Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Наталка Фіцич: Майстри навіть не підозрюють, що вони унікальні

Наталка Фіцич: Майстри навіть не підозрюють, що вони унікальні
18 липня 2011 21:49

Телепрограма про народне мистецтво “Майстер-клас” виходить на Першому національному з січня цього року. Її записи доступні на сайті телеканалу. Наприкінці квітня ми зустрілися з автором та ведучою програми, генеральним продюсером продакшн-компанії «Закрита зона» Наталкою Фіцич та в продовження попередньої розмови розпитали про перебіг зйомок майстрів. Також своїми враженнями про проект поділився знаний етнограф, доцент кафедри фольклористики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Олексій Доля.

Найцікавіші моменти

Наталка Фіцич: “У кримських татарів справді багато народних ремесел відроджено і вони активно зараз цим займаються. В Криму познайомилися, напевне, з найстарішим і найшанованішим з кримсько-татарських майстрів Айдаром Асановим, ювеліром-філігранником. Йому за 80. Він єдиний з кримсько-татарських майстрів, який народився в Криму до депортації. Походить з роду ювелірів: його батько, дід, всі дядьки і брати теж були ювелірами. Він пережив депортацію, повернувся в Крим і продовжив займатися ювелірною справою. Відродив кримсько-татарську ювелірну філігрань. Єдиний, хто має неперервану традицію.

Ми з ним ходили по кварталу ювелірів, який розташований трохи вище над Ханським палацом, де жили шановані ювеліри і де зараз нічого не полишалося, де ніхто вже зараз не живе. Радянська влада все там попереривала, бо думала, що десь там має бути закопане, заховане золото.

Також відзняли одних болгарів, одних гагаузів.
У болгарів ми знімали глиняну розписану ляльку, у гагаузів — плетення з вовни, те що російською «вязание». Причому я навіть вівцю стригла вперше в житті. Це такий цирк був, я так переживала, мабуть, більше, ніж та вівця. (сміється)

В одної майстрині ми вчилися цьому ж плетенню, а до іншого майстра ходили за вовною. Ну і для початку стригли вівцю. А там був такий старий гагауз, йому добре за вісімдесят. Причому пара, він і вона. І не зважаючи на поважний вік, вони тримають чимало овець і баранів. Від яких тікали наші оператори, тому з тими баранами треба бути дуже обережними.

А в Карпатах я вперше в житті корову доїла для сирних коників. Ми почали з того, що для сиру потрібне молоко. І треба доїти корову, і це теж був цирк, тому що ми з коровою, здається не зрозуміли, що саме відбулося... (сміється)

 

Якщо ремесло є доволі сидячим, ми намагаємося його урізноманітнити якимись, як би сказала сучасна молодь, “фішками”, тобто якимись журналістськими ходами, які би додали трішки динаміки, цікавинки і були б веселими.”

Олексій Доля: “В кожній поїздці я й сам вчуся, пізнаю. Попри те, що багато років цим займаюся, не завжди вдавалося побачити всі етапи створення тих чи інших виробів. Тобто теоретично я це все знаю, але як на практиці, не завжди уявляв.

І от коли ми їхали на Луганщину знімати ткацтво рушників, то я тільки теоретично знав, як ця основа намотується, набирається, але ніколи не бачив, як це робиться...

Плетіння з кореня сосни, здається, що все просто. Але коли ми поїхали в ліс і його накопали; потім була перша обробка (тобто чистка), тоді друга і третя, а тільки тоді сам процес плетіння, то це дуже трудоємка праця.

Або мосяжництво в Карпатах. Я знав, що воно є, бачив ці роботи, але мав дуже абстрактне уявлення того, як це робиться, а вже під час зйомок побачив його конкретно в процесі виготовлення.”

Несподіванки під час роботи

Наталка Фіцич: “Ми поїхали у відрядження на Луганщину, знімали ткалю росіянку – ткацтво російських традиційних рушників – Анну Кіндратівну. Але я коли доїхала туди, то вже була хвора, по дорозі видно з Києва десь простудилася і хвороба розібрала з температурою, з кашлем, це якось миттєво перейшло в бронхіт. І зйомки були дуже важкі.

Притому що родзинкою програми було саме складання ткацького верстата, намотування основи, а там роботи й роботи. Сам верстат фізично важко скласти, йому двісті років. Він добряче важкий. А намотування цієї основи – це така величезна штукенція представлена до хати, навколо якої бігаєш і намотуєш нитку туди-сюди. А ви уявіть собі робити це все з температурою за 38. То як так, познімаюсь-познімаюсь, а тоді сяду і трішки перепочину, але в кінці це все було вже так важко, що я боялася, що фінал програми не зможу записати. То коли я отак сиділа перепочивала, бачу, на мене йдуть бики та ще й поспішають. Я з переляку вилізла на огорожу і кричу “Бики”. До мене всі збіглися, а виявилося, що то з паші додому корови йдуть з телятами. Але на тому збудженні програму дописала, хоч і температура була.

Але найтяжче було знімати з травмою у Богуславі. Ми були у майстра, який робить дерев'яні ложки. І там так вийшло, що коли ми били байдики, то я загнала собі сокиру в руку. Все закінчилося лікарнею, швами, але програму ми дозняли. Хоча фізично було дуже важко. Але після зняття швів та рука ще не хотіла працювати, шрам лишився; я і досі на тому пальці нічого тримати не можу, попри те, що це минулого літа сталося…

Ще нелегко мені було навчитися прясти з вовни, ніяк не виходило з кужелі тоненьку ниточку викручувати. Двома руками треба було різні операції виконувати, то для мене це було складно.

 

Нотатки подорожнього

Скільки зустрічалася з майстрами, ніхто з них не скаржився на фінансові труднощі, хоча більшість живуть доволі скромно.

Україна різна, але в той же час дуже єдина. Скрізь знаходжу однакові риси і питання навіть не в мові. Звісно в кожному селі чи містечку свої традиції чи особливості мови, але всеодно це Україна.

Скрізь спілкуюся українською, ніде не зустрічала нерозуміння, чи щоб хтось десь хамив. А на Луганщині до мене взагалі україномовної ставилися приязніше, як до мого російськомовного оператора.

Коли переступаєш татарський дім, вони одразу пропонують каву з горішками та кизилове варення. Така традиція. А який смачний плов у татар, готують з аличою.

Майстриня яка бува заспіває народну місцеву пісню, то це зовсім по іншому звучить, як зі сцени. Таке враження, що птахи затихають, все навколо затихає, перебуваєш, ніби в іншому вимірі.

Ластівок під стріхами наш оператор полюбляє, буває чекає хвилинами на птахів, які б залетіли чи вилетіли з гнізда. Також котів буває знімаємо, які за процесом спостерігають".

Про зміну поколінь

Більшість майстрів літнього віку, а учнів не всі мають, щоб передати ремесло. Дідові, що займається мосяжництвом, за 80 років. Має дорослого онука, який також гарно топірці робить.

А щодо діда Івана на Полтавщині, то я, мабуть, єдина жінка, яка вміє виготовляти гребінці з коров'ячого рогу...

 

Плетінням з кореня сосни донедавна займалася лише Раїса Корякіна. Але добре, що була жінка, яка прийшла до майстрині, перейняла ремесло, тепер розвиває.

Історію ремесел також подаємо, але думаю над цим чи не найбільше. Бо не скажеш так, як про це написано в книжках чи енциклопедіях. Буває, начитаєшся всього, потім закриваєш книжки і починаєш думати, як би я це розповіла своїй донечці Іринці. Треба, щоб матеріал був доступний глядачеві, який ніколи не чув про те чи інше ремесло.

З кожної поїздки приводжу зроблену власними руками річ. Підвіска найулюбленіша (як для кожної жінки), робили з кримським майстром-ювеліром (який пережив депортацію). Тільки у зброяра ножа не брали, бо він був виточений з дорогої дамаської сталі.”

Олексій Доля: “Я зараз викладаю в університеті Шевченка предмет декоративно-ужиткове мистецтво, то й ці фільми показуватиму студентам. Бо те, що на пальцях покажеш, це одне, а коли студент може все побачити на екрані, зовсім інше сприйняття. Подібних проектів ще не було. Звісно, були сюжети чи окремі фільми про якогось майстра, але це не було системно.

Якщо говорити про фольклор, то в радянські часи була програма «Золоті ключі», коли їздили по селах, записували і люди по радіо це все слухали. А по промислах може щось і було, але я не чув.

Плануючи наперед, які ремесла знімати, ми першочергово визначили те, що найменш відоме і найменш поширене і те, що відходить. Є такі майстри, яких залишилося кілька у тому чи іншому роді ремесла, зокрема, дід Іван Тимошенко з його гребінцями з рогу, Раїса Корякіна, що займається плетінням з кореня сосни.

Ця програма не є чисто наукова, а розрахована на загальне коло глядачів, на людей, які взагалі не мають поняття про народне мистецтво. Тобто мета – ознайомити людей з мистецтвом та показати, що всього можна навчитися, було б бажання.

Ми вже рік працюємо над цим проектом, але ще стільки всього треба зняти. За одну поїздку зазвичай знімаємо дві-три програми, було що й чотири, але це вже дуже складно, важко і фізично і психологічно, і розумово. У роботі з майстром немає постановочних речей, все йде своїм ходом”.

 

Чому УТ-1?

Наталка Фіцич: “Щиро кажучи, ми намагалися потрапити на комерційні канали першого ешелону. І всі вони виявляли велику зацікавленість... І так само знаючи передісторію моїх попередніх проектів, не виникало ніяких питань. А коли доходило до практичного застосування, говорили: “Шановні, ви знаєте, наші глядачі не зацікавлені в культурі, це буде не той рейтинг”. То що нам залишалося?!..

Я сподіваюся, що комерційні канали рано чи пізно теж прийдуть до розуміння, що це дуже потрібна і цікава глядачам тематика. Коли вони нарешті награються у безкінечні ток-шоу, розважалівки і політику, тоді нарешті прийде розуміння, що глядач хоче ще чогось — цікавого, різноманітного. Це точно відбудеться, просто хотілося, щоб раніше. А рейтинги показують, що ця програма є регулярно в топ десятці, а той на вищих рейтингових щаблях.

Я для себе задумала цей проект і хочу, щоб все відзняте лишилося для історії... От ми знімали діда Івана з Полтавщини, а через пару тижнів він порізав собі пальці на руках і його вже не знімеш. Хотіли знімати Панкова на Волині і не встигли, тому що, царство йому небесне, помер. А скільки таких майстрів...

Майстри переважно старші, хоча є багато й молодих... І поки телеканали докумекають, що це потрібно робити, може виявитися, що пізно, поїзд пішов. Я не хочу, щоб так сталося.

Поки це не буде потрібне нам самим, не буде потрібне нікому. А коли стане потрібне нам, буде потрібне і цілому світу. Тоді всі помчаться до народних майстрів пізнавати народну мудрість, душу народу і ментальність...

А ви знаєте, що майстри навіть не підозрюють, що вони унікальні? Часто трапляється, що він робить, тому що робить. А на запитання, чому він це робить, адекватної відповіді не має. “Мене мама навчила”, — каже мені одна ткаля. А чого це робить? Бо не може не робити. “А хто ж буде робити?” — каже вона мені.

А взагалі, майстри дуже цікаві люди. Вони категорично відрізняються від сірої маси. Вони живуть по маленьких містечках, по селах, іноді по великих містах. Але це завжди захоплені своєю справою люди, які мають великий життєвий досвід і їм завжди є, що розповісти.

Ми побували в тривалому відрядженні в гуцулів в Карпатах, у кримських татарів. Були в Обухові, у Лубнах. На Одещині знімали гагаузів і болгарів. Ми їдемо по географічних напрямках, а вони вже диктують й етнічні спрямування. Бо на Одещині шукали-шукали українських майстрів, але особливо нічого не нарили, а поїдемо на Полтавщину, то будуть тільки українські майстри”.

Олексій Доля: “Цікаво також показати, що ще є в Україні, крім українського. Особливо багато для себе відкриваю, коли знімаємо інші народи. Наприклад, гагаузи для мене були таємничі, не знав, що це і хто це... А коли ми поїхали до них, то виявилося, що цей народ живе на території України вже багато століть, а у нас про них мало хто знає. У них різноманіття своїх промислів і ремесел, а також звичаїв і обрядів”.

Наталка Фіцич: “Перед зйомками шукаємо все, що можна знайти про певного майстра, про ці ремесла. Готуюся морально, що мені доведеться робити яку ложку чи ліжник. Дізнаюся попередньо, як це робиться...

Майстри діляться своїм вмінням безкоштовно. На жаль, у програми немає можливості, щоб платити за участь у зйомках. У нас є фінансова підтримка, якої вистачає в притик зйомки програми. Програма не є комерційною, це не програма, на якій можна заробити. Але, слава Богу, вистачає на зйомки і я з того дуже рада.

Специфіка проекту

Ми працюємо з Олексієм Долею, який є нашим науковим консультантом. Він працює з майстрами вже більше двадцяти років. Знає їх добре, тож допомагає нам у відборі. Але всеодно ми ще дивимося, щоб майстер, крім усього, був цікавий для глядача — щоби вмів показати, розказати, бо телебачення є телебачення і тут потрібне трішечки шоу.

Звісно, всіх можна зняти. Станіславський був правий коли казав, що можна зняти і телефонну книгу. Але все-таки треба підбирати людей, які достойно покажуть своє ремесло і при цьому будуть цікавими. Бо специфіка програми в тому, що ми показуємо не тільки ремесло — не тільки, як робиться, ложка, як тчеться рушник, як пишеться писанка – а й історію самого майстра.

Формат програми створили свій, ні в кого не позичали, як це нерідко зараз буває на ТБ.

Приїжджаю з відрядження і два дні очі горять. Кілька днів мій чоловік вислуховує історії про побачене. 10 днів відрядження, по два дні на зйомки. Знімаємо по кілька майстрів за поїздку. Їздимо щомісяця.

Хай би наші телеканали брали хороший приклад з російських телеканалів, створювали та розвивали культурологічні програми. Там це все на державному рівні підтримано, а в нас за це беруться тільки ентузіасти.
Впевнена, прийде час для якісної культури, але хотілося б, щоб це відбулося швидше.”

На головній світлині стопкадр з майстер-класу з обробки шкіри на Гуцульщині у майстра Василя Кіщука.
Подивитися деякі випуски програми можна на Рукотворах у розділі Видиво або ж усі разом у загальному архіві програми на сайті телеканалу УТ-1.

Записали Катерина Качур та Богдан Гдаль

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

8 відгуків

  1. Оксана Мороз коментує:

    Спасибі Вам за пізнавальні програми! З дідом Іваном знайома особисто!

  2. Тетяна коментує:

    Чудова програма! Хотіла б теж робити таку)))

  3. Ірина коментує:

    Прекрасно! Браво!

    побільше таких програм. якщо руки зайняті, то життя стає легшим, голова засіяна світлими думками, а серце — добротою.

    Дякую. Дякую за все і за те, що у Вас не опустилися руки!

    Нехай Вам щастить!

  4. Олена коментує:

    Добрий день!!!

    Дуже хочу потрапити в програму «Майстер-клас»....

    Я — майстер із виготовлення ляльки-мотанки, фундатор єдиного в Україні салону-студі «Лялина Світлиця», займаюся розвитком зеленого туризму в Опішні, що в Полтавщині. Можу багато чого розповісти і показати.

    Мене легко знайти, набравши в гуглі блог Олени Щербань

  5. Светлана коментує:

    Дуже сподобилась майстриня з Обухiва, як можна до неI потрапити? Це давня мрiя.

  6. Волод коментує:

    Дорогенька, Наталочка. Мільйон TV каналів, але зупиняється одинокий мужчина на «Майстерні» української народної творчості та милується святом українства, відданої ведучої своїй справі. Наталочко, НАТХНЕННЯ, творчої НАСНАГИ !!!

  7. Іринка коментує:

    Дякую вам за працю!

    Бажаю вам всебічної підтримки у розвитку програми! Я з нетерпінням чекаю на кожен випуск, але іноді доводиться пропускати. Хотілося б запропонувати, щоб ви передбачили повтор.

    Дуже сподобалась майстриня з виконання мережки, вразили розповіді і вміння вашої бабусі!

    Нехай щастить!!!

    Ваш вдячний глядач 🙂

  8. Тетяна коментує:

    Доброго дня! Мені дуже подобається Ваш проект "МК... ". Я викладаю декоративно-прикладне мистецтво в Тернопільській школі мистецтв, і тому прошу вашого дозволу використовувати вашу передачу на моїх уроках.

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити