Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Ольга Богомолець: були ікони, щоб завагітніти чи на розум дітям

Ольга Богомолець: були ікони, щоб завагітніти чи на розум дітям
14 січня 2011 01:06

Про українську хатню ікону та колекціонерку Ольгу Богомолець показали на першому телеканалі Японії. Телевізійники 4 рази літали до столиці України через Лондон, щоби відзняти документальний фільм. Для цього, з-поміж іншого, побували на «блошиних ринках», де власниця колекції свого часу знаходила лики святих. Відзняли відомі місцини Києва, щоб коротко показати японцям країну. Наприкінці грудня 2010 року у київській галереї «Кайрос» відбувся закритий показ фільму.

Ольга Богомолець шукає ікони

Кадр з японського фільму

Ольга Богомолець:
«На моє запитання для чого їм це — вони сказали що ми це робимо, щоб піднімати імідж України у світі. Мене це так вразило, що іноді люди, які перебувають за межами України, роблять для неї більше, аніж ті, що живуть тут».

Ольга Богомолець-Шереметьєва вже 15 років колекціонує хатню або іншим словом домашню ікону. В її колекції вже близько 5000 унікальних експонатів. На початках колекціонер навіть не уявляла, що збиратиме лики святих.

Ольга Богомолець:
«
Коли я була маленькою, у нас вдома була тільки одна ікона — Пантелеймона-цілителя. Його ховали в радянські часи, щоб ніхто не побачив. І коли я заходила в будинок, де багато візантійської ікони, я його боялася. Я не могла зрозуміти, як це можна наповнювати кімнати іконами».

З чого все починалося?

Якось я йшла через «барахолку». Було брудно, багато снігу, і у воді лежала ікона. Люди на неї наступали ногою, щоб не ставати в калюжу. І я зустрілася поглядом з очима, які дивилися на мене... Ікона була спаплюжена і у неї був випиляний фрагмент. Спитала в господаря, скільки вона коштує, не розуміла, чому я це роблю, віддала господареві рубля, він мені ще дав газету, в яку я це загорнула, і понесла її під рукою..."

Ікона Святого Миколая, експонована в Музеї Тараса Шевченка

«Згодом, через рік, я знову йшла схожим чином, і на столі в дитячих колготках побачила ще одну дощечку. Я подумала, що на ній гном намальований, тому що вона була закопчена, і на ній був такий дідусик в каптурі, який щось тримав на руках. Я не могла зрозуміли що це таке. Я спитала а мені сказали, що це Святий Устиміан. Питаю, а що він робить? Кажуть — це ікона на розум дітям. Ну якщо на розум дітям то мені його треба... Вдома відкрила. Виявилося, що це монах в каптурі, а на руках він тримає немовля і молиться до Пресвятої Покрови.

І я почала шукати. Думаю — я ж культурна, інтелігентна, і почала всіх розпитувати, хто ж такий Святий Устиміан. І ніхто мені не міг дати відповіді. В літературі шукала. В бібліотеках шукала — немає. Я тоді почала ходити на „барахолку“ і записувати в людей, що вони кажуть. І виявилося, що Святий Устиміан був покровителем дітей, які померли до обряду хрещення. Уявіть собі — православний святий, покровитель нехрещених дітей. На той момент було дуже багато померлих дітей. І для батьків було тяжко втратити дитину, яку вони навіть не можуть поховати на цвинтарі, бо вона нехрещена. То вони молилися до Устиміана, а він просив у Святої Богородиці, щоб душа нехрещеної дитини потрапила в Рай. Це давало батькам розраду...

І от зачепившись за свою тотальну неграмотність, мовляв, як це так, що про цілий пласт народної культури нічого не відомо, я почала збирати ці ікони. Грошей багато не було, тому я вибирала дешевші і такі, що були в дуже тяжкому стані, і тому їх треба було укріплювати.

Хатня ікона як явище

І коли їх зібралася певна кількість, то я зрозуміла, що домашня ікона — це було певне явище. І в процесі дискусій з професіоналами я вибрала термін — домашня ікона. До мене він не вживався. Була ікона народна, примітивна, як її називали. І вважалось, що народна ікона не дотримується і порушує канони... А домашня ікона могла бути і народною, і професійною. Її можна було замовити і в майстерні, але важливо, щоб вона була вдома. І була ціла культура, субкультура, як до неї зверталися, яка була ієрархія, які функції вона виконувала. Була обрядова ікона, яка різнилася по всіх регіонах України...

Ікони з колекції Ольги Богомолець

Ікони з колекції Ольги Богомолець

Людям у 17-18 столітті було дозволено ходити зі своїми домашніми іконами до церкви, і в церквах в іконостасі було спеціальне місце, куди людина приходила... Була ікона на народження. Її випилювали з дошки, яка співпадала з довжиною немовляти. Ці ікони були видовженими і вузенькими. Вони малювалися зі святим покровителем цієї дитини. Були ікони, на які молилися, щоби завагітніти, ікони, щоби було більше молока, чи ікони, щоби молока стало менше... У мене взагалі є 4 книжки, які присвячені домашній іконі...

Субкультура цієї домашньої ікони відрізнялася в кожному регіоні. І є пояснення чому. Це етно-психологічні особливості українського народу, які віддзеркалювалися на іконі. Домашня ікона віддзеркалювала внутрішній світ. Мені вдалося спростувати тезу, що українська ікона порушувала візантійські канони.

Візантійський канон був таким, що все має бути безтілесно і беземоційно. А українська ікона, вона була і емоційною і тілесною. Бо українці інакше ментально ставилися до Бога. Вони Бога любили і поважали, а не боялися. А у візантійській і російській культурі Бога поважали, але боялися. Саме тому українці малювали Пресвяту Борогодицю пишною, здоровою, рум'яною, життєрадісною жінкою, яка випромінювала світло, радість і тепло. І це допомагало народу проходити через життєві труднощі, долати і голод, і відсутність нормальних умов, і смерть і кризи, і війни...»

Регіональні особливості іконопису

"Це ікона з Києво-Печерської Лаври. Ви подивіться, чорні німби... Могли бути чорні зелені, сині. Ви такого більше не побачите в інших регіонах. І був пунктир, який давав розуміння про сяйво... А чернігівська ікона писалася олією по сосновій дошці. І перед тим, як її писати, художники її всю вкривали червоною фарбою. Ця фарба висихала і на неї наносили жовту фарбу та квіти... А техніка написана була зворотня до художника... Є поняття перспективи... Ікона малювалася у зворотній перспективі. Тобто, не Ви дивитеся на неї, а вона дивиться на Вас...

«Я не колекціонер. Я кількості не люблю. Вона мені була потрібна, щоби перейти в якість. Найважливішим є те, що прийшло розуміння взагалі всього явища. Чим воно було для нашого народу. А тепер мені це все треба віддати. Повернути його людям разом з домашньою іконою і книжками, які я випускаю...».

Зараз у місті Радомишлі триває спорудження музею в межах комплексу «Радомиська папірня». Там будуть експонуватися ікони з приватної колекції Ольги Богомолець.

Текст та світлини Богдана Гдаля, «Рукотвори»

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

3 відгуків

  1. Лев Сологуб коментує:

    Дякую пані Ользі! Завдяки таким людям, як вона, зберігається культура!

  2. Оксана коментує:

    Ви зробили велику справу...

  3. Ірина коментує:

    П. Ольго. Вражена Вашими щирими і глибоко осмисленими роздумами про ікону…Почерпнула для себе багато незнаного досі, особливо про святого Устиміана. Вдячна за Вашу подвижницьку працю. Особливо я зацікавилася книжками, які Ви маєте змогу випускати. Де можна довідатись про це? Чи доводилося Вам зафіксувати зцілення хворих з допомогою чудотворних ікон?

  4. Галина коментує:

    Пані Ольго! Ви для мене ідеал Жінки, Матері, Берегині, митця, Лікаря, Людини, Украінки! Нехай береже вас Бог !

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити