Чи прогнозував садовим терасам пісенну долю відомий цукровар і меценат Павло Харитоненко, коли у 19 столітті боровся цими спорудами зі зсувом одного з місцевих схилів? Унікальний і єдиний в Україні цегляний амфітеатр напівкруглої форми через півтора століття знову зазнав випробувань. На цей раз слобожанським автентичним співом. 6 вересня в селі Городнє, що у Краснокутському районі Харківщини, відлунав перший етно-фестиваль “Співочі тераси”.
Унікальність дійства полягала не лише у тому, що народне мистецтво почали підіймати на високий рівень так далеко на Сході України. Організатори свята вирішили перевершити найвідоміші українські фольклорні дійства особливим підходом до демонстрації народної музики. Пісенним колективам створили майданчики просто на землі без сцен, щоб їх чули добре і щоб перебували у своєму природньому середовищі. Мовляв, народна пісня витворена у повсякденному житті і найкраще лунає без підмостків та мікрофонів.
До організації фольклорної частини фестивалю активно долучили молодих виконавців та фахівців з народного співу, щоб показати, що це “не музейне мистецтво вимираючих бабусь”, а цілком сучасний і самодостатній пласт культури. Окрім автентичного співу деякі колективи спробували відтворити обряди з народного календарного циклу, як от купайло, спас, засівання, весільний обряд.
Крім цього, на своїх плечах фестиваль спробував потягнути ідею популяризації довколишніх туристичних об’єктів. Як-от замку у Шарівці, Спасо-Преображенської церкви, копія якої побудована у Ніцці українськими емігрантами, Наталівської садиби, Краснокутського дендропарку, а також Пархомівського історико-художнього музею з картинами Шевченка, Рєпіна, Айвазовського та Пікасо, названого найкращим сільським музеєм країни. Всі ці об’єкти планують презентувати гостям Євро-2012.
“Співочі тераси” організували ярмарок народних майстрів, майстерню танців, козацькі змагання з телям у якості призу та кілька творчих виставок.
Вечірню програму відкрила Ніна Матвієнко, відзначаючи енергетику дійства. Серед виконавців головної сцени були Катя Chilly, Енвер Ізмайлов, Дара Навроцька (Німеччина), гурти Бурдон, Ойра та PoliКарп. Дійство своїм запальним “етно-диско” закривав Олег Скрипка.
Віра Осадча, етно-музиколог :
«Співочі тераси» проводились вперше. Але те, що тут така увага приділялася автентичному співу, тобто виконанню фольклору без обробки – дуже великий плюс. Я вважаю, що це – майбутнє фестивалю на відміну від «Печенізького поля», де автентичні гурти були, як то кажуть, «замазкою». Дуже важливо, щоб люди слухали незмінений голос. Адже, які б не були досягнення у наших естрадних співаків, композиторів та виконавців, коли ми відходимо від своєї душі, від того звучання, яким повнилася душа українця протягом століть і тисячоліть, то наше майбутнє виглядає кволеньким”.
Катя Chilly також перевіряла тераси на міцність
Енвер Ізмайлов, гітарист:
«Хочу поставити 10 балів організаторам фестивалю. Та й люди сюди приїхали чудові. Це дуже потрібне свято. Треба давати людям сили, моральну підтримку. Від фестивалю людина може стати ще міцнішою, аніж від занять спортом»
Організатори дійства пообіцяли надати фестивалю міжнародного статусу та збільшити кількість виконавців наступного року.
До слова, територія садових терас в Городньому має унікальну акустику. Попри те, що комплекс споруджений з садовою метою, а не з музично-пісенною, напівкруглий амфітеатр підсилює звуки у декілька разів і дозволяє почути розмову на відстані 40-60 метрів. Тераси тривалий час перебували у занедбаному стані. Саме з метою популяризації амфітеатру Харитоненка культуролог Микола Пазич надумав провести фестиваль “Співочі тераси”. Аналогів таких споруд в Україні немає.
Тераси будувалися на південному схилі, поближче до сонця і подалі від холодних північних вітрів. Плоди, вирощені в таких садах, добре достигали і були смачними. Крім яблук тут вирощували полуниці та виноград. Червоні ягоди возили аж до Петербурга, огортаючи у листя лопухів для збереження свіжості.
Сади були добре доглянуті завдяки продуманій системі водозабезпечення. Славу “співочих” тераси, можливо, здобули й завдяки трубам, які були вмуровані в стіни, і дозволяли вітрам вигадувати чудернацькі “музичні твори”. Свого часу, тут перед шанувальниками співав Федір Шаляпін.
Павло Гук, для Рукотворів
Світлини автора
Світлини терас glavnoe та lj.angeljoker