З подібними виробами Василина Боцвінко, ткаля з найвищої частини Українських Карпат, з села Буковець Верховинського району Івано-Франківщини, була чи не єдина на цьогорічному етнофестивалі «Країна мрій», що відбувся 27 червня на Співочому полі у Києві. Виткані зі справжньої вовни ліжники, верета, накидки на крісла у столиці побачиш не часто. Хіба що на великі свята поодинокі майстри їдуть на все той же Андріївський узвіз або, звісно, на ярмарки у Пирогові. Й крім того, такі вироби одразу вказують на географічне походження майстра. Бо звичай тримати овець поширений більше все-таки у Карпатах.
– Це з овечок шкура. Ви ж знаєте, що таке овечки, так? – киваю у знак згоди. – Весною стрижуться вівці і ця шерсть переробляється і виходять такі одіяла. Це все ручна робота. Але для кожного виробу є свій станок, або верстат. Наприклад, до килимів треба у півтора метри шириною верстат, а до ліжників – два з половиною метри. Це все від предків передано.
Верстат – це одна назва чи під килими чи під запаски чи під верети, лише конструкція різна. Полотно, запаски, поясочки і верета сидячи тчеш, а ліжники вже стоячи на ногах.
Коли килима виткав, то його відрубав і так він остається, а коли ліжника вже зіткали, то ми із станка його знімаємо і несемо у валило.
Люди, які живуть біля річки, роблять собі такий штучно створений водоспад з корит і перил, валилом називається. То ми несемо ці ліжники до тих людей, у кого є валило, і там вода його крутить, збиває 8-10 годин, залежно від води. Якщо літом вода тепла, то може за 4-5 годин вийти. А зимою 10-12 годин. Коли ми їх з води вибираємо, вони висихають і приносимо додому. А тоді у нас є такі щітки, як ото кота чешуть чи песика, але у нас спеціальна для шерсті така велика щітка і тоді ми нею вже начісуємо ворс.
Багато людей у вашому краї займається ткацтвом?
Майже у кожного є верстати, бо це прожиток наш. Хоч є робота і хазяйство, але до зарплати це вже кусок якогось додатку. А якщо немає зарплати, то собі це робиш, потім йдеш на базар і реалізуєш.
Не кожна сім’я раніше ткала, але коли почалася ота перестройка, коли була ота криза перша, то тоді майже кожна сім’я робила станки і почала ткати ліжники – вчителі, медики, всі з вищими освітами, по дві вищі освіти мали. Всі взялися за ці ліжники, бо це був один наш вижиток.
Ткані ліжники і верета
Користується попитом така продукція?
Ви знаєте, раніше дуже користувалась. Оце поляки як приїжджали, то просто гребли, коли ще нам не можна було кудись поїхати. А потім після перестройки, коли Україна від’єдналася від Росії, почали завозити всяке турецьке, польське і менше стали брати. А зараз знову люди почали заказувати.
Раньше люди брали ліжники для краси. А такий ліжник і такі дві накидки називалося «комплект». І брали переважно для краси на диван і на крісло. На ньому не спали, бо було шкода його, це тільки щоб люди бачили, що є гарно в хаті.
Вівці самі тримаєте?
Так тримаємо, але ж ми правда не по багато. Хто має по п’ять, дехто десять, дехто 15, як у кого є поля. Наприклад, у мене три гектари, то я десять овечок маю. А там у того гектар поля, то п’ять. Зараз переважно дуже мало тримають, бо молодь виїхала на заробітки, багато за границями. А такі старші полишалися, ще такого віку як ми, то вівці тримають і хазяйство, і корови, і коні. А такі як наші батьки, то вже за ними ухожувати не можуть, у них хіба одна-дві овечки.
А ви знаєте, що шерсть від овечки дуже лікувальна. Наприклад, якщо постригти овечку і прямо ту шерсть накладати на хворі ноги, руки чи поясницю з радикулітом, то воно дуже вигріває.
Традиційні візерунки верет, або ряден
А де навчилися ткати?
Були малі, то від батьків не вчилися, бо вивчилися і були на роботі. Та й думали, що нам не треба цього, що ми будемо пани, бо ми маємо роботу. А потім як почалося сімейне життя, грошей стало не хватати. Та й пішла до сусідки та зробили станка. Та почала вчитися, день за днем та й навчилася. Потім вже своїх дітей вчила ще маленькими. Вони ще в школу не ходили, ставали на стільчика і вже допомагали мені ткати.
Скільки років тому це було?
Ой, вже багато. Років 35 тому. Закінчила 10 класів та пішла поступила. Заочно вчилася, пішла на роботу. Потім вийшла заміж, почалося життя. В селі життя не дуже легке. Що тої зарплати. Пішли діти, а строїтися.
А тоді дуже гарно було, якщо ми зробили одного ліжника, ми його могли продали, наприклад, якщо за російські рублі, то за 150 рублів, а 120 була зарплата, за що ми цілий місяць робили.
Овеча вовна
А скільки часу йде на один ліжник?
Один ліжник робиться десь за два тижня, якщо повністю. Шерсть помити, покрасити, попрясти, виткати. Але то ніколи не робиш на один ліжник. Постригли вівці, заготовили, наприклад, шерсті на 100 кілограм. Сьогодні ми цю шерсть помили, вона висохла, одного дня ми пішли цю шерсть почесали, потім собі поступово прядеш. І робиш заготовки. Потім собі попряв, став тчеш. Виткав наприклад 30-50 сантиметрів, пішов щось робиш по хазяйству. Потім знову став трошки поткав. І воно так знаєте протягом тижня і робота і діти, і домашнє хазяйство – і ліжника витикаю.
Орнаменти ліжників та верет у вас традиційні, характерні для гуцульського краю…
Взагалі, раніше йшов переважно один узор. А потім почали самі собі видумувати, бо ти заінтересований в тому. О, я прийду на базар, то лише у мене такий ліжник буде. І дійсно, приходиш було на базар, то всі в тебе питають, а де ти такий узір взяла. Та де взяла, сама придумала. (сміється)
А зараз на базар прийдеш, то вже очі розбігаються і той гарний і той гарний, а той ще кращий. В основному ліжники фарбують натуральними фарбами, яку видобуваю з кори дуба, горіха, з листя горіха. А верета вже є крашені, фарбую спеціальними барвниками.
“Рукотвори”