Керамістка Тінка Селіч – власниця гончарної крамнички-майстерні, що розташована на першому поверсі Словенського етнографічного музею в Любляні. З Тінкою вдалося поговорити під час відвідин музею в квітні 2012 року.
Чи багато гончарів у Словенії. Наскільки популярне гончарство?
Традиційне гончарство практично зникло. У нас є кілька чудових гончарів, але один з них працює в сучасному мистецтві, не традиційному; інший хоч і працює в традиційному, але це не основна його робота, гроші він заробляє в іншій сфері. І третій, кого я знаю, це Стефан Зілько, який присутній сьогодні з нами у майстерні. Він чудовий майстер, що працює з традиційною керамікою. Є ще кілька, але вони не задовольняють мене по якості. І це все.
Проблема в тому, що у нас не було гончарної школи. Дехто вчився за кордоном, ходив на якісь курси. У нас мало навіть книг про кераміку словенською мовою. Користуємося англомовними й німецькими виданнями. І це дуже помітно у нашій творчості.
Я читала в інтернеті, що гончарство зараз більш-менш популярне на північному сході країни.
Так, Зілько з того регіону. Колись те місце було густо заселене гончарами, але зараз їхні нащадки розвивають регіон як туристичний і багато гончарних речей на продаж закуповують за кордоном, в Італії та Угорщині.
Перша причина цьому – це той шок, який пережило гончарство деякий час тому, коли промисловість виявила отруйну поливу, що була недостатньо випалена. Гончарі почали купувати поливу, яка вимагала вищої температури для випалу, і не всі домашні печі були готові до цього. Але цього інциденту було достатньо, щоб традиційне гончарство понесло збитки і підупало по всій Європі.
Також, як я бачу, наша сучасна культура не потребує більше традиційного гончарства, тому воно ніде не рекламується. Уряд нічого не робить для його розвитку. Наприклад, в минулому глиняний глечик був дуже популярний як типовий словенський подарунок, тому що наша культура дуже пов’язана з вирощуванням і подаванням вина. І те, що було таким словенським, зараз зникло, відтоді як почали масово виробляти скляні пляшки.
А щодо ось таких майстерень-крамничок, то я трохи побувала за кордоном і на мою думку, подібні магазини чи майстерні – це такі собі містки між громадськістю і музеями. Але ще є люди, які повинні це зрозуміти. Може я трохи критична, але не думаю, що музей мав це бачення перед тим, як ми тут з’явилися. Що ми робимо – подаємо приклад. І керівництво музею поступово починає розуміти можливі шляхи розвитку й співпраці з нами.
Чи користуються попитом гончарні вироби серед туристів?
Насправді, я й почала цим займатися, бо з’явився більш-менш попит. Половина відвідувачів нашого магазину – туристи. Також є словенці, що й досі цікавляться керамікою, навіть традиційною. Тому ми почали працювати згідно наших ідей, бажань, і в деякій мірі це почало процвітати. Вироби робимо маленькими партіями, але хорошої якості. Але це не єдиний наш прибуток, ще проводимо майстер-класи. Раз у місяць ми запрошуємо гончара Штефана Зілько (про якого йшлося вище — авт.). Багато людей приходять тільки, щоб побачити його й з ним попрацювати.
Чому ви користуєтеся саме електричним гончарним колом?
Через брак місця в майстерні, але я зрозуміла, що ножне коло набагато зручніше й краще, тому що відчуваєш ритм. Електричне коло справді сильне, швидке. Але працюючи на ньому ти забуваєш, я б сказала, особистість горщика, якого робиш. З ножним колом горщик стає для тебе предметом – не об’єктом. Горщик стає кимось.
Як ви почали гончарувати?
Я вчила скульптуру в Любляні. В той час було неможливо займатися гончарством, але мені було цікаво, завдяки моїй мамі. Вона була великою шанувальницею традиційного гончарства і де б вона не подорожувала, звідти постійно привозила глечики, тарілки та інші вжиткові гончарні речі. І досі у нас вдома збереглися привезені мамою керамічні сувеніри. Пізніше мій чоловік поїхав вчитися до США і я приєдналася до нього. У тому університеті був чудовий відділ гончарства, протягом чотирьох семестрів я там вчилася.
Коли повернулася із США додому десь 15-16 років тому, почала працювати у сфері гончарства і викладати керамічну скульптуру. Це був єдиний спосіб для мене заробити на життя. Також я створювала скульптури з кераміки, а згодом почала робити вжитковий посуд, колись поширений у домашніх господарствах.
Довідка
Штефан Зілько, спадковий гончар
Працює з керамікою майже 35 років. Після закінчення школи навчався гончарству вдома від батька. В його сім’ї гончарством безперервно займаються щонайменше 130 років. Більшість дрібних речей викручує на ножному гончарному колі, а на електричному – робить тільки великі форми, що важать більше 5 кг. Пан Зілько каже, покупців на кераміку небагато, то займається ще й фермерством. Мешкає на північному сході Словенії в районі Горечко Прикмур’я.
Тінка Селіч, кераміст-гончар
Працює не сама, співпрацює з іншими митцями, хто розписує її керамічні форми. Час від часу організовує місцеві виставки, на які запрошують керамістів з інших міст Словенії. У декоруванні своїх виробів використовує загальну орнаментику, що була поширена у Словенії приблизно сто років тому. Користується місцевою глиною, а також закуповує в Італії та Німеччині. Каже, “є такі майстри, що копають глину біля свого дому”.
Ткацька майстерня-крамниця в Словенському етнографічному музеї. Видно, що тут проводяться майстер-класи, виготовляються різні ткані речі на продаж. Коштує, звісно, недешево, але як і будь-яка ручна праця в Європі.
Катерина Качур, Рукотвори