14 Лис 2009 21:16 Розмови

Нестор: Дощовицю на Поліссі здавна звали Хмарою

Нестор: Дощовицю на Поліссі здавна звали Хмарою

На якомусь етапі життя для Нестора (офіційне ім’я – Віталій Нестерчук) дощ став значно чимось більшим, аніж просто холодними краплями із затягнутого хмарами неба. Тепер він не тільки під Дощем мокне, а й пробує з Ним заговорити, обмінятися думками й відтворити Його пісню. Для цього Нестор приборкує ще й отруйну рослину – борщівника – з неї виготовляє музичний інструмент, мелодія якого правдоподібно нагадує лиття дощу. А зважаючи на осінь за вікном й негоду, звичну для цієї пори, розмова з Нестором, яку я провела он-лайн, як ніколи актуальна.

– Ти спілкуєшся з дощем за допомогою борщівника. Чому робиш саме дощовиці? Хто і коли навчив тебе їх майструвати?

– Дощ… Дуже складний і неоднозначний природний процес. Байдужою до Дощу є, мабуть, тільки верблюжа колючка ;-). Людство ж завжди ділилося на дві категорії: одні чекають дощу, моляться і заклинають Небо, щоби послало їм хоч трохи життєдайної вологи; інші – навпаки, просять, щоби Дощ не почався, або нарешті припинився… У цих полярних бажаннях прихована людська слабкість, неможливість отак просто керувати Природою. У цьому є Божий Задум, що не може кожен повелівати стихіями на власний розсуд:

Нестор - майстер дощовиць

Нестор - майстер дощовиць

комусь сохне картопля на городі – і він викликає Дощ, а інший збирається на прогулянку – і він у цю мить той Дощ відганяє… Люди провадять настільки різноманітну діяльність, що їм ніколи не дійти згоди, тому питання “бути чи не бути” виключно у Божій компетенції. Є невеликий відсоток людей у кожному суспільстві (жерці, священики, шамани, знахарі), які настільки досвідчені у житті і потребах соціуму, що можуть втручатися у складні природні явища без особливої шкоди як для природи, так і для людей, для себе зокрема. Але це повинно відбуватися, наголошую, лише у виняткових випадках. Людина, котра може щось зробити, не має важелів, при натисканні на які щось стається. І тому не завжди у неї все виходить так, як задумано. Просто, знаючи суть того чи іншого явища, вона відчуває момент, коли найсприятливіші обставини для того, щоб втрутитися.

Я з Дощем намагаюся не спілкуватися, бо я з ним постійно сварюся))). Мені часто доводиться бувати поза хатою: прогулянки та походи, гриболовля, риболовля, збір матеріалу для роботи, участь у фестивалях та ярмарках. Тому дощ мені завжди недоречний. Це й стало три роки тому однією із причин, які спонукали мене до пошуку різних способів керування погодою. Я зрозумів, що такі дії дуже складні і все треба добряче зважувати. А паралельно знайшов ідею пристрою, який використовувався з метою керування погодою дуже давно. Останнім поштовхом до першої в моєму житті Дощовиці стала випадкова зустріч із музикантами, які продавали такий інструмент, щоб купити нові струни для гітари. Порівнявши наші “вітчизняні” дощовиці із закордонними аналогами, я дійшов висновку, що принцип один, різняться лише матеріали та настрій і мета майстрів, які її створюють. Виготовляти його хоч і довго, але не надто складно, тому я почав… Дощовиця стала настільки популярною, що я просто кинув офіційну роботу і став експериментувати. Різні за розміром і звучанням, ці, влучно кимось названі “флейти дощу”, стали мігрувати світом: мої вироби “оселилися” в домівках багатьох українців та іноземців, від Канади до Австралії. Часто чую схвальні відгуки, що мене завжди тішить, як будь якого майстра, чию роботу хвалять.

– На перший погляд, технологія виготовлення дощовиці проста – у стебло борщівника насипаєш різні види круп, експериментуєш з їхнім звучанням, закупорюєш отвір, промащуєш олією стебло й усе – інструмент готовий. Чи то тільки так здається, що легко? Які складнощі виникають під час?

– Матеріалу для дощовиць більш як достатньо: борщівник Сосновського розповзається Європою зі швидкістю більшою, ніж у тих, хто з ним бореться. Він глушить усю рослинність, яку здатен перерости (а окремі його стовбури сягають 5 метрів у висоту, тоді як величезне листя виростає до 2 метрів, діаметр до 25 см), а сік цієї рослини спричиняє дуже важкі хімічні опіки шкіри. Я знаю, що в

Дощовиці - музичний інструмент

Дощовиці - музичний інструмент

Природи немає нічого зайвого, тому спробував знайти якесь позитивне застосування цьому жахливому бур’яну. Цікаво спостерігати за реакцією людей, які чують, що дощовиця зроблена “із того самого отруйного болиголова” (одна із народних назв цієї рослини), і дивуються, що я зумів примусити його працювати на благо ;-). Сухий стовбур борщівника, який я використовую для роботи, є порожнистим, але дуже крихкий. Доводиться інколи витратити багато годин, пробиваючись крізь буйні зарослі цього агресивного бур’яну, які інколи займають велику площу, щоби знайти кілька міцних стебел. Визначаю їх придатність просто: міцно стискаю. Якщо не тріщить в руці – вирубую потрібний сегмент мачетою (сокира-сікач для проріджування гілок та сучків – авт.). Практично придатними є лише один із двадцяти стовбурів. Найміцніші ті рослини, які виросли “одинаками” на відкритому просторі, хоча вони трохи програють у звукові.

Я ніколи не мав опіків під час пошуків матеріалу, тому що завжди з Природою “на Ви”. Якщо не чіпати і не ламати Борщівник, то можна вийти неушкодженим із тих “джунґлів”. Хоча раджу всім не заходити до них без особливої потреби, тим більше, що тут полюбляють полювати змії, більшість з яких кусаються, а деякі навіть отруйні.

Найкращий час збору – середина зими. Височенного листя вже немає, немає в’янучих стебел, які непридатні для роботи, немає отруйних випарів і кусючих змій. Залишаються виключно висушені Сонцем, Вітром і Морозом стовбури. А в домашніх умовах засушити свіжий стовбур неможливо. Стебло Борщівника обтягнуте міцною шкірястою плівкою, яку дуже важко відділити. Від перепадів кліматичних умов вона частково сама злущується до кінця зими – трохи в роботі Природа допомагає ;-). Деякі занесені до хати стовбури за кілька днів починають несподівано тріщати, особливо часто це чомусь відбувається вночі О_о. Інколи звук настільки сильний, що нагадує постріл із пневматичної зброї: це тіло рослини звільнилося від накопиченої в собі напруги і тріснуло вздовж. Інколи вдається склеїти його, але краще викидати, бо в майбутньому від цього втрачається звучання. Цілком сухий стовбур ретельно чищу від залишків плівки і починаю робити півтори-дві сотні отворів. Потім у кожен отвір вставляється сірник або зубочистку, найкращі – букові або березові. Кінчик, що стирчить, обрізаю і зачищаю так, щоб було якнайменше помітно.

Далі йде наповнення. Можна застосовувати будь-які сипучі матеріали: виноградні кісточки, камінці… Я використовую крупи різного калібру, від пшона до кукурудзи, вони якось “живіше” звучать. Кількість і пропорції круп впливають на висоту звуку готового інструменту. Після цього трубка закривається і лакується. Лак – єдина хімія, яку я змушений використовувати, щоб частково зміцнити поверхню від утворення мікротріщин, захистити від впливу вологи, до якої пористе тіло Борщівника дуже чутливе. При підвищеній вологості звук у Дощовиці стає глухим. Може, це їй передається моя риса характеру: я не люблю Дощу :-). Деколи на “спецзамовлення” роблю інструмент нічим не покритий. Такі вироби реагують навіть на зміну погоди: ні з того ні з сього раптом всередині посиплються кілька крупин, які були зависли на перетинках.

– Відомо, що дощовиці – давній ритуальний музичний інструмент, яким послуговувалися переважно шамани для заклинання дощу. Також їхня «сипуча» мелодія нагадує справжнісіньке лиття дощу. Відтак, за допомогою цього інструменту можна медитувати й навіть лікуватися. Як ти особисто застосовуєш дощовицю?

– Хочу звернути увагу, що заклинання, на відміну від молитви, служить для примусового виконання бажань. І той, хто бере до Рук Дощовицю – намагається саме “заклинати” Дощ, примушувати його робити те чи інше, а не накликати його. Згадав про це, бо зі своїми виробами часто відвідую різноманітні фестивалі, на яких дехто, почувши про призначення Дощовиці, цілком серйозно вважає, що я зараз зіпсую погоду. Деяким людям важко пояснити, що гарна літня погода для мене є не менш важливою, ніж для усіх присутніх. Тому і «працюю» переважно на розгін хмар 😉

Нестор ще й різьбяр по дереву. Це дерев'яне яйце-райце.

Нестор ще й різьбяр по дереву. Це Яйце-Райце, дерев'яне, а зверху обковане міддю

Як я застосовую Дощовицю? А ніяк. Бо в мене її немає. Скільки разів казав собі: ось цю роблю для себе! – але завжди знаходиться хтось, кому мушу її продати, чи подарувати))). Доки Дощовиця в мене – люблю перевертати її по різному, жонглювати і шукати різні способи видобування звуку. Медитативний ефект відчутний, бо деколи здивовано помічаю, що за цим заняттям пролетіло кілька годин.

Є одна Дощовиця в мого семирічного сина, він бере її до рук лише тоді, коли на дворі дощить, а йому хочеться йти погуляти. Він перевертає її якимось особливим способом і щось бурчить собі під ніс доти, доки Дощ не припиниться – і йде на двір. Що він в той час говорить – я намагаюся не підслуховувати, бо тоді, кажуть, сила заклинання чи молитви слабне. Зазначу лише, що у сина інструмент спрацьовує у 100% випадків, тоді як в мене рідко у п’ятьох з десяти. Мабуть він більше вірить, ніж я…

– Чи дійсно інструмент в змозі керувати дощем чи то тільки казки для мрійників? Тільки чесно і з фактами.

– Все залежить від налаштування людини, яка бере Дощовицю до рук. Мені кілька разів доводилося застосовувати її за прямим призначенням. Якось в Кам’янці-Подільському відбувався фестиваль «Терра Героїка». Був жовтень, дуже холодно і похмуро, лило як з відра. Прогноз не віщував нічого доброго у найближчі три дні. Керівництво фортеці-музею, коли почуло про Дощовицю, буквально вигнало мене під Дощ. Ми з моїм знайомим стали у дворі і у дві руки почали свої «камлання». За пів години Дощ припинився, а до обіду на небі не було жодного натяку на хмари, світило Сонце. Така погода трималася три дні, доки відбувався фест (три дні довелося жонглювати Дощовицею). Працівники музею жартома пропонували мені йти до них на роботу))). Коли приїхав до дому – зазирнув у прогноз: Хмельницька область – дощі, дощі, дощі…

Цього року травень був посушливий, це в той час, коли люди насадили городи… Знову у Кам’янецькій фортеці питають за погоду і я пропоную їм самим спробувати накликати Дощ, бо на той час маю деяку роботу. За якийсь час здивовано позираю на небо, бо Сонце сховалось – вперше за місяць з’явилося кілька хмар і почало накрапати. Це дві працівниці музею просять у неба Дощу, перевертаючи в руках мої інструменти. На жаль – треба було вже їхати, тому зливи не сталося… Досі шкодую, що Дощовиці розібрали швидше, ніж я здогадався хоч одну подарувати тим жінкам…

Нестор готується налякати дощ :-)

Нестор готується налякати дощ 🙂

Якось на фесті «Галицькі Старожитності» у Франківську також погода була несприятлива для заходу. Дощовиці не замовкали, бо крутили їх у кілька рук. І навколо були хмари, а над центром – шматок чистого неба і Сонце. Мої друзі прибували на свято з різних районів міста і околиць, і казали що усюди Дощ і навіть мокрий сніг пролітає (був початок жовтня). А у нас – сухо. Щоправда, після того разу я обережніше став «шаманити», бо замість Дощу мали дуже сильні пориви вітру, які перекидали намети і столи, тобто в чомусь рівновага була порушена…

Цього року на «Трипільському Колі» демонстрував друзям роботу Дощовиці таким чином: обертальні рухи чергував із імітацією «різання хмар». Можна було побачити захмарене небо із довгим вузьким шрамом. Але знову після цього вперіщила дуже сильна злива і я полишив експерименти, бо не знаюся добре на шаманських ритуалах.

– Скільки дощовиць вже виготовив?

– Сотні чотири, мабуть…

– Чи популярні вони серед покупців і чи купували дощовиці відомі українські гурти?

– Інструмент цікавить у першу чергу тих, хто любить, щоби річ «працювала»: хтось бере для релаксу і медитації, хтось для використання у музиці. Мої інструменти є в кількох німецьких, угорських та польських гуртів, у наших «КОМУ ВНИЗ», «Русичів», «Механічного Апельсина», бавилися ними і співали з «Очеретяним Котом», «Гуцулом Каліпсо»…

– Дощовиці – не сопілки чи скрипки, на яких вчать грати у музичних школах. Інструкція гри на такому інструменті існує? Чи взяв у руки і тряси вмістом палиці у ритм своїх відчуттів?

– Кожен бере в руки Дощовицю по-іншому, відповідно і звучить вона у всіх по-різному. Можна повільно пересипати, роблячи різної тривалості паузи, можна трясти… І щоразу знаходяться нові способи видобування звуку. Треба просто взяти її до рук – і шукати…

Отаку дощовицю придбала у Нестора цього року на фестивалі "Трипілське коло"

Дощовицею не тільки можна приборкувати дощ, а й сповнюватися енергією стихії

– Де ще поширені дощовиці у світі?

– Чомусь Дощовицю вважають латиноамериканським інструментом. Мабуть, через те, що у світі популярна етнічна музика цього регіону. Хоча цей інструмент був присутнім на всіх континентах, а, отже, виник ще у довавілонські часи, коли людство було одним цілим. Десь робили його з кактусу, десь – із бамбуку, із порожнистих стебел і гілок різних рослин. В Україні найчастіше використовувався Борщівник, інколи – стебло соняшника. На Поліссі, до речі, як і в Білорусі, цей інструмент віддавна звали Хмарою.

– Його відродження відбувається тільки в Україні? Чи можна дощовицю назвати українським традиційним інструментом?

– Я б сказав – українським НЕтрадиційним, бо він мав вузьке специфічне призначення: це ритуальний шаманський інструмент, і він не був доступний широкому загалу, через що і був свого часу забутий. А в Білорусі, до речі, існує неперервна традиція виготовлення і використання Хмари…

– Відкрию таємницю. Цього літа на фестивалі «Трипільське коло» придбала у тебе дощовицю. Трохи нею погралася і поставила у видний куточок біля шафи. Ну, не музикант з мене. Та не біда, дощовиці знайшла інше застосування: тою позитивною енергією, що виходить з неї, поповнюю свої сили. То в чому все-таки її секрет?

– Дощовицю можна робити тільки тоді, коли в тебе позитивний настрій. Інакше вона буде просто шматком Борщівника із повстромлюваними в нього патичками і засипаною до середини гречкою…

– А звідки ти черпаєш сили?

– Сили? Сили… Для чого їх черпати, коли ми плаваємо в них? Навколо нас – море, океан Сили. Просто треба відкидати все штучне і неживе, натомість відкривати свої пори і зябра. Просто завжди треба бути ПРИРОДНІМ!

Провела розмову Катерина Качур, Рукотвори