На центральній площі за Донецькою міськрадою розташуються намети, тенти, сцена, 17 сурм і наковалень. Завершиться фестиваль виставкою авторських робіт з усіх регіонів України та закордону, що будуть створені під час заходу.

Понад 300 учасників за сотні і тисячі кілометрів з семи країн світу зберуться у велику команду, щоб в черговий раз прикрасити Парк кованих фігур своїми маленькими шедеврами, внести свіжий подих у незвичайну ауру парку.

Фестиваль заснований УКП «Гефест» і організований «Гільдією ковалів Дон-басса».

Програма фестивалю «Парк кованих фігур 2010»:

18 вересня, субота

10.00 — Офіційне відкриття фестивалю «Парк кованих фігур — 2010».
Відкриття нової алеї «Алея майстрів».

10.30 — 17.00 — Заходи:
— Спільна робота над композицією «Міст дружби»;
— Майстер-класи ковалів;
— Конкурс «Ковальська кухня»;
— Конкурс «Ковальський костюм»;
— Підковування коня;
— Виготовлення кованих цвяхів;
— Шоу Дмитра Халаджі.
— Виступ Енвера Ізмайлова на кованій гітарі

18.00 — Конференція.
19.00 — Банкет. Спілкування. Відпочинок.

19 вересня, неділя

10.00 — 16.00 — Продовження роботи.

Майстер-класи ковалів.
15.00 — Монтаж робіт на композицію «Міст дружби». Колективне фото.
16.00 — Закриття фестивалю.
17.00 — Фуршет. Спілкування. Відпочинок.

20 вересня, понеділок

09.00 — 12.00 — Екскурсія на Донецький металургійний завод.
12.00 — 17.00 — Екскурсія в м. Соледар на Соляні шахти, підземна кування, виготовлення подарунків Доброму Шубіну.

Офіційний сайт: http://gefest-ua.com

Джерело: www.thisisukraine.org  

Підходжу знайомитися. Майстриня Олена Упір приїхала з Маріуполя Донецької області. На своє професійне свято у Пирогів їздить вже п’ятий рік поспіль. Й дуже захоплюється вишивками своїх колег з різних куточків України.

Олена Упір, вишивальниця з Маріуполя

Як виявилося під час розмови, до вишивання пані Олена за життя не мала ніякого хисту. Народилася на Уралі в Челябинській області в місті Златоус. Коли виповнилося 7 років, батьки приїхали в Україну. Після школи працювала на судноремонтному заводі. Вийшла заміж за українця. Чоловік за фахом військовий разом з дружиною мусили 15 років відслужити в різних куточках Росії – спочатку 5 років на Чукотці, а потім 10 років в Хабаровську.

— Тому українською не спілкуюся. Адже у нас в Маріуполі 137 національностей. Ось невістка у мене гречанка. У нас є і євреї і болгари. Я порахувала, то тільки в моїй сімї 11 національностей – і татари і казахи. Тому ось у мене є грецький рушник, з грецьким орнаментом, моя авторська робота. 

Вишивати Олена Упір навчилася сама у 42 роки і вже дев’ять років як не покидає це заняття.

— 12 років я їздила до своєї свекрухи в Житомир і мене не брали за душу вишиті подушки, серветки, а тоді одного разу я придивилася і спитала у свекрухи, як той хрестик класти. А потім приїхала в Маріуполь і ще в мами розпитувала, як правильно взяти до рук нитку і голку. І тільки у 42 роки почала вишивати. А тепер вишиваю і вдень і вночі. У мене буває ніч пролеть за вишиттям, зате, як кажуть, я перша за молоком. (сміється)

За словами пані Олени, Маріуполь все-таки вишиває. Але в основному полюбляє відтворювати хрестиком картини. До вишивки стала небайдужа й невістка майстрині, яка корінням походить з Греції.

— На цю виставку приїхала моя невістка. Вона до хрестика байдужа була. А зараз коли подивилася у Пирогові виставку, то каже, що теж хоче вишивати. У неї прокинулась любов до вишивки. Але зараз вона пішла грітися, ми ж з півдня, то для нас така погода є холодною. 

Рушник з грецьким орнаментом

Любов до вишивки передалася не тільки невістці. Молодший син пані Олени також вишивав й був лауреатом багатьох премій. А зараз вчиться в інституті на моряка, то перед хлопцями соромиться вишивати.

— Під час першого плавання в морі мій син був в Неаполі в Італії, то казав, що там в одному магазині бачив вишивки. У вітрині стояла вишита картина «Тайна вечеря», яка коштувала 2 тисячі доларів. То син мені каже: «Мамо, як ви не ціните свої роботи, продаєте так дешево». Але ж нашим теж не по кишені за такі ціни купувати. То стараємося дешевше продавати, хай купують і радіють. 

Вишивані рушники стали дуже популярними серед молоді, а особливо серед тих, які однією ногою вже в шлюбі. Вишити самим собі рушника більшості ліньки, то купують у таких от майстринь, які не бачать себе без голки та нитки.

— Є правильна молодь, а є неправильна. Багато питає, який рушник можна під коровай, а який на ікону. До того ж, рушник не стелиться під ноги, щоб на нього взуттям ставати, а тільки колінами. Якби молодь повишивала і подивилася, яка це праця. Туди енергетику вкладаєш, своє добро, бо з поганим настроєм також за рушник не візьмешся. 

Над розвішеними рушниками майстрині з Донеччини висить жовто-блакитний листок паперу з написом: «Студія-клуб аматорів традиційної народної вишивки «Ярослава». Маріуполь, Україна». Запитую, що це значить.

— Клуб майстринь традиційної вишивки, який я веду, називається «Ярослава» з січня цього року, а взагалі він існує 7 років й раніше називався «Рушничок». Ми перейменували його іменем жінки, яка почала вишивати з трьох років, а у жовтні їй виповниться 72 роки. Вона була впала, то втратила зір. Але потім зір поправився й зараз без окулярів вишиває. 

7 років тому я з нею познайомилася, — згадує Олена Упір. — Чомусь у нас пам’ятники зводять, звання дають після того, як людина померла. А чому б при житті не назвати. Ярослава Михайлівна до сліз раділа цьому. Спочатку боялася, що може це нескромно. А я кажу, що це ж не ви вигадали, а я запропонувала вам. 

Під час ярмарку у Пирогові. Червень, 2009

Клуб вишивальниць Олени Упір поки небагатолюдний. На сьогодні його постійно відвідують 15 вишивальниць, які відтворюють старі рушники та вишивають традиційні мотиви. Беруть участь у міських виставках, які відбуваються чи не у всіх громадських місцях — в парках, театрах, школах, університетах, — а також в Донецьку та області.

Наймолодша учасниця студії «Ярослава» в п’ятирічному віці, але голку тримає впевнено і все завдяки своїй мамі, яка вчасно виявила талант у своєї дитини.

— А є мами, які навпаки, діти рвуться вишивати, а вони кажуть, щоб не псували зір і взагалі їм це не треба. А дитина ж хоче, то були такі, які нишком собі вишивали. Також у мене були учнями хлопчики, які вишивали швидше і красивіше, ніж дівчата. 

На виставку майстриня прихопила 5 рушників своєї наставниці Ярослави. В них відчувається західницька манера вишиття та колористика візерунків. Попри те, що пані Ярослава 20 років мешкає в Маріуполі, сама родом з Івано-Франківська. Все життя вишиває. У 24 роки отримала звання майстра СССР. А зараз є майстером традиційного мистецтва України й надихає колег відданістю справі.

— Ярослава Михайлівна каже, що помре з рушником в руках. У неї є такий рушник, де з одного боку вишита Біблія, а з іншого — заповіт Шевченка. Каже, коли помру, то ви мені обов’язково покладіть рушника з собою на той світ.

«Рукотвори»

Вишивальниця творить весільні рушники, серветки, сорочки та картини. Орнаменти відшиває зі старих рушників, сучасних каталогів та створює свої візерунки. Вишиває в основному хрестиком та низинкою.

Походження

Народилася 9 травня 1958 року на Уралі в Челябинській області в місті Златоус. В 7 років Олену привезли в Україну. Своє подальше життя колишня роcіянка також пов'язала з українцем.

Освіта

Після школи працювала на судоремонтному заводі. Потім 15 років служила в армії, тобто подорожувала по всьому Союзу з чоловіком-офіцером — 5 років на Чукотці та 10 років в Хабаровську.

Досвід

Вишивати навчилася сама. Спочатку переймала досвід у свекрухи з Житомира та розпитувала у матері, як правильно тримати голку з ниткою. Далі знайомилася зі старими рушниками у місцевому музеї побуту та додумувала орнаменти самотужки.

В Маріуполі веде студію-клуб аматорів української традиційної народної вишивки «Ярослава». Також є майстром сучасного декоративного мистецтва.

Виставкова діяльність

Бере участь у міських, обласних та всеукраїнських виставках. Щороку приїжджає на виставку-ярмарок в Музей народної архітектури та побуту у Пирогові (Київ).

Роботи майстрині знаходяться за кордоном — в Англії, Сирії, Ізраїлі, Греції, Америці, Японії, Чехії, на Кіпрі.

Майстриня користується найбільш уживаними техніками вишивки — «хрестик», «набирування», «ланцюжок-тамбур». Також робить мережку. Більшість орнаментів на виробах є авторськими, іноді відшиває старі рушники з бабусиної скрині. Окрім того вишиває жіночі та чоловічі сорочки, серветки та різносюжетні картини.

Походження

Народилася 20 серпня 1964 року в місті Ясинувата на Донеччині. Там досі мешкає та працює.

Освіта

Закінчила курси шиття. Деякий час працювала за фахом.

Також отримала диплом педагогічного училища. Вже понад 20 років працює в загальноосвітній школі вчителем трудового навчання.

Досвід

З середини 90-х років вправно тримає голку з ниткою. До цього вишивку опановувала самотужки. Легко далося, бо, як переконана сама майстриня, з досвідом вже народилася — бабуся вишивальниці родом з Чернігівської області теж все життя вишивала.

Ірина Карпенко свого часу вела студію «Вишиванка». Навчала дітей та хлопчиків мистецтва вишиття, а зараз це робить у школі на уроках трудового навчання.

Виставкова діяльність

Часто бере участь в обласних та всеукраїнських виставках, які відбуваються у Києві, Львові та Харкові.

Роботи мисткині зберігаються в Канаді та Фінляндії.

У творах художника-кераміста Федора Куркчі — невеликих фігурках з теракотової глини — прочитується архаїчна, незамулена, первісна світоглядність пращурів. Але особливе місце у творчості майстра посідають народні музичні інструменти, секрети створення яких у наш час зберегли лише нечисленні майстри кераміки.

Види робіт

Окарина – (в перекладі з італійської – «гусенятко») – керамічна свисткова флейта сферичної форми з 10-ма отворами. Тембр звуку окарини глибокий та м’який, звучання — казкове, часом фантастичне. Грою на окарині імітують звуки диких тварин і птахів. Особливо непідробно звучить кування зозулі, тому в Українї окарину часто називають зозулею.

Свистунець, свищик – окариноподібна свисткова флейта з 1 чи 2 отворами, на якій можна виконувати прості мелодії. Свистунці мають вигляд різноманітних птахів, тва-рин і риб. В уяві наших предків музика, творена на свистунцях, оберігала людей от нечистої сили, від зурочень. На кожен життєвий випадок – для здоров’я дитини, плодоріддя грунту, плодючості худоби тощо – треба було знати певну мелодію.

Хихичка – керамічний шумовій інструмент у вигляді кулі. Завдяки своєму м’якому шурхотінню, хихички часто використовувалися як дитячі брязкальця.

Походження

Федір Куркчі народився 31 січня 1942 року в селі Гранітне Донецької області. Зараз живе і працює в місті Донецьку.

Освіта

1962 — закінчив Косівське училище прикладного мистецтва.
Працював у художньо-виробничих майстернях м. Хмельницького.

Громадська діяльність

З 1990 р. — член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
Є учасником численних виставок, симпозіумів керамістів, етно-фестивалей та майстер-класів для дітей та дорослих.

Симпозіуми керамістів:

• 1990 – Міжнародний симпозіум художньої кераміки. Седнів, Україна
• 1995 — Всеукраїнський симпозіум-практикум гончарства «Бубнівка-95». Бубнівка, Україна
• 2001 — II Національний симпозіум гончарства «Опішне-2001». Опішнє, Україна
• 2001 – Слов’янський симпозіум кераміки. Слов’янськ, Україна
• 2005 — Всеукраїнський симпозіум художньої кераміки «Україна соборна».  Слов’янськ, Україна
• 2006 – Всеукраїнський симпозіум майстрів народного мистецтва «Чигирин — 2006». Чигирин, Україна

Виставки

• 1986 – Виставка національних іграшок у Музеї іграшок народів світу Токійського інституту художнього виховання дітей. Toкіо, Японія
• 2004 – Виставка «Обереги духовності Поділля». Київський палац мистецтв «Український дім». Київ, Україна
• 2004 — Виставка «Духовна скарбниця». Хмельницький обласний художній музей. Хмельницький, Україна
• 2004 – Виставка творів греків Приазов’я. Донецький обласний художній музей. Донецьк, Україна
• 2005 — Виставка творів українських художників-греків. Маріупольський художній музей. Маріуполь, Україна
• 2005 – Виставка української народної іграшки. Державний музей іграшки Міністерства освіти і науки України. Київ, Україна
• 2007 -  Персональна виставка «Дивосвіт родини Куркчі». Донецький обласний художній музей. Донецьк, Україна

Музейні експонати

Твори зберігаються в музеях:

• Музей іграшок народів світу. Токіо, Японія
• Державний музей українського народного декоративно-прикладного мистецтва. Київ, Україна
• Державний музей іграшки. Київ, Україна
• Державний музей етнографії та художніх промислів. Львів, Україна
• Національна галерея української монументальної кераміки. Опішне, Україна
• Донецький обласний художній музей. Донецьк, Україна
• Хмельницький обласний художній музей. Хмельницький, Україна
• Краматорський художній музей. Краматорськ, Україна
• Рівненський обласний художній музей. Рівно, Україна
• Сумський обласний художній музей. Суми, Україна
• Чернігівський художній музей. Чернігів, Україна
• Пермський художній музей. Пермь, Росія
• Приватні колекції в Україні, Росії, Канаді

Нагороди

• 2005  — Спеціальна нагорода за перемогу у Всеукраїнському конкурсі української народної іграшки, надана Державним музеєм іграшки Міністерства освіти і науки України
• 2005 — Спеціальна премія за збереження традицій народної іграшки, надана Всеукраїнським симпозіумом художньої кераміки «Україна Соборна»