До 4 липня у столичному Музеї гетьманства тривала виставка авторської ляльки львівської майстрині Оксани Смереки-Малик. Понад сім десятків текстильних ляльок, або, як їх називає сама авторка, «каркасних мотанок» було виставлено в залі музею. Стільки ж, а може й більше текстильних дівчат було зображено на світлинах, що доповнювали мистецьку експозицію.
Оксана Смерека-Малик під час відкриття виставки
Кожна лялька Оксани Смереки-Малик має свою історію. Скажімо, у майстрині є така серія ляльок, яких вбрала в одяг своєї мами.
Серія «Пори року». Всі спідниці цих ляльок зроблені з одягу моєї мами. Моя мама дуже гарна і елегантна жінка, за фахом режисер; в молодості мала дуже гарне вбрання. Як кожна дівчинка, все життя мріяла, коли виросту, носитиму мамину суконку. І ось я виросла, й нічого з того одягу не носила. А зроблений він з якісних натуральних матеріалів, які викидати не хотілося. І ось настав момент, коли я поїхала до мами, це все повитягала і порізала на ляльки. І так у мене з’явилася: Зима, Весна, Літо, Осінь.
Серія «Маків цвіт». Моя заступниця на роботі каже: «Оксано Степанівно, вам потрібен льон? Я вам принесу». І вона мені принесла портьєри, які колись були в кожній галицькій хаті, вишиті машинною вишивкою. З них я зробила частину серії «Княгині і боярині», а клаптики з маками пішли на «Маків цвіт».
Серію «Гетьманський сад» я зробила в переддень моєї поїздки сюди. На попередній виставці в Надвірній на Івано-Франківщині після відкриття підходить до мене працівник музею і каже: «Пані Оксано, от ви розказували про ті портьєри, а в нас тут валялися ось такі. Може вони вам підійдуть?». Я подивилася на ту чудову вишивку, я взагалі таких портьєр не бачила, зате одразу вже знала, що з цього зроблю.
Серія «Львів’янки, пані та панянки» з’явилася також спонтанно. Мені принесли обрізки тканин в одній гамі. Я сама дуже люблю вбиратися в такі пастельні кольори, тому зразу побачила, що це буде серія, пов’язана з елегантними панянками.
Серії "Пори року" та "Маків Цвіт"
Із серії "Пори року Мотрі Кочубей"
Серія "Гетьманський сад"
"Львів'янки, пані та панянки"
«На ляльці хустка, в яку мене свекруха на весіллі зав’язувала»
На виставці є ляльки з хустками, вони мені дуже дорогі. Там є одна в такому темно-синьому одязі, на ній шматок хустки, в яку мене свекруха на весіллі зав’язувала.
«Який настрій, такий і фартух зроблю»
Образів спеціально не придумую, вони мені вимальовуються вже після того, як побачу матеріал. Який настрій, такий і фартух зроблю. До речі, он у мене є вагітна лялька. Це власність Лариси Теліженко, я їй подарувала, коли ми робили ляльку на рекорд України. Вона привезла мені її на виставку з Черкас. А чому я кажу, що вона вагітна, бо просто випадково фартух так склався, хоча всі фартухи однаково складаю.
В залі Музею гетьманства
Великі ляльки, зроблені спеціально до виставки
«Раніше ляльки мотала на шашличних паличках»
Ті великі ляльки я свідомо робила, щоб розбавити експозицію. Бо моя лялечка має розмір 25 сантиметрів. Я кажу, що це «каркасна мотанка». Ця лялька зроблена за традицією, але те нове, що я ввела, її вимотую на каркасі. Якщо раніше це робила на шашличних паличках, то зараз замовляю спеціальний дерев’яний каркас на підставці. Мені хотілося, щоб лялька була динамічною, а для того, щоб вона була динамічною, вона повинна мати хребет, і тоді її можна рухати. Руки можуть також рухатися, там є дротик.
З характером
Ця теж "руки в боки")
"Карпатія: дівки, газдині, молодиці"
«Мої ляльки то сваряться то думають, то ще щось роблять»
Я роблю основу ляльки, потім їй вимотую намисто, в’яжу хустку. Інколи буває, що хустка ляльці не пасує. Перед тим, як виплітати намисто, згинаю ляльці руки, і отак як зігну, другий раз їх практично не перегинаю. Тоді вона має певний характерний образ. Але я про це спеціально не думаю, просто собі роблю. А потім виходить, що та свариться, та думає, а та ще щось робить.
Мені кажуть, от зроби мені таку ляльку. Я кажу, що можу зробити схожу, але ТАКА не вийде, тому що кожного разу інша динаміка рук. Я скручую плечі з тканини однакового розміру (у мене є свій метод формування голови і плечей), але щоразу вони різної ширини виходять.
«Зараз тканини мені часто люди приносять»
Найбільше йде часу на підготовку матеріалу, можу його готувати і кілька днів, бо часом треба щось докупити. На початку свого лялькування я використовувала залишки тканин, які мала вдома у швейній машині. У 80-х роках, коли з одягом було скрутніше, я собі шила по «Бурді». Підбирала тканини, які мені подобалися, і часто так бувало, що чималі шматки залишалися. І отак воно за роки назбиралося. Коли почала робити ляльки, то стало як знахідка. А зараз тканини мені часто люди приносять, інколи купую.
Приходить якось моя товаришка і каже: «Дивись, яку я собі спідницю купила». А я кажу: «Боже, яка була би класна лялька, мені треба їй на спідницю 18 сантиметрів. Ну відріж». Тобто це був як анекдот тривалий час. (сміється)
За рік майстриня зробила до півтисячі ляльок
Справжні дівчата-моделі
Я не кожен день роблю ляльки, бо на це не маю часу. Але коли я починаю цим займатися, мені тяжко зупинитися. Перед виставкою за вечір можу зробити до чотирьох ляльок. Цим я займаюся за рахунок сну, коли рідні вже сплять. За рік я зробила близько 500 ляльок. В Різдво наробила 100 ангелів.
Ці ляльки зроблені для того, щоб підняти комусь настрій, щоб хтось нею тішився, її любив, та до неї говорив. Я не жалкую своїх робіт, люблю їх роздаровувати. Бо інакше це, ніби я поет і пишу вірші, щоб ніхто їх не читав.
Більшість ляльок, що на фото, вже розійшлися між людьми. Не лінуюся фотографувати свої роботи, хочу, щоб вони були зі мною. Може колись видам каталог.
Різдвяний ангел
«Мені було зверху сказано, що маю сидіти і робити ляльки»
21 березня минулого року я їхала на літературну толоку в Миколаїв, куди була запрошена. В подарунок організаторам я зробила першу ляльку Уляну. Вона була значно простіша за теперішні мої ляльки, але тоді викликала шквал емоцій, усім дуже сподобалося. Я зрозуміла, що буду робити ляльки. І буквально через кілька днів після цього я зламала ногу. Тобто мені було зверху сказано, що маю сидіти і робити ляльки. Без цієї події я напевне не змогла б наробити ляльок в такій кількості. Тобто це якесь Боже провидіння, яке мене спрямувало; мені був даний час нерухомості для того, щоб я зайняла ще одну творчу нішу.
30 квітня ц.р. у Львові Оксана Смерека-Малик та Лариса Теліженко створили ляльку висотою 3 метри
«Лялька змінила моє життя»
Лялька внесла дуже багато коректив у моє життя. Я вважаю, що лялька для мене і для моєї сім’ї є оберегом. Вона змінила ритм нашого життя. Увечері всі знають, що мене рухати не можна, бо я роблю ляльку. Мені не можна робити зауваження, що я щось порозкидала, бо збиратиму його ще довше. (сміється)
Ця творчість принесла мені дуже багато позитивних емоцій, віддача від глядачів мене дуже живить. От приходять люди і кажуть: «Боже, яка гарна лялька», і мені вже нічого не треба. Я знаю, що буду це робити, поки будуть люди, які моєю лялькою захоплюються.
«За рік маю п’яту персональну виставку»
Роблячи тривалий час ляльки, я не була впевнена, що це мистецтво, а так ніби забавка. І коли минулого року Петро Іванович Гончар, побачивши в інтернеті мої роботи, сказав, що ми це будемо виставляти, я переконалася, що це вартісне. Хоча тоді також я не була ще не сто відсотків впевнена, бо це був дебют, я дуже переживала. Але те, що за 10 місяців, я маю п’яту персональну виставку, то мене вже більше переконувати не треба. Може це не скромно, але я зрозуміла, що йду правильним шляхом. І я вдячна долі, що за цей рік мені вдалося поєднати своє адміністрування в художньому ліцеї, поезію, ляльку, і що мене ще з хати не вигнали. (сміється)
Персональні виставки Оксани Смерки-Малик відбулися в Києві (2010), Львові, Дрогобичі , у місті Надвірна на Івано-Франківщині. Після Музею гетьманства експозиція переїхала до Чернігівського художнього музею, а у вересні ляльки майстрині експонуватимуться у Перемишлі у Польщі.
Розмовляла Катерина Качур, «Рукотвори»