28 Лют 2013 14:19 Розмови

Майстерня у Радивилові: місце, де тчуть давній текстиль

Майстерня у Радивилові: місце, де тчуть давній текстиль

Багато древніх ремесел, характерних для України, потроху відходять у минуле. Де ті човнярі, гутники, бортники? Залишилися одиниці, зазвичай це літні люди, які щось іще пам’ятають. Та маятник не може знаходитися весь час у крайньому положенні, і знаходяться охочі відновлюють ті ремесла, які ще можна відновити. Те, що за давнини було радше способом вижити або ж повсякденною необхідністю, сьогодні для багатьох стає пристрастю, «справою життя».

Свого часу був сплеск популярності майстер-класів із виготовлення ляльок-мотанок та іграшок з соломи, зараз паралельно кілька центрів займається писанкарством і давніми вишивками, і от, як виявилося, ткацтво теж не лишилося поза бортом. Щоправда, відновлення мистецтва давнього ткання має свої нюанси та підводні камені, про що «Рукотворам» розповів Володимир Дзьобак, засновник ткацької майстерні, яка вже три роки працює у м.Радивилові на Волині. Ця майстерня відкрита на базі громадської організації «Центр дослідження і відродження Волині», і займається відтворенням давніх технік ткацтва та реконструкцією прадавнього текстилю. Ткалі, які там працюють, розбирають переплетення, відтворюють тканину за фотографіями в книжках, за маленькими, поточеними міллю зразочками, які просто віддають музеї, бо ця тканинка вже ні на що інше не годна. Зразки тканин майстри знаходять де тільки можуть. Розповідали навіть, як у одному селі відмотали шматок старовинного рушника із підпруги коня, бо дуже вже цікаве переплетіння було!

Майстерня ткацтва на Волині

А почали свого часу майстрині від найпростішого: намагалися досягнути «консистенції» домотканого полотна. Як виявилося, наче така «тривіальна» задача не так просто вирішувалася. Досі в майстерні зберігається стос «невдалих» зразків. У майстерні полотном застелені столи і лавки, навіть абажури з нього зроблені. Це стільки довелося вчитися, доки вийшла «правильна» структура. Тепер же у майстерні навіть беруться ткати так зване «серпанкове» полотно. Окрім того, тчуть сорочки та літники, крайки, рушники, фартушки. Найближчим часом хочуть взятися за середньовічний текстиль.

– Пане Володимире, ви за освітою фінансист, чому раптом захопилися ткацтвом?

– Не лише ткацтво, але й увесь наш Центр з’явився із моєї ідеї написати книжку про власне село Срібне Рівненської області. Я почав писати, і в процесі написання захопився, копнув глибше, і раптом захотів щось відродити з давніх ремесел, які зараз вже давно втрачені. І цим ремеслом стало ткацтво. Лягла душа. Ну і займатися хотілося серйозно, а робити колеса до возів, звісно, теж можна, але застосування їм буде мало! Я хотів робити те, що можна використовувати у повсякденному житті, навіть сучасному.

Але не в цьому лише справа. Мене ще зачепило те, що у Південній Волині на сьогодні втрачено етнічні костюми. Їх немає. Є брокарівські вироби із різноманітних джерел. Тож саме розуміння того, скільки краси ми втратили, стало для нашого центру таким собі «моторчиком», щоби взятися за відтворення давніх етнічних костюмів. Саме характерних для Південної Волині насамперед, а пізніше вже і для історичної Волині.

Майстерня ткацтва на Волині

– Тканий одяг характерний для Волині?

– Колись тільки заможні люди могли купити мануфактурний, а пізніше фабричний одяг. А вироби ткані були для всіх верств, тільки менше чи більше використовувався. Було ж натуральне господарство! У бідних людей майже весь одяг був тканий. Волинський тканий одяг був поширений на обох частинах регіону: і на Поліссі і у Південній частині. Для Полісся характерні ткані сорочки і фартушки, літники, або андераки чи бурки. А для Південної частини вся орнаментика була вишита, але основа тканини, звісно ж, ткана.

– Ви не мали ніякого стосунку до ткацтва. То як змогли організувати цілу майстерню?

– Я справді майже нічого не знав тоді про ткацтво, але мені дуже допомогли фахівці, яких я шукав по всій Україні і просив долучитися до такої гарної справи. Спочатку ми дали оголошення в газету, що шукаємо старі верстати. Потім проїхалися у місця, де ці верстати були. Відвідали десь із двадцятеро людей, із цих двох десятків обрали 4-5 більш-менш прийнятних верстатів. Ці верстати, звичайно, не мали начиння, не мали берда, бо вони були дерев’яні і покороблені, поїдені шашелем. Ми були новачки, ніхто не знав, як складати ці верстати, тому ми запросили Юрія Дмитровича Кухаря, викладача Академії ім. Бойчука. Він допоміг нам скласти ці верстати. А потім потихесеньку вже прийшло усвідомлення того, як це працює, і що треба доробити, аби зібрати верстат. І от на цих перших дідівських верстатах виробництва приблизно 30-их років ми почали ткати найпримітивніші речі, зокрема – полотно. Зі мною починали три жінки, які погодилися взяти участь у проекті. Вони не мали абсолютно ніякого досвіду в цьому, раніше ніколи з ткацтвом не були пов’язані. І ми вчилися з нуля. Навчали нас майстри звідусіль: з Рівного, Львова, Києва, Богуслава. Це були викладачі спеціалізованих вузів.

Майстерня ткацтва на Волині

– Ви брали тільки викладачів? А як же народні майстри, ви їх запрошували?

– Це сумна тема. Відверто кажучи, лише дві майстрині погодилися за значні суми нам щось показати. На жаль, більшість народних майстрів, яких ми запрошували, не хотіли показати нам навіть елементарні речі. Мені важко сказати, які у них були мотиви відмови, але це факт.

– Ви наголошували, що зараз ткацтво лишилося у примітивному вигляді, а раніше це мистецтво було значно більш просунутим. У чому це проявляється?

– Напевно, сьогодні найбільше про ткацтво знає Сергій Григорович Нечипоренко. Він знає техніку ткання на 12 шофтинах (ще їх називають ремізки). Сергій Григорович колись казав, що коли він починав займатися ткацтвом, то були майстри, які могли ткати на 24 шофтинах. Сьогодні більша половина із цих заправок і технік уже втрачена. Народні майстри тчуть на 2-4 шофтинах, а найдосвідченіші ткачі, які вийшли із таких сильних шкіл, як от Богуслав чи Кролевець, то вони знають техніку 6-8 шофтин. Ми сьогодні вже знаємо техніку ткання на 10, а до кінця цього року хочемо освоїти техніку до 16 шофтин.

Шофтини впливають на складність самої тканинки: вигляд, орнамент… Зовнішній вигляд тканини, складність малюнку залежить від двох речей: від заправки і кількості використання ремізок. Плахти ткалися на восьми і вище ремізках. Якщо говорити про Волинський регіон, то тут не було плахт, були літники. Вони мали іншу основу. Вони тчуться простіше, на 4-6 шофтинах. Але ми хочемо відтворити деякі складніші техніки жіночого поясного одягу.

Майстерня ткацтва на Волині

– Якщо ж техніки, ви кажете, втрачені, і нема кому їх показати, то як ви їх відтворюєте?

– По-різному. Частинку розбирають наші дівчата самі, «методом проб і помилок». У нас є Наталка, дуже толкова ткаля, у неї така потрібна у цій справі наполегливість. І вона пробує різні варіанти, і багато технік були розроблені і відтворені нею. Решту нам допомагають запрошені майстри, які тією чи іншою мірою намагаються нам у цій справі зарадити.

– Чому у майстерні тчуть з льону? А як же характерна для України конопля?

– У Радянському Союзі було втрачено виробництво нитки з коноплі. Крім пеньки. Пенька – це те, що використовувалося для виготовлення мотузок, шнурів. За кордоном є конопляна нитка, але вміст коноплі лише 67%, а для того, щоб вона вважалася натуральною, нам треба не менше 92%. Тому, на жаль, нитки з коноплі належної якості ми не знайшли, тому використовуємо льон. Хоча льон був характерний для півночі Волині, а от на Півдні використовувалася конопля. Але нічого, потихеньку ми її знайдемо, переконаний.

Конопляною ниткою ми займалися півтори роки. На жаль, поки нитка у нас не вийшла. Єдине підприємство, яке могло б нам зробити конопляну нитку, знаходиться у Чернігові, але ми не змогли з ним домовитися. Воно може зробити необхідну якість, але вимога їхня – 10 тон в місяць. Зрозуміло, що цього нам вистачило б на ДУЖЕ багато років 🙂

Конопля сьогодні пильно охороняється державою, навіть якщо це «технічна» конопля, яка не містить канабінолу. Я не пам’ятаю точно, але якщо ти маєш більше 30 чи 40 кущиків коноплі, то можна мати дуже великі неприємності. Друге питання: якщо би навіть десь вдалося найти тієї коноплі, то процес виготовлення самої нитки надто тривкий, аби робити це вручну. Сьогодні це не просто нерентабельно, це антиекономічно! Тож сьогодні наше виробництво йде від нитки.

Ми взагалі збирали нашу майстерню «зі світу по нитці». Розхідні матеріали замовляли звідусіль. Наприклад берда – їх в Україні просто немає, тому ми їх завозимо з різних країн, деякі завозили з Нової Зеландії. Хороші прості човники, практичні у використанні, ми завозили звідти ж. Потім нитки ми брали з різних країн: є Франція, є Китай. Всі залишки, які є в Україні, ми теж забрали.

Майстерня ткацтва на Волині

Майстерня ткацтва на Волині

– Ви створили майстерню, а що далі? Чи збираєтеся якось ще популяризувати ткацтво?

– У нашому ткацькому проекті зроблено 1/5 із запланованого. У цьому році ми маємо доробити навчально-методичний кабінет, поставити верстати, доукомплектувати «начинням»: на дев’ять верстатів потрібно човники, берда. Це достатньо масштабні плани. В наступному році плануємо зробити Музей ткацтва, де буде показано як у історичному розрізі проходив розвиток ткацтва. Ще там хочемо мати експонати, що демонструватимуть волинське ткацтво 19-20 ст – повний технологічний цикл. Там же буде музей одягу із витканих матеріалів.

Цього року 5-6 липня будемо робити фестиваль для ткачів у Рівненській області. Перший день буде «фаховий», де майстри зможуть обмінятися досвідом, провести або відвідати майстер-класи. А другий день буде вже «для людей», де будемо популяризувати нашу ткацьку справу. Так що все буде добре!

Майстерня ткацтва на Волині

Настя Мельниченко, для “Рукотворів”