Додаткова інформація: http://www.opishne-museum.narod.ru

Світлина Тетяни Давиденко

На симпозіум запрошені майстри з різних областей України.

Довідки за тел.: +38 (047) 237-33-66 – Управління культури і туризму облдержадміністрації, м. Черкаси

• ярмарок гончарних виробів, гончарної сировини й матеріалів, гончарного обладнання та інструментів;
• групові й персональні виставки художньої кераміки;
• творчі змагання-конкурси гончарів, художників-керамістів;
• мистецькі акції, спілкування мистців, керамологів, технологів-кераміків, виробничників;
• наукові дискусії

Додаткова інформація: http://www.opishne-museum.narod.ru

Світлина Тетяни Давиденко

Алея майстрів

Місце розкошування рукотворностей цього року розрослося майже в два рази. Кількість майстрів  була чи не найбільшою за всі роки існування фестивалю. Творці зі своїм крамом стояли від Лаврської брами аж до кобзарської сцени. Гаряче було як у прямому, так і в переносному значенні слова.

Миттєвості замріяної країни

Таким літньо-недоторканим Співоче поле було ще за півгодини до початку дійства. За мить все змінилося і вирувало до пізнього вечора.

«Рукотвори»

Анатолій Байда, художник-кераміст: 
— Дружина посла нам вже пообіцяла, що кожен рік в Українському домі в Москві будуть проводиться виставки саме українських керамістів. Дуже приємно, що вони хочуть це робити. Побаченим вони були приємно вражені й не знали, що так можна і що є таке в Україні.

Сама ж виставка була ініціативою молодих художників. Вони не сиділи склавши руки,  а звернулися до Культурного центру України в Росії, подали світлини робіт і за фінансової й організаційної підтримки українського посольства влаштували показ надбань. Для багатьох це було вперше.

Іван Бобков, художник-кераміст: 
— Для мене це етап і підсумок моєї діяльності. По-перше, я з друзями, по-друге, показали школу, по-третє, показали це за кордоном. Тим більше нашому Північному сусіду. Ми показали повний спектр кераміки – від ліпної вазочки, іграшки до посудини і складних шамотних пластик. Ми показали все, що знаємо, все, що є у нас в Україні.

Київські керамісти зі спільним світоглядом і з однієї школи. Свого часу всі вони закінчили Київський художньо-промисловий технікум (у 1999 році перейменований у Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука). Зараз працюють з глиною та вогнем, відтворюють традиційні надбання гончарства та створюють нові бачення сучасного мистецтва.

Наталя Зайцева, художник-кераміст:
— Коли ми побачили, як всі роботи разом виглядають – вони і різні і в них є щось спільне – то одразу зрозуміли, що виставка вийде чудова. Але аж на таку реакцію навіть не сподівалися — усім дуже сподобалося.

Дружина посла України в Росії Наталія Грищенко вже замовила собі кілька скульптур українських митців. Виставка в Культурному центрі України відкрилася 15 травня і триватиме до 15 червня 2009 року. Опісля експонати планують виставити у приміщенні посольства України в Москві.

Світлини Анатолія Байди, Івана Бобкова, Анастасії Косяченко

«Рукотвори»

— Дід був Мар’ян Бокуцевич. Він вже покійний нині, але був останнім гончарем на Гавареччині (село в Україні, Золочівському районі Львівської області – авт.). Я в нього якийсь час жив та вчився. Закохався в гончарство. Перейняв у діда традиції виготовлення виробів з глини.

Ваша кераміка користується великою популярністю за рахунок чого? 

Тоді була не стільки ефектна форма, скільки якість. Дід обов’язково цінував товщину стінки, сам випал, бо від того дуже багато залежить. І найголовніше — лощення. Ви напевне бачили чорну кераміку у майстрів, вона зазвичай темна і матова, у них нема такого блиску як в мене. А чого оцей блиск? Це все полірується вручну камінчиками. Цей процес дуже довгий. Якщо зліпити горщик можна, наприклад, за 5 хвилин, то лощити треба в 5 разів довше. Уявіть собі! Але разом з цим ущільнюється черепок і покращується вигляд. Ну і це мене практично відрізняє від всіх майстрів.

Віктор Андрощук, гончар з Рівненщини

Таке є російське слово «кожетвьордоє состояніє» — стан коли черепок трохи вже підсох, але не геть висох.

Я бачу у вас дуже багато давніх виробів з глини – козацькі фляги, зокрема.

Так. Фляги, барильця, куманці, глечики. Без минулого майбутнього не буде ні в мистецтві ні в житті. І щоб знати як має розвивається форма, треба, щоб було і коріння, а форма це і є коріння.

Гончарство ваше основне заняття?

Я чисто професійно займаюся тільки цим. Я підприємець і займаюся чисто гончарством.

Самі ліпите, чи є у вас помічники?

У помічниках є одна дівчина, яка виконує функцію лощення, бо я б сам не встиг. Буває, що вона й ліпить — я роблю заготовки, а вона потім їх стулює.

Якщо займатися гончарством якісно і професійно, тоді можна прожити?

О, якщо якісно і професійно, тоді так. Однозначно. Бо я вам скажу, в Біблії написано, що «добре ім’я — краще великого багатства». І якщо допустимо дбати не про тимчасовий заробіток, а про якість, то тоді воно, якщо не через день, то через рік все-таки зіграє правильну службу. Тобто мені подобається, що приходять люди, які брали рік і більше тому, і кажуть, що ми й досі користуємося вашим посудом і дуже подобається. Приємно це чути. І крім того вони приводять інших людей. І це також грає на те, щоб за щось жити.

Де можна придбати ваші горщики?

Я роблю і на Кам’янець і на Одесу, і в Києві є магазини, і в Трускавці, і на Полтавщині. Всіх я не пригадаю. По Україні возять.
Ми працюємо щодня, у нас ненормований робочий день. І ця дівчина, коли мені треба завтра випалювати, буде сидіти цілу ніч, добу і лощити вироби. Ми мінімум 12 годин працюємо.

Тобто можна сказати, що ви знайшли себе в цій справі?

Так, мене тішить, що мені подобається ця робота. Колись вона мені прибутку не приносила, але я ліпив, бо мені це подобалося. Коли я оженився і пройшло пару місяців, то мій тесть каже, це тебе задавить, ти почав, але воно не твоє — треба робити щось реальніше. Але мені це подобалося. І потім вже через пару років з’явилися, як-то кажуть, дивіденди. У мене вже стало виходити.

А коли стався оцей перелом – між вашим хобі без грошей і прибутковою роботою?

Коли з’явилося перше реальне замовлення, яке принесло прибуток. Отоді я зрозумів, що це справді може годувати. Таке велике замовлення було, що я прикинув, що б ніколи за місяць стільки не заробив, якби десь працював. Ну, і тоді починаєш дбати про своє ім’я, усі замовники знають, що у мене якісний посуд. От вони приходять і беруть.

У вас широкий асортимент виробів, що найбільше користується попитом?

Зараз тенденція більше до ужиткових речей. Ну, традиційно люди п’ють каву, то джези беруть завжди. Традиційно люди варять борщ, то дуже смачно в тому всьому варить. На молоко беруть. Менше стали брати традиційно святкового посуду, скажімо, куманці. Але разом з тим, дякувати Богу, все беруть.

До речі, наша фішка – це ворона. І якщо говорять про чорні ворони, то це про нас.

Чому саме ворони?

Ворони взагалі дуже цікавий персонаж. По-перше, їх пов’язую з біблійним персонажем — Ной випустив з ковчега першу ворону. Друге те, що ворон під керівництвом Бога дбав про пророка. І в Новому Заповіті вже написано, що подивіться на воронів — не сіють, не жнуть, але Бог турбується про них. Ворона в народі символ мудрості, довгожитель. Ну, однозначно цікавий птах, мудрий, хитрий.

«Рукотвори»