Днями ви вперше після довгої зими вийшли зі своїм крамом на Андріївський узвіз. Які відчуття після тривалої праці вдома?

Робочий настрій був, рада усіх бачити. На Андріївський узвіз ходять люди поспілкуватися з художниками, майстрами, тому працювати приємно. І місце таке особливе. Я коли йду додому, то у мене таке відчуття, що я лечу, як на крилах. Коли з гори спускаюся, так добре, ніби цілий день і не працювала. А коли приїжджаю додому, то вже ніяких сил нема. Поки ти там знаходишся, то місце справді енергетичне і воно дуже підносить.

А підраховуєте скільки вам ляльок вдається зробити за зиму?

Я не рахувала, але це залежить від самих ляльок. Я в січні після Нового року сіла робити ляльки на виставку, яка відбудеться в травні… Це складні виставкові ляльки з вишивкою, так я їх робила три тижні. А якщо це маленькі лялечки, які швидко робляться, то можна і десять за день зробити, якщо зовсім маленькі і прості, то можна й двадцять. Немає такого критерію. Буває, що робота не йде. Сидиш, підбираєш прикраси, а вона (лялька – авт.) нічого не хоче.

А як ви створюєте іграшки? Попередньо накидаєте якісь ескізи? 

Коли я знаю, що робота складна і займе багато часу, а не один день, то буває ескізи роблю. Справа в тому, що я дуже добре можу уявити і всю роботу покрутити у своїй уяві, там її повністю зробити перед тим, як сідати творити
руками. І моя пам’ять так влаштована, що мені нічого не треба записувати, все пам’ятається. Але як тільки робота зроблена, то одразу все забувається. Я одну ляльку робила півтора року і півтора року я її тримала в голові. Моменти творення — це божественні речі.

Зі своїми першими ляльками. Ляльку з очима майстриня робила 20 років тому.

Пам’ятаєте свою першу ляльку?

Першу ляльку я зробила ще в школі в 11 років … Насправді, технологію виготовлення іграшок я зі школи знаю і вона абсолютно не складна. Тому іграшок за життя я зробила багато, а от народною лялькою почала займатися тільки тоді, коли у 2001 році зі своїми вишивками приїхала в музей Пирогів. І коли я там побачила народні ляльки, то враження не можна пояснити, хіба що схоже було на те, коли дитина перший раз приходить в цирк. Вона там бачить дива, якісь чудеса, свято... І от у мене було таке саме відчуття, якийсь культурний шок пережила, коли побачила стільки ляльок. А де їх можна було побачити, їх же ні в яких магазинах немає. Тільки зараз почали робити виставки, присвячені народній іграшці, раніше ж цього не було.

Тому коли був майстер-клас в Пирогові Людмили Тесленко-Пономаренко (а вона робить свою авторську ляльку на найвищому світовому рівні), мені дуже захотілося спробувати зробити таку ляльку. Ну, перша моя лялька була крива, коса, але у мене було таке бажання й далі робити ці ляльки.

Зараз я вивчаю різні види ляльок і намагаюся їх опанувати. Я не думала, що це мене так захопить. Чим більше робиш, тим більше хочеться. Причому, ляльки одна на одну не схожі. Ну, не можна, наприклад, зробити сто ляльок, щоб вони були однакові, так не буває – людина не фабрика.

З якими видами народних ляльок ви працюєте?

Вузлові ляльки робилися з тканин, які треба скручувати, ляльки-мотанки, які можна робити з тканини і ниток, тобто матеріалів, які розсипаються, бо їх треба змотувати.

Був один вечір, коли я на комп’ютері передивилася 1200 фотографій народної ляльки. Причому, всі практично роботи були не українських майстрів, а інших країн. Я в тих ляльках знайшла такі речі, які не могла вирішити сама… Коли вивчаєш ляльки інших країн, то розумієш, що ми діти однієї сім’ї, тобто якась основа або основа віри є однаковою. Це не означає, що всі ляльки копії, але є загальні прийоми.

Українська лялька чим унікальна, вона була такою самою як і тисяча або й дві тисячі років тому… Цікаво робити архаїчні речі.

Ви казали, що лялька це дуже серйозна річ. Що потрібно для того, щоб зробити таку ляльку, яка дійсно б стала берегинею? 

Треба, щоб людина бралася до роботи з любов’ю до людей. Тобто перед тим, як робити ляльку, спочатку треба полюбити  її, полюбити людей, для яких ти робиш, і потім вміти цю любов передати тій ляльці. І коли робота несе в собі любов, тоді буде все добре. Тому в тих речах, які виробляються руками, дуже велике значення має настрій на позитив…

Буває так, що ви якусь річ купляєте, приносите в дім, але вона вам не подобається, наприклад, є одяг, який не хочеться носити, є посуд, з якого не хочеться пити. І тільки хочеться, щоб ця річ пішла з дому. Тобто ці речі самі по собі є енергетично негативними і їх треба позбуватися, а навпаки намагатися наповнювати свій дім такими речами, які несуть позитивний настрій.

Тому я думаю, найважче це зрозуміти, настроїтися і потім вже робити. Навіть кольори тканин для ляльок треба вибирати вдумливо, бо можна використати такі кольори, які навіюють сум.

Тканину спеціально десь купуєте?

В магазинах. Розумієте, справа ось у чому, коли робилася іграшка 100-200 років назад, ніхто спеціально не шукав і не підбирав матеріал — робили з того, що є в домі. Тому та лялька, яку я роблю, є сучасною. Вона робиться з того, що є в магазинах. Ті кольори, які є, не були такими раніше, тобто не було таких барвників, не було таких малюнків. Але я знаю, що ця лялька, що є зараз, дуже добре сприймається дітьми, бо психологічно вона їм дуже близька, вони виховані на цих кольорах.

Як визначаєте ціну виробів?

Я для себе вирішила, що беру за основу робочий час і додаю до нього кількість матеріалів, які витратила, плюс податки, які плачу, і з цього складається ціна. І буває так, що роботи схожі, але одна коштує дорожче, а інша дешевше. Я так і кажу, що ця робота важко йшла. Бувають такі ситуації, коли не робиться, наприклад, я задумала, що лялька буде такою, а вона цього не хоче. І поки я поперебираю всі свої прикраси, всі свої матеріали, поки я їй не дам те, що саме вона хоче, то не заспокоїться. І виходить робота, яку ти й не думав робити, тобто лялька народжується сама — не завжди від нас залежить те, що ми робимо.

Буває також, що продаю ляльки не за ту ціну, якої вони варті. Розповім таку історію. Коли я перейшла на нове місце на Андріївському узвозі, мені дуже захотілося зробити якусь незвичну ляльку. Я протягом двох тижнів сиділа й робила її. Вона вийшла великою — 50 см, в неї було дуже розкішне волосся, вишитий одяг, з бісера прикраси, віночок. Але проходить тиждень — два –лялька не продається, місяць – не продається, півтора – не продається. І був день, коли думаю, от все, завтра виходжу і продаю цю ляльку за ту ціну, яку назве сама людина. Вночі сниться мені сон: приходить мій друг дитинства і я в нього питаю: «Де всі мої ляльки, я жодної ляльки не можу знайти?», а він каже: «Приходила дівчинка Христина і вона позабирала всі твої ляльки». Наступного дня одна жіночка веде дівчинку маленьку і коли вона побачила мою ляльку, то так її схотіла. Мама питає ціну, а я кажу, от знаєте, така ціна, а вона каже, у мене стільки грошей немає. А я тоді кажу, тоді я хочу вам її продати за ті гроші, які ви мені дасте. І та жінка дала мені, ну, дуже мало грошей, така сума була несправедливою для тієї ляльки... Але дівчинка взяла цю ляльку і я дивлюся, вони, як сестрички, вони настільки були схожі. Мама бере дівчинку за руку і каже: «Пішли Христино!». Це що, не магія? Не буває такого.

І виходить ця лялька не продавалася півтора місяці не через те, що вона дорого коштувала, а просто ця лялька була для цієї дитини.

Виходить, у кожної ляльки наперед запрограмований свій господар? 

Не всі ляльки звичайно, але бувають такі ситуації, коли розумієш, що ця лялька спеціально для когось.

Ті дві ляльки, що в книжці Олександра Найдена («О.Найден. Українська народна лялька» — авт.), не продавалися. Всі попродавалися, а ці дві ніяк. Вони були сфотографовані за рік до видання книжки. І думаю, що ж таке, цілий рік пройшов, вдалі ляльки й не продаються. Потім виходить книжка і самі ці дві ляльки на першій сторінці. Про що це говорить? Господь не дав мені їх продати, бо вони повинні бути у книжці. І тепер після отаких випадків я думаю, якщо лялька не продається, вона просто чекає Свого господаря.

Або ще так само було у мене два роки тому на фестивалі Країні мрій. Лялька була зроблена у березні, місяць не продається, два – три не продається, потім на фестивалі підходить до мене жінка з дівчинкою і побачили цю ляльку і захотіли її купити, але в них не було стільки грошей, а кажуть, що є лише така сума. Я кажу, що віддам й за таку. Кажу, цю ляльку звати Дана, а ця жінка мені, а мою дочку звати Дана. Тобто ця лялька не продавалася, бо цю дівчинку чекала. Це означає, що ця дитинка в Господа особлива і Він ось таким чином хоче зробити їй подарунок. Але коли ти будеш думати тільки про одні гроші, що я от стільки хочу грошей і хочу все більше-більше, то порушується той зв’язок між людиною і Богом. Коли людина щось робить, в момент творення вона стає подібною до Господа, бо Господь — Творець. І коли щось роблю, то тоді вже не я собою керую, а Господь мені допомагає. Тому це дуже серйозні і глибокі речі.

З книги О.С.Найдена "Українська народна лялька"

Розкажіть про свою співпрацю з дослідником ляльок Олександром Найденом. Я бачила, що у його книзі опубліковані ваші вироби. 

Олександр Семенович Найден дуже шанований дослідник і мені було цікаво показати йому свої роботи. Я й не думала, що вони взагалі візьмуть мої ляльки в книгу… Для мене це найвища оцінка. Олександр дуже скромна людина, 20 років присвятив тому, щоб відкрити людям українську ляльку. А нею мало хто займався… І думаю, якби не він з його працею, можливо б сьогодні ми й не знали, що таке лялька. А вона зараз відроджується, і дуже багато майстрів, завдяки його роботі, почали цим займатися, та й звичайні люди просто для себе почали робити.

Олександр Семенович Найден зробив дуже важливу річ для культури України. Але людина він дуже скромна, тобто його хвалити не можна зразу, він дуже делікатний, вихований, культурний. Спілкуватися з ним та його дружиною Людмилою Семенівною Орловою дуже приємно.

І крім того, вони дуже допомагають людям. Наприклад, я показую їм свої роботи і вони завжди кажуть, де я не так зробила. Я ж не бачила стільки ляльок, як бачив Олександр за своє життя і бачила його дружина Людмила Семенівна. А вона мені допомагає і каже: «Оцей колір, наприклад, дуже яскравий, а от в цю ляльку треба більше червоного, а отут треба так, а тут хороші пропорції...». Тобто для мене це настільки неоціненно, ніхто цьому не навчить, якщо тільки людина від людини цього не передасть…

Гостювала у майстрині Катерина Качур

Майстриня вишиває скатертини, серветки, рушники та український одяг. Особливе місце в її творчості займають традиційні народні ляльки — вузлові, мотанки, лялечки з трави. Любить експериментувати з образами та кольорами своїх творінь.

Походження

1960 — народилася в місті Тараща Київської області. Через службу батька змушені були виїхати у місто Архангельськ (Росія), де прожили 17 років. 23-річною майстриня разом з батьками повернулися в Україну. Зараз мешкає та працює у Києві.

Освіта

Закінчила інститут культури, за фахом бібліотекар.

Досвід

З дитинства щось творить — робить іграшки та вишиває. Після 17-річної роботи бібліотекаром почала займатися народним мистецтвом — вишивати та робити українські народні ляльки. Разом з тим опанувала: в'язання гачком та на спицях, плетіння прикрас з бісеру. Свого часу закінчила курси з моделювання і пошиття жіночого верхнього одягу, лозоплетіння, студію українського народного шитва «Аріяна» (викладач Ю.О. Мельничук).

Діяльність

Постійна учасниця фестивалів (зокрема, Країна мрій), етнографічних свят і ярмарків в музеї народної архітектури і побуту «Пирогів», музеї ім.Т.Г.Шевченка, НК «Експоцентр України», галереї «Лавра» та інших.