Таке враження, що Ковальчуки перетворюють на мистецькі вироби все, що рухається, чи потрапляє під руку. Їхня оселя за Києвом на невеличкому хуторі Буча у напрямку Житомира (не плутати з Бучею під Києвом) «кишить» писанками, витинанками, інсталяціями та просто розмальовками на всіх можливих поверхнях. Ну і не без фундаментальних робіт з міді, дерева та каменю. А Ірина Пастернак ще й емалями «бавиться»... Розмова з Ковальчуками — це розповідь про те, як це все починалося, у що «вилилося» і куди тече далі... Пані Ірина взяла на себе ініціативу і відіграла роль офіційного речника родини, тому подаємо тут насамперед її розповіді :)

Історія створення однієї зі скульптур

Ірина Ковальчук-Пастернак: Робота завжди починається з того, що хтось щось запитує. До прикладу: “А чого ваші роботи на основі грецької міфології?” І тут попадається в руки класна книжка, де описується, що і в Україні є свій прообраз фортуни. Був цілий обряд на купальські свята: обиралася найгарніша дівчина, її одягали у вінок, викопували яму і в неї садовили. Дівчині зав'язували очі, щоб вона нічого не бачила, а довкола розкладали вінки. Потім до цієї дівчини підходили інші дівчата і вона їм роздавала ці віночки. Кому давала свіжий гарно заплетений вінок, в тієї буде в цьому році все добре, вийде заміж. А якщо давався зів'ялий, то треба було чекати наступного року. Тільки ми вирішили, що якщо це у нас Купалочка, то вона стоятиме не в ямі, а буде пливти на човні.

Процес і вихідні

Олександр Ковальчук: Працюю в майстерні, поки працюється. Коли голова не варить, то треба зупинятися. У нас вільний графік. У вихідні ми не завжди відпочиваємо.

Ірина: Дзвонить подружка і каже: свята неділя, приїжджай в гості. Кажу, зачекай, у мене зараз святе замовлення і коли воно закінчиться, у мене буде святий понеділок і вівторок і середа, і я до тебе приїду в будь-який день. У нас немає такого поняття як вихідні, коли є замовлення. Людині треба зробити вчасно і якісно, щоб вона до тебе ще звернулася.

Витинанки і писанки

Ірина: Коли Михась (син — авт.) був малий, то ялинка прикрашалася дуже просто. Я йшла в магазин, купувала кілограм цукерок у цікавих обгортках і він їх розвішував, як хотів. А зараз ми витинанок наробили багато. Був якось вільний тиждень, то я взяла пачку паперу А4, і тільки коли в обрізках «закопалася», то заспокоїлась. Оці витинанки тут і порозвішувала.

Ірина: А писанки — це в мене пустощі, бо довго їх малювати. Якось пролітаю повз спілку майстрів, а там така Любов Ктиторова каже: «Йди сюди, малюй писанки». Кажу, що не вмію. Вона показала, як то робиться, а я через рік сиджу і думаю, що б його зробити. Кажу сестрі, збираємося і малюємо писанки. Непогано були вийшли. І мене понесло...

Пошук нового матеріалу для творчості

Сиджу, не знаю, що робити. А потім дивлюся, валяється рамка зі склом, дзвоню подружці, питаю, а як на склі малювати? Сіла, щось намалювала, вийшло, поїхала далі... Як каже Галина Михайлівна з Музею Гончара: «Ірино, ти щось вмієш не робити»?

Ірина: Коли ми жили в Києві, це була одна тема: Саша робить велике, монументальне, гарне, а я роблю щось дрібніше. Щоб завжди у покупця був вибір. І місця не було, то я займалася мініатюрами, розписом яєць, картинок різних... А сюди переїхали, то і пічка є і шматки металу, й емаль... І літератури море. Начиталася, попитала у майстра і почала сама собі щось ліпити.

Як робиться скульптура з металу

Олександр: Для паяння твердими припоями на основі срібла і міді потрібен бензиновий чи газовий пальник і кольорові метали, такі як мідь чи латунь, мельхіор. Ці припої плавляться при температурі 800-900 градусів. Для здоров'я не дуже добре, бо дихаєш, виділяється фосфор і все таке, але хто не ризикує, той не п'є шампанського. Там, де розплавлений метал — там шкідливо. Емаль також має окисли металів, які випаровуються в печі. В ідеалі потрібно одягати респіратори. Коли це все було в квартирі, то більша частина цього діла була просто на балконі.

Символіка

Олександр: Художник має доносити все позитивне, що напрацювали предки. Завжди вибираю таку символіку, яка б допомогла в житті й творчості. Це і трипільські і язичницькі символи. Їх спочатку вивчаю, шукаю, що вони значать. Особливо, якщо це на подарунок за кордон, то має бути просякнуто українським духом... І хочу, щоб завжди була якась загадка, містика, чарівність.

Про емаль

Ірина: Хвилини 3 емаль запікається. Видно коли вона вже немов скляна. Пічка вносить свої корективи. Те, що я викладаю — це одне, а виходить зовсім інше. Навіть сам пан Бородай, який є відомим українським емальєром і багато років працює з емалями, каже, що не знає кінцевого результату. У мене, як художника по вишивці, все має бути чітко, вишивка це просто математика. А тут процес непередбачуваний... Температура випікання у пічці — 850 градусів. І коли витягаєш, воно ще розпечене червоного кольору і в руки взяти не можна. Лише коли температура падає до певного рівня, тоді видно, чи вийшло. Я отримую кайф, коли виходить класно.

Син Михайло

Ірина: Спочатку зробив перстень для мами. Це йому було чотири з половиною роки, коли він перший раз проявив цікавість. Цей перстень мені дуже подобається і вийшов такий, начебто його зі скіфської могили десь викопали. Ніби тисячу років пролежав. Розумієте, в нього було бажання. Я його не заставляла ніколи щось робити. Він живе з нами і бачить все. Куди йому дітися?

Навчання у Вижниці

Я народилася в Києві, але поїхала до Вижниці, бо тоді була система розподілу. Бойчука було єдине у Києві училище оформлювачів. І вчителька каже, ну, підеш ти в оформлювачі, так їх по Києву, як собак не різаних. А художників по вишивці немає, але треба 5 років відкантуватися у Вижниці. Я й поїхала...

Навчалися ми на одному курсі, я чула про нього (теперішнього чоловіка — авт.), але познайомилися через 3 роки після завершення навчання. Іду по Андріївському узвозу, дивлюся, пейзажі такі знайомі — гори, ялини — ще й аквареллю намальовані. Я стояла, на них дивилася і накінець почала піднімати очі вгору. О! І той, хто малював, знайомий. А потім виявилося, що він ще й сусід, знімав в сусідньому будинку квартиру. І слово за слово...

Життя в столиці

Поки Саша дійшов до того, що він майстер по металу, то 6 років працював вантажником. А коли перестав ним працювати, то так високо оцінив те, що вміє малювати... В однокімнатній квартирі місця для майстерні не було зовсім. В мене було місце тільки де яйця малювати і їх розвісити, щоб просушити, а от картинку не було де малювати, тому що треба розкластися... А де ж їсти? То ми так, поїли і все розклали знову. Я чого це розказую, бо після таких речей ти дуже цінуєш те, що маєш і робиш зараз. Є з чим порівнювати.

В квартирі роботи спаювалися бензином, а випари куди йдуть? До того ж, стукання постійні... Сусіди ставилися до нас нєжно і трєпєтно. Ми жили на першому поверсі, але чули, як вони нас люблять. І так 5 років поспіль. Зараз майстерня 15 квадратних метрів... Це небагато, хоча після балкону Саша бігав і кричав: «Невже це моє?!»

Про Узвіз і Країну Мрій

Продаю на узвозі. Підходять: how much (скільки коштує — англ.). Кажу оце 50 гривень, а це три. Купують за три. Тому зараз на узвозі одні китайські магнітики. Я робила магнітики у вигляді писанки, так мене не зрозуміли. А коли я прийшла на Країну Мрій, то мене «побили» за ці яйця, бо не вистачило. Прийшли в перший день скупили, а коли виявилося на другий день, що їх більше немає, то шкандаль був. А хтось каже: так це ж не метал. Кажу, якби це був метал, то воно б 20 гривень не коштувало.

Є невелика частина людей, які йдуть на Узвіз, щоб щось знайти. Але вони йдуть туди тільки на великі свята. І ми просто туди приходимо сказати «добрий день» клієнтам, стараємося принести нові роботи. Або на Країні Мрій. Ти приходиш туди, як на виставку. Чому було тяжко в дощові два дні? Те, що не купують це одне, та нема ж кому й показати. Це ж жах якийсь! Мені ж треба теж вислухати щось на зразок: «так це ж геніально» або «а як у цієї риби очі світяться». Це ж диво! Але хто це бачив?

Як працювалося за радянських часів

Олександр: Художником-оформлювачем на залізничній станції Нікополь я працював рік чи два. 120 в мене була зарплата. І коли я їхав поступати до Вижниці, то мені залізниця безкоштовно квиток дала.

Ірина: А я спершу на фабриці в Києві працювала. Хоч там була 15-м художником і нікому не була потрібною, але мене гнітило, що треба було прийти і відсидіти від дзвінка до дзвінка. Там був такий «комсомольський прожектор» для тих, хто спізнюється. Газета така. А перевірки влаштовували, щоб жодну нитку не винесли. А вантажник каже, я зараз винесу рулон тканини і ніхто не помітить. Іде, несе на плечі рулон тканини, питають, ти куди, а він, а отуди в підсобку. То йди!

Раніше було малюєш-малюєш, а грошей тобі платять, щоб тільки купити проїздний. А більше грошей не було ні на їжу, ні на одяг... Питаю, за що я у вас працюю? Кажуть: ти панімаєш, ти плохо работаєш, і вообщє там стоїт очєрєдь на твайо мєста. А художнік-графік сказал, што ето фігня і он такіх сто штук нарісуєт. Питаю: мені вже писати заяву? Я вже йду, беріть художніка-графіка. Я хочу подивитися, де він буде через 2 тижні і де ви мене будете шукати.

Про плагіат і творче начало

Я бачила, що багато людей лямзили мої малюнки, але це значить, як казав Олег Пінчук, що щось значу. Але якщо вони з розумом вкрали, то їх переосмислять і зроблять по-своєму. А якщо тупо вкрали, то більше нічого не придумають, а я придумаю. В мене є ще звідки брати...

На додачу подружжя ще показує корені дерев, гілки, які чекають свого перетворення у якихось персонажів. Є ще й справжній африканський огірок. Пан Олександр хоче зробити з нього повітряну кулю-світильника з мандрівниками... 

Богдан Гдаль та Катерина Качур, «Рукотвори»

Художниця створює розписи по шовку, гобелени, килими і живописні картини гуашшю. Для її творчості притаманне лірико-філософське осмислення української й слов’янскої історії (від трипільського та мезинського періодів) в асоціаціях з міфами народного фольклору й сучасністю. Це зумовлює оригінальність її художнього стилю, основні риси якого поєднання узагальнених форм та ритмо-колірної характерності.

Походження

Народилася 21 січня 1969 року у Києві. Тут мешкає та працює.

Освіта

1992 — закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (факультет художнього текстилю, керівник проф. І. Боднар), асистентуру-стажування при Українській академії мистецтва (майстерня проф. Т. Голембієвської).
Є доцентом Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну.

Досвід

Леся Майданець — онука відомого майстра монументально-декоративного мистецтва Олександра Саєнка. Успадкувавши талант від діда, випрацювала власний стиль та манеру подачі кольору і форми.

Твори

Батики — “Фантазія” (1989), “Півень” (1993), “Благовість” (1998), “Чумацький шлях” (1998), “Із чорнобильської яблуні” (1999), “Різдвяна ніч”, “Гармонія” (обидва — 2000).

Гобелени -  “Присвята Олександру Саєнку” (1992), “Трипільська легенда” (1993), “Осениця” (1999), “Передчуття” (2004), “Вирій” (2006), “Слов’янська мелодія” (2008), “Моя Україна” (2010).

Твори зберігаються в 8 музейних колекціях України, національних і зарубіжних приватних збірках.

Виставки

Учасниця українських та міжнародних художніх виставок (Австралія, Канада, США, Франція, Німеччина, Бельгія, Греція, Китай, Польща, Угорщина, Росія).

Преса

Авторка статті “Творчість Олександра Саєнка у контексті розвитку монументально-декоративного мистецтва першої третини ХХ століття” // НТЕ, 2006, № 1.

Згадки у пресі: 
Медвідь Л. Жива гілка мистецького роду // Час. 1994, 4 серп.;
Федорук О. Міфи та реалії перехідного періоду. Імена: Олександр Саєнко. Ніна Саєнко. Олеся Майданець // Родовід. 1994. № 9;
Чегусова З. Київські вернісажі батика // Мист. обрії: Альм. К., 1999;
Чегусова З.А. Декоративне мистецтво кінця ХХ століття. 200 імен. Альбом-каталог.  К.,2002;
Майданець Леся: Каталог виставки. К., 2002;
Золото роду: Олександр Саєнко, Ніна Саєнко, Леся Майданець: Каталог виставки. К., 2002;
Художньо-меморіальний музей  ”Садиба народного художника України Олександра Саєнка”: Путівник, К., 2002;
Мистецька студія імені Олександра Саєнка: Альбом-каталог, К., 2005.

Заняття розпочнеться о 13:00
Обов'язковий попередній запис за телефоном: 280-36-93

Розклад мистецьких занять у Музеї на грудень дивіться на сторінці Майстер-класів

Світлина тарелі Ірини Пастернак

Розписує дерев'яні й керамічні яйця, які називають мальованками. Також пише авторські писанки за народними мотивами на курячих яйцях. Розписує ще й дерев'яні тарелі. Також ліпить з тіста плакетки й керамічних мас різні композиції. Захоплена художніми емалями.

Пані Ірина обирає теми, які налаштовують на позитив. Наприклад, Трипільська лягає на душу світлою, сонячною енергією. Рослинні орнаменти зображує яскравими, веселими. Використовує мотиви народного розпису.

Походження

Народилась 7 березня 1968 року в Києві. Мешкає та творчо працює нині на Київщині.

Освіта

• 1987 — закінчила Вижницьке Училище Прикладного Мистецтва ім.Шкрібляка, факультет художньої вишивки.
• Зараз навчається на четвертому курсі Київського інституту реклами на факультеті дизайн середовища.

Досвід

Свого часу працювала 10 років художником по вишивці в ЦХКТБ (Центральне Художнє Конструкторсько-Технологічне Бюро).
А зараз творчо працює у майстерні свого чоловіка Олександра Ковальчука. Там створює художні вироби та композиції.

Виставки

• 2009 — Міжнародний фестиваль емалі  в Музеї прикладного мистецтва.
  Робота  «Глибина кличе». Дерево, мідь, латунь, емаль. Знаходиться у фонді музею
• 2007 — Виставка «Осінь» у НСМНМУ.
  Серія скриньок «Птахи» дерево, розпис
• 2006 — Виставка «Осіння» у НСМНМУ.
  Серія плакеток «Життя трипільців».  Керамічна маса, ручне ліплення
• 2005
  — Виставка «Великодня» У НСМНМУ.  Мальованки «Трипільські». Кераміка, розпис
  — Виставка в НСХУ. Мальованки «Трипільські». Кераміка, розпис
  — Виставка-презентація «Український сувенір» в рамках Всеукраїнської виставки-конкурсу «Кращий вітчизняний товар року». Український дім, Київ (Нагороджена дипломом).
  Скриньки «Птахи — обереги». Дерево, розпис. Писанки. Дерево, розпис
• 2004
  — Виставка «Великодня» у НСМНМУ.
  Писанки «Птахи». Кераміка, розпис
  — Виставка «Осіння» у НСМНМУ.
  Композиція «Дзвони Трипілля». Кераміка, розпис.
  Мальованки. Дерево, розпис

Ярмаркова діяльність

З 1991 року регулярно бере участь у ярмарках мистецтв у Пирогові.

У 2007 році роботи експонувались на Сорочинському ярмарку. Також ярмаркує в музеї Івана Гончара, на фестивалі «Країна Мрій» у Києві.

У своєму декоративному розписі художниця широко використовує обрядову символіку. Більша половина її робіт — обрядові прикраси до усіх народних свят протягом року. Це глиняна пластика (ангелики, миколайчики, панянки), розпис об'ємних форм (глиняна та дерев'яна іграшка, горщики, тарілки, великі дерев'яні скрині, мальованки).

Основні теми творів — народні свята, біблійні та історичні сюжети, сюжети народних пісень.

Майстриня займається ще й настінним розписом. У доробку має розпис бібліотеки ім.Драгоманова у Гадячі, розпис хати у Музеї народної архітектури та побуту України. Брала участь у розписі Покровської церкви в селищі Гребінки Київської області.

Походження

Народилася 1970 року в сім'ї київських художників. У столиці досі мешкає та творить.

Освіта

1991 — закінчила Київський художньо-промисловий технікум. Відділення художнього оформлення.

Досвід

Дитинство Наталі пройшло в атмосфері творчості. Вона маленькою гостювала у бабусі. Відтоді назавжди запав їй в душу той дивовижний світ народної творчості — дерев'яні розфарбовані птахи на Великдень та обкладені диво-мальованками величезні паски, а на Різдво — казкова чарівність кольорових ангеликів, що їх дід сам розмальовував, шишки та прикраси. Там Наталя й дізналася про славних своїх землячок — Катерину Білокур та Ганну Собачко.

Матеріали для роботи бере з фондів Музеїв та етнографічних праць. Вивчає їх та подає у своєму авторському виконанні.

Звання

1993 — отримала звання Майстра традиційного народного мистецтва.

Виставки

Бере участь у виставках, починаючи з 1993 року.

1993

— «Образотворче мистецтво художників-аматорів України». Український дім, Київ
— Виставка на присвоєння звання майстра традиційного народного мистецтва. ВДНГ, Київ

1994 

— «Декоративно-прикладне мистецтво київських художників-94». Галерея «Київ», Київ
— «Великдень на Україні». Галерея мистецтв Національного університету «Києво-Могилянська Академія», Київ

1995 — «Українська духовність». Бібліотека ім.Петлюри, Франція

1996 — «Різдвяна фантазія». Державний музей літератури України, Київ

1997

— «Великдень на Україні». Міський Будинок природи, Київ
— Здобула звання лауреата Першої Святомихайлівської виставки-конкурсу. Київ

1998 — Виставка «Український сувенір». Тулуза, Франція

1999

— «Українське стрітення». Міжнародний фонд ім.Кирила Стеценка, Київський Будинок Вчених, Київ
— «Різдвяний вечір». Міжнародний фонд ім.Кирила Стеценка, Київський Будинок Вчених, Київ

2000

— «Великдень». Київський міський будинок вчителя, Київ
— «Покрова». Музей народної архітектури та побуту України, Київ
— «Там, де люблять небо». Будинок офіцерів, Київ
— «Там, де люблять небо». Аеродром «Чайка», Київ

2001 — «Український сувенір — візитна картка держави». Національна парламентська бібліотека України, Київ

2002 — « Споконвічні джерела» , Київська дитяча Академія мистецтв

2003 — Персональна виставка « Глина, що дзвонить», Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка
2004 — Виставка творів мистецтва Київщини, Національна спілка майстрів народного мистецтва України
2005 — Персональна виставка. Музей українського народного декоративного мистецтва
2006 — Виставка новорічно-різдвяної символіки. Національний музей літератури України

2007

— Виставка новорічно-різдвяної символіки, Національний музей літератури України
— Всеукраїнська виставка-конкурс на кращий твір року, Національна спілка майстрів
— « Українська традиційна іграшка та лялька» , Національний музей Тараса Шевченка

2009 — « Козак Мамай», Національна спілка майстрів

Також щорічна участь у ярмарках мистецтв у Пирогові, Музеї Івана Гончара, « Країні мрій».

Майстер-класи

Щоб передати своє вміння людям, художниця проводить майстер-класи. Також залучає  дітей до народної культури  в дитячому клубі « Віночок».

— Тістом я займалася вже дуже давно, а згодом просто виникла ідея поєднати писанкарство й тісто. І вийшли такі, як я називаю, писанкові обереги. Хтось каже, що це богохульство, не можна з хліба ліпити, але побутує багато звичаїв і обрядів, в яких використовується хліб. Він шанується у нас і є священним. Тому ці речі також мають свою позитивну енергетику. Якщо взяти таку річ, то вона пахне хлібом й на вигляд тепла сонячна.

Ті символи, які зображені на виробах з тіста, є захисними – використовуються і в писанках і вишивці, гончарстві. Люди з прадавніх часів зображали їх, щоб удачу привернути на свій бік. Я думаю, що таке поєднання у мене вийшло досить вдалим. Людям подобається і це щось нове. До речі, використовую борошно, яке не є придатним для приготування їжі. Тим самим я надаю хлібу нове життя.

Це прісне тісто?

Солоне і запечене. Просте тісто згодом пліснявіє і псується, а таке тісто гарно зберігається і є досить міцним. Таку писанку не розіб’єш.

Я ще роблю не запечені вироби з тіста, зокрема картини. Мені подобається, коли тісто просто засихає. В дрібних виробах я використовую сіль мілку, а в картинах кам’яну, вона доволі крупна і виблискує на сонці, дуже гарний ефект виходить. Ці вироби не псуються, у мене вже близько 10 років зберігаються роботи. Єдине що, таке тісто боїться вологи, тому картини я покриваю лаком.

Орнаменти важко робити з тіста?

З тістом легше працювати, ніж з глиною. Воно дуже піддатливе, м’яке і є набагато більше можливостей з нього щось зробити цікаве, ніж з глини. З ним працюєш і душа радується. Найважче в такій роботі – задум, сам процес творіння. А втілювати задумане набагато легше.

Орнаменти берете з писанок чи авторські? 

Тут я використовую саме давні орнаменти, які в нас є в Україні – і хрестик і берегиня. Це саме такі оберегові знаки, сильні, енергетичні. А писанки пишу як традиційні так і полюбляю робити експерименти на Трипільську тематику.

Як давно займаєтеся такою творчістю?

З дитинства. Мене мама привчила, мама у мене теж художник. Я писанкарством займаюся з 5-го класу. А тістом років десять.

Розкажіть про свої картини. 

Ми створюємо різні картини — сюжетні і квіткові композиції. Розфарбовуємо їх спеціальним способом, щоб було видно, що то тісто. Працюємо не гуашевою, а акварельною фарбою, деякі місця затираємо, щоб було видно, що то тісто. Виходить дуже цікавий ефект світіння. А деякі картини, коли тісто засихає залишаємо просто білими.

А коричневий колір надаєте своїм писанкам з тіста за допомогою фарб, чи запікаєте?

Не фарбую — це тісто так запеклося. І то досить важко зробити, адже потрібно постійно слідкувати за процесом запікання, ловити момент, коли одну зняти, іншу повернути. Ліпити  швидше, аніж випікати.

До цього ви експериментом прийшли чи випадково?

Експериментом. Мене одразу не влаштував рівномірний колір при запіканні, тому спеціально намагалась досягти цікавого переходу від світлого до темного.

Їсти такі вироби можна чи їх не вгризеш?

Не зламаєш і не вгризеш. Я вже подумую, що треба робити і їстівні, бо народ питає.

Бачу, у вас на візитці є таке слово, як тістопластика, це визнаний вид мистецтва чи тільки поодинокі майстрині цим займаються? 

Зараз цей вид мистецтва набуває все більшої популяризації. Його називають по-різному — де вироби з «муко-солі», а де тістопластика. Частіше це використовується у роботі з дітьми. А майстрів, які б на професійному рівні займались цим видом мистецтва, я не зустрічала.

Когось навчаєте цього?

Так, у мене своя студія образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва «Писанка» при Кіровоградському обласному дитячо-юнацькому центрі. Там діти займаються і писанкарством і ліпленням, і розписом, і малюванням. Є недільна школа писанкарства для батьків та дітей. Перед Великоднем ми її відкриваємо і навчаємо усіх охочих — і дідусів і бабусь – це таке велике родинне свято.

Писанки цілорічно пишете чи тільки до свят?

Писанки взагалі пишуться від свята Колодія – це взимку, десь у лютому, і до Трійці. А використовуються в обрядових дійства то цілий рік. І на кожне свято є свої символи і кольори. На Водохреща, на Колодія – це білий, синій, на Великдень – це переважно червоний, на поминальні дні – це чорне тло, а на Трійцю – зелене, жовте – яскраві кольори.

Участь у виставках часто берете?

Так, часто. І на всеукраїнському і на міжнародному рівнях. В цьому році наша Студія «Писанка» планує зробити виставку в обласному художньому музеї, як підсумок за 10 років існування. А взагалі виставки це така справа — на неї багато коштів треба. Так що, часто таку розкіш ми собі дозволити не можемо.

На останок хочу усім побажати: хай не переводяться у Вашому домі хліб і сіль, а  мої обереги у цьому допоможуть.

«Рукотвори»

Традиційні та трипільсько-орнаментальні писанки мисткиня пише протягом 15 років. Тетяна відшуковує і відмальовує класичні писанки, вивчає їх давню символіку і створює авторські композиції зі старовинних мотивів. З них робить кольорові сюжетні картини, у центрі яких розписане символами яйце. Також Тетяна володіє декоративним розписом та тістопластикою — творить писанки та картини з солоного тіста. Деякі вироби потім розмальовує аквареллю. Серед її робіт можна побачити і рушники вишиті за власними мотивами; розписні тарілі, скриньки, дощечки із витонченими візерунками; прикраси з бісеру виконані за старовинними взірцями; сюжетні мініатюри з тіста із вишуканими стилізованими рослинними мотивами; панно з писанок, оздоблених пахучими сухоцвітами, стиглим колоссям та керамікою. Родзинкою у роботах мисткині є поєднання писанок у композиціях з використанням різноманітних природних матеріалів, стрічок та керамічних елементів. Авторські панно з писанок є неповторними і унікальними – вони відбивають світоглядні та естетичні погляди наших предків.

Походження

Народилася 25 липня 1983 року у Кіровограді. Тут досі живе та працює.

Освіта

1998 — закінчила Кіровоградську художню школу;
2005 — Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка за спеціальністю «Початкове навчання».

Досвід

Писати писанки, малювати та ліпити з тіста мисткиню навчила її мама (пані Світлана Стороженко), яка 14 років тому заснувала студію образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва «Писанка» при Кіровоградському обласному центрі дитячої та юнацької творчості. Спочатку на заняття в студію Тетяна приходила як учениця, а 8 років тому після отримання вищої освіти стала там викладати.

У квітні 2011 року у Кіровоградському Обласному художньому музеї відбулась презентація колекції писанок В.Ястребова, реконструйованої Тетяною Стороженко. Ще у ХІХ столітті видатним етнографом було зібрано унікальну колекцію з 435 писанок Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Колекція входила до двадцяти найбільших подібних зібрань країни. На жаль, на початку ХХ століття колекцію було втрачено. До теперішнього часу залишились лише замальовки та описи деяких писанок.

За ескізами майстриня надзвичайно точно відтворила 31 писанку з колекції, у тому числі і дуже цінні – з села Вільшанка «Велчі зебі-тя», «Юрдана», «Повна рожа». Ці писанки несуть інформацію про світогляд та традиції наших предків. Зараз мисткиня працює над відтворенням іншої частини колекції, яка описана у щоденниках і працях В.Ястребова.

Тетяна багато часу присвячує й відродженню забутого мистецтва випікання обрядового хліба. Здавна наш народ виготовляв різноманітні фігурки пташок, «панянок», коників, «миколайчиків» та ін. Такі прянички, як правило, були невід’ємною частиною святкування релігійних, календарних, храмових свят та різних обрядів. Щоб відродити забутий вид народного мистецтва, Тетяна за допомогою наукових співробітників Національного музею народної архітектури та побуту України у селі Пирогів відшуковує й відновлює старовинні зразки обрядового печива, пряників та за їх мотивами створює нові.

Виставкова та ярмаркова діяльність

Ще коли Тетяна навчалася в Студії, то активно брала участь у конкурсах й приносила мамі як викладачу багато нагород. А зараз вже учні мисткині творчо підросли й займають призові місця. У 2009 році на всеукраїнських фестивалях  діти взяли три перших місця – по тістопластиці та писанкарству.

Сама ж мисткиня постійно бере участь у виставках у Києві, Одесі, Дніпропетровську, Пирогові.
Її роботи експонувались у:

• Національній спілці майстрів народного мистецтва України, 2008—2011;
• Кіровоградському обласному художньому музеї, персональна виставка «Писанкові барви», 2011;
• Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї, персональна виставка родини Стороженко «Обереги родини Стороженко», 2010;
• Національному виставковому комплексі «Експоцентр України», виставка «Щедрий Миколай», 2009;
• Кіровоградській обласній бібліотеці для юнацтва імені О. Бойченка, персональні виставки «Великоднє диво», 2009 та 2010;
• Кіровоградській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Д. Чижевського, 2007.

Разом із родиною майстриня тричі ставала володарем І премії обласного свята родинно-мистецьких традицій «Благослови, мати…» у номінації «Декоративно-ужиткове мистецтво» (2001, 2005, 2007).