Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Ірина Ковальчук-Пастернак: Мене питають — ти щось вмієш «не робити»?

Ірина Ковальчук-Пастернак: Мене питають — ти щось вмієш «не робити»?

Родина КовальчуківОбдарованих людей постійно відкриваєш по-новому і щоразу дивуєшся, як можна перевершувати самих себе? Родина Ковальчуків цьому приклад. Скульптура з міді пана Олександра та прикраси дружини Ірини зачепили нас ще під час першої зустрічі. Але в гостях у цієї творчої родини нас чекали нові відкриття...

Таке враження, що Ковальчуки перетворюють на мистецькі вироби все, що рухається, чи потрапляє під руку. Їхня оселя за Києвом на невеличкому хуторі Буча у напрямку Житомира (не плутати з Бучею під Києвом) «кишить» писанками, витинанками, інсталяціями та просто розмальовками на всіх можливих поверхнях. Ну і не без фундаментальних робіт з міді, дерева та каменю. А Ірина Пастернак ще й емалями «бавиться»... Розмова з Ковальчуками — це розповідь про те, як це все починалося, у що «вилилося» і куди тече далі... Пані Ірина взяла на себе ініціативу і відіграла роль офіційного речника родини, тому подаємо тут насамперед її розповіді 🙂

Історія створення однієї зі скульптур

Купалочка-фортуна

Ірина Ковальчук-Пастернак: Робота завжди починається з того, що хтось щось запитує. До прикладу: “А чого ваші роботи на основі грецької міфології?” І тут попадається в руки класна книжка, де описується, що і в Україні є свій прообраз фортуни. Був цілий обряд на купальські свята: обиралася найгарніша дівчина, її одягали у вінок, викопували яму і в неї садовили. Дівчині зав'язували очі, щоб вона нічого не бачила, а довкола розкладали вінки. Потім до цієї дівчини підходили інші дівчата і вона їм роздавала ці віночки. Кому давала свіжий гарно заплетений вінок, в тієї буде в цьому році все добре, вийде заміж. А якщо давався зів'ялий, то треба було чекати наступного року. Тільки ми вирішили, що якщо це у нас Купалочка, то вона стоятиме не в ямі, а буде пливти на човні.

Процес і вихідні

Дикі кабани від Олександра Ковальчука

Олександр Ковальчук: Працюю в майстерні, поки працюється. Коли голова не варить, то треба зупинятися. У нас вільний графік. У вихідні ми не завжди відпочиваємо.

Ірина: Дзвонить подружка і каже: свята неділя, приїжджай в гості. Кажу, зачекай, у мене зараз святе замовлення і коли воно закінчиться, у мене буде святий понеділок і вівторок і середа, і я до тебе приїду в будь-який день. У нас немає такого поняття як вихідні, коли є замовлення. Людині треба зробити вчасно і якісно, щоб вона до тебе ще звернулася.

Витинанки і писанки

Витинанки Ірини Ковальчук-Пастернак

Ірина: Коли Михась (син — авт.) був малий, то ялинка прикрашалася дуже просто. Я йшла в магазин, купувала кілограм цукерок у цікавих обгортках і він їх розвішував, як хотів. А зараз ми витинанок наробили багато. Був якось вільний тиждень, то я взяла пачку паперу А4, і тільки коли в обрізках «закопалася», то заспокоїлась. Оці витинанки тут і порозвішувала.

Писанки Ірини Ковальчук-Пастернак

Ірина: А писанки — це в мене пустощі, бо довго їх малювати. Якось пролітаю повз спілку майстрів, а там така Любов Ктиторова каже: «Йди сюди, малюй писанки». Кажу, що не вмію. Вона показала, як то робиться, а я через рік сиджу і думаю, що б його зробити. Кажу сестрі, збираємося і малюємо писанки. Непогано були вийшли. І мене понесло...

Пошук нового матеріалу для творчості

Сиджу, не знаю, що робити. А потім дивлюся, валяється рамка зі склом, дзвоню подружці, питаю, а як на склі малювати? Сіла, щось намалювала, вийшло, поїхала далі... Як каже Галина Михайлівна з Музею Гончара: «Ірино, ти щось вмієш не робити»?

Ірина: Коли ми жили в Києві, це була одна тема: Саша робить велике, монументальне, гарне, а я роблю щось дрібніше. Щоб завжди у покупця був вибір. І місця не було, то я займалася мініатюрами, розписом яєць, картинок різних... А сюди переїхали, то і пічка є і шматки металу, й емаль... І літератури море. Начиталася, попитала у майстра і почала сама собі щось ліпити.

Як робиться скульптура з металу

Робота Олександра Ковальчука

Олександр: Для паяння твердими припоями на основі срібла і міді потрібен бензиновий чи газовий пальник і кольорові метали, такі як мідь чи латунь, мельхіор. Ці припої плавляться при температурі 800-900 градусів. Для здоров'я не дуже добре, бо дихаєш, виділяється фосфор і все таке, але хто не ризикує, той не п'є шампанського. Там, де розплавлений метал — там шкідливо. Емаль також має окисли металів, які випаровуються в печі. В ідеалі потрібно одягати респіратори. Коли це все було в квартирі, то більша частина цього діла була просто на балконі.

Символіка

Фрагмент скульптури Олександра Ковальчука

Олександр: Художник має доносити все позитивне, що напрацювали предки. Завжди вибираю таку символіку, яка б допомогла в житті й творчості. Це і трипільські і язичницькі символи. Їх спочатку вивчаю, шукаю, що вони значать. Особливо, якщо це на подарунок за кордон, то має бути просякнуто українським духом... І хочу, щоб завжди була якась загадка, містика, чарівність.

Про емаль

Вироби з емалі та міді Ірини Ковальчук-Пастернак

Ірина: Хвилини 3 емаль запікається. Видно коли вона вже немов скляна. Пічка вносить свої корективи. Те, що я викладаю — це одне, а виходить зовсім інше. Навіть сам пан Бородай, який є відомим українським емальєром і багато років працює з емалями, каже, що не знає кінцевого результату. У мене, як художника по вишивці, все має бути чітко, вишивка це просто математика. А тут процес непередбачуваний... Температура випікання у пічці — 850 градусів. І коли витягаєш, воно ще розпечене червоного кольору і в руки взяти не можна. Лише коли температура падає до певного рівня, тоді видно, чи вийшло. Я отримую кайф, коли виходить класно.

Син Михайло

Перстень Михайла Ковальчука

Ірина: Спочатку зробив перстень для мами. Це йому було чотири з половиною роки, коли він перший раз проявив цікавість. Цей перстень мені дуже подобається і вийшов такий, начебто його зі скіфської могили десь викопали. Ніби тисячу років пролежав. Розумієте, в нього було бажання. Я його не заставляла ніколи щось робити. Він живе з нами і бачить все. Куди йому дітися?

Навчання у Вижниці

Я народилася в Києві, але поїхала до Вижниці, бо тоді була система розподілу. Бойчука було єдине у Києві училище оформлювачів. І вчителька каже, ну, підеш ти в оформлювачі, так їх по Києву, як собак не різаних. А художників по вишивці немає, але треба 5 років відкантуватися у Вижниці. Я й поїхала...

Ірина та Олександр Ковальчуки

Навчалися ми на одному курсі, я чула про нього (теперішнього чоловіка — авт.), але познайомилися через 3 роки після завершення навчання. Іду по Андріївському узвозу, дивлюся, пейзажі такі знайомі — гори, ялини — ще й аквареллю намальовані. Я стояла, на них дивилася і накінець почала піднімати очі вгору. О! І той, хто малював, знайомий. А потім виявилося, що він ще й сусід, знімав в сусідньому будинку квартиру. І слово за слово...

Життя в столиці

На кухні родини КовальчуківПоки Саша дійшов до того, що він майстер по металу, то 6 років працював вантажником. А коли перестав ним працювати, то так високо оцінив те, що вміє малювати... В однокімнатній квартирі місця для майстерні не було зовсім. В мене було місце тільки де яйця малювати і їх розвісити, щоб просушити, а от картинку не було де малювати, тому що треба розкластися... А де ж їсти? То ми так, поїли і все розклали знову. Я чого це розказую, бо після таких речей ти дуже цінуєш те, що маєш і робиш зараз. Є з чим порівнювати.

В квартирі роботи спаювалися бензином, а випари куди йдуть? До того ж, стукання постійні... Сусіди ставилися до нас нєжно і трєпєтно. Ми жили на першому поверсі, але чули, як вони нас люблять. І так 5 років поспіль. Зараз майстерня 15 квадратних метрів... Це небагато, хоча після балкону Саша бігав і кричав: «Невже це моє?!»

Садиба Ковальчуків

Про Узвіз і Країну Мрій

Продаю на узвозі. Підходять: how much (скільки коштує — англ.). Кажу оце 50 гривень, а це три. Купують за три. Тому зараз на узвозі одні китайські магнітики. Я робила магнітики у вигляді писанки, так мене не зрозуміли. А коли я прийшла на Країну Мрій, то мене «побили» за ці яйця, бо не вистачило. Прийшли в перший день скупили, а коли виявилося на другий день, що їх більше немає, то шкандаль був. А хтось каже: так це ж не метал. Кажу, якби це був метал, то воно б 20 гривень не коштувало.

Магнітики-писанки від Ірини Ковальчук-Пастернак

Є невелика частина людей, які йдуть на Узвіз, щоб щось знайти. Але вони йдуть туди тільки на великі свята. І ми просто туди приходимо сказати «добрий день» клієнтам, стараємося принести нові роботи. Або на Країні Мрій. Ти приходиш туди, як на виставку. Чому було тяжко в дощові два дні? Те, що не купують це одне, та нема ж кому й показати. Це ж жах якийсь! Мені ж треба теж вислухати щось на зразок: «так це ж геніально» або «а як у цієї риби очі світяться». Це ж диво! Але хто це бачив?

Скульптура Олександра Ковальчука

Як працювалося за радянських часів

Олександр Ковальчук Олександр: Художником-оформлювачем на залізничній станції Нікополь я працював рік чи два. 120 в мене була зарплата. І коли я їхав поступати до Вижниці, то мені залізниця безкоштовно квиток дала.

Ірина: А я спершу на фабриці в Києві працювала. Хоч там була 15-м художником і нікому не була потрібною, але мене гнітило, що треба було прийти і відсидіти від дзвінка до дзвінка. Там був такий «комсомольський прожектор» для тих, хто спізнюється. Газета така. А перевірки влаштовували, щоб жодну нитку не винесли. А вантажник каже, я зараз винесу рулон тканини і ніхто не помітить. Іде, несе на плечі рулон тканини, питають, ти куди, а він, а отуди в підсобку. То йди!

Раніше було малюєш-малюєш, а грошей тобі платять, щоб тільки купити проїздний. А більше грошей не було ні на їжу, ні на одяг... Питаю, за що я у вас працюю? Кажуть: ти панімаєш, ти плохо работаєш, і вообщє там стоїт очєрєдь на твайо мєста. А художнік-графік сказал, што ето фігня і он такіх сто штук нарісуєт. Питаю: мені вже писати заяву? Я вже йду, беріть художніка-графіка. Я хочу подивитися, де він буде через 2 тижні і де ви мене будете шукати.

Про плагіат і творче начало

Я бачила, що багато людей лямзили мої малюнки, але це значить, як казав Олег Пінчук, що щось значу. Але якщо вони з розумом вкрали, то їх переосмислять і зроблять по-своєму. А якщо тупо вкрали, то більше нічого не придумають, а я придумаю. В мене є ще звідки брати...

Лисичка на писанці Ірини Ковальчук-Пастернак

На додачу подружжя ще показує корені дерев, гілки, які чекають свого перетворення у якихось персонажів. Є ще й справжній африканський огірок. Пан Олександр хоче зробити з нього повітряну кулю-світильника з мандрівниками... 

Богдан Гдаль та Катерина Качур, «Рукотвори»

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

7 відгуків

  1. Марія коментує:

    Дякую. Ніби в гостях була. Коли двоє творять, напевно велике щастя. Я навпаки зробила — відкинула все, що вміла. Залишила соломоплетіння. живопис. графіку і фото.. Успіхів!

  2. Алла коментує:

    Катю і Богдане, стаття вийшла супер! Вітаю! Прочитала від початку і до кінця! Захоплює)) Я дуже рада, що в Україні є люди, які займаються творчістю, заробляють на життя і не втрачають позитиву:))

  3. Марина Литвинович коментує:

    Помічала неодноразово: коли людину, як то кажуть, «пре», вона буде творити з усього, що під руку потрапить! І не зіп'ється, не пропаде, слава Богу! Зпаперу, згілочок, з мотузочок і клаптиков тканини зробить шедевр і світові про себе заявить... Можна тільки по-доброму позаздрити такій творчий родині і побажати многая щасливая літа!

  4. Поліщук Наташа коментує:

    Іра і Саша, чудові роботи, бажаю подальших успіхів у творчості. Ви молодці.

  5. надія коментує:

    Спасибі за позитив від спілкування з вами.Бажаю втілення творчих задумів у чудові роботи.Іра, витинанки-супер!!!

  6. Світлана Бондар коментує:

    Читаю і прямо «правда очі ріже»: і про «майстерню» в квартирі, і про заробітну платню та інше. Дуже актуальна стаття. Але коли в людині горить іскра творчості, життєві негаразди легше долати!

  7. Олена коментує:

    Пані Ірино, запрошую Вас відвідати сайт «Українська витинанка». Можливо, ви схочете стати його учасницею. доді ласкаво просимо з Вашими витинанками до нас!

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити