25 Лис 2009 13:49 Розмови

Богдан Лемик: Ковальство прибуткова справа

Богдан Лемик: Ковальство прибуткова справа

Кузню львівського коваля Богдана Лемика не так то й просто відшукати. Сім кілометрів звивистої дороги між мальовничих пагорбів — то шлях від Тернополя до села Плотича. Зупинка нічим не примітна, хіба скромним дорожнім автобусним знаком. А далі — кілька старих будівель. Мимовільною неохайністю та занедбаністю вони створюють романтику андеґраунду — картину «псують» хіба що пластикові вікна в одній з хат. Навколо — великі дерева, багато птахів і… тиша.

Богдан Лемик, коваль з Тернопільщини

Богдан Лемик, коваль з Тернопільщини

– Творча людина мусить тікати від усіх, щоб не відволікатися на всілякі спокуси. Я, як задумаю писати мемуари, знову втікну до Плотича, — сміючись у вуса, каже мені коваль Богдан. — А он там, трохи далі, хлопці іконостаси вирізають. А там — ще один коваль кує…

«Непогана у вас тут, богемна тусівка зібралася», — відповідаю подумки, все ще милуючись на диво красивим поєднанням облуплених стін й оголених осінніх дерев.

Сама кузня примостилася в одному із закинутих робочих приміщень «Сільгосптехніки». Темна, похмура, холодна, захаращена металом: «Обережно! Дивіться під ноги!» — застерігає мене коваль. Я дивлюся й нічого не розумію в тих шматках заліза-і-чого-там-іще, але захоплююся всією цією атмосферою цілком щиро: тут, у творчому безладі, творяться геніальні речі.

– Що спонукало Вас зайнятися художнім ковальством? – запитую.

– Все почалося з авантюри… Я ніколи не планував стати ковалем, адже я – художник. Та сталося не так, як гадалося, як майже все у моєму житті. І, як і майже все несподіване, воно вийшло на добре. Було те у 1995 році. Мене попросили намалювати ескізи для оформлення Зимового саду, що у санаторії «Карпати» міста Трускавця, а замовник дуже поспішав. Я думав, ескізами все і обійдеться, та коли побачив, як «перекували» мій задум місцеві ковалі, вирішив сам взятись за молоток.

Викувана карта України

Рекордсмен - викувана карта України

З того часу ковані вироби Богдана Лемика прикрашають не лише інтер’єри та екстер’єри приватних будинків, ресторанів, зимових садів, українських музеїв. Тернопільську Катедру — бокові образи та балкон — також прикрашають роботи майстра. Окрім того, коваль вже декілька років співпрацює із французькою фірмою «Greencity», котра займається благоустроєм багатьох країн Європи. Наприклад, перший кінь, зроблений «на експорт» за технікою топіару*, стоїть у Відні. Ковані велосипедисти прикрашали Тур де Франс, тощо.

*Техніка топіару – поєднання заліза та квітів: у металеву основу, каркас, насаджуються квіти різних кольорів, які, коли розцвітають, створюють надзвичайно красиві композиції – Авт.

Нещодавно один із виробів коваля Богдана Лемика потрапив до Книги Рекордів України. На замовлення ТМ «Львівське» він викував мапу України, яку, як і велить техніка топіару, наповнили квітами. Унікальна карта має розміри 10 на 7,3 метри й важить понад 3 тонни. Крім квіткової карти пан Богдан викував до Дня незалежності і квіткового метелика, і квітковий тризуб. Наповненням займалася фірма «Плант-Пол». Усі ці цвітучі вироби  були представлені львів’янам цього року.

Богдан Лемик також оздоблював власноруч кованими виробами ресторан «Фортеця Гетьман», що на виїзді з Києва, на 1-му кілометрі Одеської траси, — там є ковка в стилі Івана Грозного і Катерини ІІ, і гігантська люстра з дванадцятьма гербами українських гетьманів, і бра у стилі булав.

— Багато-хто вважає художнім ковальством готові стандартні заготовки, які можна купити, додати якусь деталь і вже називати витвором мистецтва, — говорить пан Богдан. — Але це не так. Метал можна вважати кованим, коли кожний його міліметр був під молотком. Особисто я люблю ексклюзивні речі і терпіти не можу передбачуваності, коли можна глянути на якусь деталь і вже уявити, як виглядає ціле.

Коваль Богдан за роботою

Коваль Богдан за роботою

Пан Богдан також розповідає про те, як зароджувалося  ковальство в Україні:

— Україна довго була в статусі колоніальної держави. Захід тяготів до Європи, тому Західна Україна сильно відрізняється від Східної. У Львові є дуже цікаві взірці раннього ковальства Австро-Угорської імперії. Ковалі  поділялися на чотири категорії: зброярі, власне ковалі, ювеліри та майстри, які займалися художньою ковкою. Завжди був ширвжиток і справді цінне ковальство. Усе починалося з чого — із прикладної мети. Розвивалася промисловість, виникла  потреба збувати метал, із нього почали робити різні конструкції, наприклад, Пальму Мерцалова (скульптурне зображення пальми, яке у 1896 році викували зі стальної рейки коваль Юзівського заводу Олексій Мерцалов і його помічник-молотобоєць Ф. Шпарін). Цей витвір відзначили Гран-прі Міжнародної промислової виставки 1900 року у Парижі, і так ковальство перейшло у статус «art». Саме тоді заговорили про художнє ковальство як таке. Тоді був Гектор Дімар, Гюстав Клімт і сецесія*. Так потроху розвивалося ковальське мистецтво.

*Сецесія (стиль) – стиль в мистецтві. Виник в Австрії, коли група художників у знак протесту проти офиційного академічного мистецтва вийшла з складу мюнхенської виставкової організації «Glaspalast». Вважаеться початком модерну – Авт.

Кінь з вогню й металу

Кінь з вогню й металу

Сильна  школа ковальства була біля Умані, у Львові (відомий цех ковалів, щоправда, більш прикладного типу, навіть на їхньому гербі — зображення ключа). Львівські ковалі обковували Відень, Краків і Варшаву. Навіть  Львівська академія починалася як художньо-промислова школа, де навчали ткацтву, гончарству, опрацюванню скла. Що ж до сучасних ковальських традицій, то можу сказати лише, що є професія, а є стан душі. Музикант — це професія, а композитор — то вже стан душі. Так само і з ковальством. Буває, що і в гаражах куються геніальні  речі.

Проте, щоби кузня могла нормально функціонувати, має бути три напрямки: 1) ширвжиток (тут прибутки менші, але стабільні, оскільки попит на це є завжди); 2) так зване pret-a-porte для багатих замовників; 3) ексклюзивні речі. Ексклюзивом можна займатися лише тоді, коли є основна лінія.

Хоча утримання кузні дуже дороге, ковальство — це рентабельно. Але саме тому в ковальстві багато «випадкових» людей. Буває, правда, й таке, що хтось «забрів» сюди випадково, а потім саме тут  знайшов себе.

Звісно, ковальство має майбутнє. Але якщо починати ним займатися лише заради заробітку, то краще зразу йти в рекетери. Коваль має молитися щодня: «Боже, нехай в Україні будуть багаті та дуже багаті люди!» Черга до коваля має бути такою, як черга за Porshe.

Викувана огорожа

Викувана огорожа

– Маєте якийсь улюблений стиль?

— Ні. Я порушую всі стилі. Інколи доводиться щось стилізувати, проте… Як я вже казав, я люблю творити ексклюзивні речі.
Проте, коли ковалю доводиться кувати якісь історичні вироби, герби, репліки зброї, він завжди перечитує відповідні книги, звіряється з музейними експонатами, щоби відтворити в деталях минувшину. Для того, щоб надати своїм кованим творінням «історичності», використовує спеціальну техніку «зістарення», покриваючи необхідними фарбами та лаками.

Запитую про найближчі творчі плани і коваль розповідає про них з палаючими очима.

– Нас запросили кувати лавки для Софії Київської. Вони стоятимуть на території заповідника, — говорить пан Богдан і показує ескізи. Ковалю Лемику також доручили оздоблювати «Фортецю Гетьманів» – туристичний комплекс, який нещодавно почали зводити на базі Хотинської фортеці – одного із «Семи чудес України».

Ескізи чекають на втілення

Ескізи чекають на втілення

Та творчий успіх не дається просто так. Навзамін треба чимось жертвувати, інколи навіть родинним затишком. Коваль Богдан бачиться з рідними всього раз на тиждень, у вихідні. Його сім’я мешкає у Львові, а кузня розташована аж за 130 кілометрів від дому.

– Як же Ви відпочиваєте? – запитую.

– Поки що коло кузні. Тут навіть перечитав п’ятитомник Карлоса Кастанеди. Щоб відпочити, треба читати фантастику. Особливо люблю “З пороху повсталі” Бредбері.

Цікавлюся, чи має вдома свої ковані вироби. Та виявляється, що приказка «Чоботар та без чобіт» це якраз про цього майстра.

– Єдина кована річ в інтер’єрі нашої домівки донедавна була троянда, яку я викував для своєї дружини. А минулого тижня нарешті зробив підставку для квітів, на яку дружина чекала майже 10 років…

Побажавши натхнення ковалю, я тою ж самою звивистою дорогою подалася додому. У сумці лежав подарунок – ковальська візитівка: стилізований під старовину свічник, кожен сантиметр якого побував у вогні й під молотом майстра. Дивлюся на нього, і хочеться написати ще одну, велику історію. Але то вже якось іншим разом…

Надія Гербіш, для Рукотворів
Світлини автора
Фото викуваної карти України levenya.blogspot.com