Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

«Кожен вид мистецтва має розвиватися. Збереження — це смерть» — Наталя Малярчук

«Кожен вид мистецтва має розвиватися. Збереження — це смерть» — Наталя Малярчук
29 січня 2015 18:51

— Після Іловайська не можу малювати, — каже львівська художниця Наталія Малярчук, 51 рік. Майстриня з петриківського розпису присвячує свої картини політичним подіям в Україні. Представила їх у Києві 20 січня на виставці «Петриківка — душа України». З усіх художників Малярчук — єдина не походить із Дніпропетровщини, де розташоване селище Петриківка.

— Інколи мені закидають, що не до кінця дотримуюся стилю. Тоді кажу: добре, називатиму свої картини не «петриківка», а «львівка», — продовжує Наталія Малярчук. — В 17 років не поступила у Львівську художню академію. Мої роботи поміняли з одним впливовим азербайджанцем, і це був удар для мене. Після архітектурного інституту вийшла за графіка Костянтина Малярчука. Подумала: якщо вже матиму таке прізвище — гріх не повернутися до фарб, — сміється. Петриківським розписом Наталія Малярчук займається чотири роки. Їздила на уроки до Галини Назаренко.

— Не всі майстри в Петриківці охоче навчають приїжджих. Галина Назаренко — дуже щира людина і новатор. Казала, що мені поталанило. Я поїду, а на неї тиснутимуть, що не дотримується традицій. Кожен вид мистецтва має розвиватися. Збереження — це смерть. Це, як живу істоту заливати формаліном і милуватися.

На виставці художниця представила «Майдан. Горіла шина», «Мамай на Майдані», «Мамай на Донбасі», розписані каски майданівців.

— Дітям особливо подобається моя картина з мотоциклом «Гарлей-Девідсон». Я сама люблю швидкість на своїй «Тойоті». А от справжніх байкерів трохи боюся, бо один такий раз упав мені під колеса. Добре, що встигла пригальмувати. Він встав весь зелений від переляку, взяв у руки мотоциклєта й далі покотив уже узбіччям. Картину я назвала «Мій коник тихо мокне під дощем». Є така класна байкерська пісня гурту «Механічний апельсин». Я взагалі люблю рок слухати, коли малюю. Особливо «Братів Гадюкіних». От тільки коли сідаю за петриківський розпис, часто просто медитую в тиші.

Під час виставки проходитимуть майстер-класи розпису від народних майстрів.

— Я зі своїми студентами театрально-художнього коледжу півсвіту об'їздила, — розповідає Тетяна Гарькава, 50 років, художниця з Дніпропетровська. — Були в Кувейті, Узбекистані, Китаї, Індії. Залізли на дзвіницю в Брюсселі — така красива країна. Дивлюся я на цих європейців: все у них є, а в очах якась порожнеча. Мені їх жалко.

Нагинається допомогти дитині рівно намалювати зелене перо в півнячому хвості.

— З нашого розпису життя наче відкривається всіма фарбами. У мене ж теж є робота, студенти й діти. Закрутишся, але сядеш малювати і відпочиваєш. Тут же вся душа українська в цих малюнках. Ніде такої нема в світі. І кухні теж. Я всім послам казала: на презентацію готуйте борщ, голубці, вареники, узвар. У Брюсселі біля китайського столу три каліки було, а до нас — черга.

Виставка «Петриківка — душа України» у столичному «Центрі української культури та мистецтва» триватиме до 10 лютого.

Пензлики роблять із шерсті котів

По 1500 євро в середньому купували картини художниці з Петриківки Галини Назаренко, 46 років, на її персональній виставці в Парижі 2012-го.

— Мене мистецтвознавець із Дніпропетровська запитала, чи була я хоч в одному музеї у Франції. Почала називати, які картини бачила. То вона лише вигукнула: «Це ж треба лише у вашому селі було народитися, аби Париж побачити», — розповідає Галина Назаренко. — Справжнє задоволення отримую від старих голландців. Як у них прописана кожна виноградинка, кожна пелюстка, з усіма сонячними променями. Щось подібне в нас лише Катерина Білокур робила. Навіть чоловіка присадила на відвідини музеїв. Він далекий до мистецтва. Займається сільським господарством, спонсорує мої виставки. Хоча після Франції ми в мінусі не залишилися. Розуміємо, що людям зараз не до краси. Ми теж усі зароблені зайві гроші намагаємось на АТО відсилати.

Улюблене запитання художниці: чи справді всі коти в Петриківці ходять обскубані. З їхньої шерсті майстрині роблять спеціальні пензлі для розпису.

— Можу фотографії своїх прислати. Та й не кожен кіт на те годиться. Мої — пухнасті занадто. Треба звичайного, щоб хутро було і не дуже м'яке, і не жорстке. Пензлику «кошачці» ще не придумали заміну. Всі тонесенькі прожилочки можна лише ними створити. Хочу довести, що ми займаємося не сувенірним розписом, а мистецтвом. Мрію, щоб картини наших майстрів продавали на найбільших аукціонах світу.

gazeta.ua

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

Є один відгук

  1. Світлана коментує:

    Доброго дня я з Кривого Рогу, майстер, член НСМНМУ з Петриківки та писанки.Хотіла б прийняти участь в світлинах вашого сайту. Як що буде цікаво напешіть мені за адресою: LanaCzas1970@yandex.ua

    я пришлю роботи.

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити