05 Тра 2009 17:46 Розмови

Василь Перепадя: Плету вироби із жита, яке вище за мене

Василь Перепадя: Плету вироби із жита, яке вище за мене

Творець виробів з соломи Василь Перепадя з Чернігівщини з поміж іншого плете брилі в одну соломину рідкісним дідівським способом — солома не переплітається, а щільно вкладається по спіралі і зв’язується ниткою. Робота над одним брилем забирає півмісяця, адже майстрові вручну треба зав’язати щонайменше шість із половиною тисяч вузликів.

— А навчив мене так плести Іван Дмитрович Сопілко з села Личково Магдалинівського району Дніпропетровської області. Мені сказали його адресу, до того ми не були знайомі, але він приймав мене як рідну людину — все мені зразу показував, розказував. Він казав, що такі брилі робили на Херсонщині. Він сам звідти родом і привіз сюди оцю технологію. Я у нього був років 15–18 тому, йому тоді було десь за вісімдесят, а зараз, мабуть, його вже немає, бо раніше з ним переписувався, а потім на листи він перестав відповідати.

Василь ПерепадяА взагалі ви давно займаєтеся соломоплетінням?

Мабуть, десь років 25–30, я вже навіть не пам’ятаю. Я сам геолог, а це було як хобі. Коли ще Радянський Союз був, то ми жили у Дніпропетровську і там якось побачили виставку солом’яних виробів, але з України було майстрів десь два чи три. Мені тоді дуже сподобалися брилі. Але після виставки майстри роз’їхалися і я не знав в кого запитати, як робити ці брилі. Літератури про це не було. Потім знайшли в журналі «Изобретатель» на одній сторінці було показано плетіння. Ми почали з того і потім до всього іншого прийшли практично самі. Коли знайшли майстрів, виявилося, що ми йдемо трішки не так, як вони. Якщо ви подивитеся на деякі солом’яні роботи, то побачите між соломою нитки, а в нас бачите нитки? Немає. Це каже про те, що ми не знали старих майстрів, а прийшли самостійно до цього своїми методами.

Майстер показує, на скільки високим виростає його жито

А жито де берете, самі вирощуєте?

Так, самі садимо жито. З хатою у нас 11 соток, але ми там і картоплю садимо і жито сіємо. Хоча у нас жито росте не таке як в полі — я так піднімаю руку (є у нас знімок такий) так до деяких колосків я дістаю, а до деяких і не дістаю. Земля дуже добра біля хати. Живу я в Коропі Чернігівської області, найкраще місто в Україні…

Жито якось спеціально удобрюєте, що маєте такий добрий врожай?

Ні, крім органіки, більше нічого, але я ще як роблю: залишаю собі зерно тільки із найвищих стебел. Я ще й яру пшеницю сію, то вона у мене десь по 60 сантиметрів – моя пшениця вища, ніж жито в полі. Я фермерам колись показував свої колоски жита і казав їм, що вам треба таку вирощувати, то будете мати 50–70 центнерів з гектара. Менше будете сіяти і більше мати.

Цього року на ярмарок у Пирогів народний митець привіз чимало солом’яних виробів — обручки, браслети, обручі, круглі та овальні цукерниці, ляльки, козаки, коні, ангели, брилі різних форм. Займатися творчістю Василю Перепаді допомагає його дружина Інна Олександрівна. Вона встигає і в хаті попорати і брилів наплести.

— Ми разом вчилися цьому мистецтву. Побачили ці вироби на виставці, а потім вже самі вчилися один в одного. Але перший бриль я шила сама і вчила чоловіка шити, бо так як жінка, то я більше з голкою мала справу.

Василь Перепадя додає:
— Але зараз я шию, а дружина плете, бо мені не сподобалося, що дружина повільно шила. (сміється)

— Бо ж в нього часу більше, — протестує жінка, — бо треба ж і їсти приготувати і щось поприбирати, а він сів і шиє, йому їсти подали і він далі шиє. Звичайно, у нього більше виходить. (сміється)

Василь та Інна Перепадя, подружжя майстрів соломоплетіння

Можна сказати, що ви знайшли одне одного в цьому мистецтві? – питаю в дружини.

Так, але ми знайшли одне одного давно, ще в школі у восьмому класі і вже 54 роки разом. Ми і по гриби разом і по ягоди разом. Мені на роботі жінки усі заздрили, що маю такого чоловіка.

А дітям своїм передали це мистецтво? – звертаюся до пана Василя.

Ми чужим дітям передаємо це мистецтво, бо у нас діти – один в Севастополі декан факультету, а інший в Москві завідувач відділом міністерства. У нас вже правнуки є, аж два, здорові хлопці, скоро поїдемо на них дивитися.

В дитячому центрі на нас тиснуть, щоб ми викладали і ми викладаємо, але я сказав, що ще рік максимум, тому що нам вже за 76 років, вік добрий. І ми їдемо сюди не для того, щоб заробити грошей, у нас пенсія є достатня, я вже казав, що геологом працював, а дружина конструктором по металоконструкціям. А це хобі і задоволення, хіба б цю штуку хтось робив, щоб заробити гроші.

Історія життя Василя Перепаді

Тоді жінки народжували вдома і я живу зараз в тій хаті, в якій я й народився. І почуваєш себе набагато краще. Нашій хаті більше, мабуть, як сто років. Вона десь до революції зроблена, але зроблена дуже добре, хоч і дерев’яна, але фундамент поставили з цегли високий і глибокий. Ми тільки обклали її цеглою, прибудували сауну, на всяк випадок. І як тільки четвер, то ми її топимо і паримо там кістки. І краще ніж тут у місті, бо газ є, включив і яку хочеш температуру собі зробив, а вода у нас є і гаряча і холодна із своєї свердловини -чистіше, ніж отут у вас в Києві.

За освітою геолог – закінчував спочатку Київський геолого-розвідувальний технікум, а потім Московський геолого-розвідувальний інститут, а дружина Інна Олександрівна закінчила Дніпропетровський транспортний інститут. Вона займалася все життя металоконструкціями, а я мотався як бродяга, то в Каракумах (піщана пустеля в Середній Азії в межах Туркменістану – авт.), то на Мангишлаку (півострів у Центральній Азії – авт.) працював за спеціальністю — і там і там були уранові руди…

Розмовляла Катерина Качур
Світлини Богдана Гдаля