішли діти, а строїтися.

А тоді дуже гарно було, якщо ми зробили одного ліжника, ми його могли продали, наприклад, якщо за російські рублі, то за 150 рублів, а 120 була зарплата, за що ми цілий місяць робили.

Овеча вовна

А скільки часу йде на один ліжник?

Один ліжник робиться десь за два тижня, якщо повністю. Шерсть помити, покрасити, попрясти, виткати. Але то ніколи не робиш на один ліжник. Постригли вівці, заготовили, наприклад, шерсті на 100 кілограм. Сьогодні ми цю шерсть помили, вона висохла, одного дня ми пішли цю шерсть почесали, потім собі поступово прядеш. І робиш заготовки. Потім собі попряв, став тчеш. Виткав наприклад 30-50 сантиметрів, пішов щось робиш по хазяйству. Потім знову став трошки поткав. І воно так знаєте протягом тижня і робота і діти, і домашнє хазяйство — і ліжника витикаю.

Орнаменти ліжників та верет у вас традиційні, характерні для гуцульського краю…

Взагалі, раніше йшов переважно один узор. А потім почали самі собі видумувати, бо ти заінтересований в тому. О, я прийду на базар, то лише у мене такий ліжник буде. І дійсно, приходиш було на базар, то всі в тебе питають, а де ти такий узір взяла. Та де взяла, сама придумала. (сміється) 

А зараз на базар прийдеш, то вже очі розбігаються і той гарний і той гарний, а той ще кращий. В основному ліжники фарбують натуральними фарбами, яку видобуваю з кори дуба, горіха, з листя горіха. А верета вже є крашені, фарбую спеціальними барвниками.

«Рукотвори»