Людмила Вонсуль

Творчість

Використовує тканину тільки з полотняним переплетенням (необхідне для мережок), любить домоткане полотно та льон. Нитки бере тільки високоякісні, перевірені часом та досвідом майстринь. Ніколи не економить на якісних матеріалах, тому що сорочка — довгожитель, історичний довідник, і прикро, коли вона не витримає ретельного випробування (прання, прасування, сонце, дощ тощо).

Використовує в одній роботі декілька технік швів, індивідуальний підбір ниток, любить поєднувати геометричні і рослинні узори, переплітати їх з мережками. Першою відповідальною роботою було створення весільного строю для сестрички. Відтоді спеціалізується на виготовленні виробу за індивідуальним замовленням: плаття, блузки, сорочки (чоловічі та жіночі), а також весільні костюми.

Походження

Народилася 8 жовтня 1976 року в місті Городенка Івано-Франківської області. В цьому краї мешкає протягом життя.

Освіта

• 1984—1994 — навчання в Городенківській ЗОШ І — ІІІ ст. №1
• 1998 — закінчила Івано-Франківську Теологічну академію. Викладала християнську етику в Городенківській гімназії ім. А. Крушельницького.
• На сьогодні Людмила Вонсуль студентка четвертого курсу університету права  ім. Короля Данила в Івано-Франківську

Діяльність

• Працює в Городенківській районній станції юних натуралістів (позашкільна установа — гурткова робота), де займається з дітьми рукоділлям.
• Депутат Городенківської районної ради.

Досвід

Любов до рукоділля та стародавнього строю пані Людмилі прищепила її вчителька трудового навчання Бурдяк Параска Іванівна. Окрім запропонованої програми, вона своїх учнів  вчила за О.Воропаєм шити сорочки за стародавнім кроєм, навчала масі стародавніх швів, в тому числі і так званому шву «позагліний», яким власне шилися городенківські сорочки і який майже утрачений, бо його не використовують, а мотиви переводять на хрестик.

Людмила Вонсуль займалася різними видами рукоділля, але основним напрямком було вишивання, гаптування,  бісероплетіння та пошукова робота. Майстриню завжди цікавило якою є (була) городенківська стародавня сорочка, тому необхідну інформацію збирала по крупинці, вивчала самотужки, розшукувала книги та журнали (в 90-і роки це було важко), вивчала досвід старших майстринь свого міста, які мали рукодільне захоплення.

Виставкова діяльність

Виставки для майстрині — звичайна річ на районному, обласному і всеукраїнському рівнях. Та персонально ніколи поки не виставлялася з цілої низки причин, головна з яких — як позбирати роботи, які після завершення одразу йдуть у вжиток людям.