На центральній площі за Донецькою міськрадою розташуються намети, тенти, сцена, 17 сурм і наковалень. Завершиться фестиваль виставкою авторських робіт з усіх регіонів України та закордону, що будуть створені під час заходу.

Понад 300 учасників за сотні і тисячі кілометрів з семи країн світу зберуться у велику команду, щоб в черговий раз прикрасити Парк кованих фігур своїми маленькими шедеврами, внести свіжий подих у незвичайну ауру парку.

Фестиваль заснований УКП «Гефест» і організований «Гільдією ковалів Дон-басса».

Програма фестивалю «Парк кованих фігур 2010»:

18 вересня, субота

10.00 — Офіційне відкриття фестивалю «Парк кованих фігур — 2010».
Відкриття нової алеї «Алея майстрів».

10.30 — 17.00 — Заходи:
— Спільна робота над композицією «Міст дружби»;
— Майстер-класи ковалів;
— Конкурс «Ковальська кухня»;
— Конкурс «Ковальський костюм»;
— Підковування коня;
— Виготовлення кованих цвяхів;
— Шоу Дмитра Халаджі.
— Виступ Енвера Ізмайлова на кованій гітарі

18.00 — Конференція.
19.00 — Банкет. Спілкування. Відпочинок.

19 вересня, неділя

10.00 — 16.00 — Продовження роботи.

Майстер-класи ковалів.
15.00 — Монтаж робіт на композицію «Міст дружби». Колективне фото.
16.00 — Закриття фестивалю.
17.00 — Фуршет. Спілкування. Відпочинок.

20 вересня, понеділок

09.00 — 12.00 — Екскурсія на Донецький металургійний завод.
12.00 — 17.00 — Екскурсія в м. Соледар на Соляні шахти, підземна кування, виготовлення подарунків Доброму Шубіну.

Офіційний сайт: http://gefest-ua.com

Джерело: www.thisisukraine.org  

Підходжу знайомитися. Майстриня Олена Упір приїхала з Маріуполя Донецької області. На своє професійне свято у Пирогів їздить вже п’ятий рік поспіль. Й дуже захоплюється вишивками своїх колег з різних куточків України.

Олена Упір, вишивальниця з Маріуполя

Як виявилося під час розмови, до вишивання пані Олена за життя не мала ніякого хисту. Народилася на Уралі в Челябинській області в місті Златоус. Коли виповнилося 7 років, батьки приїхали в Україну. Після школи працювала на судноремонтному заводі. Вийшла заміж за українця. Чоловік за фахом військовий разом з дружиною мусили 15 років відслужити в різних куточках Росії – спочатку 5 років на Чукотці, а потім 10 років в Хабаровську.

— Тому українською не спілкуюся. Адже у нас в Маріуполі 137 національностей. Ось невістка у мене гречанка. У нас є і євреї і болгари. Я порахувала, то тільки в моїй сімї 11 національностей – і татари і казахи. Тому ось у мене є грецький рушник, з грецьким орнаментом, моя авторська робота. 

Вишивати Олена Упір навчилася сама у 42 роки і вже дев’ять років як не покидає це заняття.

— 12 років я їздила до своєї свекрухи в Житомир і мене не брали за душу вишиті подушки, серветки, а тоді одного разу я придивилася і спитала у свекрухи, як той хрестик класти. А потім приїхала в Маріуполь і ще в мами розпитувала, як правильно взяти до рук нитку і голку. І тільки у 42 роки почала вишивати. А тепер вишиваю і вдень і вночі. У мене буває ніч пролеть за вишиттям, зате, як кажуть, я перша за молоком. (сміється)

За словами пані Олени, Маріуполь все-таки вишиває. Але в основному полюбляє відтворювати хрестиком картини. До вишивки стала небайдужа й невістка майстрині, яка корінням походить з Греції.

— На цю виставку приїхала моя невістка. Вона до хрестика байдужа була. А зараз коли подивилася у Пирогові виставку, то каже, що теж хоче вишивати. У неї прокинулась любов до вишивки. Але зараз вона пішла грітися, ми ж з півдня, то для нас така погода є холодною. 

Рушник з грецьким орнаментом

Любов до вишивки передалася не тільки невістці. Молодший син пані Олени також вишивав й був лауреатом багатьох премій. А зараз вчиться в інституті на моряка, то перед хлопцями соромиться вишивати.

— Під час першого плавання в морі мій син був в Неаполі в Італії, то казав, що там в одному магазині бачив вишивки. У вітрині стояла вишита картина «Тайна вечеря», яка коштувала 2 тисячі доларів. То син мені каже: «Мамо, як ви не ціните свої роботи, продаєте так дешево». Але ж нашим теж не по кишені за такі ціни купувати. То стараємося дешевше продавати, хай купують і радіють. 

Вишивані рушники стали дуже популярними серед молоді, а особливо серед тих, які однією ногою вже в шлюбі. Вишити самим собі рушника більшості ліньки, то купують у таких от майстринь, які не бачать себе без голки та нитки.

— Є правильна молодь, а є неправильна. Багато питає, який рушник можна під коровай, а який на ікону. До того ж, рушник не стелиться під ноги, щоб на нього взуттям ставати, а тільки колінами. Якби молодь повишивала і подивилася, яка це праця. Туди енергетику вкладаєш, своє добро, бо з поганим настроєм також за рушник не візьмешся. 

Над розвішеними рушниками майстрині з Донеччини висить жовто-блакитний листок паперу з написом: «Студія-клуб аматорів традиційної народної вишивки «Ярослава». Маріуполь, Україна». Запитую, що це значить.

— Клуб майстринь традиційної вишивки, який я веду, називається «Ярослава» з січня цього року, а взагалі він існує 7 років й раніше називався «Рушничок». Ми перейменували його іменем жінки, яка почала вишивати з трьох років, а у жовтні їй виповниться 72 роки. Вона була впала, то втратила зір. Але потім зір поправився й зараз без окулярів вишиває. 

7 років тому я з нею познайомилася, — згадує Олена Упір. — Чомусь у нас пам’ятники зводять, звання дають після того, як людина померла. А чому б при житті не назвати. Ярослава Михайлівна до сліз раділа цьому. Спочатку боялася, що може це нескромно. А я кажу, що це ж не ви вигадали, а я запропонувала вам. 

Під час ярмарку у Пирогові. Червень, 2009

Клуб вишивальниць Олени Упір поки небагатолюдний. На сьогодні його постійно відвідують 15 вишивальниць, які відтворюють старі рушники та вишивають традиційні мотиви. Беруть участь у міських виставках, які відбуваються чи не у всіх громадських місцях — в парках, театрах, школах, університетах, — а також в Донецьку та області.

Наймолодша учасниця студії «Ярослава» в п’ятирічному віці, але голку тримає впевнено і все завдяки своїй мамі, яка вчасно виявила талант у своєї дитини.

— А є мами, які навпаки, діти рвуться вишивати, а вони кажуть, щоб не псували зір і взагалі їм це не треба. А дитина ж хоче, то були такі, які нишком собі вишивали. Також у мене були учнями хлопчики, які вишивали швидше і красивіше, ніж дівчата. 

На виставку майстриня прихопила 5 рушників своєї наставниці Ярослави. В них відчувається західницька манера вишиття та колористика візерунків. Попри те, що пані Ярослава 20 років мешкає в Маріуполі, сама родом з Івано-Франківська. Все життя вишиває. У 24 роки отримала звання майстра СССР. А зараз є майстером традиційного мистецтва України й надихає колег відданістю справі.

— Ярослава Михайлівна каже, що помре з рушником в руках. У неї є такий рушник, де з одного боку вишита Біблія, а з іншого — заповіт Шевченка. Каже, коли помру, то ви мені обов’язково покладіть рушника з собою на той світ.

«Рукотвори»