До дещо призабутих видів художньої обробки деревини належать бондарство та художнє випалювання. Самі бондарні вироби — то дивні витвори людських рук та думки, в яких поєднуються народна естетика, художній смак з цілісністю, чітким практичним розрахунком на основі знань та технологічних особливостей деревини. Через неможливість механізувати процес виготовлення, цим виробам притаманна яскраво увиразнена рукотворність. Вражає також багатий асортимент форм бондарного посуду різного призначення, їхні чіткі пропорції та сміливе поєднання гладенької декорованої поверхні з ритмічним чергуванням обручів.

На Прикарпатті для декорування бондарних виробів, чіткішого вираження форми й не на шкоду їх утилітарному призначенню за допомогою металевих штампів — «писаків» — широко застосовували техніку художнього випалювання. Воно, як і інші види народного мистецтва, має свою «мову», — елементи та мотиви геометрично-рослинного характеру. Ті з них, котрі дійшли до нас із далекого минулого, мають назви, створені на основі спостережливості, побажань та вірувань, так само як і назви дерев, квітів, небесних тіл. У постійному творчому процесі відбувається їх якісний та кількісний відбір, створюється щось нове.

«Писаками» здебільшого користуються не як готовими штампами, а «малюють» орнамент вільний, «від руки», як, скажімо, писанку. Тому кожен виріб має неповторний характер, хоч елементи та мотиви можуть бути однакові. Готові бондарні речі не покривають ніякими опоряджувальними матеріалами, що було б недоцільним у їх повсякденному використанні.

Протягом сотень років зусиллями багатьох майстрів шліфувалися прийоми виготовлення, відпрацювання технологічної та утилітарної досконалості виробів, за цей час винайдено прості й раціональні інструменти та пристрої. І тому, хто прагне чогось досягнути, потрібно пройти довгий шлях майстерності.

В давнину таємниці бондарного ремесла передавалися у спадок від батька до сина і т.д. Але подібних родинних династій не так багато, потрібно залучати нові сили. Задля підвищення інтересу до призабутої техніки бондарства та художнього випалювання автор ставить за мету описати в даній роботі прийоми й методи виготовлення та декорування виробів, запозичені у заслуженого майстра народної творчості України Івана Юрійовича Грималюка (с.Річка, Косівського р-ну, Івано-Франківської обл.). Можливо, це стане в пригоді самодіяльним майстрам, з чиїх рук із часом почнуть з'являтися красиві та добротні речі.

Спочатку деякі загальні зауваження. Для бондарних виробів можна використовувати деревину різних порід. Так, дуб незамінний для винних і пивних посудин, з липи

виготовляють посуд, призначений для зберігання масла, молока, меду. У хвойних порід прямолінійна несучкувата деревина, і це надає їм певних переваг. На обручі беруть гілки хвойних порід, а також ясена, явора.

А тепер перейдемо до детальнішої розповіді.

Технологія виготовлення бондарного посуду

Запорукою гарного, міцного й легкого виробу завжди була правильно підібрана деревина, без сучків та інших вад. Заготовляючи матеріал, необхідно враховувати довжину (висоту) майбутнього виробу і збільшити довжину заготовки на 3-5 см.

Підібраний матеріал (смерека, ялина) потрібно колоти (рис.1), бо пиляння руйнує його структуру. Розколюють деревину (колоду) радіально на чотири однакові частини (четвертинки). Коли розкіл проходить легко, без задирок і додаткових зусиль — матеріал підібрано вдало.

Відокремлюємо серцевину та зовнішню частину — кору (рис.2а). Таким чином, ми одержали трапецієвидну заготовку, яку необхідно знову розколоти радіально на певну кількість пластин,щоб отримати клепки (доги) (рис.2б).

Бондарні речі мають конусоподібну форму, тож необхідно кожну пластину (догу) з одного боку звузити. Для зручності виконуємо цю операцію невеликою сокиркою. Конусність не повинна перевищувати 1 см в одній заготовці (пластині) (рис.2в). Залежно від розміру й виду виробу ширина клепки повинна бути в межах 8-10 см. Кількість клепок розраховують відповідно до зовнішньої довжини кола посудини.

Після цього заготовлені пластини (доги) необхідно висушити. Вдома це можна зробити на печі або біля батареї взимку, а влітку — на повітрі. Тривалість сушіння — до одного місяця.

Для подальшої роботи потрібні вісні ножі (рис.За і 3б). Виготовляють їх з кованого металу. Півкруглих ножів повинно бути декілька, різних діаметрів — чим більший діаметр виробу, тим більший діаметр.

Основним верстатом служить бондарний стілець (рис.Зв). Піднявши притискну педаль, в отвір між робочим столом і головкою вставляють заготовку і притискують її педаллю. Бондарний стілець (кобилку) легко виготови-ти самому, ним дуже зручно користуватися.

Висушену кожну догу обробляють на бондарному стільці, надаючи їй півкруглості. Спочатку роблять півкруглою внутрішню її частину, а потім зовнішню (рис.4а).

Настругавши відповідну кількість дог, можна зробити «примірку». Для цього необхідно взяти примірочний обруч (приблизний діаметр майбутнього виробу) і набрати певну кількістьзаготовлених дог (рис.4б). Вони між собою прилягають нещільно, а тому кожну з обох боків підстругують на ручному фуганку. Звичайний фуганок закріплюють робочою поверхнею догори. У такий спосіб стружемо доги і знаходимо відповідний кут прилягання кожної клепки. На цій операції формуються пропорції майбутнього виробу.

Визначивши їх, починаємо виготовляти обручі. Вони бувають двох видів: стругані й лущені (рис.5а і 5б). Першіроблять з гілок смереки, товщина й довжина котрих відповідає величині виробу. Виготовляємо їх так: гілку затискують тонким кінцем у бондарному стільці і прямим вісним ножем сколюють її по довжині до серцевини, стежачи, щоб товщина була приблизно однакова. Примірявши цю заготовку до виробу, по округлості зарізають замки і встановлюють обруч на виріб. Деревина ж повинна бути якомога вологіша.

Більші завширшки пластинчасті лущені обручі виготовляють із деревиниясена, явора. Їх вважають дещо міцнішими. Послідовність робіт однакова, різниця тільки в зарізуванні замків.

Далі потрібно встановити всі обручі на своє місце, починаючи з більшого діаметра. Коли вони набрали округлості, обережно знімаємо їх з виробу, зчищаємо кору тупим кінцем ножа і по черзі встановлюємо на виріб. Теперпочинаємо обробляти його внутрішню й зовнішню поверхні. Першу зачищаємо інструментом «клюкарза». І неодмінно слідкуємо, щоб ця частина виробу мала круглу форму. Зачищення зовні виконуємо шліфувальним папером, намотаним на дерев'яний брусок (рис.6).

На черзі зачищення верхнього та нижнього кругів виробу. Операцію можна виконувати на шліфувальному крузі або вручну наждачним папером та бруском.

Основним інструментом для зарізування пазів (вторів) і встановлення дна є «вторник» (рис.7). Виготовляють його з твердої породи деревини. Ріжучим інструментом є залізко — пилочка, що регулюється по висоті за допомогою клинка. При надрізуванні вторів потрібна певна обережність, щоби канавка не була надто глибока і стано-вила 3-4 міліметри, а також не повинно бути сколів дог (клепок).

Матеріал дна повинен бути рівноцінний самому виробу. Товщина дошки, обструганої з обох боків, має сягати 10-15 мм.

Щоб визначити діаметр дна, ділимо ту частину виробу, де зарізані втори, циркулем на 6 рівних частин. 1/6 частина і буде радіусом кола (рис.8а). Знайшовши радіус кола, можна викреслити коло на заготовленій дощечці, а потім випилити його. Зачищаємо круг дна і з одного боку знімаємо фаску так, щоб вона відповідала товщині нарізаних вторів на виробі (рис.8б).

Щоб встановити дно, необхідно опустити обручі до половини виробу так, щоб основа клепок розійшлася (рис. 9а), а встановивши його, натягнути обручі. Якщо між клепками з'явилися щілини, то дно завелике, його потрібно зменшити поконтуру і знову встановити.

Виріб готовий до випалювання. Олівцем намічаємо основні величини рисунка (рис. 9б). Нагрітими штампами — «писаками» починаємо випалювати. Тональність рисунка повинна бути не чорною, а темно-коричневою. На рис. 10 показано лише основні штампи, а їх, залежно від потреб, може бути значно більше.

Основні елементи та мотиви художнього випалювання взято з творчої спадщини І.Ю.Грималюка та інших майстрів Гуцульщини. Фото та малюнки бондарних виробів — авторські.

Володимир Ворончак

Стаття та графіка з журналу «Народне мистецтво». — 1997. — №2. — С.51-54

З Анатолієм Вдовенком, бондаром з Київщини, зустрілися на весняному ярмарку у музеї в Пирогові. Майстер вийшов в люди, щоб показати свої дерев'яні творіння.

— Бондарством займаюся з 2000 року. До цього я працював в цеху, з якого відправляли фруктове пюре для консервних заводів. Раніше там використовували дерев’яну тару, яка з часом розсихалася і треба було її ремонтувати. То директор відправив мене до старого майстра на своїй фірмі, щоб я трохи підучився. І через місяць я вже вийшов справжнім учнем бондаря. І так почав працювати з діжками, їх ремонтувати. А коли фірма у 2000 році розпалася, то я відкрив вдома свою майстерню.

Але на початку мені знадобилося майже 2 роки, щоб зробити самотужки барило. Бо дуже багато там своїх секретів було, які мені ніхто не передав, довелося самому до того всього доходити. А розказували, що колись біля майстрів були підмайстри, які тільки 2 роки біля них крутилися — їм доручали хіба що підмітати майстерню. Але підмайстри за тим процесом спостерігали, а потім починали вже щось самі робити.

Яке дерево берете для створення діжок?

Так вийшло, що у нашому селищі працює одна французька фірма, яка заготовляє дуб і відправляє його у Францію. Їм це треба на винні діжки. Вони везуть вищий сорт дерева, а другий і третій зависає у нас, то мені можна за гроші брати у них готовий матеріал.

А якщо самому це робити, то тоді треба було б самотужки різати й колоти по розміру колоду, яка важить десь біля тони, і потім, щоб вона мінімум півроку посохла. А метрова колода в діаметрі десь 80-90 сантиметрів, це б уже тонна була, тобто її руками з лісу практично ніяк би не вивантажив і не вивіз. А в них я беру вже готові клепки.

Щоб виготовити діжку, потрібно здійснити біля 20 операцій. Тобто клепки треба ще підібрати по розмірах, пофугувати (вирівнювати поверхню деталей для щільного припасування їх однієї до одної при склеюванні – авт.), підігнати за зовнішнім та внутрішнім діаметром. І коли вже стягнув клепки, то може вийти так, що діжка ніч переночує і дві-три клепки можуть лопнути, тоді треба все розбирати і робити по-новому.

Скільки йде часу на виготовлення однієї діжі?

Від 2 днів і до місяця. Хоча біля маленької діжки можна навіть довше просидіти, ніж біля великої, бо чим коротша клепка, тим більше її треба зігнути.

Маленькі дерев'яні ємності для чого призначені?

Маленькі відеречка йдуть для води, а більші – під соління огірків, помідорів, капусти, грибів, яблук. Великі чани купують в сауну. Їх використовується як басейни для холодної води. Або ж можна налити в них гарячу воду до 50 градусів з лікарськими травами.

Самі користуєтеся в побуті такими речами?

Лише відеречком для води, а щось інше для себе поки не виходить зробити.

Часто замовляють у вас бондарські вироби?

Так, нормально. Замовлення є, аби тільки робити. Я просто сам роблю, тому одними руками дуже важко.

Під час розмови підходить до нас середнього віку жінка.
— Скільки діжка такого розміру? – запитує, показуючи на великий чан, який майстер привіз без дна, бо так легше доправляти.
— До 4 тисяч гривень, — відповідає, — тут на 1000 літрів.

Дуже рідко зустрічаються майстри-бондарі. Це дійсно вимираюче ремесло?

Літом я їжджу в Крим, де по два місяці працюю на винзаводі. То там старі майстри повмирали, майже нікого не залишилося. Тільки на заводі «Масандра» є маленька бригада, яка ремонтує великі бутлі. Це така діжа від 5 до 20 тонн. А взагалі у них ці діжки вже доживають свого віку, бо їм по 30–40 років.

Чи ще є в Україні подібні бригади чи майстри, які це вміють робити?

У мене є знайомі на Житомирщині, десь 5 майстрів. Потім ще на Черкащині один майстер, в Сумах, в Чернівцях пару чоловік і Закарпаття. І все. Виходить десь приблизно 10 майстрів-бондарів у нас в Україні лишилося.

Якщо ніхто не створюватиме діжки, то їм на зміну прийде якийсь замінник?

Ну, зараз дерев’яну тару витіснив пластик, метал.

Ну, а все-таки краще речі зберігати у діжах з дерева?

Для вина та коньяку потрібні тільки дубові діжки, тому що дуб має близько 5 амінокислот і дубильні речовини — вино тоді набирає зовсім іншого присмаку.

Чан для сауни

Колись я з діжками стояв на Андріївському узвозі, до мене підійшла зовсім старенька жінка років 70-ти і каже: «Ой, синочку, зроби мені відеречко для води». А я кажу: «Та тьотю, воно ж буде коштувати, як майже ваша пенсія». А вона: «Нічого. Я прожила в селі і мені по сьогоднішній день стоїть аромат і запах тої води, що була в дубовому відрі. Так що ти мені роби, я тобі залишу телефон і відро обов’язково заберу». Виходить, що вода натягується дубом і ці дубильні речовини корисні для шлунка.

Діжки з дуба могли служити 40-50 років, якщо їх правильно зберігати.

Дерево під впливом вологи руйнується. За рахунок чого діжка з рідиною може слугувати довгі роки? 

Дуб у воді набирає нових властивостей. Коли він постійно в ній стоїть, то просочується і стає, як камінь. А коли дерево час від часу підмокає і не провітрюється, то починає просто гнити.

Ви казали, що майстри з Франції відправляють до себе на батьківщину наше дерево і з нього там роблять собі діжки...

Так. У них там багато маленьких фірм. Вони не п’ють самогон, а споживають «сухар» і коньяк, тому у них вино користується великим попитом. Фірми збирають діжки, які розходяться по всій Європі.

Тобто на Заході бондарство розвивається?

Так, воно ціниться там. Змалку дітям прививається любов не до алкоголю, а до культурного споживання вина, бо ж то корисно. Вино містить до 200 корисних компонентів.

Хоча я колись працював в Німеччині, то німці кажуть, що це у них забуте ремесло, ніхто такого вже не робить. А дід Віктор Бойченко з Києва, в якого я вчився, подарував мені книжку ще свого діда, вона ще на початку минулого століття випущена, то там всі станки для виготовлення були сконструйовані в основному в Німеччині. То зараз там все вимерло, станки здані на металобрухт, так як і в нас.

Куди молодим людям звертатися, які хочуть навчитися цього ремесла? Де цього навчають?

Ніде не навчають. І мені здається, що в найближчі роки ніхто цього не буде вчити, тому що кожен майстер буде тримати ці знання як секрет фірми, в найближчі роки це буде його заробіток.

А якщо якусь школу організувати?

Я думаю, що в нас не скоро влада зверне на це увагу. Якби у нас це підтримувалося або були хоча б фірми, які випускали ці діжки і щоб нормальні гроші платили, то тоді можна.

Анатолій Вдовенко. З виробами у Пирогові

От у Франції така винна діжка коштує 2 євро за літр. А в Україні майстри роблять за 1 євро або ж 1 долар за літр. Та й то тільки 2-3 роки назад почали трішки купувати, а то дуже важко було зробити і ще важче було продати. Я три-чотири роки стояв на Андріївському узвозі. Бувало в суботу приїдеш, день вистоїш і повертаєшся назад з тими ж діжками, бо не можливо було продати. Ну, а потім вже роздавав візитки, потім хтось один купив і далі пішло через знайомих.

Поки ми отак розмовляли, до майстра звернувся молодий чоловік.
— А іздалєка ви? – запитує у пана Анатолія.
— Із Бородянки.
— А дайтє візітку. 

А яка найстаріша діжка в Україні?

У Криму на винзаводі є діжки з вином, яким вже 50 років. А в Одесі є і по сто років. В Криму я зустрів одного директора, який був в Чехії, то розказував, що коли чехи дізналися, що у нас на Одеському коньячному заводі стоять десятки – чи сорок чи п'ятдесят – 20-ти тонних бутлів, то чехи аж ахнули. Сказали, що у нас величезний запас, тоді як у них на всю Чехію всього п’ять чи десять таких бутлів.

«Рукотвори»