Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Іван Гончар: У нас є свій український холодильник... з глини

Іван Гончар: У нас є свій український холодильник... з глини
3 грудня 2010 18:22

Іван Іванович Гончар з села Коболчин Сокирянського району Чернівецької області носить своє прізвище не просто так. Окрім того, що є справжнім спадковим майстром гончарем, ще завідує районним музеєм гончарства, який сам власне й створив. Зустрілася з майстром на Всеукраїнській виставці «Український сувенір — 2010», яка відбулася у листопаді цього року в Українському домі у Києві. 

Першим гончарем у нас був Господь. Він виліпив з глини людину. А потім вже гончарство розвинулося.

За давніх віків першими гончарями були жінки. Чоловіки потім вже приєдналися. По історії знаємо, що чоловіки більше займалися полюванням на звірів, а жінки вдома поралися і займалися гончарством.

257 гончарів було в моєму селі до і після війни. Але поступово люди йшли в колгоспи. Гончар не міг вдень працювати в колгоспі, а увечері дома, тому що фізично це дуже виснажливо. Через те гончарство поступово затухло. У мене в селі зараз працюють до п’яти гончарів.

Я з роду гончарів, у мене батько працював гончарем і брати. Зараз моє завдання відновити гончарство – навчити дітей, дорослих, показати людям, що ця творчість потрібна.

Гончар Іван

Іван Гончар, майстер з Чернівеччини

Моїм завданням було створити великий гончарський музей. І я це зробив, створив Районний музей гончарства села Кобальчин Чернівецької області – єдиний на Буковині. Я можу сказати, що такого типу музею, як у нас, немає ніде в Україні. В музеї знаходяться старовинні вироби майстрів гончарів; їхні кола, приладдя, гончарні ножики, миски, в якій вони розтирали поливу чи ангоби. Є сила силенна портретів гончарів, які колись жили і працювали, а тепер з них беруть приклад вже діти. У мене вчаться внуки, правнуки дійсних гончарів. Це те, що в крові.

Я веду гурток при музеї гончарства. Займається там десять дітей. Я можу й більше навчити, але не можу за браком часу. Я ще й керівник місцевого народного хору. У нас при музеї працює ще гурток ткацтва.

Пробував працювати з глиною я ще з дитинства, років з восьми. Потім я по школах пішов, закінчив музично-педагогічне училище, потім фізкультурний інститут. 25 років працював вчителем музики, фізкультури і малювання.

Серйозно взявся за гончарство, коли пішов на пенсію. Мені вже 71 рік, але глина тримає. Мені кажуть, що я не відповідаю своєму віку, то оце вона, глина допомагає мені тримати себе у формі, я постійно рухаюся. Ми весь час шукаємо глину, копаємо її, збиваємо, перестругуємо.

Глина – це божий дар для людства. Ми ходимо по грошах. Тільки глину треба вміти перетворити в глечик, сувенір, вміти продати його.

У нас в сім’ї всі їдять з гончарного посуду. Чому наші батьки і діди були здоровими, зуби хороші мали? Тому що вони їли з глиняної миски, дерев’яною ложкою, спали на глиняній печі, ходили босими, був зв'язок з природою, космосом. Зараз багато людей вже це зрозуміли і від алюмінієвих каструль повертаються до екологічно чистого гончарного посуду.

Глину і їдять і п’ють. В ній є всі необхідні для організму речовини.

Глина використовується скрізь — і в авіації і в космосі. Колись я чув, що японці глину навіть в моторах використовували.

 

Чорнодимлена кераміка

Чорнодимлена кераміка

Буваю на ярмарках у Пирогові, Чернівцях, Полтаві, Опішні. В Румунії торік чотири рази був, там теж ціниться натуральна глина. Замовляють багато. От я зараз роблю замовлення для одного ресторана в Кам’янець-Подільському. У них страви подаватимуть у посуді виключно з гончарської глини. 24 найменування посуду: салатниці, посуд для різних страв.

У глиняному посуді страви довше не киснуть. На ярмарках в основному беруть горщики, особливо макітри для тертя маку, горщики для чинахи (печеня – авт.), для борщу.

Колись носили воду в отаких баньках (на світлині — правий верхній виріб — авт.). Її закривали качаном від кукурудзи, викопували ямку, клали цю баньку з водою, закривали землею і вода в ній стояла свіжою холодною цілий день. Ще нашу баньку називають «український холодильник».

Колись у нас для молока робили глечики з «пупом». Спеціально посередині виліплювали виступ. Казали, що в таких глечиках гарно збирається сметана. Господині їх навіть спеціально замовляли.

Мій батько робив так і я це перейняв: коли сідав за роботу до глини або до гончарного кола, обов’язково перехрещувався сам, перехрещував коло і казав таку промову: «Допоможи мені, Господи, цілий день працювати з результатом». І Господь допомагав.

Щоб стати гончарем, потрібне тільки бажання. А любов може з’явитися навіть вже в ході роботи.

Глина дуже затягує. Я буває так працюю, що навіть їсти не хочу йти.

За день я найбільше можу зробити десь 100-120 горщиків. На виготовлення одного горщика йде півтори-дві хвилини, а є ще й електричні кола. Тоді гончар вже не думає, автоматично руками працює. Ви ж бачите, я з вами розмовляю, а руки роблять. Сильний гончар форму посуду придумує находу, ескізів не робить.

горщик

Горщик

Працюю в місцевій традиції. Переді мною зараз велике завдання –відновити чорнодимлену кераміку. Навчити цього дітей, поробити печі.

Беру участь у в різних проектах, можливо виграємо гроші. Бо все впирається в гроші. Треба щоб держава допомагала нам. Щоб я не стругав стружком глину в 70 років, а щоб мені допомогли купити агрегат, глином’ялку або вакуумний прес, та й тоді все швидше піде. А то ми говоримо в пусту: треба розвивати, треба розвивати. Гончар сам не може це купити, тому що прес коштує десь 50 з лишнім тисяч. Це якщо великий, а малий десь тисяч 20 гривень. Ці агрегати у нас колись випускав Слов’янськ, а зараз там, як і скрізь, все розбито. А от за кордоном їх випускають в Німеччині, Франції, Австрії, Японії.

Я щоб мав зараз японське гончарне коло, то це просто казка, це лялька. Правда, він з мотором, але й таке треба показувати людям, ми повинні рости. Я б поруч поставив електричне і ножне коло, показав, як працювати на цьому і на тому. Але електричне коло коштує біля двох тисяч доларів. А де гончар візьме такі гроші? Хоч би один бізнесмен, багаті люди, які мільярдами перекидаються, сказав: ану, дамо цьому чоловічку, скільки йому потрібно. Хай він закупить, хай він продовжить навчати дітей і показувати мистецтво людям.

Я писав листи і до Тимошенко і до Януковича, коли він прем’єр-міністром був. До кого я тільки не писав – відповіді нема. Відповідь на місцеві органи. Та добре, що в нас голова держадміністрації, Козак Василь Васильович, відгукується на любі питання, допомагає. Завдяки йому у нас і музей створений.

Текст та світлини Катерини Качур

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

7 відгуків

  1. Юлія Красновид коментує:

    ДУЖЕ ХВАЦЬКИЙ ЧОЛОВІЧОК 🙂 ЙОГО Б ЕНЕРГІЮ ТА ДЕЯКИМ 21-РІЧНИЙ ПОКАЗАТЬ! УСПІХУ І ВІРИ В СВОЮ СПРАВУ БАЖАЮ, А ПІДМОГА ФІНАНСОВА ОБОВ'ЯЗКОВО ПРИЙДЕ! 🙂

  2. Ніна Андреєва коментує:

    Прекрасно!!!!!! Скажіть будьте ласкаві:як можна придбати Ваші вироби????

  3. Максим коментує:

    Доброго дня! Хотів би придбати вашу продукцію. Як можно це зробити, яка ціна тощо? Продукція необхідна для забезпечення потреб українського шинка. fmaxim@meta.ua

  4. Сергій коментує:

    Доброго вечора Іване Івановмчу, мене звати Сергій. Мені дуже сподобалися ваші роботи. Маю крамничку сувенірів у Львові. Тому якщо це можливо ми можемо

    співпрацювати.

    hudvar@meta.ua

    0502279192

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити