17 Бер 2009 13:03 Розмови

Анатолій Бровченко: Ми закидали б іграшками усі магазини

Анатолій Бровченко: Ми закидали б іграшками усі магазини

Зі знаним майстром дерев’яної народної іграшки Анатолієм Бровченком зустрілися в холі Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Заходимо у підвал вищого закладу. Там він зазвичай проводить зі студентами заняття. Одразу впадають в око складені біля стін дощечки та різні прилади для обтесування дерева. Пан Анатолій викладає технічну творчість, художнє конструювання та технологію деревообробки.

Заходимо в одну з кімнат. Бачу, в темному куточку шафи туляться з десяток робіт учнів. А особливо вирізняється композиція з двох дерев’яних журавлів біля озера, зробленого зі скла.

— Це (композицію з журавлями – авт.) студенти робили під моїм дуже, я б сказав, чуйним керівництвом, – пояснює, — бо молодь зараз заробляє гроші і небагато хто хоче працювати з деревом.

А ви в якому стилі зазвичай працюєте? – допитуюся.

Мені подобаються старовинні форми, старовинний декор, колорит… А різьблене дерево в старовинних тонах, в яких я й працюю, назвав би стилем сірого дерева. Я люблю сірі кольори — ті, які ми бачимо в природі. Коли дерево довго полежить на повітрі, починає сіріти: там проходить процес окислення. Тому вирізане біле дерево інколи штучно пристарюють і воно стає сіруватим.

Воли

Воли

Роботи за цим стилем може й не такі яскраві з точки зору декоративності, але якщо вони змістовні, то виглядають досить гарно. Але про свої вироби мені важко говорити, це вже люди хай кажуть: комусь подобається, а комусь ні. Я ж буваю на ярмарках, то бува хтось проходить і каже: «А-а, ето кустарщіна. Так што пойдьом, я тєбє такоє самоє сдєлаю»… А дехто цікавиться, як ви робите, що ви робите, тобто я спілкуюся і людям щось несу… Стараємося працювати від душі і на совість.

Чим вас як майстра приваблює іграшка?

Своєю простотою, монументальністю. Все чітко, ясно, просто. І якщо це хвіст, то два рази зробив якусь там борозну (поздовжня заглибина в чому-небудь; зморшка, складка — авт.), то зрозуміло й дитині й дорослому, що це хвіст — всі це сприймають як фігурку тваринки. А вже коли зарозуміло роблять — на коні вирізають чи виліплюють, скажімо, волосинки, які спадають з гриви, вії, брови, ніс — то буде справжній кінь, але такого коня я можу вийти й у полі подивитись. А от добитися, щоб трьома-двома зарубками зробити фігурку тварини, яка була б і символічна і разом з тим, щоб вона дійсно сприймалася як та тварина, яку ти хотів передати — це вже складно. Тому майстерність, мабуть, в тому й полягає, щоб добитися якомога більшої простоти і відобразити ті емоції, які ти хотів.

Коли почали займатися іграшкою?

Деревом загалом я займаюся з четвертого класу. А вже напрям чистого різьблення почав опановувати років 8 тому, бо до того я займався тільки коренепластикою – робив підсвічники, дзеркала, столи, стільці, полички, панно … Потім повільно перейшов на дерев’яний видовбаний посуд, а трохи пізніше на іграшки, чим зараз й займаюся. Цьому сприяв ще Олексій Доля, що із музею Пирогова. Якось я показав йому виріб, а він: «Так це ж і є іграшки. Ти давай роби, ось виставка буде». Я на виставці виставив, то всім сподобалось… Почав робити і якось втягнувся. А іграшка ще чим зацікавила, що затрат небагато — ні в матеріалі ні фізичної сили, і ти її зразу бачиш, можеш втілювати багато будь-яких задумів…

Анатолій Бровченко, дерев'яна іграшкаМожете перерахувати назви іграшок, які ви вирізаєте?

Це рухома іграшка – коник-каталка, воли з возом. Недавно почав робити деркачі з гілок яблуні, воно покручене і специфічний вигляд має. Бо у нас є один майстер, який давно деркачі робить, то щоб йому не переходити дорогу (бо у нас не люблять майстри, як хто починає щось аналогічне робити), роблю зовсім інакші деркачі. Зараз ще хочу зробити мальовані іграшки у формі скрипок… Потім придумую всякі візочки з коником з цільного куска дерева, вони можуть бути різної форми, але сутність одна — це кінь і якийсь транспортний засіб (сани, віз). Щось тягне мене до копитних (сміється). А недавно іграшки почав робити у формі птахів. Це птах з розкритими крилами, він вішається десь на люстру чи під люстру. Коли його торкнешся, то він хитається і наче летить. Іграшка ця давня — птах символізував божий дух. Птахи надихають своєю простотою і якоюсь розмашистою силою, тобто ти їх зробив нібито з двох кусків дерева, але в ньому щось таке є, навіть не можу пояснити, що.

Тому сказати, що я тільки якийсь сектор іграшок роблю, то ні. Стараюся робити все, що подобається — сьогодні я вам оце розповідаю, а завтра щось побачу, придумаю і буду інше робити. Головне задум, бажання. І коли майстер зробив виріб, то надивився на нього два дні і воно вже не цікаве, треба щось інше робити. А людина теж — дивиться, купує, повісила — може вона два дні дивиться може й більше, я не знаю, але їй знову хочеться купувати, тобто є такий перегук — майстер зробив, подивився, продав і хтось взяв купив, далі подарував.

Творець іграшок продовжує екскурсію по майстерні. Підходимо до стелажу, забитого різним деревом та корінцями.

– Це у мене заготовки всякого коріння чудернацького. З нього можна зробити дуже багато різних красивих речей. Буває, що у мене є замовники, яким щось таке хочеться. І я тоді з цього можу зробити будь-що – світильника, поличку, якогось бонсая (мініатюрна рослина в плоскій посудині – авт.).

А з якого дерева це коріння? – показую на кручену форму, з якої видно колись буде модерна поличка.

Це липа. Бачу, біля дороги старезна гнила липа, то я з неї повиривав це коріння.

А це йшов по лісі і знайшов (витягнув з полички прикиданого корінця з довгими відростками ). Ним собак тренували, а це ж практично страус готовий. Бачите: дві ноги, хвіст, голову треба доробити. Затрати мінімум. Стати день попрацювати і з нього буде «супер». Навіть продавати можна…

З лісовичком

З лісовичком

А це у нас лісовичок з винограду. Теж хтось, видно, виноград вирубав і викинув. А ми з нього ось таке зробили. Це давні роботи.

Тобто практично з усього можна щось гарне робити?

З усього! Навіть із ржавого заліза, проволоки, банок можна зробити — тільки варто трохи клепкою попрацювати.

А з якої деревини зазвичай робите вироби на ярмарки?

Липа, тополя, верба, що попаде під руку, тому не приходиться перебирати, бо немає з чого.

Спеціально дерев не рубаєте?

Та ні. В лісі корчі сухі, гілляка якась завжди є. А живе дерево нема потреби рубать, бо воно живе, його сушити треба й на собі його не повезеш. Зараз можна купити дерево, ціна відносно нормальна.

Пан Анатолій тягнеться до верхньої полиці. Дістає ще один свій виріб.

– А це з товаришем робили підставки під вазони. Такі речі називаються обапіл (дошка з крайньої зовнішньої частини колоди, розпиляної вздовж – авт.), його викидають, коли пиляють колоду на дошки. Так ми його під вазон взяли — воно міцне, статичне, досить довго слугуватиме. От поставити — і вже тобі феншуй (сміється).

Луки навіть ми робили. Виявляється непроста це штука. На ринку вони зараз дуже дорого коштують. Це я для свого хлопця робив (показує довгий лук з білого дерева). Треба знати властивості деревини, а так просто не зробиш. Звичайно, можна палицю вирізати, до коліна зігнути, але то буде вже не те. Бувало такі луки робив, що можна дійсно на полювання ходити — так вже б’є, як справжня зброя.

Головне дерево заготовити вчасно, правильно висушити, щоб не потріскалося. Або беру просто обрізки. Наприклад, великі деревообробні майстерні, як правило, такі обрізки викидають, то я йду там беру і з них роблю коників.

Практично золоте дерево, навіть фінансово перерахувати. А його просто палять. У мене знайомий має на Борщагівці майстерню, у нього там такі склади цих обрізків. Він каже, це ми на дрова. Суха деревина, там десь сучечок обрізати, а вони все спалюють. Та відкрити б майстерню й дерев’яними іграшками можна всю ту Троєщину закидати! Ніхто не робить, бо то не вигідно, то влада задавлює, то робити не хочеться.

Одиниці займаються. Один мій знайомий відкрив таку майстерню, але іграшки треба сертифікувати на екологічну чистість, то він каже, щоб одну іграшку сертифікувати треба було, по-моєму, до півтори тисячі доларів. То каже, що йому простіше було сертифікувати іграшки в Прибалтиці і прибалти із задоволенням їх купляють. А в нас ніяк. У всьому світі вигідно робити іграшки, а от в Україні не вигідно.

А чому не вигідно?

Будь-який товар потрібно пропагувати. А для того треба, щоб була його певна кількість. Це треба якусь статистику робити, чому не роблять (масово дерев’яні іграшки – авт.). Сам факт, що нема. А є всі умови – матеріали, майстри, інструменти.

Вже скільки було сказано про це, коли проводили виставки в музеї Тараса Шевченка. Щороку проводили і всі приходили — і урядовці, і журналісти і телебачення. І всі розводили руками. Казали, як це добре — та це ж усе в нас є, так це ж краще, як «кукла Барбі», це екологічно чисте, це взагалі пропаганда національного, це ж діти не будуть рости такими, як «бетмени», злими… Ну, всі поговорили, урядовці сказали: «Так, треба робить», і на цьому все заглухло.

Що треба робити, я не знаю. Я людина така майстровита, маленька. Я роблю – хай мені сприяють і ми будемо робити більше.

Анатолій БровченкоВи казали про сертифікацію продукції… А на фестивалях її не вимагають?

Це ж так, як на базарах сало.  Провірили, мікробів нема — можна їсти. Я зробив якусь ложку — продав — сертифікації не треба. Тим більше, його ж не жувать. Хоча мами і купляють діткам маленькі коники – «гризунці» називаються, щоб ті, коли зубки ріжуться, гризли їх.  І це дійсно краще, як пластмасу гризти. Я не дуже в це входжу і не знаю, які там принципи, які ті сертифікати. От дають нам продавати на ярмарках – продаєм, заборонять – значить не будемо продавати.

З роками збільшується охочих купувати майстровані вироби чи навпаки? Яка тенденція?

Кожен рік збільшується. Можливо люди бідніше жили, а зараз почали жити розкішніше, почали більше їздити за кордон, подарунки потрібно… Я сам колись поставив себе на їхнє місце. От скажімо, товариш мій десь там в Чехії. Ну, що я їм привезу, у них все є… А зайдеш по сувенір – матрьошки, ще віночки оці дурацькі продають й обереги, ну й все. А людина хоче привезти, щоб воно було і національне і функціональне, і зручне, і красиве. Тому йдуть люди на ярмарок і вибирають. Навіть оптовики приїжджають і скуповують такими партіями, що практично в майстра все забирають.

І ціна зростає… Але купують іграшки люди не самі бідні, і навіть досить дорогі. Ті ж самі воли (я їх дуже мало роблю, бо великі затрати) можуть коштувати тисячу, навіть декілька тисяч гривень, а середня ціна коня (залежно від складності) 100 гривень.

Я ж не живу на цьому, щоб тільки ходив і думав, куди його все діти, щоб лише на хліб заробити. Я працюю, а коли у мене є вільний час — навіть вдома ввечері сиджу телевізор дивлюся і щось собі роблю. Я зробив — продав, людям приємно і заробив на якісь там пундики своєму хлопчикові і з людьми побачився. Тому що майстри, коли приїжджають на ярмарки, то вже ніби яке братство чи навіть родичі… Тому і стають на ярмарку поруч майстри, які вже знають один одного, і вже, як сусіди, можна і свій товар оставити на кого та й просто поговорити. Тому багато приїжджають вже просто для спілкування.
Я думаю, що майбутнє у таких ярмарках є і майстри продовжуватимуть творити, а чи буде це масово чи буде це направлено на те, щоб зробити справжній український сувенір — це вже залежить не від нас, а від уряду.

Як живеться зараз майстрам в Україні?

Вже багато було намагань дати якісь пільги майстрам, але є Спілка народних майстрів і, коли який закон ухвалюється, то орієнтуєшся на Спілку. А до неї приймають обмежену кількість людей, я не кажу по якому принципу це робиться, може й правильно. Але Спілка виділила певні принципи, що оцей є народним майстром, а цей ні. Хоча з іншого боку, що значить народний? Я що не народний, а вони народний? Але раз уже визначили, то виходить що їм дають пільги по оплаті газу, якісь надбавки до пенсії. А цей майстер, який не хоче або не знає, як туди йти до Спілки, він вже виходить якби дискримінований. Тому треба якийсь такий підхід, щоб всі були задоволені…

Іграшки Анатолія Бровченка, народного майстра

Іграшки Анатолія Бровченка, народного майстра

На який перший весняний ярмарок ви виходите зі своїми виробами в люди?

Перша субота-неділя травня в музей в Пирогові. Це перший ярмарок-вихід для майстрів після зими. Ото самий багатий ярмарок. До речі, туди треба приходить, хто хоче купить, бо вже як дальше піде в літо, то розкуплять кращі вироби. А потім вже протягом літа там багато таких «під-ярмарочків»…

Більшість виробів у мене зараз вдома лежить. Вдома я наскладував, заховав і жду (сміється): коли то я поїду на виставку…
Багато майстрів їздить на Сорочинський ярмарок, такий рекламований. Я їздив на нього разів два чи три… Вперше поїхав – організація не дуже, але нічого. Вдруге поїхав, вони там дорогу закатали 20 метрів і кажуть, нам же треба окупить цю дорогу, то давайте гроші. Почали мірять землю квадратними дециметрами, і брати такі гроші з майстрів. Обміряли мене кругом рулеткою, поставили і сказали, оце сумку сюди не клади, зате за участь у ярмарку заплатив купу грошей… А переспати… Я в Крим їжджу, то там дешевше заночувати… Я сказав, що більше туди не поїду, хоча зараз ходять і запрошують… Поганий ярмарок і це ганьба Україні, коли Сорочинський називається національний ярмарок України…

А куди їздите?

Оце дуже гарний фестиваль Олег Скрипка робить, «Країна мрій». Організація як слід, супер фестиваль. Дай бог нам таких фестивалів хоча би три, хоча зараз по Україні їх там сотнями. Ходять по ярмарку і запрошують: «приходьте до нас в Кам’янець-Подільськ, приходьте до нас в Луцьк, приїжджайте до нас в Одесу»… Так, вони ставлять це питання «приїжджайте», а я що, літаю? У мене сумка одна з деревом скільки важить, її важко підняти. Я кажу, ви знаєте, ви можете приїхати мене забрати і назад привезти, тоді я приїду. А вони хочуть так: виграти, щоб було дешево і сердито. Майстер приїхав, дали йому 10 грн, сказали, що ми тобі сосиску дамо і до побачення. Я ж теж, якщо їду, то маю отримати хоч прибуток якийсь, переночувати нормально.

На Шешори їздили?

На Шешори не їздив, колись запрошували і гарно запрошували, але я відмовився. А потім вже не запрошували і якось часу не було, все-таки у мене робота, я не можу відірватися. От у мене влітку відпустка 2 місяці — це такий вільний час, коли можу їздити. Це у мене знайома Пономаренко-Тесленко (народна майстриня Людмила Тесленко-Пономаренко, відома своїми ляльками-мотанками – авт.) їздила, то по розповідям і фотознімках, мабуть, можна там гарно час провести.

А так, якщо людина ставить за мету щось заробити, продати, щоб діти голодні не були, то не всі фестивалі відповідають таким критеріям. Можна звичайно взяти 5 виробів, вкинуть у сумку, туди поїхати, випити горілки, потанцювати — це чудово, я люблю такі речі, але то вже трішки інша сфера. А вже якщо ти їдеш, набираєш дві сумки виробів і тягнеш аж руки відриваються, то тоді треба машину купувати, а якщо машину купувати, значить треба, щоб коники ще дорожчими були (сміється). Тоді замкнене коло. То це слава богу, що я живу в Києві…

Майстер нашвидкоруч вирізає з дерева квітку

Майстер нашвидкоруч вирізає з дерева квітку

А індивідуальні замовлення вам роблять?

Цей рік менше, бо у мене і часу не було багато. А так вистачає, я навіть відмовляюся. Раніше рекламував себе. А потім вже давай брати замовлення лише або цікаві або ж дорогі. Дрібні речі взагалі не дуже цікаво робити з тої точки зору, що важко вгадати, що людина собі надумала. То я їм кажу, я ж не баба Ванга, що ви подумали і я зрозумів. Зробив виріб, а вони мені: «Ви знаєте, аби тут ще дірочка, а тут заокруглити, та якщо б він не був таким жовтеньким, а став коричневеньким, то оце б точно… Не можна так зробить?» То кажу, якщо я наробив вироби, а кожен виріб роблю, як-то кажуть, з душею… Я його виставив. Людина приходить і каже, ось цей виріб подобається, і всі задоволені – і майстер і покупець. А то робиш і думаєш, оце так він, інтересно, думав чи не так. Тому такі вироби не дуже, але якщо вже вартісний виріб, то тоді робиш проект, показуєш, узгоджуєш, уточнюєш колір на шматку дерева. Фонди буває замовляють, люди — зараз же модно там всякі дачі мати.

А яке з найдивніших замовлень вам запам’яталося?

У мене знайома колекціонує наперстки і каже: “У вас такі вироби, то зробіть мені наперсток у формі стільця. От як ви робите відра дерев’яні з цільного куска дерева, отакий наперсток». Я почухав потилицю, думаю, треба зробить, але який? Ну, я ж не знаю, який вона бачить. Тоді я кажу: «Ви хоч якось розкажіть». А вона: «Як зробите, так і буде». Ну, я зробив, а всі кажуть: «Це відро!» А я кажу: «Ні, це наперсток». Усі: « Та ти що!» А їй сподобалось. А я ще думав, якщо не підійде, то я його так переверну і буде відро — і продам, як відро (сміється).

Анатолій Бровченко
Щоб показати умілість рук, пан Анатолій буквально за 5 хвилини на очах вирізав з дерева квіточку і подарував мені на згадку.

Катерина Качур