Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Ткацтво у Теотітлан дель Балє (Мексика)

Ткацтво у Теотітлан дель Балє (Мексика)
20 листопада 2011 13:50

Журналіст та редактор дитячого журналу «Жила» Настя Мельниченко разом з подругою Уляною вже кілька тижнів мандрують іспаномовною Мексикою, яка є п'ятою найбільшою країною на американському континенті. Нещодавно дівчата побували у місцевих ткачів. Майстри займаються заготівлею вовни, її фарбуванням та ткацтвом, оздоблюючи вироби візерунками за традиційними мотивами. 

Ми чекали на автобус до Теотітлана, здавалося, цілу вічність. Вже у кафетерію поблизу прийшли люди, зробили замовлення, дочекалися, поки зготується якась м'ясна страва, приправлена молє, поїли... а ми все сиділи і сиділи під палючим сонцем у поселенні ел Туле, де знаходиться найбільше в світі дерево. Усі «колєктіво» — «колективні таксі» — їхали кудись не туди. Зрештою, біля нас зупинився таксист і поцікався, куди ми їдемо. «Теотітлан? Я довезу вас туди. Повірте. Не бійтеся. Я не обдурю!» Я поцікавилася про ціну, він озвучив 20 песо — прекрасно, це дешевше, ніж їхати нам вдвох на автобусі!

...Про Теотітлан ми прочитали, що там має бути наче як ткацьке поселення. Всі знаки вказували їхати туди: то у мехіканському метро очі зачепилися за яскравий постер із нитками, то у Тамари вдома прямісінько у ванні висить плакат із Теотітланом. Що ж, їдемо.

Ще на в'їзді ми побачили відкриту майстерню із верстатами. Одразу захотілося піти туди і глянути, але таксист віз далі, до центру маленького села. Висадив нас поблизу церкви і базару, і ми подалися кудись наобум, розглядаючи все довкола. Здавалося б, якихось пару десятків кілометрів від Оахаки — а все геть зовсім інше! Настрій вулиць, люди, мова...

Через широкі двері ми бачимо якийсь внутрішній дворик, там сушаться нитки різних відтінків. Я моментально «вмикаюся», адже це «моя» тема. Думаючи про мандрівну статтю для «Жили» на тему кольорів, я з усіх тих знаків про Теотітлан вирішила писати про ткацтво. А ось там сушаться нитки! Ах!

Визирає маленька темненька жіночка з двома косами: «Пасе! Пасе!» — «Грасіас! Буенос тардес!» — радіємо ми, як діти, і спішимо всередину. Я прошу дозволу фотографувати, жінка не проти. В тіні патіо стоять станки, на одному з них працює чоловік. Я дивлюся, а він цікавиться у нас, чи говоримо ми іспанською. Посперечавшись між «поко» і «покіто», ми прийшли до спільного висновку, що таки «покіто». Але враз чоловік переходить на англійську, і це таке щастя, таке щастя! Ми накидаємося на нього з питаннями, і він розповідає нам про ткацтво і про природні барвники. Ще щось ми дізнаємося у музеї. Ще щось я вичитую у своїй книжці про Мезоамериканський текстиль. І тепер ось пишу сюди. Коротше, ткацтво...

У Теотітлані ткачі проходять весь цикл. Вовну беруть із місцевих овець, або якихось інших, залежно від того, яка якість вовни потрібна. Кажуть, що там, де холодніше — там краща і тонша шерсть. Овець стрижуть кожні 5-6 місяців. Отриману вовну сортують за якістю і кольором: білим, чорним чи жовтим.

Спершу наявну вовну подрібнюють, аби викинути звідтіля усе сміття. Потім її промивають у річці у спеціальних кошиках із дірками, які пропускають воду. Потім вода стікає на піску, вовну забирають додому і висушують на сонці. Потім вовну чешуть, аж доки не утворяться прямі волокна. Ці волокна ділять на шматки для сукання.

Зараз сукання «автоматизоване». Тобто, звісно, сукають вручну, але все-таки за допомогою спеціального «сукального колеса» (spinning wheel). «Це все зсукала моя мама власними руками!» — показує величезні мотки пряжі Арнульфо Мендоса, власник цієї майстерні, у яку ми зазирнули. Раніше ж сукання було доволі таки «мобільним». Жінки сукали пряжу ідучи на поле, наприклад. Пізніше сукальний апарат «вдосконалили» і почали використовувати веретено і таку кам'яну наче як чашу, у якій веретено крутилося. Або ж, замість чаші, просто пласку поверхню.

Якщо вовна то було повсякденно, то бавовна — ото було круто. Наявність бавовняних речей засвідчувала високий статус родини. Також при прядінні ниток використовували різні домішки, як от волокна рослин, людське волосся або кролячу чи собачу шерсть.

...Зараз станки доволі-таки сучасні. Арнульфо швидко перекидає човник між канвою і «прибиває» нитку, натискаючи ногами на педалі. Раніше станки були переносними. Канву з одного боку напинали на якесь дерево чи пальму, а з іншого прив'язували до, власне, ткачихи. І та ткачиха вагою свого тіла давала необхідну натяжку для канви.

Арнульфо закладає гарний геометричний візерунок і я питаю, чи він сам вигадує паттерн, чи якийсь є усталений візерунок. Арнульфо показує зошит, із яким він звіряється. «Я ось малюю комбінацію візерунків у зошиті спочатку... Але сам візерунок у мене в голові. Це наші традиційні мотиви».

Ми цікавимося, це чоловіча чи жіноча робота. Арнульфо каже, що зараз тчуть всі, але традиційно це чоловіча робота. Хоча у книжці «Текстильні традиції Мезоамерики і Андів» пишуть зворотнє, запевняючи, що якраз прядіння і ткацтво було головним гендерним індикатором починаючи ще з пре-колумбійського періоду. Сукання і ткацтво символізувало цілий цикл жіночого життя. Жінки починали вчитися прясти і ткати з раннього віку, і їхні навички у цьому ділі були мало не основою жіночої привабливості. Жіноча ініціація проходила з усіма «ткацькими» атрибутами. Сам процес намотування нитки на веретено, перетворення з «нічого» у «нитку» означав процес запліднення і вагітності, адже як жінка з дитиною набирає у тілі, так і на веретені «наростає» нитковий «живіт». У індіанців Нахуатль є навіть загадка: «Що на танцювальному полі запліднюється, а потім розростається дитиною? — Веретено». Адже веретено «танцює» у цій самій чаші, тому такі асоціації з танцем. Ясно, що там, де вагітність — там і секс та сексуальне задоволення, і тут знову тісні асоціації із суканням та ткацтвом. У різдвяних святкуваннях чіапаських майа є такий обряд. Молоді чоловіки переодягаються старими жінками і вчать молодих дівчат, як треба прясти. При цьому вони на прикладі процесу прядіння дуже пошло розказують, як старанно треба жінкам виконувати свої жіночі обов'язки, аби зробити чоловікам приємно.
Але Арнульфо наполягає на чоловічій роботі, що ж, може це щось регіональне.

Він обмовляється, що вся ця пряжа пофарбована повністю натуральними барвниками. Воно таке сяюче, що аж не віриться! Цікавлюся про органічні і неорганічні речовини, і ця тема так надихає власника майстерні, що він аж виходить з-за верстату і починає підводити нас до ниток і розповідати, що і чим пофарбоване. Він бере золу і показує пальцем на якийсь кущ. Каже, що змішавши те і те він має коричневий. Всілякі зелені та коричневі беруться з горіха. Ясносиній добувається із спеціальної рослини, яка росте в горах. «Це магія, магія! Ти опускаєш пряжу у зелену воду, витягаєш — а вона синя! Не інакше, як магія!». З рослин добувають барвник тяжко, їх варять багато днів, доки не лишається осад такий твердий, як камінь. Арнульфо показує цей «камінь». Потім дає помацати кульочок із жуками, зібраними на кактусі. Це — для червоного. Для різних відтінків жовтого беруть сік лимона або листя чайного дерева...

Я питаю у Арнульфо про конкуренцію між «ткацькими домами», він одразу напижується і заводиться: «Так, так, у нас є сутички! Вони у нас все хочуть украсти візерунки... Вони неправдиві, вони використовують штучні барвники, а ми — тільки натуральні! а натуральні дорожчі набагато, наш барвник коштує три тисячі песо за кілограм. А штучний — 400 песо. Є різниця?!». Арнульфо пишається, що вони не проста ткацька сім'я. Його зведена сестра є вчителем з ткацького ремесла і проводить майстер-класи. «Ми, можна сказати, знамениті!».

Я дякую за чудову розповідь і беру візиточку, а ще — дозвіл писати йому і консультуватися для написання статті.

Про пригоди дівчат в Мексиці читайте на сторінках Настіного щоденника gohatto-n.livejournal.com

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко
Ярмарок до Миколая в Музеї Івана Гончара

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1130 людей вже підписалися
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити